Мета роботи - проаналізувати третю і на сьогодні останню книгу поезій "Згорток на лавці" М. Вайно, виявивши ріст художньої майстерності та її абсолютну несхожість у порівнянні, скажімо, з першою книгою, де центральним є мотив зрадженого кохання, відмінність у образності, багатограннішній мотивіці та поетичній стилістиці - з двома попередніми збірками ("Терпкість", "Нитка Аріадни") та "Ужгородським циклом". Це й визначає наукову новизну осмислення. Методи дослідження: герменевтичний, рецептивної естетики, конкретно-історичний. Практичне значення статті у тому, що її результати можна використати при осмисленні українського поетичного процесу кінця 90-х XX- і початку XXI віку і, зокрема, творчого доробку М. Вайно як лірика, поетки при написанні курсових, дипломних, магістерських чи іншого виду робіт.

Марія Вайно - відома майстриня сучасної новели ("Шкіци на одвірках" (2011), "Станіславські фрески" (2012), романів у новелах ("Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету"(2001), "Пасіонарія" (2012), "Нотатки її життя, або Кохання в запропонованих обставинах" (2020), "Редакторка" (2022), кіносценаріїв ("Чоловік у кредит, або Четвертий варіант" (2000 та ін.), посібника "Сценарна майстерність" (2015), всього 20 видань). Власне, за найкращі із них письменниця була удостоєна звання лауреатки міської та обласної премій в галузі літератури, відповідно, імені І. Франка та імені В. Стефаника, Всеукраїнської - імені Г. Тютюнника, двічі лауреатки Всеукраїнського конкурсу "Коронація слова" в номінаціях "кіносценарій" і "проза". Та починала свою творчість із лірики. Мета роботи - оскільки на сьогодні відсутнє синтезоване осмислення поезій авторки (за винятком окремих відгуків на першу чи другу збірку (скажімо, Є. Барана, Р. Михайловського та здебільшого інформативного плану повідомлення про презентації в місцевій періодиці), то доцільно проаналізувати поетичні книги М. Вайно "Терпкість" (1992), "Нитка Аріадни" (1999) та "Ужгородський цикл" (2018), простеживши динаміку емоційного світу ліричної героїні від початку творчості авторки, що припадає на останнє десятиліття XX ст., до кінця другого десятиліття XXI ст. Методи дослідження: конкретно-історичний, герменевтичний, а також рецептивної естетики. Наукова новизна: вперше в літературознавчій науці синтезовано осмислено внутрішній світ ліричної героїні, рух її почувань, мотивну та образну сферу лірики М. Вайно.

Зосереджено увагу на основних вимірах любові, представлених в інтелектуальному романі Є. Плужника "Недуга", окреслено соціокультурне підгрунтя порушеної у творі проблематики та висвітлено взаємозв'язок рефлексій про любов зі спробами осягнути особливості буття людини у світі. Методологічну базу дослідження сформували праці з філософської та літературної антропології, психоаналізу та герменевтики. Незважаючи на ідеологічний контекст епохи, яка ставила під сумнів можливість кохання між представниками ворожих суспільних класів і право "нової" людини на любов, персонажі роману розмежовують любов-пристрасть, любов-дружбу, сімейну любов та справжню любов, готову визнавати Іншого в його інакшості. Вони також прагнуть збагнути науку життя, замислюються над власною ідентичністю та маркерами людської сутності.

Запропоновано систематизацію естрадно-пісенної творчості на тему кохання з урахуванням її специфіки та типології. Розглянуто умови існування таких вокальних творів у динаміці смислових змін масової культури. Проаналізовано текстові, гармонічні, мелодичні особливості естрадних пісень на тему кохання та виявлено їх характерні спільні риси та внутрішні розбіжності. З'ясовано, що естрадно-пісенна творчість на тему кохання за своїм символічним змістом тяжіє до створення концептуального комунікаційного простору, який в умовах певного культурно-історичного періоду втілює закодовану інформацію щодо цінностей та поглядів соціуму на стосунки людей.

Проаналізовано поетику психоаналізу у ранній прозовій творчості С. Процюка. Систему психоаналітичних кодів у збірках повістей та оповідань "Шибениця для ніжності" та "Серафими і мізантропи" складають категорії деструкції, аморальності, неврозів, конфліктів, страхів, наявність яких дозволяє інтерпретувати ранню прозу українського письменника психологічними творами, епікою психоаналітичного спрямування та епікою з психоаналітичними конструктами. Виявлено, що рання прозова творчість С. Процюка вагомо вплинула на формування авторської унікальної поетики та стилю, розбудованих на засадах психоаналізу у його великій епіці ("Інфекція", "Тотем", "Жертвопринесення", "Руйнування ляльки", "Пальці поміж піском" та ін.). Досліджено, що психоаналітичні конструкти у збірках "Шибениця для ніжності" та "Серафими і мізантропи" представлені хаотично і досить неоднорідно, що засвідчує процес вироблення і становлення авторського стилю. Прийоми самопізнання, самокопирсання, інсайтування, самокритики, самозізнання і чесності з собою закономірно підсилені складними категоріями страху, невпевненості, деструкції, аморальності, відчаю, а також психозами, неврозами, збоченними фантазіями і суїцидальними думками персонажів ранньої епіки С. Процюка. Психоаналітичній типізації героїв сприяє уведення у структуру тексту термінів психіатричного характеру, що формують тло психоаналізу, умотивовуючи окремі з учинків персонажів творів. Рання творчість С. Процюка відзначається антиімперськими мотивами як одним із базових чинників формувань невдоволення, супротиву, несвідомого опротивнення й опору системі, девальвації суспільних цінностей тощо. Психоаналітичного звучання у творах набувають невротична закоханість ("Шибениця для ніжності"), нерозділене кохання ("Крапля Береша"), душевні та психічні перипетії учасників любовного трикутника ("Червона троянда, Чорна троянда"), саморуйнація та мізантропія ("Викрадені монологи"). Психоаналітичні конструкти повістей формують новий тип героя у літературі кінця ХХ - початку XXI ст., що містить психоаналітичні засновки, коди, детермінанти, героя-лузера, героя-відлюдника, героя-психотика як доволі продуктивних персонажів у епічному доробку С. Процюка, чию психічну організацію письменник майстерно характеризує низкою психоаналітичних засобів, прийомів та інструментів.

