Проаналізовано екзистенційні погляди А.Камю, лейтмотивом яких є ідея відродження античної трагедії абсурду наприкінці XIX - початку XX ст. з іманентними аспектами людини-маси та її антиподу надлюдини. Подібний філософічний підхід, появу якого передбачено Ф.Ніцше, детермінує беззмістовність та занепад етичних і моральних цінностей.

Проаналізовано творчість відомого українського художника на засадах постмодерністської парадигми з типовими ознаками неокласичного мислення: сюрреалістичної свідомості, опори на критерії неусвідомленого ірреального, недомовленості та іншого. Висвітлено походження образу "людини-страждальця" - центрального персонажу Л.Медвідя.

Проаналізовано творчість лауреата Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка В.Шевчука. Висвітлено прозу сучасного українського письменника в координатах світової, насамперед, європейської літератури. Охарактеризовано засоби творення Шевчукової художньої мікрогалактики - витвореного його уявою художнього універсуму як моделі дійсності. Особливу увагу приділено застосуванню барокових компонентів універсальної картини світу, витворенню "паралельної дійсності" у просторі притчі, буттєвому пласту поетики як віддзеркаленню екзистенціалізму. Простежено шлях літературного героя від екзистенційної "естетики абсурду" - через "естетику протистояння" - до метафоричного закону піраміди.

Проаналізовано пізнавальні можливості різних форм сміху, участь гумору та іронії в мисленні, їх значущість для філософії, роль сміху у конституюванні та збереженні людської індивідуальності. Розглянуто сміх як соціокультурний феномен, питання взаємодії сміху з різноманітними його проявами у різні періоди культури - від античної доби до сучасності. Описано варіанти сміху, сучасні явища сміхової культури: функціонування сміху в сферах політики, християнських традиційних цінностей, public relations. Висвітлено специфічні риси використання комічного в творчості Шекспіра та казахському фольклорі, в комедії болгарського Відродження та російській класичній літературі, а також літературі абсурду та сучасних анекдотах.

Проанализированы познавательные возможности разных форм смеха, участие юмора и иронии в мышлении, их значимость для философии, роль смеха в конституировании и сохранении человеческой индивидуальности. Рассмотрены смех как социокультурный феномен, вопросы взаимодействия смеха с разнообразными его проявлениями в разные периоды культуры - от античной эпохи до современности. Описаны варианты смеха, современные явления смеховой культуры: функционирование смеха в сферах политики, христианских традиционных ценностей, public relations. Освещены специфические черты использования комического в творчестве Шекспира и казахском фольклоре, в комедии болгарского Возрождения и русской классической литературе, а также литературе абсурда и современных анекдотах.

Проаналізовано теорії Р.Вагнера та Ф.Ніцше, які вплинули на п'єси Г.Ібсена, М.Метерлінка, режисуру О.-М.Люнє-По. Виявлено символістичні елементи у п'єсах П.Клоделя, Ж.Жіроду, В.Йєтса, Т.Еліота, Г.Лорки та Л.Піранделло. Охарактеризовано театр жорстокості А.Арто, новітній авангардний театр в Америці, а також театр абсурду на підставі діяльності Ж.-П.Сартра, С.Беккета, Г.Пінтера та Е.Іонеско.

Проанализированы теории Р.Вагнера и Ф.Ницше, которые повлияли на пьесы Г.Ибсена, М.Метерлинка, режиссуру О.-М.Люне-По. Выявлены символистические элементы в пьесах П.Клоделя, Ж.Жироду, В.Йетса, Т.Элиота, Г.Лорки и Л.Пиранделло. Охарактеризованы театр жестокости А.Арто, новейший авангардный театр в Америке, а также театр абсурда на основании деятельности Ж.-П.Сартра, С.Беккета, Г.Пинтера и Э.Ионеско.

Розглянуто питання інтуїції, індукції, дедукції, уніфікації та синтезу в мові, науці та культурі. Висвітлено інтерпретацію логічних причинно-наслідкових зв'язків у логіці та мові, еволюцію мови як інновацію соціокультурних вимірів освіти. Проаналізовано особливості морально-ціннісної концептуалізації дійсності - життя та смерті в прислів'ях та приказках української, російської, англійської та китайської мов. Розкрито філософські засади драматургії абсурду в п'єсах раннього періоду творчості визначного американського драматурга ХХ ст. Е.Ф.Олбі. Визначено параметри моделювання когнітивної сфери художнього концепту в українській етнокультурі. Наведено психолого-комунікативні характеристики персоніфікації інформації. Проаналізовано місце ритуалу у становленні психіки людини та формуванні одиниць підсистем мови в контексті лінгвістичного детермінізму.

