Ключ. слова: аденоміоз, ендометрій, безпліддя, лікування
Індекс рубрикатора НБУВ: Р712.54 + Р715.410.111

Рубрики:

Безпліддя. Стерилізація

Ендометрит

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено можливості ультразвукової діагностики (УЗД) спортивної м'язової травми. Проведено обстеження 55-ти спортсменів-футболістів з закритими травмами нижніх кінцівок. У 17-ти (30,1 %) пацієнтів проведено мінімально інвазивне лікування під ультразвуковим контролем - черезшкірна пункційна аспірація гематом, фотокоагуляція судини, що кровоточить, високоенергетичним хірургічним NdYAG-лазером, промивання ділянки гематоми антисептиком і введення лікарських речовин. За результатами УЗД виявлено: мікронадриви м'яза (до 5 мм) - 36-ти (65,4 %), надриви м'яза (5 - 20 мм) - 15-ти (27,3 %), розриви м'яза в 4-х (7,3 %) пацієнтів (1 повний і 3 часткових). У 94,5 % випадках травми супроводжувалися гематомами різних форм і розмірів. Описано ехосеміотику зазначених ушкоджень. Зроблено висновок, що ультразвукове дослідження з доплерографією є ефективним методом діагностики спортивної травми і навігації мінімально інвазивних лікувальних втручань.

Установлено критерії консервативного лікування хворих на кісти нирок: розмір кісти нирки до 5 см; відсутність скарг хворого, збереження уродинаміки. Відзначено, що такі хворі потребують динамічного спостереження уролога з обов'язковим УЗ-контролем 1 раз на рік. Зауважено, що найбільш доступним та інформативним методом діагностики кіст нирок є ультразвукове дослідження. Зазначено, що перед пункцією кісти нирки необхідним є рентгенологічне дослідження: екскреторна урографія та комп'ютерна томографія. Визначено, що показаннями до проведення лікувальних заходів з приводу простої кісти нирки є: наявність клінічних проявів, порушення уро- або гемодинаміки, діаметр кісти більше 5 см у разі напівінтрапаренхіматозного розташування, у випадку поєднання простої кісти з каменем чашково-мискової системи, ускладнення кісти - нагноєння, крововилив, підозра на злоякісний характер кісти. Показано, що аспірація вмісту кісти без дренування та склеротерапії є недостатньою, через 3 місяці рецидив кісти виявляється у 100 % випадків. Доведено, що неприпустимим є виконання дренування кіст нирок, якщо пункційний канал проходить через ниркову паренхіму або будь-які сусідні органи чи порожнини. Цим хворим необхідно виконувати традиційне відкрите хірургічне втручання. З діагностичною метою є можливою пункція кістозної порожнини через паренхіму нирки з аспірацією вмісту та цитологічним дослідженням, у цьому випадку проведення склеротерапії неприпустиме. Обов'язковими етапами лікування шляхом пункційного дренування є цитологічне дослідження, кістографія та склерозування порожнини кісти. Зазначено, що відкрита операція з приводу

Обгрунтовано шляхи підвищення ефективності діагностики та лікування новонароджених з внутрішньочерепними перинатальними крововиливами. Досліджено частоту, прояви, клінічні форми, чинники розвитку даної патології, розкрито можливості нейровізуалізуючих методів обстеження немовлят для її діагностики. Проведено порівняльний аналіз результатів лікування новонароджених з внутрішньочерепними перинатальними крововиливами з застосуванням ранньої активної нейрохірургічної допомоги (136 пацієнтів, 2000 - 2007 рр.) і традиційної консервативної тактики лікування (96 немовлят, 1992 - 1999 рр.). Доведено ефективність нових підходів до лікування немовлят з перинатальними внутрішньочерепними крововиливами, зокрема, зовнішнього закритого шлуночкового дренування у разі периінтравентрикулярних крововиливів (ПІВК) III та IV ступенів, обгрунтовано його переваги у порівнянні з іншими методами нейрохірургічного лікування (пункційна аспірація, вентрикуло-субгалеальне дренування, імплантація підшкірно-вентрикулярних резервуарів). Розроблено алгоритм лікувальних заходів залежно від ступеня ПІВК.

Зазначено, що XXI ст. принесло серйозні зміни і в політику України, і в польсько-українські відносини. Із перспективи Польщі польсько-українські стосунки сприймаються насамперед у категоріях стратегічного партнерства, яке відповідає європейським аспіраціям України. Польща на форумі ЄС виступає в ролі ініціатора дій, що мають на меті наближення українського питання до ЄС, про що хоча б свідчить проект Східного партнерства.