СХІДНІ ПАМ’ЯТКИ В УКРАЇНІ Когут Г. В. СХІДНІ КИЛИМИ ГЕТЬМАНЩИНИ, МОДА НА «ОРІЄНТ» ТА КОЗАЦЬКІ ГЕНЕАЛОГІЧНІ МІФИ 12 Огнева О. Д. МОНГОЛЬСЬКА ДУХОВНА СПАДЩИНА В УСТАНОВАХ УКРАЇНИ 14 Парацій В. М. ПАМ’ЯТКИ ЄВРЕЙСЬКОГО ЕТНОСУ В БЕРЕЖАНАХ: СИНАГОГА ІКІРКУТ 18 Ряполов В. М., Хесін В. О. КАРАЇМСЬКА КЕНАСА В ХАРКОВІ: ІСТОРІЯ, МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ, ПЕРСПЕКТИВИ РЕСТАВРАЦІЇ 23 Тарасенко М. О. «ЗАГАДКОВІ ІСТОТИ» НА АМУЛЕТАХ-ПІДВІСКАХ З ПІСОЧИНСЬКОГО МОГИЛЬНИКА зо СЕКЦІЯ II. ДАВНІЙ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД: ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА Агай Кухі Амін МУЗИЧНА ТРАДИЦІЯ КАШКАЙСЬКИХ АШУПВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНОМУ СОЩОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ 35 Баукова А. Ю. ЄГИПЕТСЬКІ БОГИ НА СХІДНИХ ТЕРЕНАХ: СЕРАПІС ТА ІСІДА В КУЛЬТУРІ ТА МИСТЕЦТВІ РИМСЬКОЇ ПРОВІНЦІЇ АЗІЯ 38 Бауліна К. Ю. ВІДОБРАЖЕННЯ ТИТУЛУ «САТРАП» В ІЄРАРХІЇ ВИЩИХ ЧИНОВНИКІВ ПРИ ЦАРСЬКОМУ ДВОРІ АХЕМЕНІДСЬКИХ ПРАВИТЕЛІВ КОНЦЕПТ ПОТОЙБІЧНОГО ТРОНУ В НАРАТИВНІЙ ТА ВІЗУАЛЬНІЙ ДАВНЬОІРАНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ 46 Димидюк Д. А. ПРАЩА У ВІРМЕНІЇ ЕПОХИ ЬАГРАТИДІВ (КІНЕЦЬ IX - СЕРЕДИНА XI ст.) 50 Козак M. І. МОНГОЛЬСЬКЕ ОЗБРОЄННЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА ТА ЙОГО ДРУЖИНИ НА СТОРІНКАХ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ 56 Кузовков В. В. РУСИ У БАРДА’АІ ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА У ПРИКАСПІЙСЬКОМУ РЕГІОНІ У 40-х РОКАХ X СТОЛІТТЯ 59 Макогончук Н. В. ПОНЯТТЯ ЧЕСТІ В КУЛЬТУРІ ІСЛАМУ 63 Мельник В. М. БАЛАНСУВАННЯ МІЖ ВІЗАНТІЄЮ, КИТАЄМ І ПЕРСІЄЮ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТЮРКСЬКОГО ПОЛШАСАШТЕТУ 65 Михайлова Р. Д. КУЛЬТУРНІ КОНТАКТИ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ РУСІ ТА КРАЇН СХОДУ 70 Письмак Ю. О. ОРІЄНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ТА ПРОТОТИПИ «ТЮДОРІВСЬКОЇ» АРКИ 74 Сошніков А. О. ХАРКІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ У ХОЗАРСЬКИЙ ТА СТАРОРУСЬКИЙ ПЕРІОДИ (VIII-XII ст.) 77 Стародубець Г. М. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ЖІНКИ В ПЕРІОД ПРАВЛІННЯ ІМПЕРАТОРІВ ІСАВРІЙСЬКОЇ ДИНАСТІЇ 82 Chalyi А. О. CLIMAT CHANGES IN THE XVIIIlh CENTURY AND THEIR EFFECT ON THE OTTOMAN EMPIRE 86 4 СЕКЦІЯ III. ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА КРАЇН ДАЛЕКОГО СХОДУ Барштейн В. Ю., Андрейчин М. А. СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ЯПОНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ В МЕДАЛЬЄРНОМУ МИСТЕЦТВІ 89 Бойко С. С. ФЛОРИСТИЧНІ МОТИВИ В СЕМІОТИЧНОМУ ПОЛІ японської КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА: НАЦІОНАЛЬНИЙ КОСТЮМ 94 Ван Ке ЛЮ ШИКУНЬ ЯК ПАТРІАРХ СУЧАСНОГО ФОРТЕПІАННОГО МИСТЕЦТВА КИТАЮ 97 Вєдєнєсв Д. В. АСИМЕТРИЧНІ ЗАХОДИ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (1949 - кін. 1960-х рр.) 100 Вовчук Л. А. РАДЯНСЬКІ СПЕЦСЛУЖБИ У8 ЯПОНСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ ЯПОНСЬКОГО КОНСУЛЬСТВА В ОДЕСІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД) Ю4 Ганський В. О., Чжоу В. ПОДОРОЖІ ПЕРШІХ ДАВНЬОКИТАЙСЬКИХ МАНДРІВНИКІВ І ВИТОКИ ПРОТОТУРИЗМУ В КИТАЇ 108 Гончаренко А. В. КНР У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА США ДЖ.Ф. КЕННЕДІУ 1961 р.: СПРОБА ПЕРЕГЛЯДУ ПРІОРИТЕТІВ 112 Калачова 1.1., Андрейчик К. В. ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОЛІ І СТАТУСУ ЖІНКИ В КИТАЙСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ В XX ст 116 Павленко С. С. КАМІМУРА СІН’ІЦІ: КОХАННЯ ЧИ КАР’ЄРА? 118 Чжан Мінь ВЗАЄМОДІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ І ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ В ОПЕРІ «СКОРБОТА ЗА ПОМЕРЛИМИ» ШИ ГУАННАНЯ: АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ 122 Чженгуан Ч., Бабунич Ю. І. ІСТОРІЯ ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТКУ КИТАЙСЬКОЇ ГРАВЮРИ НЯНЬХУА 125 Ян Юджі ОПЕРА ГУАН СЯ «ПСАЛМИ МУЛАНУ» ЯК ЗРАЗОК СУЧАСНОГО ОПЕРНОГО МИСТЕЦТВА КИТАЮ 128 СЕКЦІЯ IV. КРАЇНИ ТА НАРОДИ СХОДУ У НОВИЙ І НОВІТНІЙ ЧАС Байгалі СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СТУДЕНТСЬКИХ ОБМІНІВ МІЖ КНР І УКРАЇНОЮ 132 Garnyk L. P., Vitkovskyi Y. P., Al-Khalavani Kh. R. ECONOMIC DIPLOMACY AND NATIONAL SECURITY: UKRAINE IN LIGHT OF MIDDLE EASTERN STRATEGIC INTERESTS 135 Городня H. Д. РОЗВИТОК СПІВРОБІТНИЦТВА КАМБОДЖІ Й КНР У СФЕРАХ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ 138 Жень Цзеюй КИТАЙСЬКЕ ЖИВОПИСНЕ МИСТЕЦТВО Ж КОМУНІКАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ КУЛЬТУРНОЇ ІНДУСТРІЇ 142 Захарченко А. М. «ХИЗБАЛЛА» В РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ ПІСЛЯ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» 145 Зуб (Руденко) Н. М. МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ТА МУСА-БЕК РАФІСВ: УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ТА АЗЕРБАЙДЖАНЕЦЬ-ЛІКАР 149 Зубаренко І. В. ЄГИПЕТ - ДЕКАДА ПІСЛЯ АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ: СПОДІВАННЯ І РЕАЛІЇ 153 Ковальков О. Л. РАДЯНСЬКА АГРЕСІЯ В АФГАНІСТАН (1979-1989) І УТВОРЕННЯ ТАЛІБАНУ 157 Ковальський С. В. КІПР В ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX ст 161 Мусійчук В. А. СОЦІАЛІЗМ У СУЧАСНОМУ В’ЄТНАМІ (НА МАТЕРІАЛІ СТАТТІ НГУЄНА ФУ ЧОНГА) 165 6 Мустафазаде Парвана Тельман кизи РЕСТАВРАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ТЮРКСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ПІСЛЯ ДРУГОЇ НАЛРНО-КАРАБАХСЬКОЇ ВІЙНИ 167 Ніпіаліді О. Ю. ЩОДО СУЧАСНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ У ПРОСТОРІ БЛИЗЬКОГО СХОДУ ТА ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ 169 Олійник О. М. ЯПОНІЯ НА ШЛЯХУ ДО НАДРОЗУМНОГО СУСПІЛЬСТВА 173 Отрощенко І. В. ПРОТИСТОЯННЯ ПРЕМ’ЄРІВ І СЕКРЕТАРІВ ЦК МНРП В МОНГОЛЬСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ 178 Погорслова І. С. ПІВНІЧНОКОРЕЙСЬКА ЯДЕРНА ЗАГРОЗА: ПІДХОДИ РЕГІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ 181 Подрез Ю. В. ПЛАНУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ КНР В АФРИЦІ У XXI СТОЛІТТІ 185 Рашидов С. Ф. СУНІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО АЗЕРБАЙДЖАНУ 188 Священко 3. В. АРАБСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ В ПЕРІОД МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ 191 Ціватий В. Г. МОДЕЛЬ І ТРАДИЦІЇ ДИПЛОМАТІЇ КОРОЛІВСТВА САУДІВСЬКА АРАВІЯ (КСА): МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА ШСТИТУЦЮНАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРСИ 195 Ямпольська Л. М. КУРДСЬКА АВТОНОМІЯ В ІРАНІ: ДО ПИТАННЯ ПРО СТВОРЕННЯ МЕХАБАДСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 200 СЕКЦІЯ V. РЕЛІГІЙНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ВЧЕННЯ СХОДУ Васильєва Л. А. СХІДНА ТА ЗАХІДНА ПАРАДИГМА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО ПУБЛІЧНОГО ДІЙСТВА 203 Данканіч А. С. ДОКТРИНАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ ЕСХАТОЛОГІЇ ІСЛАМУ СХІДНІ ВИТОКИ ІММОРТАЛІЗМУІ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ТРАНСГУМАН13МУ 210 Капранов С. В. ІДЗУЦУ ТОСІХІКО - ФІЛОСОФ І ВЧЕНИЙ 214 Карпіцький М. М. САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛЮДИНИ В КАУШИТАКІУПАНІШАДІ 216 Польська 1.1. СЕМАНТИКА ДАВНЬОКИТАЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ МУЗИКИ 220 Стежко 3. В., Шалімова К. В. ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ ЯК ОСНОВА МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ (В ПАРАДИГМІ СХІД-ЗАХІД) 224 Tarasenko А. V. WORLDVIEW FOUNDATIONS OF THE LAW OF ANCIENT CHINA 228 СЕКЦІЯ VI. КРИМ: ІСТОРІЯ, КУЛЬТУРА, СУЧАСНІСТЬ Аблятіф P. М. РОЛЬ МЮСТЕДЖША УЛЬЮОСАЛА У СТВОРЕННІ СУЧАСНОЇ КРИМСЬКОЇ ДІАСПОРИ ТУРЕЧЧИНИ 232 Араджионі М. А. ТРАДИЦІЙНИЙ ГОЛОВНИЙ УБІР КРИМСЬКИХ ГРЕКИНЬ «ПЕРІФТАР» 236 Бачинська О. А. ОСМАНСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО АККЕРМАНСЬКОЇ ФОРТЕЦІ: ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД ТА ЙОГО АДАПТАЦІЯ ДО НОВИХ УМОВ ЖИТТЯ 1806-1807 рр 240 Геріх Д. С., Сенчило-Татліліоґлу Н. О. БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНІЗАЦІЮ КРИМУ ПОЕТА ДАНИЛА КОНОНЕНКА 244 Малежик Д. І., Нєгін К. С. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ АРХІЄПИСКОПА ЛУКИ КРИМСЬКОГО (В. ВОЙНО-ЯСЕНЕЦЬКОГО) (1946-1961) 247 Младенова Т. В. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КРИМУ: ВІД АНТИЧНИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 250 Оліцький В. О. СТАНОВІЦЕ ПЦУ В КРИМУ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ.. 255 Федчук О. Б. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НУР-ДЕВЛЕТА В КРИМСЬКОМУ ХАНСТВІ У 1466-1478 рр 258 Шевченко А. М. СУФІЙСЬКА СПАДЩИНА У БУДЖАКУ ХНІ - ПОЧАТОК XIX ст 262 СЕКЦІЯ VII. МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ НАРОДІВ СХОДУ Борбенчук І. М., Корнгва 3. М. ОБРАЗ СТАМБУЛА У РОМАНІ ТУЛИ КІРЕМІТЧІ «МОЛИТВИ ЛИШАЮТЬСЯ НЕЗМІННИМИ» 268 Дащенко Г. В. ЦИКЛ «ШИ ПРО ДЕСЯТЬ РОЗЛУЧЕНЬ» («+Ш#»): ВІДЛУННЯ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ СЮЕ ТАО (ІШ, 768-832) 271 Дрига І. М. СЛОВО ЮНУСА ЕМРЕ ТА КНИЖНО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XV ст 275 Жорнокуй У. В. ОСОБЛИВОСТІ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У ПОВІСТІ «ПОЧУТТЯ, РОЗУМ» ЧЖАН АЙЛІН 277 Ісаєва H. С. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ ШЛЯХЕТНОЇ КИТАЯНКИ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ДРАМІ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА 280 Каблова Т. Б., Ховзун Б. П. КИТАЙСКА ПОЕЗІЯ ЭПОХИ ТАН ІСУН ЯК СУБЛІМАЦІЯ «СХІДНОГО РЕНЕСАНСУ» 284 Калько P. М. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ ІЗ ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ МНОЖИН 287 Костанда І. О. СТАНОВЛЕННЯ МОВНИХ НОРМ: ПРОЦЕСИ КОДИФІКАЦІЇ ЛЕКСИЧНОЇ НОРМИ В ЄВРОПІ ТА СТАРОДАВНЬОМУ КИТАЇ 290 Кундій А. С. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДАЧІ МОТИВУ ВТРАЧЕНОГО КОХАННЯ У ЖІНОЧІЙ ПАЛАЦОВІЙ ЛІРИЦІ ЧАСІВ ДИНАСІЇ ЛЯО Смольницька О. О. ВИБРАНА ФЛОРИСТИЧНА СИМВОЛІКА В ОКРЕМИХ ГАЗЕЛЯХ ГАЗАЇ: МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ 299 Спотар-Аяр Г. Ю., Яницька І. Ю. ЕТНОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА КОМПЛІМЕНТІВ У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ 303 СЕКЦІЯ VIII. ІСТОРІЯ СХОДОЗНАВСТВА Бубенок О. Б. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НОМАДОЗНАВЧИХ СТУДІЙ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ 306 Valeev R. М., Vasylyuk О. D. UNPUBLISHED CORRESPONDENCE OF A. YU. KRYMSKY AND V. F. MINORSKY FROM ARCHIVAL CENTERS OF RUSSIA AND UKRAINE 309 Гандзюк О. M. КОНТЕКСТУАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ СЕМАНТИКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА У РОМАНІ АНАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО «АНДРІЙ ЛАГОВСЬКИЙ» 311 Г анус С. О. УЖГОРОДСЬКИЙ ІСТОРИК КАЗИМИР ГУРНИЦЬКИЙ ТА ВІДРОДЖЕННЯ СХОДОЗНАВЧОЇ СПАДЩИНИ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО 315 Горболіс Л. М. СХОДОЗНАВЧА СКЛАДОВА ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ДОРОБКУ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО 319 Кіктенко В. О. ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ, ФІЛОСОФІЇ, МОВ НАРОДІВ СХІДНОЇ, ПІВДЕННОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ В ІНСТИТУТІ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А. ІО. КРИМСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ 321 Левенець О. М. РАДЯНСЬКИЙ ФАКТОР ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ СХІДНИХ НАРОДІВ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ СЕМЕНА РОЗЕНФЕЛЬДА В 60-70-х pp. XX ст 329 Петрова Ю. І. «ХОДІННЯ ПО МУКАХ»: АРАБІСТИКА В КИЄВІ В 1940-х- 1950-х рр 333 10 Радівілов Д. А. СУЧАСНИЙ СХІД У ДОСЛІДЖЕННЯХ ІНСТИТУТУ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А. Ю. КРИМСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ 337 Резнік І. С. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДОКУМЕНТІВ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО З ФОНДІВ ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ-МУЗЕЮ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ (ДО 150-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ ВЧЕНОГО) 342 Ромащенко Л. І. РОКСОЛАНА-ХУРРЕМ В ІСТОРИЧНИХ СТУДІЯХ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО 352 Стецюк В. Б. СХОДОЗНАВСТВО Ж КАР’ЄРНА СТРАТЕГІЯ: СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ФЕДОРА БОРЖИМСЬКОГО 357 Тарасюк Т. М., Смик А. Ю. НАУКОВІ ГОРИЗОНТИ «СХОДОЗНАВЧИХ ЧИТАНЬ А. КРИМСЬКОГО» 361 Філянін Є. П. УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ ПРО СУСІДНІЙ ТЮРКСЬКИЙ СВІТ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ «КИЕВСКОЙ СТАРИНЫ») 364 Хоменко О. А. НЕВІДОМИЙ ДОКУМЕНТ ПРО ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКИХ РУХІВ В АЗІЇ' ВІД ІВАНА СВІТА 367 11