Рассмотрены вопросы интуиции, индукции, дедукции, унификации и синтеза в языке, науке и культуре. Изучена интерпретация логических причинно-следственных связей в логике и языке, освещена эволюция языка как инновация социокультурных измерений образования. Проанализированы особенности морально-ценностной концептуализации действительности - жизни и смерти в пословицах и поговорках украинского, русского, английского и китайского языков. Раскрыты философские основы драматургии абсурда в пьесах раннего периода творчества известного американского драматурга ХХ ст. Э.Ф.Олби. Определены параметры моделирования когнитивной сферы художественного концепта в украинской этнокультуре. Приведены психолого-когнитивные характеристики персонификации информации. Проанализировано место ритуала в становлении психики человека и формировании единиц подсистем языка в контексте лингвистического детерминизма.

Розглянуто актуальні питання реалістичного станкового живопису та визначено його місце по відношенню до різних авангардистських течій і напрямів у сучасному образотворчому мистецтві.

Запропоновано новий ракурс розгляду групи фразеологізмів як парадоксальних висловлень, що розходяться із загальноприйнятими уявленнями і є запереченням безумовно правильного. Фразеологічні парадокси диференціюються на синтагматичні, парадигматичні, епідигматичні, аксіологічні та прагматичні, зважаючи на типи відношень у мовній системі та мовленні. Проаналізовано особливості використання фразеологічних зворотів у комунікативній ситуації у процесі створення прагматичних парадоксів.

The article suggests a new point of view on a group of phraseological units as on paradoxical utterances - such that diverge from the habitual views and negate the absolutely correct statements. Phraseological paradoxes are classified into syntagmaticparadigmatic, epidigmatic, axiological and pragmatic ones according to the types of relations in the language system and speech. It presents the analysis of the peculiarities of use of paremiological paradoxes in the situation of communication where they create the pragmatic paradoxes.

Розглянуто філософські, логічні, етичні, культурологічні, лінгвістичні та літературознавчі аспекти сміху. Охарактеризовано гумор як педагогічну проблему. Проаналізовано особливості типології абсурду в міфології та мистецтві.

Рассмотрены философские, логические, этические, культурологические, лингвистические и литературоведческие аспекты смеха. Охарактеризован юмор как педагогическая проблема. Проанализированы особенности типологии абсурда в мифологии и искусстве.

Освещены основные методико-практические положения технологии активных методов обучения психологии, а также конкретные формы и методы активного группового обучения психологии на материале общей психологии. Описаны диалогические методы обучения: психологического эксперимента в парах, рефлексивно-методического диалога. Охарактеризованы ролевые и групповые диалоги, конкурсы: интересных вопросов, примеров и конкретных ситуаций, ораторов, рационального чтения, рефератов. Приведены методы "Мозговой атаки" - "брейн-сторминги" умственной деятельности человека, интересных вопросов, обратимости мышления, абсурда, выявления сходств и различий.

Описано обрядово-звичаєві форми вираження духовності діалогів та полілогів у п'єсах С.Писаревського "Купала на Ивана" та М.Старицького "Ніч під Івана Купала". Визначено міфологічний простір циклу віршів "Химери" Жерара де Нерваля, жанр літературного портрета в мемуарах З.М.Гіппіус. Висвітлено специфіку поетики абсурду у драматургії С.Беккета.

Описаны обрядовые формы выражения духовности диалогов и полилогов в пьесах С.Писаревского "Купала на Ивана" и М.Старицкого "Ночь под Ивана Купала". Определены мифологическое пространство цикла стихотворений "Химеры" Жерара де Нерваля, жанр литературного портрета в мемуарах З.М.Гиппиус. Освещена специфика поэтики абсурда в драматургии С.Беккета.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-335 + Э37-2 + Э210.364

Рубрики:

Література

Християнство

Релігія та міфологія

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито зміст термінів і понять з питань логіки, зокрема, абсурд, "адвокат диявола", аналітична абстракція, антецедент, еквівокація, кванторна логіка, матеріальна імплікація. Наведено відомості про таких вчених - представників даної науки, як А.П'єр, Б.Северин, Д.Буль, Д.Венн, Л.Ейлер, Т.Котарбінський.