У гострих дослідах на щурах лінії Вістар встановлено, що під впливом аспірації палеоцеребелярної кори на 47 % скорочується час виникнення епілептичних розрядів, викликаних в лобних відділах кори головного мозку нанесенням розчину каїнової кислоти (1 мг в 1 мл фосфатного буфера). Крім того, спостерігалося скорочення часу досягнення максимальної амплітуди розрядів (на 39,4 %), збільшення їх максимальної амплітуди (на 37,5 %) та зміщення моди міжспайкових інтервалів у бік її скорочення. Під впливом аспірації палеоцеребелярної кори збільшувався час існування епілептичних вогнищ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р412.3-5

Рубрики:

Хвороби легень

Шифр НБУВ: Ж100946 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено ефективність застосування стереотаксичної аспірації вмісту абсцесу головного мозку (АГМ), розташованого в глибинних та функціонально значущих ділянках головного мозку (ГМ), у 12 хворих з супратенторіальними АГМ. Стереотаксичні втручання виконували з застосуванням стереотаксичної системи CRW Radionics (США), програмного забезпечення для обчислення координат StereoFusion, StereoPlan (Radionics), Fraim Link (Medtronic, США). Період спостереження після операції від 1 до 36 міс, у середньому 14 міс. Під час операції в 11 (91,7 %) хворих гнійний вміст АГМ евакуйований, в 1 (8,3 %) - діагностований АГМ у стадії енцефаліту. тереотаксична аспірація є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування АГМ. Вона може бути альтернативою відкритому хірургічному видаленню АГМ завдяки меншій інвазивності, ймовірності виникнення неврологічних ускладнень.

Регіонарна анестезія є важливим методом анестезіологічного забезпечення в дітей, проте різні методики можуть розрізнятися профілем безпеки. Мета роботи - вивчити частоту виникнення та характер небажаних явищ і ускладнень за різних видів блокад передньої черевної стінки в дітей. Досліджено 156 пацієнтів, яким виконано поверхневі операції на передній черевній стінці за умов анестезії пропофолом у поєднанні з однією з регіонарних методик (каудальна анестезія (n = 28), тораколюмбальна паравертебральна блокада (n = 49), блокада поперечного простору живота (n = 49), блокада клубово-підчеревного та клубово-пахвинного нервів (n = 39) 0,25 % розчином бупівакаїну). Вивчалися частота виникнення та характер небажаних явищ і ускладнень регіонарних блоків. Спостерігались такі небажані явища та ускладнення, як аспірація крові, аспірація ліквору, необхідність повторного виконання блокади, виконання блокади не з першої спроби, депресія дихання, нудота/блювання, затримка сечовипускання, продовжений моторний блок. Найбільша кількість ускладнень спостерігалась у групі каудальної анестезії. Висновки: периферичні регіонарні блокади передньої черевної стінки у дітей мають вищий рівень безпеки та супроводжуються меншою кількістю ускладнень у порівнянні з каудальною анестезією.

Аспірація може представляти негайну загрозу життю хворого. Залежно від характеру і кількості може викликати часткову або повну обструкцію дихальних шляхів. Серед хворих схильних до аспірації смертність від неї сягає 50 %. Легенева інфекція після аспірації розвивається найчастіше протягом 2 - 14 діб. Аспіраційна пневмонія за етіологією у більшості випадків має бактеріальне походження. Значно рідше пневмонію і сепсис викликає мікотична інфекція. В зв'язку наведеними даними запропоновано резудльтати власного дослідження.

Надано результати дослідження бронхоальвеолярного лаважу (БАЛ) у коней за рецидивуючої обструкції дихальних шляхів (RАО), запальних захворювань нижніх дихальних шляхів (IAD), індукованої навантаженням легеневої кровотечі (EIPH). Дослідження проведено на конях різного напрямку використання (спортивні, робочі, рекреаційні). Матеріалом для дослідження були 25 коней різних порід і статі, віком від 2-ох до 19 років. Показаннями для проведення БАЛ у коней були кашель, особливо під час фізичного навантаження, слизисто-гнійні виділення з носа, стійке тахіпное, задишка у спокої, гарячка, знижена роботоздатність та непереносимість фізичних навантажень, наявність великої кількості слизу, гнійного ексудату та крові, виявлених при ендоскопічному дослідженні нижніх дихальних шляхів. БАЛ у коней виконували під візуальним контролем відеоендоскопа EC-530LP FUJION (технічні характеристики: діаметр дистального кінця 11,0 мм; діаметр інструментального каналу 3,2 мм; робоча довжина 1690 мм; загальна довжина 1990 мм). Діагностичним критерієм EIPH є наявність крові в нижніх дихальних шляхах, яку виявляють під час ендоскопічного дослідження у 75 - 95 % хворих коней. Підтвердити діагноз на EIPH можна виявленням еритрофагів чи гемосидерофагів в пробах БАЛ, на долю яких може припадати більше, ніж 50 % від усіх макрофагів, присутніх у зразку. БАЛ у коней за ІAD характеризується збільшенням загальної популяції клітин, абсолютної та відносної кількості нейтрофілів (15 - 20 %). За RAO в цитологічних препаратах, отриманих за допомогою БАЛ, виявляють змішану популяцію клітин, найбільшою кількісною групою з яких є нейтрофіли (15 - 85 % від усієї популяції клітин). БАЛ є інформативним методом діагностики індукованої навантаженням легеневої кровотечі, запальних захворювань нижніх дихальних шляхів, рецидивуючої обструкції дихальних шляхів. Аналіз цитограми БАЛ дозволяє проводити диференціальну діагностику хвороб нижніх дихальних шляхів у коней.