Уперше у вітчизняному літературознавстві проведено системне аналітико-синтетичне дослідження жіночої прози української діаспори середини ХХ ст. з урахуванням аксіологічних, гендерно-ідентичних, ментально-духовних, соціально-історичних та еміграційно-дисперсних детермінант. На основі наукового осмислення корпусу творів фемінної епіки реконструйовано жіночу картину світу з характерними для неї ментальними цінностями. Запропоновано власне розуміння поняття "художній концепт" і його реалізацію в ієрархічній системі ціннісних домінант жіночої прози середини минулого віку. Її систематизація дозволила виділити домінантні аксіологічні концепти "Батьківщина", "жінка", "любов / кохання", які сукупно маркують світоглядну парадигму авторок, окреслюють фемінний модус буття української жінки в екзилі. З'ясовано специфіку образної реалізації ціннісних концептів, їх вартісне значення, поетологічну, ідіостильову, етичну й естетичну функціональність. Системно проаналізовано сенсорно-перцептивний потенціал власне жіночого сприйняття дійсності в проєкції її емоційно-чуттєвої художньої ретрансляції. Поряд із визнаними письменницями вперше введено в науковий обіг імена маловідомих творчих індивідуальностей, чий мистецький набуток доповнив діаспорну частину українського "двоколійного" літературного процесу. З'ясовано, що жіноча проза української діаспори становить собою оригінальний самобутній пласт в історії українського та світового літературно-художнього розвою.