Раскрыто содержание терминов и понятий по вопросам логики, в частности, абсурд, "адвокат дьявола", аналитическая абстракция, антецедент, эквивокация, кванторная логика, материальная импликация. Даны сведения о таких ученых - представителей данной науки, как А.Пьер, Б.Северин, Д.Буль, Д.Венн, Л.Эйлер, Т.Котарбинский.

Рассмотрен вопрос о духовно-культурном ренессансе конца ХІХ - ХХ вв. в "Русской идее" Н.А.Бердяева. Проанализировано творчество Н.С.Гумилева в контексте русской литературы начала ХХ в. Описаны элементы "театра абсурда" в пьесах В.В.Набокова, стилевые элементы рассказов М.Зощенко, феномен русского языка в осмыслении А.Галича. Освещены способы иронического изображения персонажей в произведениях Ю.Полякова. Изучена проблема сущностного понимания онтологической поэтики в современном литературоведении. Раскрыты эстетические основы литературной критики К.Н.Леонтьева.

Проанализированы ошибки, связанные с релятивисткими эффектами специальной теории относительности (СТО), отражающими в той или иной форме эйнштейновскую относительность пространства. Приведены данные о принципиальной недопустимости относительности температуры; о поведении характеристик, являющихся производними от физических величин первого типа поведения; об исключительно математическом аспекте абсолютности и относительности поведения физических величин; о математической некорректности эйнштейновского уравнения пространственных интервалов.

Звернено увагу на деякі труднощі перекладу казок Л. Керролла, зокрема випадків абсурду та каламбуру, що потребують здебільшого знань екстралінгвістичного характеру - національно-етимологічних і соціопсихологічних нюансів, що впливають на особливості перекладу текстів.

Розглянуто екзистенціал абсурду в творах чеського письменника Ладіслава Фукса. Всі герої перебувають у межовій ситуації, при виході з якої кожен вибирає новий зміст свого існування. Проблема абсурду, що використовується письменником, свідчить про екзистенціальне трактування дійсності як способу зображення трагізму існування людини. Чеський екзистенціальний твір органічно влився в культурно-духовний контекст Західної Європи.

Дано аналіз новому феномену сучасної літератури - постмодернізму та розкрито основні риси цього літературного напрямку: антиідеологічність, релятивізм, руйнування ілюзорних цінностей, колаж, конструювання, бачення повсякденного життя як театру абсурду. Доречно наведено приклади: початки постмодернізму в урбаністичному романі В. Підмогильного "Місто", постмодерн у романі молодого письменника Любка Дереша "Поклоніння Ящірці" тощо.

Досліджується генезис абсурдистської поетики письменника. Твори Хармса розглядаються, з одного боку, як наслідування гротескно-іронічної та ігрової традицій російської класичної літератури. З другого боку, порівняльний аналіз символістських, футуристичних і хармсівських текстів обгрунтовує погляд на його художній світ як на завершальний етап російського модерністського мистецтва ХХ ст. З'ясовується естетична значущість віршованих експериментів поета, що полягає у пошуках нової мови і світовідчуття. Автор досліджує діалогічність прози Хармса, розкриваючи характер і функції діалогу на формальному і змістовному рівнях його текстів.

Вперше визначено жанрову специфіку драматургії В.Винниченка та етапи його драматургійної творчої еволюції, яка характеризується, в основному, жанровими змінами у творчості митця, який зарекомендував себе майстром інтелектуальної драми та мелодрами, героїко-психологічної драми, сатиричної комедії, трагедії. Зазначено, що п'єси Винниченка відзначаються жанровою багатогранністю, однак, завдяки превалюванню певного жанрового аспекту вони набувають особливої структурної цілісності. З урахуванням попередніх досліджень визначено основні риси індивідуального художнього стилю Винниченка-драматурга, суголосного суттєвим мистецьким тенденціям доби та зроблено спробу осмислення характеру цілісності багатогранного стилю автора. Натуралістична точність у його драматургії підноситься до символістської таємничості, передусім, за допомогою парадоксального поєднання засобів експресіонізму та імпресіонізму, певною мірою сюрреалізму, у драматургії письменника виразне також передчуття мистецьких можливостей театру й абсурду. Встановлено, що поєднати різноманітні стильові стихії автору найчастіше вдається завдяки наголосу на ігровій стихії драматичної дії, вигадливому використанню принципу "театр у театрі".