Розглянуто проблеми розширення сьомого Критського міжнародного транспортного коридора з метою участі України у трьох проектах щодо створення транспортного коридора на Дунаї.

Рассмотрены проблемы расширения седьмого Критского международного транспортного коридора для принятия Украиной участия в трех проектах создания транспортного коридора на Дунае.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(0)321.945.3-7

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Надано нумізматичні матеріали (монети, медалі), на яких зображено міфічних цілителів античності (боги Зевс, Гермес, Аполлон, Асклепій і його дочка Гігіея та інші), наведено їх стислу характеристику, обговорено значення для сучасної медицини.

Проведено дослідження грецької музики критського регіону на прикладі вивчення творчості представника третього покоління новогрецької композиторської школи Д.Капсоменоса. У широкому історичному контексті розглянуто біографію митця. Проаналізовано проблематику його творчості та основні жанри, розвинуті композитором. Показано особливості критської традиційної музики та специфіку її відображення Д.Капсоменосом, зокрема, поєднання у творах композитора тетрахордової ладової основи, розширеної діатоніки та вільного використання серійної техніки. Показано суттєвий внесок Д.Капсоменоса у подальший розвиток здобутків композиторів неофлорентійської школи у контексті тенденцій нової фольклорної та другої неокласичної хвиль, зокрема, розглянуто створений композитором критський напрямок новогрецької композиторської школи, відкриття нового стилістичного синтезу, а також блискучу адаптацію архаїчної критської музики для широкої слухацької аудиторії.

Розглянуто суспільно-політичний устрій мінойського Криту у другій половині XVII - середині XV ст. до н.е. Висвітлено питання адміністративно-територіального устрою Критської держави. Проаналізовано соціальну структуру мінойського суспільства. Досліджено проблеми "мінойського матріархату" та мінойської монархії. Зазначено, що основними організаційними центрами, довкола яких формувалася Критська держава, були палацові комплекси. Висвітлено процес зародження та розвитку Критської морської держави. Здійснено спробу відтворити картину політичного протистояння у критському суспільстві та сформульовано гіпотезу "партійного" тотемізму. Запропоновано нове розуміння "мінойського матріархату" як влади консервативної суспільно-політичної "партії", в якій, поряд з жінками, суттєву роль відіграють чоловіки з числа критської жрецької верхівки. Під час дослідження з'ясовано роль зовнішньої експансії критських царів у формуванні мінойської монархії.

Рассмотрено оригинальное граффито из раскопок ольвийского некрополя в 2013 г. На внутренней части чернолаковой чашки, ниже венчика, прочерчено по первой окружности семь мужских имен в именительном падеже без патронимов: Герофил, Атеней, Агатарк, Летодор, Диокл, Эвкл, Архибий; внизу, вначале второй окружности, еще три имени: Эвбула, Тикота?, Дидор или Ди(о)дор, из которых два первых предположительно являются женскими. Дан краткий комментарий каждого из имен. Одни из них отмечены в ольвийских эпиграфических памятниках, другие относятся к редким, а половина впервые зафиксирована именно в данном списке, в том числе и не совсем ясное Тикота. В большинстве - имена композитные, значительная часть - аристократические, пять - теофорные от имен популярных эллинских божеств Зевса, Афины, Геры и менее известной Лето. По аналогии, прежде всего, со многими относительно синхронными списками имен на свинцовых пластинах (tabellae defixionum) и красноглиняной чашке с магическим наговором из ольвийского некрополя авторы предполагают, что публикуемое граффито также относится к одному из видов древнегреческой магии, не исключая и заклятие судебного характера. В общем оно впервые вводится в научный оборот, пополняет не только антропонимикой Ольвии, но и всего понтийского ареала; имеет важное значение для дальнейшего изучения памятников малой эпиграфики, ономастики и магических представлений во взимосвязи с загробным миром в IV в. до н. э.

Розглянуто концепції походження світу та людей у давньогрецькій міфології. Охарактеризовано критське суспільство та його культуру. Розкрито особливості державного устрою грецьких полісів VIII - VІ ст. до н. е. Зосереджено увагу на політичних подіях і передумовах розквіту грецької культури у V - першій половині ІV cт. до н. е. Наведено періодизацію елліністичної епохи. Подано інформацію про традиції та релігійні вірування римлян царського періоду. Висвітлено політичні події Пізньої Римської республіки. Надано характеристику культури Риму епохи принципату, а також Пізньої Римської імперії.

Рассмотрены малогабаритные взрывные приборы, обеспечивающие соответственно инициирование 50 и 75 включенных последовательно электродетонаторов нормальной чувствительности к току, а также их последняя модификация - взрывной прибор "ЗЕВС", обеспечивающий работу до 150 электродетонаторов стандартной конструкции в условиях угольных шахт, в том числе опасных по газу или пыли. Его применение способствует повышению безопасности взрывных работ, выполняемых на угольных шахтах всех категорий по газу или пыли и на карьерах.

