Досліджено феміністську епістемологію як постнекласичний феномен. Простежено теоретичні витоки виникнення феміністської теорії знання (постпозитивізм, соціологію знання, постмодернізм). Визначено її методологічні засади. Проаналізовано головні напрямки - емпіризм, постмодернізм, соціальну епістемологію. Запропоновано визначення феміністської епістемології. Висвітлено її головні принципи та методи. Розглянуто феміністські підходи, що застосовуються у біології, антропології, соціології, освіті, етиці та теорії міжнародних відносин, окреслені як феміністська методологія в природничо-науковому і гуманітарному знанні.

Розглянуто співвідношення гносеології та епістемології, особливості тлумачення знання, ієрархічну будову процесу його формування, форми вираження істини у знанні, функціонування знання у культурі, а також його онтологічні аспекти. Окреслено зміст основних дослідницьких та світоглядних позицій у гносеології та епістемології, що дає можливість краще зрозуміти багатоаспектність знання.

Запропоновано розглядати господарство як предмет філософського аналізу, складну соціо-природну систему, що самоорганізується. Висвітлено сутність проблем: господарства та господарювання, виробництва та господарства. Наведено типи господарств і способів господарювання, епістемологія господарства, етику господарювання, аксіологію господарства, цінності людини як принципи організації господарства. Особливу увагу приділено ролі філософського знання як методології економічної теорії і практичної економіки.

Здійснено спробу класифікації та хронологізації наукових розвідок кирило-мефодіївців, пов'заних із формуванням основних постулатів вітчизняної історіософії. Джерелами аналізу слугували науково-теоретичні праці, художні тексти та публіцистика В. Антоновича, М. Максимовича, Т. Шевченка та М. Костомарова. Увагу акцентовано на питаннях, що стосуються аналізу історіософічного матеріалу ХІХ ст. і конструювання на цій основі української ідеї.

Предпринята попытка классифицировать и хронологизировать научные разработки представителей Кирило-мефодиевского общества, посвященные формированию концептуальных моментов отечественной историософии. Источник анализа - научно-теоретические работы, художественные тексты и публицистика В. Антоновича, М. Максимовича, Т. Шевченко и Н. Костомарова. Сакцентировано внимание на вопросах, касающихся формирования отечественной национальной идеи и конструирования историософских линий в науке и философии ХIX в.

Розглянуто питання про розвиток філософського знання та зміну філософських орієнтирів в Україні. Проаналізовано розвиток епістемологічних досліджень в англомовних країнах. Зазначено, що спосіб епістемологічних досліджень, запроваджений на Заході, може сприяти розвитку науки та технології, проте навряд чи зможе сприяти людському самовизначенню та самоусвідомленню.

Розглянуто проблему художньо-епістемологічного пізнання культури, її сакральної традиції майбутніми учителями мистецтва. Запропоновано психолого-педагогічні умови герменевтичного аналізу художньої епістеми у контексті "рефлексивної" моделі культурологічної освіти та наведено методичні рекомендації щодо їх реалізації. Визначено шляхи самопізнання та саморозвитку особистості як суб'єкта культури. Описано парадигму цілісної культуротворчої особистості.

Рассмотрена проблема художественно-эпистемологического познания культуры, ее сакральной традиции будущим учителям искусства. Предложены психолого-педагогические условия герменевтического анализа художественной эпистемы в контексте "рефлексионной" модели культурологического образования и приведены методические рекомендации относительно их реализации. Определены пути самопознания и саморазвития личности как субъекта культуры. Описана парадигма целостной культуротворческой личности.

Обговорено зміст поняття "інформація", тенденції у тлумаченні інформаційного підходу щодо пізнання природи та людини, проведено його співставлення з еволюційною епістемологією. Викладено суть останньої, головні погляди її фундаторів і сучасних дослідників.

На основі вивчення філософсько-естетичних переконань М.Пруста, своєрідності його художньої уяви та стилю доведено значущість мистецької тематики в творчості письменника. У цьому контексті та в зіставленні з деякими явищами світової культури проаналізовано його роман "У пошуках утраченого часу". Зазначено модерністський ракурс потрактування теми мистецтва та митця в ньому, оригінальність його сюжетобудови, образної системи та архітектоніки. Художнє новаторство роману пояснено підпорядкованістю його складових доведенню тези про превалюючу роль мистецтва в житті людини та пізнанні нею буттєвих сутностей. Розглянуто інтелектуалізм та естетизм творчості Пруста, теорію метафори та синтез мистецтв у його романі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.221.6

Рубрики:

Реалізм. Критичний реалізм <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблеми епістемології, зокрема, питання її класичної та некласичної парадигм, детермінації процесу пізнання, розкрито структуру зазначеного процесу, відображувальний та комунікативний характер. Висвітлено сутність знання, проблему критеріїв його істинності.