Пошуки вчених XXI ст. щораз більше зорієнтовані на сферу, яка недоступна для прямого спостереження сферу емоцій. Тому питання емотивного компоненту художнього тексту на різних рівнях належить до пріоритетних напрямків не тільки сучасного мовознавства. Емоції репрезентують мовну картину художнього всесвіту поета, розкривають внутрішній світ його героїв. Екзистенційно-почуттєва сфера є виявом суб'єктивного ставлення людини до навколишньої дійсності і самої себе у ментальному просторі митця. Овідій тонко відтворює душевний світ люблячої жінки у невичерпному багатстві емоційних проявів та неповторно-індивідуальних своєрідностей. Основним об'єктом нещасливого кохання у "Героїдах" є заміжня жінка або гетера. Овідій - яскравий співець чуттєво-земного Еросу. Антична людина, якій поняття гріха було чужим, не соромилася чуттєвого характеру свого кохання в різних формах, зосереджуючи весь свій інтерес на земному існуванні, обожнювала бажання. Проте чуттєвий Ерос Героїд з нещасливим кінцем естетично прекрасний. Відмовившись від звичних тем августовської поезії, пов'язаних з історичним минулим Риму або подіями особистого життя, Овідій у "Героїдах" звертається виключно до міфологічної тематики, популярної в поезії неотериків або в елліністичній поезії, зображуючи героїнь грецької міфології і саму Сапфо у відповідності з психологією сучасних йому римських жінок. "Героїди" - риторично-декламаторська поезія, обмежена рамками суворої схеми, проте з глибоким психологічним контекстом. "Героїди" Овідія свідчить про те, що психологія люблячої жінки не змінилася з часів Римської імперії.

