Розглянуто історію української вишивки від Х до ХХ ст. Проаналізовано особливості самобутньої народної вишивки, наведено її локальні характеристики в історико-етнографічних регіонах України. Висвітлено особливості монастирського та церковного шитва XVI - XVIII ст., зразків, поширених у панському середовищі ХІХ ст., а також вишивання дорогоцінним камінням, бісером. Встановлено причини звернення митців авангарду до традицій народної вишивки на початку ХХ ст. Розкрито символіку та значення рушників у святах і обрядах.

Рассмотрена история украинской вышивки от Х до ХХ ст. Проанализированы особенности самобытной народной вышивки, приведены ее локальные характеристики в историко-этнографических регионах Украины. Освещены особенности монастырского и церковного шитья XVI - XVIII ст., панской среды ХІХ ст., а также вышивания драгоценными камнями, бисером. Определены причины обращения художников авангарда к традициям народной вышивки в начале ХХ ст. Раскрыты сисмволика и значение рушников в праздниках и обрядах.

Наведено історичні відомості про різноманітні текстильні матеріали, які використовуються для виготовлення одягу. Висвітлено нові тенденції в методах оздоблення текстильних волокон. Викладено способи художнього оздоблення тканин методами фарбування та друкування, вишивання й оздоблення бісером, сучасні способи друкування тканин. Розглянуто особливості розвитку виробництва багатотоннажних видів волокон і ниток.

Приведены исторические сведения о разнообразных текстильных материалах, которые используются для изготовления одежды. Освещены новые тенденции в методах оформления текстильных волокон. Изложены способы художественного оформления тканей методами крашения и печати, вышивки и оформления бисером, современные способы печати тканей. Рассмотрены особенности развития производства многотонажных видов волокон и ниток.

Наведено класифікацію декоративно-прикладного мистецтва, проаналізовано систему композиційних закономірностей декоративно-прикладних творів. Описано символи і знакові системи від найархаїчніших до сучасних. Висвітлено етапи розвитку вишивання, плетіння, мережива, а також роль історичних традицій, спадкоємності та новаторства у народній творчості.

Приведена классификация декоративно-прикладного искусства, проанализирована система композиционных закономерностей декоративно-прикладных произведений. Описаны символы и знаковые системы от архаических до современных. Освещены этапы развития вышивки, плетения, кружева, а также роль исторических традиций, наследственности и новаторства в народном творчестве.

Розглянуто комплекс українських вишиванок Слобожанщини, який складається з предметів декоративно-утилітарного вжитку. Зазначено, що основою слобожанського українського народного мистецтва були традиції переселенців, а розвиток цих традицій та формування єдиного слобідсько-українського комплексу відбувалися під впливом церковного мистецтва та міської моди. З 1890-х рр. основним стилем вишивання стає "брокарівський", в якому починають виготовляти і нові види вишитих виробів, і який зараз нерідко сприймається як автентичний.

Рассмотрен комплекс украинских вышиванок Слобожанщины, который состоит из предметов декоративно-утилитарного употребления. Указано, что основой слобожанского украинского народного искусства были традиции переселенцев, а развитие этих традиций и формирование единого слобожанско-украинского комплекса происходили под влиянием церковного искусства и городской моды. С 1890-х гг. основным стилем вышивания становится "брокаровский", используемый для изготовления новых видов вышитых изделий, и который сейчас часто воспринимается как аутентичный.

Вперше подано українське народне вишивання як навчальну дисципліну. Розкрито предмет, завдання, роль та місце вишивання серед фахових дисциплін декоративно-прикладного мистецтва. Теоретично описано, графічно відтворено та класифіковано давно забуті шви, зокрема, верхоплут гуцульський, шов кучерявий, колодки-II.

Впервые представлено украинское народное вышивание как научную дисциплину. Раскрыты предмет, задачи, роль и место вышивания среди специальных дисциплин декоративно-прикладного искусства. Теоретически описаны, графически отображены и классифицированы давно забытые швы, в частности, верхоплут гуцульский, шов кудрявый, колодки-II.

