Проаналізовано сучасні проблеми теорії та практики журналістики, концептуальні детермінанти, соціокультурні фактори та типолого-дуальні домінанти української національної журналістики у аспекті генезису, сучасного досвіду функціонування та перспектив з метою визначення ролі національних засобів національного інформаційного простору, законодавчих конфліктогенів, девальвації морально-етичних принципів і професійних стандартів. Розуміння української журналістики як комплексу явищ і проблем, її продуктивно-генеруючих ідей, функціональних параметрів і значень у соціокультурному, геополітичному, національному аспектах детерміноване систематизацією та аналізом відомих моделей масової комунікації та журналістики, успішним пошуком основ універсальної соціокультурної моделі українських мас-медіа, поєднанням теорій когнітивної відповідності (баланс-дисбаланс, консонанс - дисонанс, інформація - дезінформація), субстанційної природи інформації, розширенням і уточненням соціокультурних типів моделей журналістики та їх домінантних аспектів-факторів.

Досліджено питання інформаційної війни Росії проти України, особливо Криму, використання дезінформації для загострення напружності не тільки з Україною, але й з усім міжнародним товариством.

Розглянуто поняття неправдивої та фейкової інформації; з'ясовано їх відмінності, сформульовано дефініцію фейкової інформації. Запропоновано класифікацію фейків за різними ознаками, з'ясовано різновиди мети поширення фейкової інформації у мережі Інтернет. Досліджено суть і походження поняття "соціальні медіа", описано процес створення та поширення фейкової інформації у соціальних медіа. Наведено типові приклади фейкової інформації в українських соціальних медіа, з'ясовано вплив таких повідомлень на користувачів соціальних мереж. Запропоновано методи боротьби з поширенням фейкової інформації в українському медіапросторі.

Розглянуто поняття дезінформації; з'ясовано відмінність між дезінформацією та фейком. Запропоновано класифікацію фейків за різними ознаками, з'ясовано різновиди фейкової інформації з метою поширення у мережі Інтернет. Досліджено суть і походження поняття "фейк", описано процес створення та поширення фейкової інформації у соціальних медіа. Наведено типові приклади фейкової інформації в українському медіа-просторі, з'ясовано вплив таких повідомлень на користувачів соціальних мереж. Запропоновано методи боротьби з фейковою інформацією в українському медіапросторі.

Розглянуто зміст і структуру законодавчих суспільно-політичних ризиків впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, а також класу політичних загроз від проведення інформатизації. Зокрема, серед законодавчих ризиків розглянуто нормативно-правові, інтегративні ризики, ризики законотворчого процесу, порушення суміжних прав і свобод громадянського суспільства, ефективізації боротьби з комп'ютерною злочинністю. У розрізі політичних ризиків ІКТ виділено революційні, терористичні, ризики е-урядування, політичного переслідування інтернет-активістів, впливу ІКТ на виборчий процес, ризики зміни політичних режимів.

Розглянуто цивільний контроль над воєнною сферою в Україні як чинник підтримання політичної стабільності у суспільстві. Висвітлено шляхи формування морально-психологічної готовності військовослужбовців до бойових дій. Розглянуто репутацію вищого військово-політичного керівництва країни як об'єкт гібридних загроз. Проаналізовано вплив технологій інформаційно-психологічної війни на підлітків окупованих районів Донбасу. Охарактеризовано психологічні підходи до подолання негативного впливу бойової обстановки на психіку військовослужбовців (на основі досвіду гібридної війни проти України). Показано можливості використання активних методів навчання в процесі допідготовки груп розмінування підрозділів та частин ЗСУ. Розглянуто такі стратегії медіа-впливу, як пропаганда, дезінформація та фейкові новини. Увагу приділено практиці використання метафоричних асоціативних карт у роботі військового психолога, організації психологічної допомоги учасникам бойових дій та переселенцям, особливостям самоконтролю та готовності до ризику у військовослужбовців, які мають бойовий досвід. Обгрунтувано необхідність інженерно-психологічної оптимізації авіаційної техніки.