В українській, як і в світовій міфології, побутують уявлення про можливість любовних стосунків між людиною та демонічною істотою - покійним коханим або ж чортом. Зокрема, цій темі присвячена стаття закарпатського етнографа та фольклориста Ф. Потушняка "Мертва любов-въ нар. вруваню" (1944), де розглянуто народні вірування про демонічних коханців, передумови встановлення зв'язку між ними й людиною та способи їх подолання. Цікаву художню інтерпретацію народних вірувань про побачення жінки з покійним чоловіком знаходимо в оповіданні П. Куліша "О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став" (1839). Письменник, відштовхуючись від народних міфологічних оповідей, змоделював трагічну історію жінки, котра через гіркий сум за своїм зниклим чоловіком стала жертвою демона, що постав перед нею в образі коханого. Проаналізовано психологічні передумови появи видінь, в яких фігурує померлий об'єкт кохання. Крізь призму теорії К.-Г. Юнга образ мертвого коханого розглянуто як персоніфікацію одного з архетипів колективного несвідомого (Анімуса, його негативного аспекту). Руйнівний вияв цього образу в міфологічних легендах та в оповіданні П. Куліша "О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став" має однакове психологічне підгрунтя. Свідомість жінки відмовляється сприймати реальність такою, якою вона є насправді, й створює для себе альтернативний варіант - мертвий коханий постає в образі живого вночі (коли власне й домінує несвідоме - у нічних сновидіннях реалізовуються наші бажання, страхи тощо). Межа між свідомим і несвідомим життям, між неспанням і сновидінням стирається, жінка стає заручницею власної фантазії, яка усуває біль утрати й на якусь мить дарує надію на відновлення втраченої емоційно-духовної рівноваги. Народні оповіді в дусі християнської моралі містять "рецепти" боротьби з мертвим коханим, однак у більшості випадків, як і в оповіданні П. Куліша, магічні ритуали не здатні врятувати жінку, одержиму коханням до померлого.