Зроблено спробу комплексного аналізу особливостей символіки птаха "орел" у авторській та фольклорній поезії у контексті етнічних культур Сполученого Королівства, США та України, античної та української міфології, а також британської історії. Простежено тяглість усталених домінантних рис цього орнітоморфного образу-символу.

Описаны основные положения геоэлектрики, подчеркнута важность учета неоднозначности ее обратной задачи. Рассмотрены три основных метода глубинной геоэлектрики, использующие естественные поля ионосферно-магнитосферного происхождения: магнитовариационное зондирование (МВЗ), магнитотеллурическое зондирование (МТЗ) и магнитовариационное профилирование (МВП). ОписАНЫ функции отклика каждого метода. Каждая функция отклика несет свою специфическую информацию о некоторых параметрах изучаемого объекта и характеризуется степенью достоверности извлекаемой из нее информации об объекте. Например, наиболее достоверную информацию об аномалиях электропроводности (если они есть на исследуемой площади) имеют функции отклика МВП. Горизонтальный тензор аномального поля содержит информацию об электропроводности под пунктом наблюдения, а типпер (вектор индукции) - из окружающих участков. В целом информация МВП меньше подвержена искажениям, чем информация МТЗ и заслуживает большего доверия. Искусственные источники поля в глубинной геоэлектрике используются редко ввиду дороговизны. С 1970 г. два мощных источника, созданных для других целей, находились на Кольском п-ве и были использованы для глубинных зондирований. В центре этих исследований оказался молодой талантливый геолог-геофизик и организатор крупных проектов Абдулхай Азымович Жамалетдинов. Это - проект "Хибины" с МГД генератором и сверхглубокой скважиной в качестве одного из объектов исследования, низкочастотный излучатель "Зевс", сигналы которого записаны в Китае на расстоянии 7000 км, а также ряд проектов, задуманных и организованных А. А. Жамалетдиновым и выполненных под его руководством: Волгоград - Донбасс (1979, 1986), эксперименты "Феникс" (2007, 2009, 2014, 2019) и др. При этом были разработаны методики интерпретации для зондирований с использованием искусственных электромагнитных источников, получены новые функции отклика, позволяющие по-новому "увидеть" объект исследования. Этот опыт необходимо сохранить, обобщить, усовершенствовать и использовать, например, следующим образом. При проведении синхронной многоточечной съемки с помощью методов МТЗ - МВП оборудуется контролируемый источник, состоящий из двух заземленных линий, через которые пропускается сильный ток в виде гармоник на фиксированных частотах и/или импульсов, сигналы которого будут регистрироваться приборами сети МТЗ - МВП во время ночных сеансов.