Препарати літію - психотропні лікарські засоби з групи нормотиміків. Їх найважливіше значення полягає в лікуванні афективних розладів, перш за все маніакальних фаз біполярного розладу, а також у профілактиці їх загострень і лікуванні тяжких і резистентних депресій, вони здатні запобігати самогубствам. В основі лікування біполярних розладів препаратами літію лежить їх властивість селективно інгібувати кіназу-3-глікогенсинтетазу шляхом конкуренції з іонами магнію. Літій - лужний метал, тому в медицині він застосовується у вигляді солей, в основному у вигляді карбонату, а також цитрату, сукцинату, оротату, хлориду й сульфату літію. Окрім галузі психіатрії, літій та його сполуки застосовуються у виробництві пластмас, органічному синтезі, у склодувній промисловості, фармацевтичній хімії. Отруєння літієм у психіатричній практиці часто має ятрогенну природу. Літій впливає на вивільнення серотоніну й чутливість рецепторів, а також модулює дію норадреналіну. На сьогодні вважається, що механізм дії літію пов'язаний з виснаженням запасів інозитолу в центральній нервовій системі (ЦНС). Неврологічний симптомокомплекс отруєння літієм складається з атаксії, погіршення зору, втрати пам'яті, запаморочення, втрати орієнтації, судом, ступору й коми. Чим довше зберігається токсичний рівень літію в крові, тим більша ймовірність необоротних змін ЦНС. У разі інтоксикації літієм хворий має бути госпіталізований. Перша допомога: всередину натрію хлорид і розчин калію хлориду. Необхідно кілька разів на день вимірювати концентрацію літію у плазмі крові. Для швидкого зниження концентрації літію часто ефективне введення фізіологічного розчину внутрішньовенно зі швидкістю 150 - 200 мл на год. Перш за все проводять промивання шлунка й кишечника (особливо за отруєння препаратами тривалої дії). Оскільки в шлунковому соку часто виявляється висока концентрація літію, показана тривала аспірація шлунка. у разі епілептичних нападів, пригнічення ЦНС, артеріальної гіпотонії і аритмій лікування патогенетичне. Найбільш ефективним методом є гемодіаліз. Проте потрібно відзначити, що об'єктивно позитивні зміни у разі літієвої терапії (якщо вона успішна) набагато перевершують негативний вплив можливих побічних ефектів.

Світові дані щодо стабільно високих перинатальних втрат у разі тазового передлежання плода (ТПП) і суттєвого збільшення кількості випадків кесарева розтину (КР) (70 - 100 %) стали підгрунтям до пошуку принципово нових підходів у розродженні пацієнток із ТПП. Мета дослідження - оцінювання ефективності та обгрунтування індивідуального планування пологів у разі ТПП. Проведено проспективний аналіз завчасного планування способу розродження 69 вагітних із ТПП, які були розподілені на дві групи. I - основна група (ОГ; n = 36), жінки з запланованими консервативними пологами за ТПП; II - контрольна группа (КГ; n = 33), жінки з запланованим КР за ТПП. Завершення вагітності більшості пацієнток в обох групах відбулося запланованим способом розродження: ОТ - 27; КГ - 29. Пацієнтки ОГ народжували у колінно-ліктьовій позиції - 11 випадків і за допомогою методу Цов'янова - 16 випадків. А випадки розродження шляхом КР (9 - 25 %) в ОГ були здебільшого I категорії ургентності - 5. Потреба в ургентному КР у КГ виникала майже у два рази менше - 4, і більшість випадків - З були III категорії ургентності. Серед малюків ОГ, яким надавали ручну допомогу під час народження, перинатальні ускладнення спостерігалися найчастіше: пологова травма - 8, асфіксія - 3, аспірація - 2, гіпоксично-ішемічне ураження головного мозку - 3. Наведені дані свідчать про відсутність високопрофесійних навичок, які потребують ретельного відпрацювання та вдосконалення родопомічних маніпуляцій акушерами-гінекологами.