Досліджено поняття інформаційної війни, здійснено порівняльний аналіз дефініцій інформаційної війни та інформаційного протиборства, визначено особливості та суть цих понять. На підставі аналізу 63 публікацій у російських інтернет-ЗМІ різного спрямування зроблено висновок, що характерною для зазначених ЗМІ була негативна позиціящодо подій в Україні, загальна тематика матеріалів та їх ідеологічне спрямування не змінилися і сьогодні. У ході дослідження зроблено висновок, що поняття інформаційного протиборства ширше й охоплює поняття інформаційної війни як одного з двох його складників. Стверджується, що можна виокремити інформаційно-технічний та інформаційно-психологічний складники інформаційного протиборства. У ЗМІ використовується пропаганда та дезінформація, серед них особливо популярним є метод викривленої інтерпретації фактів, надання інформації без джерела, приховування джерела інформації тощо. Інколи канали поширення інформації, які використовує українська сторона в інтернеті, атакують хакери. Це тимчасово призупиняє діяльність ЗМІ, що призводить і до втрати аудиторії та втрачання можливості оперативного надання інформації. Російські ЗМІ змагаються з українськими за більший сегмент аудиторії, щоб здобути панування в інформаційній сфері, адже ширша аудиторія сприяє перемозі в інформаційній війні. Щодо практичної складової, то матеріали російських інтернет-видань найчастіше висвітлювали питання: діяльності ЗСУ, культурно-історичних надбань, сучасного українського політичного режиму, співпраці України з ЄС, США та НАТО, реформи в українському суспільстві, життя на окупованих територіях та в анексованому Криму, ідеологію, притаманну українському суспільству, події в зоні АТО, корупцію в Україні.

Репрезентовано законодавчі проекти змін щодо Закону про друковані засоби масової інформації, зокрема Закону про медіа та закону про дезінформацію. Охарактеризовано особливості сучасного етапу комунікації і функціонування в ній інформації та маніпулювання нею з метою ворожого впливу на правосвідомість комунікантів. Вказано на шкідливі наслідки гібридної інформаційної війни. Висловлено окремі думки щодо положень обговорюваних законопроектів.

Актуалізовано проблему забезпечення інформаційної безпеки в умовах пандемії. Обгрунтовано, що вірусна небезпека стала викликом/небезпекою не лише системі охорони здоров'я, а й спроможності органів державної влади та місцевого самоврядування, бізнесу протистояти таким серйозним викликам і загрозам. Розглянуто особливості впливу пандемії COVID-19 на світову економіку, національну економіку та безпеку. Деталізовано, що саме інформація (дезінформація) в кіберінформаційному просторі стала найважливішим ресурсом та основною миттєвою, рушійною силою. Наголошено на значенні інформаційних ресурсів у житті суспільства й ролі інформаційної безпеки у забезпеченні національних інтересів будь-якої держави. Проведено статистичне дослідження динаміки процесів цифровізації в умовах карантинних обмежень, результати якого підтвердили необхідність забезпечення інформаційної та кібербезпеки громадян, суспільства, країни в цілому, розроблення спеціальних інструменти для виявлення та знешкодження шкідливого контенту в кіберпросторі. Проведено аналіз нормативно-правової бази реалізації державної регуляторної політики в напрямку забезпечення інформаційної безпеки в Україні. Виокремлено чотири рівні нормативно-правового забезпечення інформаційної безпеки. Обгрунтовано потребу в удосконаленні нормативно-правового забезпечення інформаційної безпеки з огляду на необхідність зменшення деструктивних кіберінформаційних впливів та загроз в умовах пандемії COVID-19. Визначено стратегічні пріоритети підвищення рівня інформаційної безпеки, зокрема посилення захисту національного сегменту кіберінформаційного простору; розвиток вітчизняних кібер- та інформаційних технологій, нових високотехнологічних електронних і програмних продуктів, тощо.

