Представлено систему визначення якості роботи в бібліотеках та інформаційних службах за допомогою таких видів показників, як: порівняльні, рівня послуг та якості виконання певних процесів бібліотечної діяльності, комплектування, організації та формування фондів тощо. Обгрунтовано необхідність вимірювання якості роботи, запровадження системи показників якості, збирання й аналізування даних. Особливу увагу приділено характеристиці бібліотеки як фізичної системи, джерела для зібрання матеріалів, інформаційної брами.

Мета роботи - дослідження витоків таланту С. Пушика. Зроблено огляд життя та творчості видатного письменника, фольклориста та дослідника "Слова о полку Ігоревім...". Він був типовим українським патріотом і громадянином. За своє нелегке, але повноцінне та бурхливе життя багатьом людям дуже допоміг якщо не порадою, то особистим втручанням у несприятливі обставини, добрим словом, моральною підтримкою. Актуальність дослідження полягає в спробі окреслити роль і місце С. Пушика в літературному процесі другої половини XX ст. С. Г. Пушик (1944 - 2018 рр.) - знакова постать в українській літературі та літературознавстві. Його творча та наукова спадщина - явище багатогранне та глибоке. При житті Пушик вважався ходячою енциклопедією: знав настільки багато з різних сфер народного життя й історії України, скільки не знали (й мабуть, досі не знають) дипломовані професори й академіки. Темою кандидатської, яка цілком відповідала докторській, дисертації С. Пушика була "Слово о полку Ігоревім..." і слов'янська міфологія" (1991). Проте наукові пошуки на цьому стані не закінчилися. Науковим відкриттям можна вважати Пушикову розвідку "Криваве весілля на Каялі" (про "темні" місця у "Слові о полку Ігоревім"). Інтуїція в Степана Григоровича також була на диво феноменальною, як і вроджений трудоголізм, адже навіть ще за кілька годин до смерті він ще працював над статтею для журналу "Дзвін", а останній вірш поета ("Парашка") датований першим серпня 2018 р. Як письменник, С. Пушик - унікальна особистість в українському літературному процесі другої половини XX ст. Своєрідний "фольклорний" метод наративу, започаткований Пушиком-прозаїком у "Галицькій брамі" та "Страж-горі", знайшов багатьох послідовників: його підхопили В. Скуратівський і Ф. Зубанич. Новаторським жанром виявився і сам роман із народних вуст. Книги оповідань та повістей "Ключ-зілля", "Дараби пливуть у легенду" виходили іноземними мовами. А загалом твори С. Пушика перекладені китайською, румунською, молдавською, білоруською, литовською, киргизькою, башкирською, болгарською, словацькою, непальською, російською мовами. За "Страж-гору" та "Галицьку браму" С. Пушика було нагороджено Державною (нині це премія Національна) премією імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури. Для дітей С. Григорович видав збірки "Маленьке шпаченя" та "Золотий човник".

Розглянуто характерні особливості вирішення вхідних дерев'яних брам у житлових будинках, споруджених у період між кін. XIX - поч. XX ст. у Львові. Дослідження проводилось протягом 2018 - 2022 рр. та охоплювало двері у будинках, які розташовані на території історичного ареалу Львова. На прикладі 6 дверей проведено детальний композиційний аналіз і визначено характерні особливості їх стилістичного вирішення.

