Висвітлено життєвий та літературний шлях Ігоря Калинця, українського письменника покоління постшістдесятників. Показано вплив Богдана-Ігоря Антоновича на творчість поета, проаналізовано його збірки віршів "Вогонь Купала", "Відчинення вертепу", "Відьма", "Перун", "Реалії". Обговорено особливості циклів віршів "Інтермедія" та "Калиновий герб". Розглянуто власне образ і образ - метафору як концепцію та способ організації його вірша. Визначено, що поезія І.Калинця базується на переплетінні християнських і дохристиянських елементів і відноситься до категорії християнської міфології, пов'язаної з релігійною доктриною християнства у взаємодії з фольклорними традиціями народів.

Розглянуто питання інтерактивної стилістики, описано нову модель наукової комунікації, систему кореляцій соціолінгвістики та стилістики. Висвітлено психологічні особливості персонажів та автора на основі аналізу тексту поеми Т.Шевченка "Відьма". Значну увагу приділено питанням термінології, жанрової специфіки. Викладено методику смислово-експресивного картування в роботі редактора, перспективи нейролінгвістичного програмування в сучасному мовознавстві. Розкрито функціонально-стилістичний аспект сучасного публіцистичного тексту.

Рассмотрены вопросы интерактивной стилистики, описаны новая модель научной коммуникации, система корреляций социолингвистики и стилистики. Освещены психологические особенности персонажей и автора на основе анализа текста поэмы Т.Шевченка "Ведьма". Значительное внимание уделено вопросам терминологии, жанровой специфики. Изложены методика смыслово-экспрессивного картирования в работе редактора, перспективы нейролингвистического программирования в современном языковедении. Раскрыт функционально-стилистический аспект современного публицистического текста.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто теоретичні засади аналізу художнього твору, напрями та жанри творів різних літературних періодів. Проаналізовано повість Г.Квітки-Основ'яненка "Конотопська відьма", поему Т.Шевченка "І мертвим, і живим...", трагедію І.Тобілевича (І.Карпенка-Карого) "Сава Чалий", драми В.Винниченка "Брехня" та "Пророк", новели М.Коцюбинського "Невідомий" і М.Хвильового "Я (Романтика)", вірші П.Тичини "По хліб йшла дитина", "О панно Інно...", роман М.Стельмаха "Кров людська - не водиця", романи П.Загребельного "Я, Богдан" і "Тисячолітній Миколай", новели Гр.Тютюнника "В сутінки", "Печена картопля", "Три зозулі з поклоном".

Рассмотрены теоретические основы анализа художественного произведения, направления и жанры произведений разных литературных периодов. Проанализирована повесть Г.Квитки-Основьяненко "Конотопская ведьма", поэма Т.Шевченко "И мертвым, и живым...", трагедия И.Тобилевича (И.Карпенко-Карого) "Сава Чалый", драмы В.Винниченко "Ложь" и "Пророк", новеллы М.Коцюбинского "Неизвестный" и М.Хвылевого "Я (Романтика)", стихотворения П.Тычины "За хлебом шел ребенок", "О панни Инна...", роман М.Стельмаха "Кровь людская - не водица", романы П.Загребельного "Я, Богдан" и "Тысячелетний Николай", новеллы Гр.Тютюнника "В суете", "Печенный картофель", "Три кукушки с поклоном".

Вперше наведено комплексне історико-етнологічне дослідження становища жінок у середовищі українського селянства, здійснене на засадах гендерного підходу. Висвітлено основні етапи становлення феміністської парадигми в соціальній і культурній антропології, генезу та сучасні тенденції розвитку жіночих студій в українському народознавстві. Охарактеризовано правовий, соціально-демографічний і світоглядний контексти життя української селянки, джерела та зміст традиційного стереотипу фемінності. Розкрито функції, повноваження, права й обов'язки жінки на різних етапах життєвого циклу, аспекти гендерної соціалізації дівчат, а також особливості нормативних (дівчина, дружина, мати, господиня) та девіантних (вдова, самотня матір, відьма) жіночих соціальних ролей у сім'ї та сільській громаді.