Мета роботи - визначення ефективності методики інтрацитоплазматичного введення сперматозоїду (ICSI) у лікуванні безплідних чоловіків з гіпергонадотропним гіпогонадизмом, ускладненим необструктивною азооспермією (НОА), із застосуванням для екстракції сперміїв технологій TESE (екстракція сперматозоїдів), TESA (черезшкірна аспірація сперми з яєчка), а також їх комбінації (TESE та TESA). Пацієнтів розподілено на три групи: група 1 (TESE) - 31 пацієнт, якому для екстракції сперміїв з яєчка застосовували TESE; група 2 (TESА) - 33 пацієнти, яким для екстракції сперміїв з яєчка застосовували TESV група 3 (TESE та TESА) - 35 пацієнтів, яким для екстракції сперміїв з яєчка одночасно застосовували TESE та TESA Загальний термін спостереження за ефективністю лікування пацієнтів даної групи - 2 роки. Екстракція сперміїв за методикою TESE забезпечила вдалу екстракцію сперматозоїдів у 8 (25,8 %) із 31 пацієнта групи 1. Після використання методики ICSI у 16,1 % дружин цих пацієнтів запліднення було успішним, завагітніли 12,9 %, народили 9,7 %. Екстракція сперміїв за методикою TESА забезпечила вдалу екстракцію сперматозоїдів у 12 (36,4 %) із 33 пацієнтів групи 2. Після використання методики ICSI у 24,2 % дружин цих пацієнтів запліднення було успішним, завагітніли 18,2 %, народили 12,1 %. Екстракція сперміїв за поєднаною методикою TESE та TESА забезпечила вдалу екстракцію сперматозоїдів у 16 (45,7 %) із 35 пацієнтів групи 3. Після використання методики ICSI у 34,3 % дружин цих пацієнтів запліднення було успішним, завагітніли 28,5 %, народили 20,0 %. Висновки: запропонована комбінована методика (TESE та TESA) екстракції сперми у безплідних чоловіків з НОА, обумовленою гіпергонадотропним гіпогонадизмом, частіше є вдалою, після неї показники успішного запліднення яйцеклітин та народжуваності вищі у порівнянні з методиками TESE чи TESA.

Теоретичні засади епідеміології інфекційних хвороб є основою для оцінки та контролю епідемічної ситуації. Насамперед, це вчення про епідемічний та епізоотичний процеси, теорія саморегуляції паразитарних систем, соціально-екологічна концепція тощо. Але полісемічність епідеміологічної термінології не дозволяє адекватно сприймати процеси, що відбуваються в паразитарній системі. Так, у сучасній літературі з епідеміології використовують різні термінологічні одиниці для визначення механізму передачі інфекцій дихальних шляхів. Наразі активно вживають такі терміни, як: "крапельний", "повітряно-крапельний", "повітряний", "аспіраційний", "аерозольний" тощо. Термінологічна неузгодженість назв механізму передачі цих інфекцій перешкоджає якісній праці науковців й ефективному навчанню студентів та епідеміологів. На підставі експериментальних досліджень аеродинамічних процесів і аналізу різних термінів механізму передачі інфекцій дихальних шляхів науково обгрунтували та запропонували термін "аерозольно-аспіраційний". Показано три фази механізму передачі інфекцій дихальних шляхів, зокрема викид аерозолю внаслідок експіраторних актів (чхання, кашель, мовлення), його рух під впливом навколишніх повітряних течій (аеродинаміка) та його аспірація. Доведено невідповідність природі епідемічного процесу вищезазначених термінів механізму передачі інфекцій дихальних шляхів. Отже, "аерозольно-аспіраційний" механізм передачі інфекцій дихальних шляхів найбільш точно відповідає процесу реалізації передачі збудника даних захворювань, а отже, і способу його збереження як біологічного виду. Імплементація цього терміну в термінологічну систему епідеміології дозволить удосконалити як теоретичну основу цієї науки, так і професійну діяльність епідеміологів.

