Розглянуто соціокультурний аспект розвитку народного українського вбрання від появи племен слов'ян (VI - IX ст.) до формування нації та народу (XV - XVII ст.), поглиблення його регіональних особливостей (XVI - XVIII ст.). Установлено, що традиційне українське вбрання, збагачене елементами культури сусідніх і віддалених народів, у цілісному художньому комплексі поєднує загальнослов'янські, загальноукраїнські, регіональні та локальні ознаки. Доведено, що мистецька своєрідність традиційного одягу найбільшою мірою збереглася в середовищі українського селянства. Станово-корпоративний зміст традиційного українського вбрання унаочнює козацький і корпоративний одяг ремісничих цехів Поділля, Полтави та Києва, традиція вжитку яких була призупинена об'єктивними та суб'єктивними історичними обставинами у XVIII ст. У XIX - на початку XX ст. народне вбрання зазнало змін унаслідок процесів індустріалізації та урбанізації. Сучасне переосмислення ролі та місця традиційного вбрання українською спільнотою, його активне залучення у спеціальних акціях доводить його життєздатність як дієвого елементу української культури XXI ст.