Охарактеризовано проблеми організації боротьби із поширенням фейків в інформаційному просторі, які пов'язані з відсутністю ефективних державних механізмів протидії дезінформації та її поширенню засобами соціальних медіа. Доведено, що в країнах ЄС здійснюється боротьба не з дезінформацією, а з незаконним (шкідливим, небезпечним) контентом, що поширюється у ЗМІ та соціальних мережах, що є неефективним в умовах існуючих викликів та загроз, які пов'язані з військовим конфліктом та окупацією частини території України, а також пандемією СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Актуалізовано значущість негативних наслідків цифрового розвитку масової комунікації, реалії якого відкривають нові можливості запровадження різних інструментів маніпулювання, особливу небезпеку серед яких становить дезінформація. Охарактеризовано управлінські процеси, які формуються під впливом політики постправди, одним з ефективних інструментів реалізації якої є газлайтинг. Визначено основні фактори, які сприяють поширенню дезінформації засобами соціальних медіа. Доведено необхідність поширення засобами соціальних медіа позитивних українських наратив як інструменту протидії дезінформації та здійснення інформаційної оборони країни. Визначено державні суб'єкти вироблення публічної політики з протидії дезінформації та її поширенню в Україні, а також надано практичні рекомендації щодо боротьби з продукуванням фейкового контенту засобами соціальних медіа.

Проаналізовано особливості трактування постправди, ключові її інформаційні прояви та вплив на сучасне глобальне суспільство. Стверджується про важливу роль освіти у подоланні негативних проявів політичної практики постправди. Наголошено, що ключовим механізмом протидії поширенню практик постправди в інформаційній сфері, зменшенню її деструктивного впливу є формування у пересічних громадян потреби боротьби з дезінформацією та посилення їх уміння обробляти, зокрема декодувати, інформацію, відділяти корисні її компоненти від шкідливих. З'ясовано, що дослідники проблем, зумовлених появою феномену постправди, пропонують їх розглядати у межах чотирьох підходів, прихильники кожного з яких застосовують різні варіанти для аналізу викликів, які породжує мислення в межах парадигми постправди. Йдеться про такі підходи, пов'язані з аналізом способів пізнання людей: нерозуміння пізнання; помилкові способи пізнання; нехтування правдою (у достатній для певного індивіда мірі) та розбіжності у пізнанні. У межах кожного підходу дослідники пропонують: пояснення того, як способи пізнання людей можуть впливати на тенденції розвитку феномену постправди загалом; аналіз того, як освіта може посилити ці проблеми та пропозиції щодо того, як освіта може пом'якшити згадані проблеми. Наголошено, що явище постправди виникає на перетині різних контекстів, саме тому необхідно шукати шляхи та розробляти освітні інструкції так, щоб вирішувати соціальні та політичні проблеми, а також заохочувати громадську участь, яка надасть індивідам політичні практики, що емпірично заперечать тези постправди. Визначено необхідність тіснішої співпраці між політиками, представниками соціальної сфери, науковцями та викладачами для розробки міждисциплінарних вказівок, які можуть надати відповіді на виклики епохи постправди, сприятимуть покращанню мислення про проблеми, які існують у світі постправди.

Дезінформація є тим явищем, яке уособлює реалії соціокультурної ситуації нашого часу. До нього належить контент неправдивої інформації та хибного знання, поширення якого у суспільстві має перманентні різноаспектні виклики. Встановлюється зміст понять "дезінформація", "конспіративізм" та "конспіративний світогляд". На прикладі "теорій змови" з'ясовується сутнісний характер проблеми дезінформації, виокремлюються її суспільний та індивідуальний аспекти, крізь призму яких виокремлюються причини й деструктивні наслідки побутування конспірологічного світогляду. Досліджуються способи осмислення сучасної соціокультурної ситуації, що характеризується невпинним продукуванням і поширенням дезінформації.