Розглянуто художні особливості, етномистецькі відмінності одягових вишивок Карпатського регіону України у технічному та композиційному аспектах їх творення. Удосконалено класифікацію чинників вишивки. Визначено художньо-виражальні, орнаментотвірні пріоритети засобів вишивання. Обгрунтовано основні принципи синтезу технік, орнаменту та кольору, на базі яких проаналізовано графічно-колористичні відмінності композиційних структур, домінантних мотивів вишивок народного вбрання українських горян. Проведено порівняльний аналіз художньо-естетичної образності вишивок локальних осередків Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини.

Досліджено українську традиційну вишивку як етнокультурний об'єкт в системі матеріальної культури населення Поділля. Висвітлено народний досвід у послідовності генетичного взаємозв'язку матеріалу і технік вишивання, топографії вишивки та крою виробів, окремих мотивів і стилістичних особливостей орнаменту вишивки. Вказано причини модифікаційних змін на історичному, економічному, етнічному рівнях. Визначено й охарактеризовано типи подільської вишивки, їх специфічні ознаки та спільні національні риси у контексті традиційної української вишивки. Запропоновано власний підхід до аналізу вишивки на основі класифікації та типології найголовніших її чинників. Додатком є стислий тлумачний словник (310 найменувань), каталог вишитих сорочок (420 найменувань), аналітичні таблиці (350 рисунків).

Здійснено спробу простежити розвиток бісерних оздоб народного одягу українців. З'ясовано територію побутування українських традиційних бісерних оздоб у першій половині XX ст., коли вони стають поширеним атрибутом народного одягу. Вивчено, описано та систематизовано техніку виконання бісерних прикрас, що застосовувалася українськими народними майстрами XIX - XX ст. Уперше до техніки виготовлення українських традиційних бісерних оздоб віднесено вишивання. Удосконалено типологію українських прикрас з бісеру. Уперше здійснено комплексний мистецтвознавчий аналіз системи художньої виразності українських традиційних бісерних оздоб. Доведено, що національна специфіка декоративно-образної системи художніх творів з бісеру проявлялася головним чином через орнаментику. Розглянуто композиційні особливості українських народних художніх виробів, описано найпоширеніші мотиви орнаментів та види орнаментальних композицій бісерних творів.

Розглянуто проблеми функціонування орнаменту в етнічній культурі як засобу комунікації, встановлено його статус і знакові властивості. Визначено періоди формування орнаменту як знакової системи, проаналізовано його зв'язки з писемністю, загальнокультурною символікою, фольклором. Статус орнаменту в етнічній культурі досліджено шляхом визначення його функціонального навантаження. Зазначено, що у даному випадку орнамент є частиною знакової системи етнічної культури, знаки орнаменту, їх поєднання в орнаментальних комплексах відповідають рівню розвитку ідеології суспільства, системі комунікацій та способам передачі інформації на синхронному та діахронному рівнях. Відмічено, що орнамент є важливим джерелом дослідження етнокультурних процесів. Наведено комплексний підхід до вивчення орнаментів, на базі якого досліджено орнаменти вишивки на сорочках Правобережної України та їх еволюцію на межі XIX - XX ст. Встановлено функції та рівні побутування орнаменту вишивки, проведено його аналіз як символічно-знакової структури, що об'єднує знаки та мотиви різних історичних епох. З'ясовано значення орнаменту у комплексі з вишиванням та вишитим одягом на межі XIX - XX ст. у культурі та свідомості українців. Запропоновано визначення орнаменту як самостійного та повноцінного джерела дослідження історії розвитку культури епосу на різних етапах її існування.

Досліджено зміст, поетичну образність, форму, стилістику творів етноетикету різних жанрів усної словесності, насамперед вітань, запросин, поздоровлень, народних молитов, замовлянь, побажань, прислів'їв, приказок, фольклорного епістолярію, а також народних обрядодійств (родинних і календарних): хрестин, проводів, весіль, Свят-Вечора, колядування, щедрування та посівання, весняних хороводів, великодніх ритуалів, купальських та полонинських традицій та традицій, пов'язаних з поезією етноетикету під час закладання хати, викликання дощу, а також вишивання, писання писанок, виготовлення гончарного посуду. Розглянуто словесність про людські взаємини за різних часів - від найпримітивніших форм колективної організації до сучасного цивілізованого українського суспільства, які визначають рівень культури людського соціуму, його моральний стан, етичні й естетичні уподобання. Головну увагу приділено фольклору гуцульського етноетикету.