Мета роботи - вивчити особливості перебігу і діагностики травматичного і спонтанного пошкодження грудної лімфатичної протоки. Під спостереженням перебувало 10 хворих із хілотораксом, яких обстежували методом торакоскопії, а випіт - за допомогою проби із суданом III. У 6 хворих було виявлено пошкодження грудної лімфатичної протоки: у 1 хворого - безпосереднє, у 1 - ятрогенне, у 4 - спонтанне. У 4 хворих хілоторакс виявився симптомом інших захворювань. Висновки: діагностично-лікувальна тактика, якщо є підозра на ушкодження грудної лімфатичної протоки і наявність хілотораксу, має бути такою: збір анамнезу - плевральна пункція - аспірація випоту - дослідження на виявлення клітин злоякісного новоутворення і мікобактерій туберкульозу - проба із суданом III - торакоскопія - плевробіопсія - гістологічне дослідження - заключний діагноз - спеціалізоване лікування (оперативно-консервативне).

Наведено основні напрямки передопераційної підготовки в разі тяжкої гострої кишкової непрохідності (ГКН) та підкреслено, що дана підготовка повинна бути обмеженою в часі та не затримувати проведення оперативного втручання. При тяжкій ГКН разом із ретельною оцінкою вітальних функцій та визначенням провідних порушень вкрай важливо оцінити хворого за шкалами та визначити основні ризики розвитку ускладнень. Загальна анестезія, як правило, є методом вибору при ГКН, проте для покращення інтра- та післяопераційного знеболювання вона може бути доповнена і методами регіонарної анестезії. При підготовці до проведення загальної анестезії першочергово слід визначати ризики складної інтубації, а також регургітації та аспірації шлункового вмісту, що надає змогу цілеспрямовано підходити до вибору технік інтубації і запобігти виникненню даних грізних ускладнень. Прийом Селліка вже не обов'язковий для використання в таких пацієнтів, а замість нього під час інтубації може бути застосована бімануальна ларингоскопія. Артеріальна гіпотензія є частим ускладненням під час індукції в анестезію при тяжкій ГКН, і в таких хворих завжди слід проводити інфузійну терапію та корекцію водно-електролітних порушень. Разом із тим для запобігання розвитку набряку кишечника та підвищення внутрішньочеревного тиску інфузійна терапія повинна бути обмеженою як в часі, так і в об'ємі. Якщо неможливо повністю скоригувати гіповолемію, для зниження ризику виникнення суттєвої артеріальної гіпотензії під час індукції в анестезію швидкої послідовності слід із профілактичною метою призначати вазопресори.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.219

Рубрики:

Недоношування і переношування вагітності

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисфагія (грец. Dys + phagein - їсти, ковтати) - це порушення функції ковтання, за якого відзначається відчуття дискомфорту або утруднення транспортування харчового болюса з рота в шлунок. Оскільки розлад акту ковтання у випадку інсульту має, як правило, нейрогенне походження і визначається низкою неврологічних порушень і дисфункцій, у пацієнтів з гострим порушенням мозкового кровообігу (ГПМК) краще використовувати термін "нейрогенна дисфагія". На актуальності даної проблеми наголошено у разі розробки комплексу терапевтичних вправ за такого соціально важливого захворювання, як гостре порушення мозкового кровообігу. Одним із грізних ускладнень інсульту є порушення акту ковтання. Це призводить до значного зниження якості життя, збільшення ризику розвитку вторинних ускладнень, що, в свою чергу, суттєво підвищує вірогідність летальних випадків. Порушення акту ковтання спостерігається у 26 - 45 % пацієнтів внаслідок гострого ішемічного інсульту. Наявність дисфагії несе розвиток таких небезпечних життю ускладнень, як аспіраційна пневмонія, дегідратація та зневоднення організму, а також суттєво знижує якість життя таких хворих. Таким чином, корекція акту ковтання засобами фізичної реабілітації після пошкодження головного мозку являє собою достатньо важливу задачу реабілітолога. Якщо довгий час єдиним методом реабілітації дисфагії залишалася логопедична корекція, то на даний час можна широко застосовувати терапевтичні вправи для відновлення функцій мімічної мускулатури та жувальних м'язів. Проведення скринінгу на порушення ковтання надає змогу оцінити функцію жувальних м'язів за п'ятьма етапами, внаслідок чого це надає змогу більш індивідуально та досконало розробити комплекс терапевтичних вправ після кожного етапу скринінгового дослідження. Залежно від того, в якій фазі ковтання спостерігаються порушення, авторами було розроблено індивідуальний комплекс терапевтичних вправ, що будуть виконуватися пацієнтом на кожному з п'яти етапів скринінгового дослідження, якщо пацієнт не зміг подолати цей етап.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.2-92

Рубрики:

Крововиливи (апоплексія, геморагії)

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