Комплексно вивчено збройне насилля як фактор упливу на функціонування та зміну політичних систем різних типів. Зазначено, що всі прояви насилля в суспільстві концентруються в явищі соціального насилля, з якого на основі причетності до державної влади виведено поняття політичного насилля. Збройне насилля кваліфіковано як політичне явище - особливий засіб і метод соціально-політичного протиборства. Всі види внутрішнього збройного насилля за спрямованістю розподілено на дві категорії. Громадянську війну та революцію зараховано до окремої групи, оскільки вони призводять до суттєвих змін політичної системи держави. Висловлено позицію, що найбільший уплив на політичний процес здійснює війна. Визначено, що воєнний конфлікт відрізняється меншими масштабами. Наголошено, що міжнародний тероризм, геноцид та агресія є самостійними видами зовнішнього збройного насилля. Зазначено, що місце та роль державного перевороту залежить від виду політичної організації певної держави та світ-системи, у якій вона існує. Виявлено, що наповненість феномена "громадянська війна" у світ-імперії та світ-економіці є неоднаковою. Основною причиною революції визначено неможливість вирішення соціально-економічних проблем широких верств населення в межах наявної політичної системи, що провокує повне руйнування останньої. Стверджується, що в сучасному розумінні репресії та терор уперше виявились інструментами стабілізації соціально-політичної ситуації під час революцій і громадянських війн, які пристосовували політичні системи до нових механізмів світ-економіки. З'ясовано, що основним видом зовнішнього збройного насилля є війна та воєнний конфлікт, які прискорили становлення перших політичних систем і формування світ-імперії. Складовими функціонування політичних систем у світ-економіці названо колоніальні завоювання та світові війни за гегемонію. Наголошено, що штучно створена юридична категорія "агресія" поступово набула реального політичного наповнення. Висловлено переконання, що міжнародний тероризм - це силовий інструмент конкуренції між певними суб'єктами транснаціональної буржуазії. Зазначено, що основною причиною застосування геноциду є глибока та затяжна соціально-економічна й політична криза в недемократичних політичних системах. Акцентовано, що нові технічні засоби впливу на масову аудиторію створили широкі можливості для отримання контролю над політичною системою супротивника. До цих технологічних інструментів належать керовані чутки, провокація, дезінформація, психологічний тиск, диверсифікація громадської думки та створення мозаїчного контенту. Встановлено, що під час прихованої агресії та воєнного конфлікту в Україні російські спеціалісти застосували одні з найбільш ефективних технологій упливу на масову аудиторію. Виявлено, що результативність маніпуляції ворога суттєво підвищило врахування в його інформаційній стратегії моделі світу та стереотипів, які вже були сформованими в значної частини населення Сходу та Півдня України.

Мета роботи - аналіз сучасного стану адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки в Україні, напрацювання науково обгрунтованих пропозицій та рекомендацій з цього питання. Використоано методи теоретичного аналізу та аналізу змісту, монографічний метод, метод систематизації для виявлення та конкретизації авторської позиції в рамках досліджуваних питань. При підготовці висновків та рекомендацій за результатами дослідження був використаний метод узагальнення. Визначено напрями підвищення ефективності адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки в Україні на основі реалізації комплексу організаційно-правових заходів. Обговорено динамічний розвиток інформаційного суспільства зумовлює потребу постійної трансформації адміністративно-правового забезпечення інформаційної безпеки держави.