Розкрито історичний аспект розвитку вишивання на території Полтавської області. Зазначено, що традиційні художні вироби (рушник, сорочка, скатертина) сприяють розвитку духовності та формуванню естетичного смаку.

Раскрыт исторический аспект развития вышивания на территории Полтавской области. Указано, что традиционные художественные изделия (рушник, рубашка, скатерть) способствуют развитию духовности и формированию эстетического вкуса.

The article shows the historical perspective from the ancient times to the present development of embroidery in the Poltava region. It is indicated that traditional works of art (towel, shirt, cloth) promote the development of spirituality and formation of aesthetic taste.

Висвітлено особливості проведення уроків трудового навчання для дітей з обмеженими трудовими можливостями. Наведено приклад плану уроку трудового навчання для VII класу за темою "Прозоролічильні техніки. Вишивання мережок". Проаналізовано структуру уроку. Запропоновано методичні рекомендації щодо підбиття підсумків заняття.

Викладено методику навчання мистецтву вишивки, у процесі якого відбувається засвоєння основних правил вишивання та правильної термінології. Показано, що для формування раціональних навичок вишивання доцільно використовувати тренажер та вправи. Наведено приклади виконання різних варіантів завдань, які сприяють розвитку логіки та просторового мислення, формують дбайливе ставлення до витрат матеріалу. Наголошено, що заняття вишиванням суттєво і позитивно впливають на формування базових якостей особистості: охайності, самостійності, працелюбності, відповідальності, розсудливості, а також креативності.

Изложена методика обучения искусству вышивки, в процессе которого происходит усвоение основных правил вышивания и правильной терминологии. Показано, что для формирования рациональных навыков вышивания целесообразно использовать тренажер и упражнения. Приведены примеры выполнения различных вариантов заданий, которые способствуют развитию логики и пространственного мышления, формируют бережное отношение к расходу материала. Отмечено, что занятия вышиванием существенно и положительно влияют на формирование базовых качеств личности: аккуратности, самостоятельности, трудолюбия, ответственности, рассудительности, а также креативности.

Подано ретроспективу традиційного українського одягу у контексті творчого досвіду та духовної культури українців. Висвітлено питання етнічної самобутності, історії, сьогодення та майбутнього українського костюма. складником якого є традиційна українська вишивка. Зазначено, що кожен зразок вишиваного одягу дає уявлення про практичні навички, рівень майстерності, потреби та запити українського народу, а також є прикладом його неповторності у світовій культурі. Важливу роль у збереженні, відродженні, використанні історичного досвіду українського народного мистецтва вишивання відіграє зацікавлена підтримка держави, яка сприяє успішному запровадженню кращих здобутків традиційного мистецтва не лише у мережу індивідуального пошиву, але й у масове серійне виробництво повсякденного одягу.

Висвітлено розвиток трудового навчання у ремісничих закладах освіти Катеринославської губернії як території, що мала певну регіональну специфіку, визначалася потребами підготовки майбутніх робітників промислового регіону. Зауважено, що в більшості навчальних закладів трудове навчання велося у формі оволодіння ремеслами (підготовка столярів, ковалів, слюсарів) та рукоділлям (в’язання, шиття, вишивання). Доведено, що утворення ремісничих навчальних закладів у Катеринославській губернії мало виражений регіонально-економічний характер і детермінувалося потребою регіону в згаданих робітничих кадрах.

Освещено развитие трудового обучения в ремесленных образовательных учреждениях Екатеринославской губернии как территории, которая имела определенную региональную специфику, определялась потребностями подготовки будущих рабочих промышленного региона. Замечено, что в большинстве учебных заведений трудовое обучение велось в форме овладения ремеслами (подготовка столяров, ковалей, слесарей) и рукоделием (вязание, шитье, вышивание). Доказано, что создание ремесленных учебных заведений в Екатеринославской губернии имело выраженный регионально-экономический характер и детермировалось потребностью региона в упомянутых рабочих кадрах.

