Систематизовано основні тлумачення історизму у філософській літературі, виявлено відмінності вживання понять "історизм" та "історицизм", проаналізовано специфіку функціонування даних термінів на основі західноєвропейської і марксистської філософських традицій. Показано особливості формування уявлень про історичність на різних етапах розвитку європейського суспільства та механізм становлення принципу історизму як продукту новоєвропейського раціоналізму. Виділено сутнісні характеристики класичної та некласичної парадигми осягнення історичного процесу, оцінено місце і роль в їх структурі принципу історизму. Зазначено, що, починаючи з перших кроків зародження некласичної парадигми, в її межах відбувається переоцінка значення історизму в поясненні суспільного розвитку, а з часом вона набуває форми активної, цілеспрямованої його критики. Розкрито яскраво виражену антиісторицистську спрямованість постмодернізму. Визначено специфічні особливості і основні напрями постмодерністської стратегії критики парадигми всесвітньої історії, побудованої на засадах методології історизму. Обгрунтовано висновок, що постмодерністські намагання заперечити класичну гносеологічну парадигму багато в чому є умовними та штучними і не верифікуються як істинні, тому постмодернізм може розглядатися лише як одна з можливих, історично обмежених пізнавальних стратегій в галузі методології історії.