Висвітлено історію появи та діяльність на півдні України польських переселенців до середини XX ст. Охарактеризовано постать Є. Гедройця - видатного мислителя, політика, громадського та культурного діяча, описано його діяльність на півдні України. Розкрито проблеми політики "конфесійної асиміляції" щодо католиків Правобережної України (кінець XVIII - початок XIX ст.). Проаналізовано особливості діяльності Польського та Комерційного банків і розвитку вільної преси серед польського населення на півдні України в XIX - на початку XX ст. Увагу приділено проблемам польської етнічної меншини даного регіону в період масових репресій у 1920 - 1930 рр.

Освещены история появления и деятельность до средины XX в на юге Украины польских переселенцев. Охарактеризована личность Е. Гедройца - выдающегося польского мыслителя, политика, общественного и культурного деятеля, описана его деятельность на юге Украины. Раскрыты проблемы политики "конфессиональной ассимиляции" по отношению к католикам Правобережной Украины (конец XVIII - начало XIX вв.). Проанализированы особенности деятельности Польского и Коммерческого банков и развития свободной прессы среди польского населения на юге Украины в XIX - начале XX вв. Уделено внимание проблемам польского этнического меньшинства данного региона в период массовых репрессий в 1920 - 1930 гг.

Проаналізовано сприймання концепції України польським письменником Єжи Стемповським. Висвітлено проблематику різноаспектного бачення письменником української культури та історії на тлі українсько-польських відносин. Розглянуто значення української культури в світовому контексті.

В історико-науковому контексті проаналізовано документи, присвячені невідомим фактам наукової діяльності К.К. Гедройца в Україні у 1920 - 1930 рр. у межах створення Всеукраїнського НДІ грунтознавства. Увагу приділено подальшому розгляду історіографії творчої біографії видатного вченого із світовим ім'ям на ниві грунтознавства й агрохімії, пов'язаної із Носівською сільськогосподарською дослідною станцією протягом 1912 - 1929 рр.

В историко-научном контексте проанализированы документы, посвященные неизвестным фактам научной деятельности К.К. Гедройца в 1920 - 1930 гг. при создании Всеукраинского НИИ почвоведения. Внимание уделено дальнейшему рассмотрению историографии творческой биографии известного ученого с мировым именем в сфере почвоведения и агрохимии, связанной с Носеевской сельскохозяйственной исследовательской станцией на протяжении 1912 - 1929 гг.

Розглянуто проблеми імагології як в українському, так і в зарубіжному літературознавстві. Проаналізовано питання творення літературного етнообразу Іншого за умов еміграції та запропоновано нові можливості аналізу цієї проблематики. Розглянуто проблему візії Іншого з позиції еміграції в контексті імагологічних досліджень і запропоновано власні способи вирішення цього завдання, впроваджуючи наукові поняття, такі як момент, імагологічний текст та ін. Проведено порівняння літературних етнообразів українця як Іншого у творчості Є. Стемповського й Ю. Лободовського, простежено еволюцію візії України на прикладі польського культурного дискурсу, а також розглянуто зміну концепту Свій-Інший за умов близькоспоріднених культур.

Розкрито маловідомі аспекти життя та наукової діяльності грунтознавця й агрохіміка академіка К.К. Гедройца, його внесок в розвиток сільськогосподарської науки України. Проаналізовано історичні документальні матеріали, які висвітлюють життєдіяльність і творчі здобутки академіка.

Проаналізовано інтелектуальний доробок Є. Гедройца, показано його вплив на сучасний і європейський контекст. Увагу приділено публічному інтелектуалу та формуванню громадської думки. Визначено роль позаурядових організацій у польсько-українському зближенні. Розглянуто зміни, що відбулися у Центрально-Східній Європі. Показано місце України в Європі. Обгрунтовано необхідність ревізії підходів і настанов, оновлення інтелектуального дискурсу в Україні та здійснення моральної а, за можливості, також політичної люстрації.

Проанализировано интеллектуальный результат деятельности Е. Гедрольца, показано его влияние на современный и европейский контекст. Внимание уделено публичному интеллектуалу и формированию общественной мысли. Определена роль внеправительственных организаций в польско-украинском сближении. Рассмотрены изменения, произошедшие в Центрально-Восточной Европе. Показано место Украины в Европе. Обоснована необходимость ревизии подходов и установок, обновления интеллектуального дискурса в Украине и осуществления моральной а, по возможности, также политической люстрации.