Досліджено генезис жанру інтермецо. Розглянуто термін інтермецо як поняття та явище, в тому числі у співвідношенні зі спорідненими за функцією, проте не ідентичними жанрами інтерлюдії та інтермедії. Визначено, що жанр інтермецо досить неоднозначний і може виступати як у ролі частини циклічної композиції, так і бути самостійною п'єсою. Проте найбільш повно інтермецо проявляє свої жанрові якості в рамках циклу - як моножанрового, так і поліжанрового. Зазначено, що під моножанровим циклом розуміється композиційно-драматургічне ціле, що складається із п'єс з однаковим жанровим позначенням, пов'язаних на основі парадигматичних відносин. Складовими поліжанрового циклу є п'єси різних жанрових найменувань, які координуються на основі синтагматичного зв'язку. Запропоновано загальне визначення жанру інтермецо: це досить складний характерний твір, що з'явився в епоху Романтизму та був покликаний виражати вельми багатолику картину людських переживань. Інтермецо спочатку було пов'язано з композиційною функцією перемикання, відсторонення, перемежування основних розділів матеріалом, що обіймав "слабкий час" у змістовному плані. Проаналізовано цикл інтермецо ор. 4 Р. Шумана як перший приклад втілення жанру в окремому творі виявлення. Визначено, що цикл є моножанровим і містить шість п'єс, які перебувають у співвідношенні єдиної злитої варіантно-варіаційної композиції, об'єднаної лейткомплексом. Визначено, що композиційна будова інтермецо Р. Шумана базується на тричастинності, де в ролі центру симетрії використовується розділ під назвою alternativo. Кожне з інтермецо пов'язане з певною внутрішньою жанровою сферою. Окреслено специфіку інтермецо у творчості Й. Брамса. Вони, продовжуючи традицію Р. Шумана також виступають частиною циклічної композиції. Цикли інтермецо Й. Брамса у своїй більшості поліжанрові, що вказує з одного боку на спорідненість інтермецо з іншими жанровими феноменами (баладою, капричіо, фантазією, романсом, рапсодією), а з іншого - на збереження проміжної функції. Виняток складає цикл ор. 117, який побудований, як і в Р. Шумана, виключно з інтермецо. Підкреслено, що в інтермецо Й. Брамса чітко проступає барокова тенденція експонування матеріалу як "ядра" та подальшого розвитку принципового "розгортання" музичної думки. Однак все це відбувається на романтичній основі, наслідком чого стає збагачення гармонічної мови, індивідуальне фактурне рішення кожної п'єси, їх форма. Означено, що протягом чотирьох опусів Й. Брамс звертався до тричастинних форм, індивідуально інтерпретованих у кожному конкретному випадку. В ор. 74 це досить чіткі, симетричні структури, в Інтермецо ор. 116 спостерігається ускладнення формотворчих та гармонічних і фактурних засобів. Кульмінація в ускладненні форм досягається в Інтермецо ор. 118, де найбільш яскраво виражена барокова тенденція розгортання музичного матеріалу. Підкреслено, що інтермецо Й. Брамса позначено впливом жанрового синтезу, що продовжує традиції інтермецо Р. Шумана. Охарактеризовано жанрово-стильові особливості всіх циклів Й. Брамса та визначено, що саме в жанрі інструментального інтермецо найбільш яскраво виявилася сутність його творчого методу.