В історії будь-якої національної культури питання, що стосуються людських взаємин, таких як любов і дружба, завжди мали і досі мають першочергове значення. Аспекти та особливості таких взаємин, завжди були причиною непорозумінь між людьми. Та феномен кохання все ще не осмислений повністю. Досліджено засоби вербалізації поняття любові та його основні складники. Поняття "любов", вербалізоване засобами сучасної англійської мови, визначається як певна абстрактна одиниця, що відтворює багатовіковий досвід народу у вигляді різноманітних уявлень про це почуття. Любов як складний феномен різних сфер життя людини має високий статус у багатьох дисциплінах різного циклу, тому дослідження цього концепту є актуальним, не лише у лексикології, чи мовознавстві, а і у філософії, етиці, соціології та інших науках. Досліджено різноманітні мовні засоби для зображення любові у англійській мові та визначення основних компонентів цього поняття. Вказано основні складники любові, проведено конкретизацію понятійного компоненту, проаналізовано вираження поняття у психологічних текстах, охарактеризовано дуальність як рису любові. Розглянуто вербалізовані уявлення про внутрішній світ людини, що є носієм певної культури. Поняття "любов" досліджено саме з лінгвістичної точки зору ще і тому, що культура кохання в європейському просторі є передусім культурою вербальною, що є тісно пов'язано з словесним його вираженням. Відмічено, що любов розуміється як один з основних аспектів життя людей і визнається одним із первинних чинників у людських взаєминах, що відображено і в мовній концептуалізації. Таким чином, виявлено багатогранність і багатокомпонентність поняття "любов" в англійській мові.

Зазначено, що дисертація є першим в українській фольклористиці дослідженням народних пісень про кохання в аспекті національної етики та моралі. Окреслено моделі втілення морально-етичних цінностей українців, з’ясовано, які порушення соціальних норм найбільш яскраво знайшли своє висвітлення у народних піснях про кохання. На основі аналізу образів, символіки, поетичних засобів встановлено національну специфіку відображення ідеалу поведінки молоді. Зауважено, що дослідження ґрунтується на аналізі текстів, їх реконструкції, що сприяє відтворенню первинного змісту фольклорного твору, розумінню його поетики, ідейно-естетичної спрямованості. Доведено, що звернення до жанру любовних пісень, зокрема визначення їх морально-етичної парадигми, є перспективним та науково вмотивованим. Зазначено, що проаналізований пісенний матеріал надає змогу стверджувати, що любовна лірика загалом відповідає звичаєвому праву щодо морально-етичних норм, проте основними мотивами пісень про кохання найчастіше стають ті, що відображають конфліктні ситуації, у яких почуття закоханих суперечать традиційним нормам XIX - початку XX століття. У результаті дослідження, спираючись на тексти народних пісень про кохання, з’ясовано національні пріоритети української молоді щодо вибору шлюбної пари, окреслено ідеальний сценарій стосунків закоханих до весілля, а також визначено, які вчинки героїв призводять до порушень морально-етичних норм. На підстві аналізу текстів доведено, що пісні досліджуваного жанру відображають багатогранність життя української молоді, широкий спектр почуттів, погляди на кохання, шлюб, сім’ю, а також самотність, розлуку, зраду.