Розглянуто основні положення нової ідеології концепції "вбогого театру" Єжи Гротовського як нового шляху самопізнання особистості. За Єжи Гротовським, витвір мистецтва розглядається як Жест, який у складі Ритуалу провокує нас на Дію, а театр в цілому покликаний стати засобом подолання розірваності акторського "Я". Оцінено нові тлумачення театральних реалій простору як місця нової актуалізації втраченої безпосередності почуття.

Розглянуто основні етапи політичної діяльності редактора паризької "Kultury" Єжи Гєдройця, спрямованої на досягнення польсько-українського примирення, та її впливу на формування відносин Польщі з незалежною Україною.

У НБУВ зберігається вагома частина стародруків з бібліотеки Вишневецького замку, яка в XVIII - першій пол. XIX cт. знаходилася у Вишнівці. Її фундатор - великий гетьман Великого князівства литовського князь Міхал Серватій Вишневецький (1680-1744). Новими цінними надходженнями бібліотека поповнювалася за часів володіння маєтком великим коронним маршалком графом Міхалом Єжи Мнішком (1742-1846) та його сином Каролем Філіппом (1749-1846). Непересічний ранг замкової бібліотеки, яка на той час сягала європейського рівня за складом фонду та кількісною характеристекою, наявність близько 1,5 тис. томів з нього у НБУВ, недостатнє висвітлення історії Вишневецької бібліотеки спонукало до вивчення самих стародруків та пошуку архівних документів, дотичних до її історії.

Здійснено комплексне дослідження публіцистичного дискурсу журналу "Культура" в контексті українсько-польського порозуміння. Вперше виокремлено матеріали, які стали основою концепції УЛБ (Україна, Литва, Білорусь) та спричинили дискусію довкола моделей відносин між українським і польським народами. Окреслено внесок Літературного інституту у збереження українського літературного спадку XX ст. Досліджено роль антології "Розстріляне відродження" у появі руху шістдесятників і примиренні між двома народами. Удосконалено схеми формалізації публіцистичного дискурсу, представлені Б. Бердиховською та М. Сенич. Набули подальшого розвитку концепції аналізу медійного дискурсу А. Смоляра, В. Кулика, А. Менцвеля. Визначено внесок журналу "Культура" в порозуміння між українським і польським народами. Досягнення такого консенсусу створило підгрунтя для міждержавних відносин нового рівня, а розроблена Ю. Мєрошевським та Є. Гедройцем концепція відносин між Києвом та Варшавою, як відомо, була прийнята обома державами після здобуття незалежності.

Проаналізовано невідомі сторінки творчої біографії академіка АН СРСР та ВУАН К. К. Гедройца (1872 - 1932), наукові здобутки якого під час роботи на Носівській сільськогосподарській дослідній станції упродовж 1912 - 1929 рр. принесли їй світове визнання. Уперше на матеріалах ЦДАВО України розглянуто передісторію створення Всеукраїнського НДІ сільськогосподарського грунтознавства, де академікові К. К. Гедройцу від уряду планувалася посада директора, а також перипетії обрання вченого академіком ВУАН. З нагоди 100-річчя Носівської селекційно-дослідної станції Чернігівського інституту АПВ, яке буде відзначатися у 2011 р., внесено пропозицію надати їй ім'я академіка К. К. Гедройца.

Єжи Курилович належить до тієї невеликої групи видатних учених, творчість яких визначає нові перспективні напрями у розвитку світової науки, зокрема порівняльно-історичного мовознавства, орієнталістики та загального мовознавства. Вагома наукова спадщина вченого неодноразово привертала до себе увагу дослідників, тоді як його викладацька діяльність залишається майже не висвітленою, хоч ці дві сторони творчого життя Куриловича завжди були між собою пов'язані. Адже Курилович - університетський учений: майже чверть століття він працював у Львівському університеті (з листопада 1921 року по червень 1946 року, крім воєнних років (1941 - 1944), коли викладав німецьку мову у Польському комерційному училищі); у 1946 - 1948 роках завідував кафедрою у Вроцлавському університеті, а з 1948 року і до останнього дня свого життя - у Ягеллонському університеті (Краків).