Впервые дано комплексное историко-этнологическое исследование положения женщин в среде украинского крестьянства, выполненное на принципах гендерного подхода. Освещены основные этапы становления феминистской парадигмы в социальной и культурной антропологии, генеза и современные тенденции развития женских студий в украинском народоведении. Охарактеризованы правовой, социально-демографический и мировоззренческий контексты жизни украинской крестьянки, источники и содержание традиционного стереотипа феминности. Раскрыты функции, полномочия, права и обязанности женщины на разных этапах жизненного цикла, аспекты гендерной социализации девушек, а также особенности нормативных (девушка, жена, мать, хозяйка) и девиантных (вдова, одинокая мать, ведьма) женских социальных ролей в семье и сельской общине.

Представлено демонолексику як розгалужену, неоднорідну систему з усіма властивими їй ознаками. У межах системи виділено лексико-семантичні групи - "Відьма", "Некродемономени", "Перевертень", "Змій", "Чорт", кожна з яких має домінанту - часто родову назву (біс, відьма, ворожбит, знахар, мавка, перевертень, чаклун, упир, чорт). Найголовнішими механізмами розвитку лексико-семантичної системи демонологічних найменувань є формування значень на базі існуючих понять, словотворення, запозичення. Еволюцію аналізованої лексико-семантичної системи простежено на рівні якісних і кількісних характеристик складових одиниць. Розширення семного складу лексичного значення спричинене відображенням у ньому елементів кількох картин світу: язичницької, що характеризується шанобливим ставленням до духів природи, та християнської з різко негативною оцінкою демонів зла. Як загальномовні одиниці демономени притаманні більшості стилів мови, проте у межах кожного з них вони набують певних семантичних модифікацій.

Висвітлено особливості сучасного побутування міфологічної традиції українців деяких місцевостей історико-етнографічного району Півдня України (переважно Північного Причорномор'я) у полікультурному середовищі регіону. Розглянуто уявлення про міфологічні персонажі: вихор, відьма, "ходячий" мрець, домовик.

Розглянуто особливості функціонування образу відьми у фольклорному та авторському текстах. Увагу зосереджено на повісті "Конотопська відьма" Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Письменник уперше в національній літературі простежив, як народні вірування/"забобони" формують суспільну свідомість. Відьомська "могутність" головної героїні надає змогу авторові відкрити шлях до архетипного змісту образу. Втілюючи темну сторону жіночої суті, цей демонологічний персонаж увиразнює ставлення чоловіка до жінки, виявляє його страх перед її владою. Ірраціональна сила відьми відлякує і позначає незбагненність Іншої.

Розглянуто актуальну проблему сучасної лінгвістики - аналіз лінгвокультурної природи концептуальних одиниць в українській народно-мовній традиції. Метою запропонованої розвідки є визначення лінгвокультурної специфіки одного з важливих репрезентантів демонологічного простору, а саме етнокультурного сакрально-хтонічного концепту "відьма", предметом дослідження - його семантико-аксіологічні особливості. Робота виконана на матеріалі етнографічних записів про демонологію В. Гнатюка. У результаті дослідження виявлено основні концептуальні смисли та аксіологічні характеристики аналізованого концепту. Встановлено, що концепт "відьма" в українській етнолінгвокультурі є полісемантичним, когнітивно багатогранним, більшою мірою негативно маркованим. Висновки: осмислення подібних мовно-ментальних величин посідає важливе місце в сучасній лінгвістиці, оскільки актуалізує подальші наукові зацікавлення сакрально-хтонічними концептами, представленими в етнографічних джерелах. Потужним матеріалом у цьому плані вважаємо записи про демонологію В. Гнатюка, які ще потребують грунтовного аналізу. Це можна визначити як перспективу подальших досліджень. Водночас поліаспектний опис українського демонімікону може також стимулювати вивчення інших етнокультурних концептів у контексті ментальності і духовної культури українців.

На основі значної кількості польових, архівних та літературних джерел здійснено історико-етнографічну реконструкцію традиційних демонологічних уявлень гуцулів етноісторичного Закарпаття. Простежено ґенезу цілого ряду демонологічних образів, виявлено локальні особливості демонімів та демонологічних мотивів. Окреслено коло персонажів народної демонології гуцулів етноісторичного Закарпаття, серед яких: демони хвороб (чума, холера, тетюха), міфологізовані природні явища (скарб), домовик, «ходячі» покійники, напівдемонічні персонажі (відьма, вовкун) та люди з демонічними ознаками. Народну демонологію гуцулів Закарпаття розглянуто в загальноукраїнському та східноєвропейському контекстах.