Уперше в українському літературознавстві здійснено системне, концептуальне дослідження художнього доробку сучасного українського письменника Словаччини І. Яцканина. Розглянуто проблемно-тематичний спектр прози митця, що засвідчує рух авторської думки від тем селянського спрямування до проблем екзистенційно-антропологічного виміру. Проаналізовано духовні константи рідного простору, охарактеризовано проблему самоідентифікації, що тісно переплітається з проблемою втрати родинного зв'язку та національної ідентичності. Уперше розкрито проблематику повісті "Ангел над містом" та простежено поетику її заголовка, а також проаналізовано ключові для художнього світу письменника екзистенціали самотності, втечі, смерті, кохання.

Під впливом бурхливого розвитку цифрових та аудіовізуальних медіа культура читання переживає кризу. За таких умов необхідно шукати ефективні шляхи взаємодії медіа та книги. За допогою методу контент-аналізу встановлено способи та вектори формування читацького інтересу українськими модними журналами. Серед них - публікація рейтингів та підбірок книг за певною тематикою, яка цікава аудиторії (мода, краса, здоров'я, кохання тошо). Розглянуто нові форми просування книг на сайтах модного глянцю на противагу формам просування в друкованих версіях.

Досліджено кордоцентричну парадигму поетики політв'язня, представника регіональної літератури Донбасу Івана Савича на матеріалі збірки "Дивосвіт любові". Значущі події української історії XX ст. кардинально вплинули на світоглядні позиції літературних і культурних діячів зазначеного періоду. Відбувся перегляд художньої традиції та стилістичного вираження загальнолюдських цінностей у творах мистецтва. Зміна естетичної парадигми сприяла переосмисленню багатьох філософсько-культурних явищ. Пізнання й відображення світу у творах художньої літератури спрямоване насамперед на пізнання людини, а всі подані події є засобом всебічного її зображення. Тому набирає популярності ідея провідної ролі людського серця, або першості духовної реальності. З використанням концепту "серце" в українському літературознавстві набули чинності такі аналітичні конструкції, як "філософія серця" та "кордоцентризм". Кордоцентризм є домінантною якістю світогляду Івана Савича. Свою творчу діяльність він розпочав у 30-х роках XX ст. Розквіт його поетичного таланту припав на другу половину XX ст. У важкому бою молодий офіцер був тяжко поранений і потрапив у фашистський полон, а після повернення був безвинно репресований та майже на 9 років став в'язнем гулагівських таборів у Комі АРСР. Однак драматизм долі Івана Савича зовсім не робить його творчість жорсткою. Його поетичний світ добрий і правдивий. Багатьом творам письменника властиві біографічність, історизм і документалізм, проте це не заважає їм бути високохудожніми творами, а емоційна щирість і ліризм оповіді завжди надає їм кордоцентричних рис. Збірка "Дивосвіт любові" пронизана теплим сонячним світлом, душевністю, палким почуттям кохання, ніжністю й благоговінням та водночас тугою за Батьківщиною. Іван Савич своєю творчістю засвідчує прихильність до "філософії серця", для поета серце є осередком духовного життя, визначає суть людської особистості. Поезія Івана Савича позначена виразним екзистенційним і філософським спрямуванням, зосередженістю на філософії серця, складних проблемах буття людини, яка позбавлена волі, на дослідженні глибинних, потаємних внутрішніх механізмів становлення особистості та її самопізнанні.

Під впливом бурхливого розвитку цифрових та аудіовізуальних медіа культура читання переживає кризу. За таких умов необхідно шукати ефективні шляхи взаємодії медіа та книги. За допогою методу контент-аналізу встановлено способи та вектори формування читацького інтересу українськими модними журналами. Серед них - публікація рейтингів та підбірок книг за певною тематикою, яка цікава аудиторії (мода, краса, здоров'я, кохання тошо). Розглянуто нові форми просування книг на сайтах модного глянцю на противагу формам просування в друкованих версіях.