Розглянуто погляди видатного польського історика і філософа історії Єжи Топольського (1928 − 1998), який аналізує проблему історико-педагогічного джерела як елемента пізнання минулого. Вказуючи на релятивність джерел, він акцентує увагу на інтерпретаційних можливостях дослідників, які працюють із джерелами, а отже на факторі конструювання історико-педагогічних наративів. Відтак, заперечує актуальність кореспондентної теорії істини для історії педагогіки, натомість пропонує концепцію консенсусу як способу осягнення наукової істини.

Рассмотрены взгляды выдающегося польского историка и философа истории Єжи Топольского (1928 − 1998), который анализирует проблему историко-педагогического источника как элемента познания прошлого. Указывая на релятивность источников, он акцентирует внимание на интерпретационных возможностях исследователей, которые работают с источниками, а значит и на факторе конструирования историко-педагогических наративов. Исходя из этого, опровергает актуальность корреспонденткой теории истины для истории педагогики, предлагая концепцию консенсуса как способа достижения научной истины.

The author, based on the views of prominent Polish historian and philosopher of history Jerzy Topolskі (1928 – 1998), analyzes and reflects on the problem of historical and educational source as part of the knowledge of the past. Pointing to relativity of the sources, the author focuses on the interpretive possibilities of the researchers, working with sources, and thus on the factor of construction of historical and pedagogical narratives. Therefore the author denies the relevance of classical theory of truth for the history of pedagogy, proposing instead the concept of consensus as a way of understanding scientific truth.

Розглянуто життя та діяльність журналіста й дослідника Богдана Осадчука, його значущість для зміцнення польсько-українських відносин у 1950 - 2000-х рр., його співпрацю з Є. Гедройцем, головним редактором емігрантського журналу "Культура", що видавався в Парижі в 1947 - 2000 рр. Автор поставив перед собою завдання створити реалістичну біографію Б. Осадчука. Було зібрано й вивчено маловідомі чи взагалі незнані факти, проаналізовано недоступні раніше архівні документи. Наголошено, що Б. Осадчук виріс і виховувався в мультикультурному середовищі. Він засуджував будь-який шовінізм, сповідував ліберальні цінності. Йому вдалося поєднати ідентичність українського емііранта з ідентичністю європейського демократа. Сімдесят років він прожив у Берліні (1941 - 2011 рр.), тут закінчив університет, тут став відомим як журналіст "Александр Кораб". Під цим псевдонімом його десятиліттями знали читачі німецьких газет і найстарішого швейцарського часопису "Neue Zіrcher Zeitung". Для цього авторитетного видання він писав упродовж понад півстоліття матеріали про події у СРСР і країнах "соціалістичного табору". Крім того, активно співпрацював із радіо й телебаченням. Показано, як радянські та польські комуністичні спецслужби полювали на Б. Осадчука, стежили за ним, намагалися його завербувати. Він вів власну гру й не дав себе обдурити. Ідеться також про наукові здобутки Б. Осадчука - професора Вільного університету Берліна (Freie Universitіt Berlin) та Українського вільного університету (УВУ) в Мюнхені, автора фундаментальних публікацій. Уперше висвітлено обставини останніх років життя журналіста та дослідника.

З позиції типологічних зіставлень розглянуто дихотомію понять "правда-брехня", "істина-міф" у п'єсах українського і польського драматургів. Морально-етичні уявлення розкрито через колізії у взаєминах персонажів п'єс, в умотивованості їхніх дій і вчинків.

На прикладі польської преси 1989 - 2016 рр. вивчено соціально-політичну комунікацію в польській журналістиці. У якісних виданнях Польщі: "Туgоdпік роwszchny", "Nіеdzіеlа", "Gаzeta Wyborcza", "Кulturа" Є. Гедройца, "Роlitука" - відстежено трансформаційні зміни польських медіа (відхід від тоталітарних тенденцій партійної преси) та перехід до політичної культури демократичного суспільства (функціонування ринку конкурентоспроможної центральної, регіональної та локальної преси). Використано метод експертних оцінок (анкетування), виокремлено типологію (позиційно-типологічні моделі сучасної журналістики), класифікацію видів польської преси до та після періоду трансформації, вивчено локальний ринок преси всіх рівнів (локальних і сублокальних часописів). Парадигму зміни іміджу України у польській пресі продемонстровано кривою стереотипів та компаративною таблицею, яка демонструє трансформацію негативних стереотипів у позитивні стереотипи.