Рассмотрены проблемы эпистемологии, в частности, вопросы её классической и неклассической парадигм, детерминации процесса познания, раскрыты структура указанного процесса, отражающий и коммуникативный характер. Освещены сущность знания, проблема критериев его истинности.

Розглянуто проблему знання в контексті фундаментальних проблем філософії, зокрема, як іманентну складову людського відношення до дійсності, як форму репрезентації буття для свідомості. Проаналізовано сутність та структуру образу, складові знання та рівні пізнання, когнітивні складові культури та культурні компоненти знання, епістемологію та філософську традицію. Аналіз здійснено в межах онтологічного, соціального, епістемологічного, екзистенціального, культурологічного підходів.

Рассмотрена проблема знания в контексте фундаментальных проблем философии, в частности, как имманентная составляющая человеческого отношения к действительности, как форма репрезентации бытия для сознания. Проанализирована сущность и структура образа, составные знания и уровни познания, когнитивные составные культуры и культурные компоненты знания, эпистемология и философская традиция. Анализ осуществлен в рамках онтологического, социального, эпистемологического, экзистенциального, культурологического подходов.

Наведено спробу виявити співвідношення мудрості як сутнісних знань, які людина одержує у цілісному баченні дійсності, та знання взагалі як інформації про світ. Зроблено висновок, що основною ознакою мудрого знання є його цілісність.

Розглянуто основні проблеми наукового пізнання та трансформації гносеологічних концепцій XX ст. Особливу увагу приділено аналізу та визначенню моделей пізнання, методології, постструктуралізму та концепції децентрації суб'єкта.

Рассмотрены основные проблемы научного познания и трансформации гносеологических концепций XX в. Особое внимание уделено анализу и определению моделей познания, методологии, постструктурализму и концепции децентрации субъекта.

Проаналізовано специфіку тенеденцій розвитку сучасної епістемології та особливості методології соціально-гуманітарного пізнання в контексті визначення цінностей та пріоритетів розвитку соціуму. Досліджено комплекс гносеологічних та онтологічних формоутворень, що локалізується в межах термінів і понять "ситуації постмодерну", який претендує на статус світоглядної та пізнавальної парадигми, ядром якої виступає нова мисленнєва практика. В той же час відкидаючи всі базисні глибинні моделі наукового пізнання, заміняючи їх концепцією окремих практик, дискурсів, визнано доцільним герменевтичний підхід до пошуку розуміння методів соціогуманітарного пізнання. Аргументовано перспективність синергетичного підходу для адекватного осмислення атрибутивних характеристик сучасного соціального розвитку. Констатовано необхідність подолання поляронсті обєктивістських та субєктивістських підходів у соціальній теорії, взаємокорекції інтересів суспільства та особистості.

Проанализирована специфика тенеденций развития современной эпистемологии и особенности методологии социально-гуманитарного познания в контексте определения ценностей и приоритетов развития социума. Исследован комплекс гносеологических и онтологических, формообразований, локализующихся в пределах сроков и понятий "ситуации постмодерна", претендующего на статус мировоззренческой и познавательной парадигмы, ядром которой выступает новая мыслительная практика. В то же время отвергая все базисные глубинные модели познания, заменяя их концепцией отдельных практик, дискурсов, признан целесообразным герменевтический подход к поиску понимания методов социогуманитарного познания. Аргументирована перспективность синергетического подхода к адекватному осмыслению атрибутивных характеристик современного социального развития. Констатирована необходимость преодоления полярности объективистских и субъективистских подходов в социальной теории, взаимокоррекции интересов общества и личности.

The author analyses the specifics of contemporary epistemology and methodology development tendencies and peculiarities of social and humanities cognition in the context of values determination and priorities of society development. The conducted analysis testifies that methodology of the social cognition must be based on the principles of objectivity, unity of logical and historical, social theory and practice. The main feature of the social cognition is that it based on the ideas of methodological pluralism, understanding of necessity of polarity's overcoming of objectivist and subjectivist approaches in a social theory, directed to the interpretation of society as the dynamic social field, mutual correction of society and personality interests.

