Розглянуто особливості поетичного мовлення, наведено порівняльний аналіз прозових і поетичних творів, висвітлено тенденції сучасного поетичного розвитку, зокрема верлібризації поезій. Описано системи віршування, складники віршознавства: ритм, риму, строфічну організацію вірша.

Рассмотрены особенности поэтической речи, приведен сравнительный анализ прозы и поэтических произведений, освещены тенденции современного поэтического развития, в частности верлибризации поэзий. Описаны стихотворные системы, составляющие стиховедения: ритм, рифма, строфическая организация стихотворения.

Порушено питання про вичерпаність класичного вірша в українській літературі. На думку автора, мелодійність і ліричність української мови, що роблять її дуже зручною для версифікації, створюють проблему для поетів - нею легко писати, вона не чинить опору, що продукує велику кількість графоманів у сучасній українській літературі. Отже, сьогоднішня українська поетика потребує нових форм і зміни поетичної мови.

Уперше в українському літературознавстві на підставі комплексного віршознавчого аналізу ліричних і ліро-епічних творів Ліни Костенко, написаних у 1957 - 1989 рр., визначено головні тенденції розвитку її метричного, строфічного та фонічного репертуару. Здійснено спробу періодизації творчості авторки з урахуванням особливостей еволюції поетичних форм, а також образності, проблематики, основних творчих прийомів. Досліджено динаміку розвитку верисифікації на цих етапах щодо цілісності літературного твору, шляхом розкриття ролі віршувального чинника в загальній структурі ідіостилю. Віршування Л. Костенко розглянуто як один з найважливіших факторів вияву творчої самобутності та як зразок формозмістових пошуків шістдесятників. Поглиблено вивчено проблему взаємодії традицій класичного віршування та новаторства, трансформації народнопоетичних форм.

Розглянуто особливості поетичного мовлення. Приділено увагу порівняльному аналізу прозових і поетичних творів, тенденціям сучасного поетичного розвитку, зокрема, верлібризації поезії. Проаналізовано системи віршування, розглянуто такі складники віршознавства, як ритм, рима, строфічна організація вірша. Розглянуто канонічні, рефренні строфи, екзотичну строфіку та різновиди верлібру. Теоретичні положення проілюстровано прикладами з української та зарубіжної поезії.

Досліджено поетологічну концепцію, культуроцентризм, особливості версифікації. Доведено, що одним з ключових концептів поетичного світу А. Тарковського є культуроцентризм. Виокремлено константи поетичного світу автора, які багато в чому визначили його творчу долю та художню індивідуальність. Розглянуто домінантний образ поета, представлений у різних іпостасіях. Досліджено особливості метрики, ритміки та строфіки поетичної спадщини Тарковського у контексті його поетології.

Досліджено особливості еволюції поетики О. Маковея на прикладі визначених її елементів (генерика, маркована лексика, тропи, поетичний синтаксис, фоніка, версифікація) в діахронічному аспекті. У науковий обіг уведено недруковані твори поета. Одержані результати дозволяють докладніше вивчити творчість О. Маковея в загальноукраїнському літературному контексті кінця XIX - 1920-х рр., а також доповнюють уявлення про поетикальні особливості української поезії цього періоду.

Розглянуто східноукраїнську поезію у зрізі метрики та ритміки. У сегменті монорозмірного складочисельного віршування превалювали 14-, 6-складовики та 8-складові форми. Поміж різнорозмірних форм домінували коломийковий 14-складовик зі схемою 8, 6, 8, 6 і 13-складовий силабічний вірш із двома варіантами схем - 8, 5, 8, 5 і 7, 6, 7, 6. Поети також вдалися до нерівноскладових невпорядкованих силабічних віршів.

Розглянуто працю вченого з української діаспори Д. Чижевського "Українське літературне бароко". Проаналізовано віршознавчі елементи цього дослідження (які стосуються здебільшого вітчизняного вірша XVIII ст.), уведено його припущення та твердження в контекст досягнень сучасного віршознавства.

Проаналізовано поезії в прозі зі збірки В. Слапчука "Мовчання адресоване мені". Простежено характер функціонування в них віршових елементів, насамперед метра, рими, фонічних, лексичних і синтаксичних повторів. Акцентовано увагу на ознаки поезії в прозі як форми лірики: відтворення суб'єктивного враження чи переживання, невеликий обсяг, відсутність чи фрагментарність сюжету, підвищена емоційність, тенденція до ритмічної впорядкованості.