Увагу сфокусовано на урбаністичній діяльності князів Збаразьких старшої гілки, чия діяльність у хронологічних межах дослідження (кін. XVI - I тр. XVII ст.) розгорнулась на Східному Поділлі, у віддаленні від своїх родових маєтків родини на Волині та у Великому Князівстві Литовському. Заклавши нову резиденцію Новий Збараж (с. Збараж Вінницької області), князі швидко почали укріплюватись на теренах Брацлавщини та Київщини, у XVII ст. їхні маєтки сягнули польсько-татарського степового прикордоння. Увагу приділено власне містам, чию локацію та уфортифікування пов'язують безпосередньо з представниками княжої родини. Здійснено спробу знайти принцип, яким керувались князі при виборі міста та вибору способу укріплень. Сформовано репрезентативну вибірку міст, у який чітко прослідковується залежність природнього розташування, хронологічні межі локації та тип укріплень, на підставі чого виділено 3 типи укріплених міст Збаразьких. Виділено 3 категорії міст Збаразьких, які поєднуються спільними планувальна-просторовими, природніми та хронологічними характеристиками. Використану методику комплексного історико-містобудівного аналізу проілюстровано на гіпотетичних реконструкціях вигляну таких міст як Погребище та Ожиговці у кін. XVI - XVII ст. Обидва міста належать до першої категорії міст у розробленій типології, які характеризуються розташуванням у багнистій місцині, використовують принципи давньоруського планування та оборони та хронологічно були закладенні XVI - XVII ст. до придбання їх князем Я. Збаразьким. До другої категорії віднесені міста, що були закладені безпосередньо князем Янушем, і до третьої - міста, що розбудовувались його синами - Єжи та Кшистофом. Міста останньої категорії відрізняються регулярним плануванням із застосуванням модерних фортифікації, характерної особливістю їх є розділення замкових і міських фортифікацій водоймою. Проаналізовано стан збереження міст та надано рекомендації щодо збереження залишків урбаністичних оборонних комплексів.

Досліджено емоційний концепт РАДІСТЬ, його структуру та засоби вербалізації в українській лінгвокультурі на матеріалі текстів художньої прози другої половини ХХ ст. - початку ХХI ст. Дослідження проведено в рамках створення когнітивної дефініції за методикою Єжи Бартмінського.

На прикладі самвидавних текстів української і польської літератур, зокрема есею Чеслава Мілоша "Альфа, або Мораліст" із книжки "Поневолений розум" і літературно-критичної розвідки Василя Стуса "Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)", у типологічному аспекті розглянуто проблему збереження/втрати письменником власної індивідуальності, важливим складником якої є національна ідентичність. У контексті тоталітарної системи, котра вбачала в мистецтві спосіб утвердження ідеології, проаналізовано особливості зображення Ч. Мілошем і В. Стусом своїх відомих сучасників - прозаїка Єжи Анджеєвського і поета Павла Тичини відповідно. Зіставлено мотив перевдягання і вдавання із себе Іншого, окреслено риси творчості на догоду владі як свідоме відступництво від власного "Я". Порівняння обох текстів дає змогу простежити, як виконання ролі державного письменника веде до знищення індивідуальності, а з нею і національної ідентичності, перетворюючи митця на "мертву" людину-функцію.

Комплексно досліджено процеси трансформації в українсько-польських відносинах у 1991 – 2015 pp. від білатерального співробітництва до унікальної частини мультилатерапьних відносин у контексті інтеграції до ЄС і НАТО. Розкрито на основі аналізу великого масиву джерел і літератури історичні передумови оформлення взаємин, перші контакти між польськими та українськими демократичними силами, роль Є. Гедройця. Досліджено становлення та розвиток білатеральних відносин незалежних України та Республіки Польща, їх втілення у регіональній співпраці, подальшу трансформацію в євроатлантичному контексті, проблемні питання. Висвітлено тенденції співробітництва України та Польщі в умовах розширення НАТО, визначено проблеми втілення польського досвіду в Україні. Визначено, за результатами аналізу досвіду українсько-польських відносин, тенденцію приєднання держав колишнього ''Східного блоку'' до світових глобалізаційних процесів. Увагу приділено поступовому видходу від традиційних двосторонніх відносин на користь співробітництва в межах мультилатералізму Європейського співтовариства.