Надійні оборонні споруди у XVII - XVIII на теренах Західної України були запорукою стабільного функціонування замку, міста чи монастиря. Монастирські комплекси активно домінували у просторі населених пунктів чи ландшафту. Обителі оо. бернардинів були одними з найчисленніших осередків серед орденів західного обряду на території дослідження та в силу різних чинників відігравали активну оборонну роль у системі захисту міст і навколишніх теренів. Оборонні споруди, окрім захисту, визначали територію об'єкта. Внаслідок позбавлення первісної сакральної функції у совітський період, монастирі, як і залишки оборонних споруд, зазнали активного непритаманного перепрофілювання (в'язниці, склади) та, як наслідок, руйнування. Сьогодні під час розроблення генеральних, історико-архітектурних опорних планів, проєктів реставрації актуальним виникає питання визначення історичних меж об'єктів і первісної архітектурно-композиційної цілісності монастирських комплексів. У дослідженому періоді можна виділити близько 50 оборонних комплексів Західного обряду різних орденів (рис. 1), із розташуванням у чи за межами середмістя. Монастирі ордену отців бернардинів є одними з найпоширеніших - 9 об'єктів - у Бережанах, Гусятині, Дубно, Збаражі, Ізяславі, Львові, Лешневі, Сокалі та Христинополі (рис. 2). Орден бернардинів є відгалуженням від францисканського чину, яке сформувалося ще у XII ст. На території Речі Посполитої та теренах Західної України орден бернардинів з'явився у середині XV ст. У результаті опрацювання дев'ятьох монастирів ордену бернардинів і систематизації фактів історії обителей виявлено, що оборонна архітектура ордену яскраво простежується у спорудженні власних оборонних споруд. Визначено розташування щодо містобудівельного чинника, конфігурацію та габарити оборонних ліній об'єктів. Бернардинам належали одні з найпотужніших оборонних обителей на території Західної України: у Сокалі, Ізяславі, Львові. Монастирі цього ордену тяжіли до розташування у середмістях. Три з них, а саме у Бережанах, Дубно, Лешневі розташовувались у кутах середмістя біля брам. Окремим типом варто вважати монастирі у Львові, Гусятині та Христинополі, що блокувалися до рогу мурів середмістя ззовні. У Збаражі монастир розташовувався посередині лінії оборони біля брамки та мав власні мури. На цьому етапі дослідженням виявилено один оборонний монастирський костел - у Лешневі. Монастирі ж Дубно та Бережан оборонялися потужними фортифікаціями міста. Варто окремо виділити оборонні споруди монастирів у Львові та Сокалі. У Львові через статусність міста та відповідальність монастир зобов'язувався до активної оборони, що і пояснює наявність триярусної бастеї, потужного муру з бійничним рядом і равеліну на в'їзді. У Сокалі монастир був форпостом території та потужним центром паломництва, а відповідно, економічно забезпеченим. Виявлено, що комплекси оо. бернардинів використовували переважно новіші форми захисту - бастеї, бастіони та вали.

Досліджено історичні етапи розвитку одного з найдавніших храмів Тернополя - церкви Різдва Христового, збудованої на початку XVII ст. Складні суспільно-політичні процеси на території Тернопільського краю, конфесійні трансформації змінювали архітектурний образ святині. Церкві вдалось вистояти попри війни, коли була зруйнована майже вся історична частина міста. Наведено дані про поетапну зміну об'ємно-планувальної структура церкви, яка розпочалась ще у період Реформації, активізацією національно-культурного відродження, організацією при церкві православного братства та зі зміною конфесійної приналежності. Радянський період був найбільш руйнівний для церкви. Наведено дані щодо дослідження під час реставраційних розвідок, в ході яких були підтверджені дані, що церква-твердиня входила до загальної оборонної системи Тернополя та гіпотезу дослідників про те, що частина храму була складовою Кам'янецької в'їздової брами міста.

Досліджено творчість Національної заслуженої академічної капели України "ДУМКА" під керівництвом Є. Савчука. Виявлено специфіку взаємодії традицій та інновацій у творчій діяльності "ДУМКИ" (1984 - 2019 рр.) у контексті цілісної панорами функціонування капели. Творчість капели "ДУМКА" та постать Є. Савчука досліджено паралельно, в їх нерозривному зв'язку, вивчено в аспектах репертуару, виконавського стилю, мануальної та вокально-хорової техніки, концертної та репетиційної діяльності. Зазначено, що музичним матеріалом для дослідження виконавського сталю капели "ДУМКА" (1984 - 2019 pp.) стали хорові твори українських (Г. Гаврилець, Б. Лятошинського, В. Сильвестрова, Є. Станковича, М. Щуха та ін.) і західноєвропейських (Й. Брамса, Дж. Верді, К. Орфа та ін.) композиторів з репертуару капели, показові для розкриття виконавського потенціалу хорової капели (вокально-технічних навичок, звуковидобування та хорового тембру, динамічного, темпового, дикційного, тембрального ансамблів тощо). Зауважено, що обрані твори представляють спектр засобів диригентської інтерпретації, доцільних у роботі з хором над композиціями різних жанрів і форм: a cappella, вокально-симфонічними, траурними духовними піснеспівами, літургійною музикою, хоровою шевченкіаною тощо.