Актуалізована проблема забезпечення кібербезпеки України в умовах зростання викликів та загроз в інформаційному просторі. Розглянуто питання формування додаткових загроз інформаційним ресурсам і технологіям в умовах стрімкої трансформації цифрового середовища (загрози, які пов'язані з кібератаками, розкриттям персональних даних, впливом шпигунських програм і вірусів, фішингом, загрозами, пов'язаними з оновленням комп'ютерних програм тощо), методи діагностики і протидії яким поки що відпрацьовані не в повній мірі. Підкреслено, що саме інформація (дезінформація) в кіберпросторі стала найважливішим ресурсом та основною миттєвою, рушійною силою. Проаналізовано динаміку кібератак та рівень фінансових втрат світової економіки від реалізації кіберзагроз. Доведено, що кібератаки на об'єкти критичної інфраструктури України та державні інформаційні ресурси є загрозою національним інтересам. Проведено статистичний аналіз зростання їх інтенсивності на початку 2022 року як складової частини реалізації військової агресії російської федерації проти України. На основі аналізу позицій України в глобальних рейтингах визначено можливості країни у сфері кіберзахисту, оцінено її кіберпотужність, тобто спроможність регуляторних заходів та засобів для досягнення стратегічних цілей кібербезпеки. Доведено наявність високого потенціалу України у сфері кібербезпеки. Водночас визначено проблемні аспекти в напрямку забезпечення кіберзахисту національного інформаційного простору. Зокрема, відмічено низький рівень внеску на сьогоднішній день у глобальну кібербезпеку, недостатній рівень захисту цифрових послуг, недостатньо розвинений напрям військових кібероперацій. Обгрунтовано перспективні завдання в аспекті забезпечення кібербезпеки України в умовах зростання викликів та загроз, серед яких правомірно відмітити подальше удосконалення систем інформаційного захисту об'єктів критичної інфраструктури на основі передових світових практик, а також узгодженість дій з міжнародними організаціями щодо протидії загрозам, пов'язаним з розвитком цифрової економіки та інформаційного суспільства.

Проаналізовано комплекс чинників і тенденцій, що зумовлюють посилення проявів постправди у сучасному політичному процесі та свідчать про це. Наголошено, що раніше у політиці зустрічалися лише окремі прояви постправди. Визначено головних суб'єктів поширення постправди, а також проблеми, які зумовлені цим феноменом. Наголошено, що на сучасному етапі серед факторів посилення постправди ключовими є: соціально-технологічні, політичні, економічні та наукові. З'ясовано взаємопов'язані тенденції, які перешкоджають отримувати правдиву інформацію та посилюють феномен постправди. Йдеться про такі з них, як: поширення та зростання впливу дезінформації та пропаганди; заперечення усталених наукових тверджень; подання особистої віри та досвіду вище фактів і доказів; зниження довіри до офіційних джерел інформації; фрагментація та поляризація споживання інформації тощо. Наголошено, що загалом всі ці чинники та тенденції спільно формують атмосферу, в якій важко досягнути інтелектуальних цінностей (істини, точності, справедливості та відкритості). Відтак, попри те, що феномен постправди є історично не новим, його масштаби - нинішні та майбутні - можуть бути значнішими, аніж раніше. Визначено необхідність комплексних досліджень проявів постправди у сучасному політичному дискурсі, пошуку моделей мінімалізації їх негативного впливу, з'ясування ролі сучасного політичного знання та фактів, які уможливлять діалог і краще розуміння між політичними елітами та масами.

Досліджено дискурс відносно сучасної історичної ситуацію. За визнанням західних інтелектуалів історія досягнула свого "поворотного пункту" і потребує реалізації "нової нормальності". Майбутнє має суперечливі тенденції: воно може привести до поглиблення глобальної кризи, або до "великого перезавантаження" системи цінностей та пріоритетів усіх сфер життя. Сучасний історичний процес з боку економіки характеризується як "системна криза капіталізму"; з боку геополітики - як "криза ліберальної моделі світового порядку" і "кінець глобалізації" та ін. Робиться спроба екстраполювати категорію "виклик" на історичну ситуацію "поворотного пункту", про яку сповіщають світові лідери, та відстежити негативні тенденції ліберального світового порядку, у тому числі, крізь призму передбачень антиутопій Дж. Оруелла та О. Хакслі.