Lit the development of craft labor training in educational institutions Ekaterinoslav province as an area that had some regionally specific needs determined by training future workers of the industrial region. Observed that in most schools employment training was conducted in the form of mastering crafts (training carpenters, farriers, locksmiths) and crafts (knitting, sewing, embroidery ). It is proved that the establishment of craft schools in the province had a pronounced Ekaterinoslav regionally - economic nature and needs of the region determirovalos in these workers.

Вперше подано науково обгрунтовану теоретично-практичну характеристику наукових досліджень в галузі професійної освіти, економіки й етнографії. Розкрито та теоретично обгрунтовано особливості розвитку самоосвіти майбутніх викладачів у процесі навчання в магістратурі й іншомовна освіта у британських університетах: історія, соціальна зумовленість, вплив ринку робочої сили, теоретико-методологічні основи управління брендами за умов ринкової економіки й інвестиційно-інноваційний розвиток споживчої кооперації та їх фінансове забезпечення, організаційно-економічні засади організації біопаливного виробництва у Вінницькій області та Polska gospodarka а "pulapka sredniego dochodu", українське вишивання Слобожанщини.

Розглянуто актуальну проблему міжетнічних взаємовпливів у культурі українців та угорців Закарпаття, оскільки культурне зближення двох етносів може сприяти більшому взаєморозумінню, протистояти окремим проявам етнічної, релігійної та расової нетерпимості. Висвітлено історію поселення угорців і міграція їх на територію України в різні історичні періоди. На основі порівняння рис традиційної культури українців та угорців виявлено взаємовпливи у таких сферах, як національна кухня, сімейна обрядовість, охарактеризовано різну ступінь взаємозапозичень у побуті, прикладному мистецтві, зокрема йдеться про традиції вишивання, котрі є спільними для українців та угорців Закарпаття. Зосереджено увагу на проявах взаємоповаги в спілкуванні різних етнічних груп. Підкреслено відмінності у культурі представників різних етнічних груп Закарпаття та культурно-побутові локальні особливості культури регіону. Акцентлвано увагу на історіографії питання. Етнокультурні особливості краю вивчали відомі вчені: Я. Головацький, В. Гнатюк, Ю. Жаткович та ціла когорта інших дослідників. Наголошується на важливості польових експедиційних досліджень, що проводилися спільно з угорськими вченими. Постає проблема у продовженні досліджень за новою методикою, яка, безумовно, сприятиме взаєморозумінню між представниками різних етносів. Українці та угорці при тривалому спілкуванні помітно впливали на етнографічні особливості обох етносів, утворюючи локальний своєрідний підрегіон Східних Карпат. Угорці досить добре зберігають свою етнічну культуру, проте з великою толерантністю ставляться й до культури українців та представників інших етнічних груп, які проживають на Закарпатті. Це зокрема, німці, роми, словаки та ін. Окремі політичні сили намагаються внести певні деструктивні ноти в дружні стосунки етносів порубіжжя.

Висвітлено історію, теорію та процес розквіту окремих видів українського декоративно-ужиткового мистецтва. Особливу увагу приділено розвитку різновидів народного мистецтва на Полтавщині. Розглянуто техніки вишивання, особливості народних іграшок, технологічні особливості та художні матеріали малярства на склі. Проаналізовано традиції виготовлення іграшок на території України. Розкрито регіональні особливості українського килимарства. Подано інформацію щодо українського народного іконопису та народної картини на склі.