Увагу приділено вивченню ансамблевого письма в камерно-інструментальних творах для змішаних складів у творчості німецьких композиторів кінця ХVІІІ - ХІХ ст. (Л. ван Бетховена, Й. Брамса, К.-М. Вебера, І. Мошелеса, Ф. Риса, Л. Шпора). Розкрито жанрову специфіку камерно-інструментальних творів для змішаних складів і їх класифікації, виходячи з особливостей ансамблевого письма як комплексу технологічних прийомів для досягнення гармонійного ансамблевого звучання темброво-неоднорідних інструментів (на прикладі творів для змішаних ансамблів названих композиторів). Здійснено теоретичне обґрунтування жанрової специфіки змішаних ансамблів на основі тембру як жанроутворювального чинника, а також адекватності поняття "змішані ансамблі". Сформульовано визначення поняття "ансамблеве письмо" в кореляції із поняттям "фактура". Розглянуто ступінь рівноправ'я партій відносно складної ієрархічної супідрядності інструментів. Обґрунтовано відмінності в ансамблевому письмі між великими та малими складами, у творах із фортепіано та без нього, а також зміни в ансамблевому письмі у хронологічних межах від класициcтичної доби до пізнього романтизму.

КУЛЬТУРОЗНАВЧІ АСПЕКТИ СУЧАСНОГО ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ Маркова Е. Н. Метафизика истории музыки в определении неоготики-неоренессанса эпох романтизма и пост¬поставангарда із Колесник О. С. «Котигорошко»,«Король Лір» В. Шекспіра та «Темна Вежа» С. Кінга як варіації однієї теми 22 ЯковлевО. В. Інноваційні стратегії соціокультурного проектування Національного цирку України 27 Соболевская Е. К. ГОЛОС и СМЫСЛ (к вопросам метафизики стиха) 28 СоколА. В. К определению понятия «гуманизм» в психологическом образе мира 30 Нейчева Л. В. Кирило-Мефодіївська традиція як епіцентр національних християнських установок Болгарії 38 Тиса О. А. Чеські музиканти в музичній культурі Поділля на початку XX століття 42 Барановская О. Н. Модернизм и постмодернизм в искусстве и эстетических теориях 43 Картузова Н. И., Мкртчян Н. А. Библиотека на современном этапе. Развитие и перспективы II. КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО МУЗИКОЗНАВСТВА Рощенко О. Г. Метод романтичного автобіографізму у творчій спадщині Ріхарда Штрауса 66 Муравская О. В. Украинская культура и музыка в наследовании византійского «образа мира» и идеи «Домостроительства» 69 Швец Н. А. Культуротворческий синтез в художественных воззрениях и творчестве Н. Метнера 77 Демска-Тренбач М. М. На пересечении путей европейской культуры. Эстетические идеи и увлечения Людомира Михаила Роговского 81 Росенко Г. М., Шульгіна В. Д. Олімпійський музичний рух в Україні: діалог академічної і масової культур 91 Власенко І. М. Кельтські мотиви у творчості Дж. Вільямса 97 Кулієва А. Я. Селіна Юліївна Мотте як вчитель Юлії Рейдер 100 Мазур А. К. Воспитание культуры высокого уровня музыкального восприятия 101 Соколова А. В. Вокальная музыка в английской придворной Маске и Антимаске 106 Ван Ченьдо. Дитяча музика в недитячих стисненнях посткультури епохи поставангарду 114 ІІегачев К. О. Медитативность в музыке Шарля Алькана в контексте трансовой культуры мира 114 Петренко А. Л. Неоклассические аспекты фортепианной сонаты в творчестве Ф. Пуленка 122 Любенко //. В. «Піренеї» Ф. Педреля у відтворенні духовно- етичних настанов іспанської культури 124 Петровская Н. Н. Жанрово-стилевые установки «варшавского бидермайера» 125 Лю Кетін. Музичний регіоналізм як частина культурної єдності нації 127 Ван Міните. Сценічне амплуа ліричного сопрано у співвідношенні з типологією «інженю» драматичного театру . .128 Любенко М. В. Проблеми взаємовідносин мови та мислення у музиці 128 Томницький К. М. Трансформація європейської традиції віолончельної школи в сьогоденні 129 III. МУЗИКОЗНАВЧІ АСПЕКТИ СУЧАСНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ Завгородняя Г. Ф. Пространство и время в