В умовах повномасштабної війни Росії проти України важливу роль відіграє її інформаційна складова. Крім боротьби безпосередньо на фронті, зараз триває й інформаційна війна. Російська влада використовує всі можливі засоби для сіяння паніки, дезорієнтації та дезінформації серед українців. Основним джерелом поширення маніпулятивного контенту та дезінформації є соціальні мережі та інтернет-ресурси. Проблема протидії дезінформації виступає одним з найважливіших й найактуальніших сьогочасних питань. Бо для перемоги над ворогом, окрім перемоги саме армії, необхідно також одержати перемогу й на інформаційному фронті, тобто повернути свідомість частини українців у національний медіапростір. Зараз замість підходів, що розглядають проблему протидії дезінформації з точки зору інформаційної політики, більш дієвими є підходи з використанням сучасних інформаційних технологій. Для виявлення та нейтралізації загроз в інформаційному просторі з початком війни Міністерством цифрової трансформації України було створено IT-армію України, що є об'єднанням спеціалістів інформаційних технологій, фахівців у сфері цифрового розвитку та діджиталізації та волонтерів. Кібервійська України на своєму фронті протидіють дезінформації з боку РФ. Таким чином, IT-армія України відіграє важливу роль у наближенні перемоги над країною-агресором. Стаття присвячена аналізу способів використання IT для протидії поширенню російської пропаганди та дезінформації в українському медіапросторі в умовах війни. Розглянуто терміни "пропаганда", "фейк" та "дезінформація", представлено методи поширення неправдивої інформації в інформаційному просторі, описано способи протидії ворогу, що використовують воїни кіберармії.

Статтю присвячено дослідженню дезінформації як складнику інформаційно-психологічних спеціальних операцій (ІПСО) в мегадискурсі. Мета розвідки - увиразнення особливостей дезінформації як складника ІПСО, що використовується проти України. Для реалізації мети виконано низку завдань: розрізнено та уточнено тлумачення понять "дезінформація", "фейк", "фейкові новини", "несвідома дезінформація"; визначено головні особливості дезінформації як потужної маніпуляції та вагомого інструмента гібридної війни; запропоновано авторську класифікацію видів дезінформації російсько-української війни за тематичною скерованістю. Об'єктом дослідження є феномен дезінформації як складник ІПСО в мегадискурсі за період повномасштабної війни, предметом дослідження є реалізація видів дезінформації в українському інформаційному полі. Методами дослідження стали: описовий - для виокремлення особливостей дезінформації як феномену, її видів; методи аналізу й синтезу для ідентифікації видів дезінформації, вичленування - функційних характеристик та поєднання їх в єдиний комплекс; метод індукції для конкретизації загальних висновків. Акцентовано увагу на тому, що дезінформація є ширшим поняттям, яке охоплює введення в оману держави, населення, армії та союзників супротивника. За тематичним скеруванням запропоновано авторську класифікацію видів дезінформації, де виокремлено воєнну, соціальну, культурну, коаліційну, кожна з яких має різний впливовий ефект на цільову аудиторію. Підкреслено, що російська дезінформація має досить розгалужену систему її тематичного скерування, це, у свою чергу, значно підсилює маніпулятивні ефекти. Також проаналізовано впливові ефекти, які досягаються розповсюдженням дезінформації в соціальних медіа, серед котрих провідними є: корегування картини світу населення держави-супротивниці у власних інтересах, психологічна дестабілізація населення та армії, виправдання власної збройної агресії, а також зміщення найбільш невигідної для неї меседжів зі світового та регіонального порядку денного. Перспективи дослідження вбачаємо в подальшому поглибленому вивченні складників ІПСО в мегадискурсі, видів дезінформації, а також способів нейтралізації дезінформації в умовах гібридної війни, зокрема створенні формульної моделі виявлення та нейтралізації дезінформації в мегадискурсі.