Вперше здійснено комплексне історико-етнографічне дослідження традиційних строїв українців усіх локальних зон Поділля другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. (з урахуванням історії їх створення та трансформації). До наукового обігу впроваджено нові матеріали про експонати подільських народних костюмів із фондових і експозиційних колекцій 31-го музеїв різних рівнів і напрямків роботи, приватних збірок та етнографічних лабораторій при вищих навчальних закладах (всього понад дві тисячі триста світлин). Ґрунтовну оцінку зібраних джерел здійснено з використанням сучасної методології та на основі опрацьованої історіографії (740 позицій). Вивчено особливості процесу формування території історико-етнографічного регіону Поділля та встановлено його чіткі етнографічні кордони. Як наслідок, використано 64 адміністративні райони за адміністративно-територіальним поділом, діючим до 17 липня 2020 р., таких 9 областей, як: Тернопільської – 8 центрально- і південно-східних районів, Хмельницької – 14 центральних і південних районів, Вінницької – усі 27 районів, Житомирської – 3 південних райони, Кіровоградської – 3 західних райони, Миколаївської – 1 західний район, Одеської – 3 північних райони, Черкаської – 3 західних райони, Чернівецької – 2 північних райони. Встановлено, що подільська народна ноша має субрегіональні (локальні) відмінності, які чітко простежуються в межах Буковинського, Західного, Східного й Центрального Поділля та на пограничних перехідних територіях. Вперше сформовано розширену класифікацію складових компонентів подільського жіночого та чоловічого основного й допоміжного комплексів, верхнього одягу, головних уборів, взуття, поясів, прикрас і доповнень до одягу другої половини ХІХ – початку ХХ ст. за ознакою функціонального використання та іншими внутрішньо груповими ознаками й з урахуванням їх термінологічних субрегіональних і локально-зональних відмінностей. Створено класифікацію різновидів матеріалів для виготовлення й оздоблення традиційного вбрання українців Поділля та подано їх детальну характеристику. З'ясовано притаманні подолянам способи крою, конструкції і пошиття усіх видів одягових складових селянського костюма та їх трансформації. Систематизовано й проаналізовано побутуючі на території Поділля прийоми (ткання, вибійка, вишивка й нашивні прикраси у вигляді аплікацій) та технології нанесення й розміщення декору. Класифіковано техніки вишивання за ознакою частоти використання й домінантні орнаментальні мотиви. Охарактеризовано спільні загальноукраїнські та особливі регіональні ознаки, специфічні субрегіональні та вузько локальні риси й відміни народних композиційних методів створення буденного, святкового й обрядового дівочого, жіночого, парубочого, чоловічого й дитячого строїв Буковинського, Західного, Східного й Центрального Поділля, що склалися внаслідок історичного становлення і соціально-економічного, культурного й духовного розвитку краю та міжетнічних взаємозв'язків його людності. Складено термінологічний словник народних назв елементів подільської ноші з 555 найменувань. Розроблено 11 графічних карт-схем побутування характерних компонентів традиційного комплексу вбрання подолян. Подано схеми типів крою та декорування одягу, а також таблиці оздоблювальних орнаментальних мотивів та притаманних технік вишивки українців Поділля. Представлено художні реконструкції народних ансамблів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., проєкти сучасних моделей одягу з використанням подільських традицій і давні й сучасні світлини окремих компонентів костюма подолян та їх цілісних комплексів.

Представлено перше історико-антропологічне дослідження повсякденного життя українок-політв'язнів ГУЛАГу. Застосовано феміністський підхід до вивчення жіночого минулого. Проаналізовано півтори сотні особистих спогадів колишніх невільниць та офіційні документи, при цьому докладно висвітлено різні сторони табірного повсякдення українських жінок. Увагу приділено таким питанням, як: національне питання (національна солідарність, міжетнічні стосунки, підтримання зв'язків із батьківщиною); релігійні практики (молитви, відзначення християнських свят), традиційна жіноча творчість (поезія, спів, театралізовані постановки, вишивання, малювання тощо); прояви людяності та жіночності (дегуманізація і гуманність, стосунки з кримінальними злочинницями, жіноча взаємодопомога, турбота про зовнішній вигляд, упорядкування житла); жіноче тіло та сексуальність (вплив неволі на жіноче тіло, сексуальне насильство, особисті стосунки); проблематичне материнство за ґратами. Розглянуто способи підтримання та репрезентації ключових соціальних ідентичностей (гендерної, національної, релігійної) та системи цінностей (моральних, політичних) у повсякденних практиках і поведінці українських невільниць. Розкрито малопомітні, проте ефективні жіночі способи пристосування, виживання та протидії руйнівному впливові режиму на тіло і психіку, що допомагали невільницям зберігати основні соціальні ідентичності, залишаючись людьми, жінками, українками.