контексте полифонического мышления 130 Муляр П. М. Метафізика мистецьких поколінь: ритм класичних - акласичних епох у виконавстві (актуальний аспект) 132 Лю Бинцян. Музыкальные показатели исторической процессуальности 133 Буркацъкий 3. П. Саксофон в мистецтві XX ст. Виконавський внесок 140 Набитович І. Б. МузикологічністудіїДаріїВіконської 143 Андросова Д. В. Моцартовская клавирность пианистической палитры Глазунова - исполнителя и композитора и выраженность связи с поколением шестидесятых годов XVIII и XIX столетий 143 Шевченко Л. М. Диз’юнктивний принцип стильової якості творчості у XX столітті та її проекції в мистецькі традиції і культуру у цілому фортепіанної іри в Україні 148 Васильєва В. Б. Амплуа матері в мецо-сопранових партіях як дидактичний осередок класичної опери 152 Татарнікова А. А. Оперна спадщина Ж. Массне в контексті духовно-містеріальної спрямованості французької музичної культури початку XX століття 153 Буркацька Т. В. Дуетний спів як засіб художнього впливу 160 Семенова А. В. Стилевые основания музыкального театра Б. Бартока 161 Крупей М. В. Стильові вібрації саксофона в музиці XX ст. і сьогодення 164 Джулай Г. А. «Джанні Скіккі» в контексті жанрово-стильових установок музичного театру Дж. Пуччіні 165 Шакун-Мільченкова Н. Ф. «Орлеанська Діва» та «Іоланта» П. Чайковського як втілення «російського галісізму» у трактуванні партій сопрано 166 Красиліна І. В. А. Скарлатті та життя його опер: до 360-річчя від дня народження 169 Лясота В. М. Исторические стимулы продвижения принципа симфонизма духового оркестра АКТУАЛЬНА ТЕМАТИКА МУЗИЧНОЇ ТЕОРІЇ, КОМПОЗИЦІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ Козаренко О. В. Універсальний світ композитора Бориса Лятошинського 184 Мирошниченко С. В. Жанровый синтез: Мендельсон. Фантазия- каприс соч. 16 № 1 185 Лисовская И. Л. Жанр фортепианной миниатюры в репертуаре студентов кафедры общего и специализированного фортепиано 190 Шевченко Т. І. Досягнення творчого стану виконавця- піаніста 192 Горелик Л. М. Поэтика камерно-вокального цикла в творчестве И. Брамса 196 Зима Л. В. Новая консонантность в Квинтете для струнных Валентина Сильвестрова 198 Дзисюк В. Ю. Флейта і сучасність: альтернативи виконавського підходу 200 Рыжова О. А. Поэтизация польских народно-танцевальных мотивов в творчестве Б. И. Лятошинского 202 Лаврик Н. И. Судьбоносные виражи Й. В. Вилмса — нидерландского современника Л. Бетховена 204 Шпак Г. С. Духовно-религиозные и жанрово И. КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО МУЗИКОЗНАВСТВА Мкртчян Н. Детский музыкальный театр Н. Лысенко и К. Стеценко в русле украинской сказочно-архетипической традиции 314 Муляр А. До питання культурної пам’яті засобами музики - на матеріалі концерту для фортепіано А. Шенберга 319 Голубов Д. Семантика тембралъности «волн Мартено» в мистической картине мира О. Мессиана (на примере «Праздника прекрасных вод») 322 Бакланова К. Поетика хорових кантат Миколи Лисенка та їх патріархально-ортодоксальна ґенеза 329 Ставратий А. Музыкальный театр Англии в контексте викторианской культуры 333 Тушенко И. Образ Орфея в музыкальном театре Европы XVII-XVIII веков 336 Ангельчук Е. Ирония в оперетте Д. Шостаковича «Москва, Черемушки» 338 III. МУЗИКОЗНАВЧІ АСПЕКТИ СУЧАСНОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ Коновалюк Д. Образ духового оркесгру у сучасному кінематографі 339 Рудой Д. К вопросу становления жанра рок-оперы в Украине III. АКТУАЛЬНА ТЕМАТИКА МУЗИЧНОЇ ТЕОРІЇ, КОМПОЗИЦІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ Марусяк Т. Інтерпретаційні пошуки виконання Першого фортепіанного концерту Д. Шостаковича 349 У Цзюньин. Динамика архитектонического и гармонического мышления Й. Гайдна на примере Сонаты D-dur.No 9 (Киев, 1975) Иванько Е. Дидактические стилизмы музыкальной образности Сирила Скотта (на примере фортепианного цикла «Джунгли»)