У збірнику вміщено матеріали VI Міжнародної науково-практично конференції «Інновації та особливості функціонування ЗМІ в демократичному суспільстві» кафедри журналістики та засобів масової комунікації Інституту права, психології та інноваційної освіти. Засідання конференції відбулось 23 травня 2023 р. На засіданні конференції було виголошено понад 40 доповідей студентів та молодих дослідників.СЕКЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ “ІННОВАЦІЇ ТЛ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗМІ У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІТЕМАТИКА НОВИН НА ТЕЛЕКАНАЛАХ «ЕСПРЕСО» ТА «1+1» КРІЗЬ ПРИЗМУ ТЕОРІЇ КУЛЬТИВУВАННЯ 5 Білограць X., Оличенко О. МАНІПУЛЯЦІЇ В МЕДІА: НА ПРИКЛАДІ ТЕЛЕЕФІРІВ «1+1» ТА «РАДА» 7 Білограць X., Римець А. ЖУРНАЛІСТИКА ВВС (ОСОБЛИВОСТІ БРИТАНСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ СЛУЖБИ НОВИН) 8 Білограць X., Стадник І. ЖУРНАЛІСТСЬКІ СТАНДАРТИ ТА ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ПІД ЧАС ВІЙНИ НА ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСАХ КАНАЛІВ «ІНТЕР» ТА 10 Бунчук В., Іваницька Б. «УКРАЇНСЬКИЙ ФЕМІНІЗМ ЯК ОКРЕМА ТЕЧІЯ ВСЕСВІТНЬОГО РУХУ» 11 Волченська Д., Іваницька Б. ВИКЛИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ 14 Грибалева О., Кіца М. ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛИ ЯК ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ ПІД ЧАС ВІЙНИ 17 Дика Н. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ФЕСТИВАЛЬ «АНТОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КАМЕРНОЇ МУЗИКИ» 19 Дворянин П. ВТОМА ВІД ЕМПАТІЇ. ДИНАМІКА ВИСВІТЛЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ 22 Іваніцька М., Іваницька Б. СПЕЦИФІКА РОБОТИ СПОРТИВНОГО ЖУРНАЛІСТА 24 Галаджун 3., Ільчук А., Ярмолович А. МУЗИЧНО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ЖУРНАЛ «БАНДУРА»: ТИПОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВИДАННЯ 26 Галаджун 3., Марціняк X. «СХЕМИ: КОРУПЦІЯ В ДЕТАЛЯХ»: ТЕМАТИКА МАТЕРІАЛІВ ТА ЇХ ЖАНРОВІ ФОРМИ (ЗА БЕРЕЗЕНЬ-ТРАВЕНЬ 2023 РІК) 28 Казімова Ю. ОСОБЛИВОСТІ МАТЕРІАЛІВ ГАЗЕТНИХ ВИДАНЬ 30 Ковальчик Н., Іваницька Б. «ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА ПРОТИ ЯТЯ ФЕЙКОВИМ НОВИНАМ В ЗМК» 32 Кузнецова О. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ 2023 Р 34 Кулинич М., Дзьомба Н. ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІТАЛІЯ ПОРТНИКОВА 37 Кіца М. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО МЕДІЙНОГО ПРОСТОРУ ПОЛЬЩІ 38 Левицька В., Кузнецова О. ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ РЕГІОНАЛЬНОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ «СУСПІЛЬНЕ ЛЬВІВ» 2023 р 40 МакарчукК. ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ЕПІДЕМІЇ СОУГО- 19 НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «УРЯДОВИЙ КУР’ЄР» (БЕРЕЗЕНЬ 2020) 42 Макарчук О,, Мазепа Д. ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ * ттліУТІ» ЖГЇІГГ А V ЛОН ., Іваницька Б. РОЛЬ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВИДАНЬ У ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ТА СТАНОВЛЕННІ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ 65 Раховська М., Гоцур О. ЖУРНАЛІСТСЬКІ ЬЛОГИ В ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯХ ТА СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖЕВИХ ПЛАТФОРМАХ 688 Семен Н. ЯВИЩЕ ХАЙПУ В ІНСТАГРАМІ ЯК ОДНЕ З ДЖЕРЕЛ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ КОНТЕНТУ 70 Стащенко М., Кузнецова О. ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИСВІТЛЕННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ У ТЕЛЕВІЗІЙНИХ ЗМІ УКРАЇНИ 72 Тихоліз А., Гоцур О. ЖІНКА-ЖУРНАЛІСТКА НА ВІЙНІ: ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ТА ТЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ 74 Ткаченко А., Гоцур О. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАГАЛЬНОГО ОБРАЗУ ТВОРЧОГО ПОРТРЕТУ ЖУРНАЛСТА: УКРАЇНСЬКИЙ ТА АМЕРИКАНСЬКИЙ ДОСВІД 76 Фінклер Ю. КОНВЕРГЕНТНІСТЬ МЕДІА ТА ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ: ВИМОГА ЧАСУ І СВІТОВА ТЕНДЕНЦІЯ 79 Чулей В., Толочко Н. ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ТЕМАТИКИ В НОВІТНІХ МЕДІА (НА ПРИКЛАДІ ВИДАННЯ «ЛОКАЛЬНА ІСТОРІЯ») 80 Юрченко С., Кузнецова О. ОСОБЛИВОСТІ БЛОГІВ ВІДОМИХ УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ 83 Яновська X., Кузнецова О. ДЕЗІНФОРМАЦІЙНІ РОСІЙСЬКІ НАРАТИВИ ЩОДО ВІЙНИ В УКРАЇНІ В «ТНЕ NEW YORK TIMES» ТА «ТНЕ WASHINGTON POST» 85 Яремншина А., Кузнецова О. ЗОВНІШНІ Й ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ ОБРАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В. ЗЕЛЕНСЬКОГО В МАТЕРІАЛАХ BBC NEWS 87 СЕКЦІЯ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНОГО СЕМІНАРУ «МЕДІА ЯК СУСПІЛЬНОТВОРЧІСТЬ ТА БІЗНЕС: УКРАЇНСЬКИЙ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД» 14 КВІТНЯ 2023 РОКУ Бутиріна М., Темченко Л. ТЕЛЕГРАМ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ГІБРИДНИХ ВПЛИВІВ: КАНАЛИ ТА ФРЕЙМИ 91 Галів О. ВІЙНА В УКРАЇНІ ЯК ГОЛОВНА ТЕМА У ПАЛІТРІ НАЦІОНАЛЬНИХ І СВІТОВИХ МЕДІА: ПРИКЛАДИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА 93 Гоцур О. МЕДІАРИНОК У ЧАС ШИРОКОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 95 Ріпей М. УКРАЇНСЬКІ ДІТИ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ НА ШПАЛЬТАХ ГАЗЕТИ «СВОБОДА» (США). 98 Рудик М. ТЕМА ВІЙНИ У ПРОВІДНИХ ПОЛЬСЬКИХ ДРУКОВАНИХ МЕДІА (НА ПРИКЛАДІ ГАЗЕТ ««RZECZPOSPOLITА», «GAZETA WYBORCZA», «WPROST», «SUPER EXPRESS») 100 Спорняк Д., Гоцур О. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ БЛОГОСФЕРИ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНОГО СПРЯМУВАННЯ 102 Сімашова А. ВИСВІТЛЕННЯ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ІТАЛІЙСЬКИМИ МАС-МЕДІА ПЛЮРАЛІЗМ. ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ТА ПРПКРРА/ітттгілп идодтілвіл