Використано антропоцентричний підхід до вивчення функцій міркування у побудові композицій художнього тексту, у процесах його породження та смислотворення, розгляд міркування як маркер розумової діяльності мовця. В роботі міркування трактується як структурна та смислова складова константа художнього твору (новели як малої мовленнєвої форми), що є результатом ментального процесу аналізу мотивацій для прийняття рішень, структурно-дискурсивним інтегрувальним смислотвірним компонентом тексту. Спираючись на положення про мовлення як особливий вид людської діяльності, міркування визначено в аспекті художнього тексту новели як закономірний елемент структурації його смислу. Запропоновано логіко-когнітивну методику виділення міркування в художньому тексті, структурно- та композиційно-дискурсивний підхід, який сприяє розкриттю смислу новели як жанру. Міркування як ментальний процес розглянуто у межах художнього тексту як його дискурсивна одиниця. З'ясовано модель новели як типу дискурсу та визначено місце міркування у цій моделі.