Розглянуто найбільш помітні театральні фестивалі м. Рівне, проведені в останні роки, ініційовані Рівненським міським Палацом дітей та молоді, зокрема "ЛіхтArt" - фестиваль студентських, навчальних, молодіжних та юнацьких театрів, "Крила" - фестиваль інклюзивної театральної творчості, "Відкрита брама" - театральна імпреза, спрямована на розвиток театральної культури м. Рівного, а також фестиваль дитячих лялькових колективів "Березневі сходинки". Окреслено форми функціонування фестивалів в умовах пандемії.

Наведено результати досліджень по формуванню термічно-стабільної здрібненої полігонізаційної субструктури напорошених покриттів шляхом передрекристалізаційної термічної обробки. Дослідження проводили на прикладі електродугових покриттів із дротів марок Св-08Г2С, 65Г, 12Х18Н10Т, БрАМц 9-2 та плазмових покриттів з порошків ПР-Х18Н9 та ПГ-19М-01. Встановлено вплив тривалості витримки за термічної обробки, величини та виду додаткової деформації на твердість покриттів із зазначених матеріалів. У результаті рентгеноструктурного аналізу показано, що передрекристалізаційна термічна обробка (ПТО) напорошених і деформованих покриттів за режимів, що забезпечують найбільш високі показники фізико-механічних властивостей, викликає подрібнення субструктури і надає змогу формувати термічно-стабільні нанорозмірні елементи. Встановлено вплив додаткової деформації та ПТО на експлуатаційні властивості (міцність зчеплення, зносостійкість) напорошених покриттів.

Наведено огляд наукових робіт по наноструктуруванню виробів за допомогою методів інтенсивної пластичної деформації (ІПД). Проведено аналіз застосування способів механотермічного та термомеханічного формування полігонізаційної субструктури у металах. Показано перспективи та недоліки сучасного формування здрібненої та нанорозмірної субструктур. Доведено, що можливості такого формування субструктури використовуються далеко не повністю через процеси динамічної та збиральної полігонізації, що мають місце за порівняно тривалого часу витримки за високої температури. Наноструктурування деталей великого розміру за допомогою методів ІПД викликає значні технічні й технологічні труднощі та не є економічно доцільним. Основну частину цих методів не доведено до практичного застосування. Наведено результати попередніх досліджень, які відкривають перспективу щодо подальших досліджень та застосування способу формування здрібненої полігонізаційної субструктури шляхом передрекристалізаційного термічного оброблення металів, стопів та напорошених покриттів. Дослідження проводили на технічно чистих металах (Fe, Ni, Cu, Al, Ag), що уможливило з'ясувати вплив температури, часу витримки та ступеня попередньої пластичної деформації, а також типу кристалічної гратниці на процеси їх зміцнення передрекристалізаційним термічним обробленням. З метою виявлення закономірностей впливу кількости вуглецю та легувальних елементів на процеси зміцнення передрекристалізаційним термічним обробленням сталей дослідження виконували на вуглецевих (20, 40, 45, У8) та легованих (40Х, 12X13, 20X13, 40X13, 18Х2Н4МА, 12Х18Н10Т, ПХ18Н15, ПРХ18Н9, ЕП533-ІД, Св-08Г2С) сталях, а також на стопах Ni80Cr20, БрАМц 9-2, Д16. Досліджували вплив методів ІПД на розмір областей когерентного розсіяння рентгенівських променів і твердість на прикладі всебічного пресування та традиційного деформування стисканням з наступним передрекристалізаційним термічним обробленням, яке забезпечує максимальну твердість матеріалу. За результатами рентгеноструктурного аналізу й електронної мікроскопії встановлено, що передрекристалізаційне термічне оброблення пластично деформованих металів і сталей за режимами, що забезпечують найбільш високі показники фізико-механічних властивостей, викликає подрібнення субструктури та уможливлює формувати в структурі деформованих стисканням більше ніж на 60 % металів і сталей нанорозмірні елементи, кількість яких може сягати 25 % від загальної кількості структурних складових. Показано перспективу подальшого розвитку технології передрекристалізаційного термічного оброблення металів і стопів і напорошених покриттів з метою підвищення стійкості здрібненої полігонізаційної субструктури у разі підвищеня температури та часу витримки шляхом блокування росту субзерен за рахунок процесів штучного старіння або формування стійких дислокаційних сплетінь, що уможливить розширити промислове застосування передрекристалізаційного термічного оброблення.