Досліджено кордоцентричну парадигму поетики політв'язня, представника регіональної літератури Донбасу Івана Савича на матеріалі збірки "Дивосвіт любові". Значущі події української історії XX ст. кардинально вплинули на світоглядні позиції літературних і культурних діячів зазначеного періоду. Відбувся перегляд художньої традиції та стилістичного вираження загальнолюдських цінностей у творах мистецтва. Зміна естетичної парадигми сприяла переосмисленню багатьох філософсько-культурних явищ. Пізнання й відображення світу у творах художньої літератури спрямоване насамперед на пізнання людини, а всі подані події є засобом всебічного її зображення. Тому набирає популярності ідея провідної ролі людського серця, або першості духовної реальності. З використанням концепту "серце" в українському літературознавстві набули чинності такі аналітичні конструкції, як "філософія серця" та "кордоцентризм". Кордоцентризм є домінантною якістю світогляду Івана Савича. Свою творчу діяльність він розпочав у 30-х роках XX ст. Розквіт його поетичного таланту припав на другу половину XX ст. У важкому бою молодий офіцер був тяжко поранений і потрапив у фашистський полон, а після повернення був безвинно репресований та майже на 9 років став в'язнем гулагівських таборів у Комі АРСР. Однак драматизм долі Івана Савича зовсім не робить його творчість жорсткою. Його поетичний світ добрий і правдивий. Багатьом творам письменника властиві біографічність, історизм і документалізм, проте це не заважає їм бути високохудожніми творами, а емоційна щирість і ліризм оповіді завжди надає їм кордоцентричних рис. Збірка "Дивосвіт любові" пронизана теплим сонячним світлом, душевністю, палким почуттям кохання, ніжністю й благоговінням та водночас тугою за Батьківщиною. Іван Савич своєю творчістю засвідчує прихильність до "філософії серця", для поета серце є осередком духовного життя, визначає суть людської особистості. Поезія Івана Савича позначена виразним екзистенційним і філософським спрямуванням, зосередженістю на філософії серця, складних проблемах буття людини, яка позбавлена волі, на дослідженні глибинних, потаємних внутрішніх механізмів становлення особистості та її самопізнанні.

Проаналізовано національно-ментальний потенціал пісенної творчості В. Івасюка та визначено його музично-поетичну семантику на прикладі вибраних творів. Задля досягнення задекларованої мети обгрунтовано поняття "національно-ментальний потенціал", окреслено головні риси пісенної творчості В. Івасюка крізь призму вказаного поняття. У результаті стверджується, що у піснях В. івасюка на власні вірші кордоцентризм як національно-ментальна риса проявляється у зв'язку з такими семантичними сферами, як пісенність, кохання, жінка-мадонна і природа рідного краю. Вони інтерпретовані у музично-поетичних текстах багатьох творів та проаналізовані на прикладі пісень "Фантазія травневих ночей", "Моя пісня" та "Аве Марія". Разом із тим, факт написання української пісні в умовах антиукраїнської радянської ідеології було вчинком, здійсненим В. Івасюком, важливість якого підтверджується трагічною загибеллю композитора. Це свідчить про втілення другої ментальної сфери, що пов'язується зі свободою, "духом боротьби" та "воле-первнем" (В. Драганчук-Кашаюк), на рівні усього життя Митця.

На матеріалі поетичної творчості авторів "Молодої музи" (Б. Лепкого, В. Пачовського, П. Карманського) та "Української хати" (О. Олеся, С. Черкасенка, Г. Чупринки) розкрито художні особливості любовної лірики початку ХХ ст., виявлено елементи фольклорної поетики в модерному тексті, диференційовано фольклорні та модерні інтенції поезії кохання і з’ясовано специфіку їх функціонування. На основі аналізу та систематизації поглядів українських і зарубіжних учених на жанрову природу лірики як роду з’ясовано й уточнено значення терміну любовна лірика, а також диференційовано поняття лірики інтимної, любовної та еротичної. Для виявлення в авторських текстах слідів фольклорної поетики досліджено мотиви, образи та зображально-виражальні засоби пісень і балад про кохання. Встановлено, що ці народнопісенні жанри стали головними джерелами для розвитку модерної української любовної лірики. Доведено, що загалом любовна лірика "молодомузівців" і "хатян" містить риси як традиційної (фольклорної), так і модерністської поетик. Зауважено, що любовна поезія "Молодої музи" в цілому має песимістичне звучання, натомість любовна поезія "Української хати", попри наявність мінорних нот, у цілому є значно оптимістичнішою.

Визначено й охарактеризовано теоретичні передумови аналізу концепту ЖИТТЯ. Досліджено й описано особливості вияву поняттєвого та образно-оцінного складників структури концепту ЖИТТЯ. З'ясовано роль і функції знаків народної культури в конституюванні змісту концепту ЖИТТЯ та специфіки його вербальної репрезентації. Виявлено особливості екстралінгвальної мотивації складників концепту ЖИТТЯ. Розглянуто ціннісно-смислове варіювання концепту ЖИТТЯ у взаємодії останнього з іншими українськими концептами: БАГАТСТВО, БІДНІСТЬ, РОБОТА, КОХАННЯ, РОДИНА, ЗДОРОВ'Я, БАТЬКІВЩИНА, ЧАС.

Розглянуто камерно-вокальну творчість волинського композитора II пол. ХХ ст. Г. Мірецького за поезіями сучасника О. Богачука. Результатом співпраці митців є солоспіви "Засвіти мені в серці", "Мені приснилося", "Перечекай усі чекання", "Заспівай мені, мамо моя", "Спалена пісня". Проаналізовано вибрані солоспіви: "Засвіти мені в серці" ("Відвертість") і "Перечекай усі чекання" ("Надія") з циклу "Три романси на слова О. Богачука", а також пісню "Заспівай мені, мамо моя". Солоспів "Засвіти мені в серці" вирішений у пізньоромантичному лірико-патетичному дусі, монолог укладений у форму наскрізного розвитку. У творі "Перечекай усі чекання" поетичний текст інтерпретовано у вигляді елегії у куплетній формі, сповнену просвітленої мрії, тихої радості, впевненості у незворотності найсильнішого почуття - кохання. У пісні "Заспівай мені, мамо моя" змальовано любов до найріднішої людини, що проявляється у показі щирого, сильного почуття героя. Вказані твори осмислено як художній здобуток Волині II пол. ХХ ст.