Розглянуто питання, пов'язані з визначенням умов формування епістемології на сучасному етапі розвитку науки.

Висвітлено предмет філософії, її основні функції, роль і значення в житті суспільства. Наведено характеристику історії розвитку філософської думки, її різних напрямів і шкіл. Викладено основні розділи філософії: онтологія, феноменологія, філософія розвитку, епістемологія, методологія, соціальна філософія, антропологія, філософія історії.

Проаналізовано концептуальні проблеми сучасної епістемології, пов'язані з осмисленням неявного знання в контексті становлення комунікативного підходу, де пізнання постає у формі комунікативного зв'язку між явними і неявними смислами.

Проаналізовано формальні засоби та методи епістемічної логіки, що дозволяють аналізувати знання людських агентів і моделювати знання штучних інтелектуальних систем. Систематизовано історію розвитку епістемічної логіки, проаналізовано передумови її виникнення та головні періоди розвитку. З'ясовано суміжні галузі досліджень, серед яких епістемологія, комп'ютерні науки тощо. Розглянуто особливості логічного підходу до аналізу знання та детальний опис його властивостей, які враховуються в аксіоматичних системах епістемічної логіки. Наведено обгрунтування семантик для різних систем епістемічної логіки, вказуючи на проблеми, що можуть виникнути за інтерпретації ситуацій зі знанням. Проаналізовано формальні засоби та методи логіки публічних оголошень та логіки епістемічних дій, які є динамічними варіантами епістемічної логіки. Продемонстровано на прикладах можливості формального апарату епістемічної логіки для аналізу знання.

Охарактеризовано основоположні ідеї Лі Дж. Шульмана щодо проблеми еволюції знань вчителя. Обґрунтовано погляди ученого на проблему змісту знання для викладання й проаналізовано основні категорії та форми знання вчителя. Виокремлено три категорії змісту знання для викладання: зміст знання предмета (subject matter content knowledge), педагогічний зміст знання (pedagogical content knowledge), навчальне знання (curricural knowledge). Проаналізовано три форми знання вчителя: пропозиційні (propositional knowledge), знання конкретних ситуацій (case knowledge) і стратегічні знання (strategic knowledge). Констатовано, що синтез узгодження дихотомії змісту спеціалізованого предметного знання та змісту знань із педагогіки є педагогічним змістом знання вчителя, ключовим моментом епістемологічної концепції змісту вчительського знання.

Охарактеризованы основополагающие идеи Ли Дж. Шульмана относительно проблемы эволюции знаний учителя. Обоснованы взгляды ученого на проблему содержания знания и проанализированы основные категории и формы знания учителя. Выделены три категории содержания знания: содержание знания предмета (subject matter content knowledge), педагогический смысл знания (pedagogical content knowledge), учебное знание (curricural knowledge). Проанализированы три формы знания учителя: пропозициональные (propositional knowledge), знание конкретных ситуаций (case knowledge) и стратегические знания (strategic knowledge). Констатировано, что синтез согласования дихотомии содержания специализированного предметного знания и содержания знаний по педагогике является педагогическим содержанием знания учителя, ключевым моментом эпистемологической концепции содержания учительского знания.

The problem of the evolution of knowledge of teachers in the context of teaching epistemology by Lee J. Schulman is analyzed. Accented attention under consideration question the content of knowledge for teaching, its categories (subject matter contentknowledge, pedagogical content knowledge, curricular knowledge) and forms (propositional knowledge (specific) situations, strategic knowledge) are provided and addressed.

Розкрито епістемічний статус і методологічні передумови художнього пізнання у контексті чіткої демаркації філософського та гуманітарного дискурсів. Визначено об'єкт і предмет художнього пізнання й освітні напрями його епістемілогічного дослідження. З'ясовано перспективи та можливості ідеальної відповідальності суб'єкта художнього пізнання. Проведено аналіз художньої інтерпретації та методологічних аплікацій сучасних інтерпретативних стратегій. Розкрито зміст та етапи становлення художньо-епістемологічної компетентності майбутньої творчої особистості. Визначено структурно-функціональну модель освітньої технології епістемологічної самокорекції майбутньої творчої особистості та досліджено ефективні шляхи її реалізації.