Топос міста - важлива просторова домінанта міського образу творів Т. Г. Шевченка. Топос міста поезії "У Вільні, городі преславнім" - просторовий конструкт у часі міської атрибутики разом із переживаннями і враженнями ліричного героя щодо подій, які відбуваються в заданих локусах. Топос міста Вільно містить просторові координати синхронізації історичного мінливого плину буття із життєвою драмою кохання юнака до дівчини іншого віросповідання. Поетичний топос міста описано не докладно, подано лише певні просторовотворчі елементи: університет, міська брама, бульвар, будинок, вікно, ріка Вілія, урочище Закрет, які стають локусами і увиразниками зображених подій. Проте цих елементів стає достатньо, аби окреслити міський поетичний топос Вільна й охарактеризувати життєву драму героїв. Поетичний топос міста стає одночасно історичним тлом, де відтворено час закриття Віленського університету російським царатом 1832 р., змальовано буттєву колізію нещасливого кохання героїв.

Вивчено інструментальні концерти К. Сен-Санса в контексті французької жанрової традиції XIX - початку XX ст. Матеріалом дослідження є п'ять фортепіанних (1858, 1868, 1869, 1875, 1896), три скрипкових (1857 - 1858, 1859, 1880) та два віолончельних (1872, 1902) концерти автора. Такий підбір зумовлений прагненням розкрити жанрові особливості концертів композитора в контексті його естетики. Для осмислення ролі К. Сен-Санса у розвитку французького інструментального концерту в дослідженні залучені жанрові зразки, що належать 16-ти авторам, у тому числі Ж.-Д. Аляру, Е. Лало, Т. Дюбуа, Ш. Відору, М. Жаелль, Б. Годару, Л. Аббіате та ін. Із урахуванням своєрідності стану концерту у жанровій панорамі французької музики XIX ст. проведено паралелі з його побутуванням в інших європейських культурах зазначеного часу, у зв'язку з чим здійснено посилання на твори Л. Бетховена, Ф. Мендельсона, Ф. Шопена, Ф. Ліста, Й. Брамса, Г. Венявського та ін.

Вивчено ефективність георадарних досліджень за допомогою приладу VIY-2 (Transient technologies, Україна) з робочою частотою антени 300 МГц для виявлення пустот і залишків похованих фундаментів на території Національного заповідника "Софія Київська". На ділянці біля брами Заборовського достовірно зафіксовано фундаменти прибудови XI - XII ст. до церкви XI ст., а також, в окремому випадку, фундамент церкви XI ст. у фундаментному рові. У цьому випадку на радарограмах є відгуки не тільки від верхньої кромки фундаментів, а й від їх основи. Добре виражена і консерваційна засипка фундаментів, що зроблена з піску, грунту та глини, яку виконано за 9 міс до початку досліджень. Печерні споруди, наявні на ділянках за археологічними даними, не відображені на радарограмах, оскільки залягають в інтервалі глибин 2,5 - 5 м. Такої глибини зондування не вдалося досягти на робочій частоті приладу 300 МГц у зволоженому супіску через високий ступінь затухання сигналу.