Проаналізовано наукову літературу, пов’язану з дослідженням елементів поетики віршованих творів Б. Лепкого, з’ясовано міркування автора щодо форми поетичного тексту. Визначено чинники, які мали безпосередній вплив на формування його мистецьких уподобань. Запропоновано періодизацію поетичної творчості Б. Лепкого. У діахронічному аспекті досліджено жанрове різноманіття та функціонування у його віршах тропів, стилістичних фігур, елементів фоніки та віршування. За допомогою порівняльного методу простежено еволюцію поетичного почерку митця впродовж його творчого життя. Одержані результати увиразнюють знання щодо форми віршованих творів Б. Лепкого, а також доповнюють уявлення про особливості української поезії 1890-х - 1940-х рр.

Проаналізовано обставини й міра зацікавленості Павла Филиповича постаттю давньогрецької поетеси Сапфо, особливості її рецепції в дослідженнях знаного вченого й поета-неокласика.

Репрезентовано схему аналізу ліричного твору й подано науково-методичні вказівки до її застосування. Проаналізовано ключові літературознавчі категорії, такі як вид, жанр, пафос, мотив, композиція, ліричний сюжет, ліричний герой, художні засоби, версифікація.

Проаналізовано специфіку верлібру Емми Андієвської XXi ст. на формально-структурному та внутрішньозмістовому рівнях, досліджено його постмодерну природу. Розглянуто два типи верлібру поетки - верлібр-мініатюру та сюжетний верлібр.

Вісвітлено різні аспекти історії та теорії українського віршування від XVIII ст. до сучасного етапу його розвитку. Здійснено віршознавчий аналіз як ключ до поетики у працях Н. В. Костенко. Проаналізовано сонетну традицію в сучасній українській літературі. Порівняно розвиток некласичного вірша у творчості Є. Маланюка та О. Стефановича.

Досліджено віршування М. Вінграновського в аспекті метрики та ритміки. Вперше в українському літературознавстві на основі комплексного аналізу поетичних творів митця 1955 - 2003 рр. проаналізовано метрико-ритмічну організацію його поезії. Здійснено спробу визначити основні періоди поетичної творчості автора і простежено динаміку розгортання віршових форм протягом цих періодів. З’ясовано співвідношення класичних і некласичних форм у поезії митця, виявлено типологічні риси основних віршових розмірів у його творчості. Особливості версифікації М. Вінграновського осмислено в контексті українського віршування другої половини XX століття.

Проаналізовано наукову літературу, пов’язану з дослідженням елементів поетики віршованих творів С. Воробкевича, з’ясовано міркування автора щодо форми поетичного тексту. Визначено роль сторонніх впливів на поезію С. Воробкевича в аспекті поетики. Досліджено жанрові особливості поетичного доробку С. Воробкевича, а також функціонування в його віршованих творах металогічних засобів, стилістичних фігур, елементів фоніки та версифікації в діахронічному аспекті. За допомогою порівняльного методу простежено еволюцію поетичного почерку митця впродовж його творчого життя.

У студії докладно проаналізовано життєві і творчі взаємини двох класиків українського письменства XIX ст.; визначальний кут зору - "від" М. Старицького. Простежено аспекти як біографічного, так і творчого плану. Зроблено акцент на помітних відмінностях рис характеру і вдачі кожного з письменників. У розгляді типологічних збіжностей і розбіжностей на полі творчості зауважується, що роман "Чорна рада" мав значний і тривалий вплив на формування світогляду, а згодом і підходів молодшого автора до написання прозових творів, зокрема в реалізації пророчого потенціалу Кулішевої хроніки. Приділено увагу дискусійному питанню про те, хто із цих класиків у царині поезії першим почав "ламати шаблони" наслідування Шевченкової манери віршування. На основі аналізу творів М. Старицького виснувано, що їх автор принципово не поділяв поглядів "пізнього" П. Куліша на історичну роль козацтва та гайдамацького руху.

Комплексно проаналізовано Франків поетичний цикл "Скорбні пісні", який увійшов до другого видання збірки "З вершин і низин" (1893). Кожен із дев'яти віршів осмислено з погляду генології, образності, художніх засобів, особливостей версифікації, а також інтертекстуальних паралелей на рівні ремінісценцій та алюзій. Звернено увагу на характер ліричного героя, внутрішній сюжет циклу, хронотопну організацію, лейтмотиви, фольклорні перегуки.

Розглянуто ранній, ужгородський, період творчості Дмитра Кременя, зокрема самвидав 1974 р. чотирьох поем-симфоній та "документальної поеми" "Меморандум Герштейна" (повністю надруковані лише 2021 р.). Розглянуто формально-змістові особливості андеграундних творів, які синтезують риси багатьох авангардистських і модерністських мистецьких течій. Домінантною серед них визначається поетика сюрреалізму. Це призводило до звинувачень Д. Кременя в "незрозумілості", до обмеженості кола поціновувачів його лірики й ліро-епосу. На підставі проведеного аналізу, спираючись на думки поетових сучасників, автор статті стверджує, що ужгородський період становить вершинний здобуток творчості Д. Кременя. Це доводять і пізніші поетичні самооцінки письменника.