Обґрунтовано доцільність соціально-комунікативного дослідження фінансових відносин, з урахуванням трансформаційного характеру українського суспільства, структурним підрозділом наукової бібліотеки. Як методичний прийом дослідження використано моделі комунікації за Шенноном, Якобсоном, Лотманом, модель "брамника". Використання моделей комунікації надало можливість на конкретних прикладах відстежити зв’язок між потоками інформації, кодами, контекстом повідомлень і поведінкою економічних агентів на фінансовому ринку України. Показано можливості великих наукових бібліотек як суспільних інститутів соціальної пам’яті в соціально-комунікативному дослідженні фінансових відносин.

Проаналізовано тенденції розвитку громадських просторів у міському середовищі. Акцентовано увагу на тому, що простір вокзального комплексу - це платформа для взаємодії різноманітних учасників комунікаційного процесу. У непростих сучасних соціальних перетвореннях подібні платформи є необхідними для обговорення будь-яких проблемних питань життя громади. Для малих і середніх міст такі простори потрібно розвивати у структурі залізничних вокзальних комплексів, які є зовнішніми брамами міста та символічно запрошують городян і гостей міста до суспільного діалогу. Окреслено особливості та параметри архітектурно-містобудівного формування залізничних вокзальних комплексів малих і середніх міст.

Досліджено еволюцію соло в оркестрі: розглянуто процес його формування, здійснено систематизацію, уточнено термінологію. Соло досліджено у теоретико-методологічному, історико- хронологічному й аналітичному аспектах. На прикладі творів таких західноєвропейських та українських композиторів XIX ст. , як Л. Бетховен, Г. Берліоз, Й. Брамс, К. Дебюссі, Г. Малер, М. Калачевський, Ф. Якименко та ін. доведено взаємозалежність еволюції соло та розвитку оркестру. Неоднакова роль соло зумовила виділення в історії оркестру двох фаз. Другу фазу, впродовж якої трансформація соло особливо значна, поділено на оркестрові концепції. Кожна із них - це чергова сходинка еволюції соло.

Отмечено, что к настоящему времени в авиационной практике накоплен большой опыт по разработке и исследованию сверхзвуковых прямоточных воздушно-реактивных двигателей (ВРД) различных схем. К примеру, это с лобовым расположением входного устройства и размещенным в корпусе двигателем (Брамос, Индия), с многоканальным входным устройством, объединенным общей камерой смешения двигателя (Х-31, РФ), полностью интегрированный двигатель с корпусом летательного аппарата (ЛА) (Х-51, NASA). Все внутренние и внешние газодинамические характеристики таких двигателей достаточно хорошо изучены и подробно исследованы для атмосферных ЛА всевозможных конструкций и назначений. Однако такой важный параметр, как тяга двигателя, заслуживает отдельного внимания. Тем более что определение тяги двигателя в стендовых условиях и в летном эксперименте существенно различны. Приведены результаты теоретических исследований по оценке основных летно-технических характеристик (тяга, качество, дальность) ЛА по результатам огневых стендовых прямоточного ВРД.

Лютеранський мотет представлено як окремий жанровий різновид, виявлено ряд характерних ознак, окреслено найважливіші етапи його становлення. Основний акцент зроблено на мотетах видатних композиторів-романтиків і митців першої половини XX ст., твори яких продовжили лінію німецького мотету та стали важливим етапом на шляху еволюції жанру. Проведено комплексний аналіз мотетів Ф. Мендельсона, Р. Шумана, И. Брамса та М. Регера, що репрезентує самобутнє трактування цього традиційного жанру загальновизнаними майстрами німецького романтичного мистецтва. Встановлено обставини написання мотетів, особливості відбору та компонування текстів, специфіку музичної мови та визначено їх місце в доробку композиторів, що збагачує наукове уявлення щодо загальної картини творчості, а розміщення мотетів у контекст багатовікової лінії розвитку жанру сприяє її цілісності. Здійснено перший крок у вітчизняному музикознавстві на шляху вивчення духовного доробку найвидатнішого лютеранського композитора першої половини XX ст. X. Дістлера.