Дисертація є дослідженням семантичного значення водної стихії в комплексі атрибутів культу материнського божества давніх цивілізацій. У роботі розкрито специфіку зародження культу Великої Богині від періоду палеоліту (40-30 тисяч років тому) і його історичний розвиток до появи патріархальної форми організації суспільства у ранній залізний вік (IV ст. н.е.). З’ясовано, що культ Великої Богині є об’єктом дослідження у вітчизняній і зарубіжній історичній науці. Проте це історичне явище в культурі досліджували здебільшого в окремих аспектах і не виокремлювали міфологію та духовний зміст материнства, а також пов’язане з ним семантичне значення водної стихії. У працях учених були порушені проблеми становлення й розвитку культу Великої Богині; його побутування в різних культурах Стародавнього світу; прояви та його значення для суспільства; розвиток і поширення культу в інших культурах; проблеми теорії та методики його дослідження. Встановлено, що в сучасній історичній науці відсутнє комплексне дослідження феномену материнства та водної стихії в культі Великої Богині давніх цивілізацій. Міждисциплінарне дослідження присвячене вивченню семантики водної стихії в культі материнського божества стародавніх вірувань. Поява поглядів на природу в материнському аспекті обумовлене обставинами розвитку самої людини та людства загалом: навколишнє середовище диктувало умови формування первісного світогляду, а людина не була відокремлена від довкілля й була його невід’ємним складником. Досліджено культ Великої Богині у віруваннях і міфології давніх цивілізацій, зокрема Давньої Європи, Сходу, Малої Азії, античної цивілізації, ранніх слов’ян, Стародавньої Індії. Складники культу Великої Богині взаємодіють, взаємодоповнюють один одного й постійно перебувають у численних системних і позасистемних зв’язках, що забезпечувало функціонування та розвиток давнього суспільства. Розроблено контент материнства та водної стихії як архаїчного символу джерела життя в культі материнського божества. На основі вивчення археологічних, історичних, культурологічних джерельних матеріалів розкрито передумови виникнення культу Великої Богині, до яких належать основи суспільної організації людей у тісному взаємозв’язку з природним середовищем і формування свідомості, яка постає основою зародження уявлень про побудову світу та міфології. Аналіз іконографії жіночої фігури дав змогу виявити, що походження та поширення материнського культу супроводжується виникненням «жіночого божества» в доісторичній і ранній історичній Анатолії. Низка досліджених іконографій анатолійських жіночих фігур, починаючи з донеоліту й до середини неоліту, свідчить про наявність культу Великої Богині. Анатолія схильна до релігійної коалесценції й модифікує свою ідентичність до культурного плюралізму протягом усього періоду бронзи, а згодом формує синкретизм елліністичних богинь. Звідти еволюційним шляхом відбулося проникнення культу Великої Богині з території Малої Азії до Греції та Риму, Месопотамії, Єгипту, Центральної Азії та поклоніння їй в усьому Стародавньому світі. З’ясовано, що культ Великої Богині був спільною ознакою для матріархальних суспільств. Богиня проявляє себе як символ земного й космічного джерела Всесвіту. Архетипічний образ Великої Богині-Матері виражений у ритуалах, обрядах, мистецтві, міфології. Архетип матері живе в уяві кожної людини і є символом захисту, родючості та відродження. Люди здавна усвідомлювали важливе значення води для забезпечення стабільного життя суспільства, тому річки ототожнювали із жіночим началом, а в Індії їх називали матерями. На основі аналізу історіографії виявлено й узагальнено провідні тенденції формування в давніх суспільствах релігійних поглядів. З’ясовано, що цей процес не був примітивним і мав чітко визначений об'єкт поклоніння, а саме - джерело живлення, завдяки якому відбувалося соціально-економічне піднесення суспільства. Визначено особливості становлення образу материнства Великої Богині на основі порівняльного аналізу міфології індоєвропейського ареалу. Природною здатністю жінки є напувати немовля материнським молоком, і в семантичному значенні цей образ постає як джерело життя. У природних умовах вода живить все живе і тому постає як джерело життя для всього сущого на землі. Асоціативне зіставлення цих двох природних образів призвело до синергії семантики водної стихії із міфологією материнського божества. Проаналізовано головні чинники формування культу материнського божества на основі земних природних процесів, які людська свідомість наділяла зрозумілим для неї символізмом. Зокрема, угамування голодусимволізувало напування материнським молоком подібно до того, як природа насичується вологою, - це й стало основою світорозуміння. Материнство та водну стихію можна трактувати як культурний феномен давніх суспільств. У такому значенні ця проблематика ще не ставала предметом наукового пошуку, і це відкриває нові можливості для дослідження. Зміни, що відбулися в соціально-економічному розвитку давніх суспільств, обумовили переорієнтацію культових обрядів з матрилінійного землеробського способу життя на патріархальне скотарське, а пізніше - воїнських культів із патріархальним божеством. Таким чином, на зміну водним обрядам матрилінійного суспільства прийшли обряди, пов’язані з вогнем, що характеризують патріархальне суспільство. Вибір дослідницьких стратегій вивчення культурних форм і процесів, пов’язаних із семантикою материнства та водної стихії, її значенням у міфології давніх цивілізацій періоду патріархальних божеств дав змогу з’ясувати, що в іконографії грецького Зевса, римського Юпітера, єгипетських богів Хапі, Нілу та в словесній формі в іудейського бога Ель-Шаддай, який пізніше прийняв форму Єгови, є риси жіночої іпостасі Богині Матері. Відзначено, що функція материнства залишалася в образі чоловічого бога ще тривалий час. У науці вивчення культу Великої Богині переважно було зосереджено на визначенні її місця в хронотопі історичного розвитку та з’ясуванні зв’язків з різними формами культової діяльності. Опрацювання нових способів розуміння культової активності, вивчення значення материнства в культурі давніх цивілізацій, розкриття генези сакральної теми материнства і її уособлення з водною стихією як глобальної сили природи на основі досягнутих теоретичних знань сприятиме виробленню нового знання та розвитку науки.

Монографію присвячено проблемі відтворення долітописної етіологічної легенди про походження руси. Побутування цієї легенди засвідчують візантійські історичні трактати X ст., автори яких послідовно називають русів таврами чи тавроскіфами. Використовуючи цей античний етнонім, візантійці вписували русів до координат греко-римської історії й таким способом конструювали основи історичної ідентичности цієї військово- торговельної спільноти та легітимізували її у тогочасних політичних реаліях. Автор доводить, що тавроскіфський псевдородовід руси виник у візантійському інтелектуальному середовищі не випадково. Його використовували політичним інструментом, за допомогою якого військову активність русів було спрямовано до вигідного для Візантії русла. У X ст. руські підрозділи долучилися до трьох візантійських військових кампаній зі звільнення від арабів острова Крит і брали участь у багатомісячній (911-912 та 960-961 рр.) облозі столиці Критського емірату - міста Хандак - колишнього порту мінойського Кносса. Пропагована візантійцями тавроскіфська історична ідентичність слугувала ідеологічним підґрунтям руських походів на Крит. Із цим середземноморським островом її поєднало епонімізоване ім’я персонажа давньогрецьких міфів - критського царя Тавра, якого прийняли за епонім тавроскіфів та відвели йому роль легендарного першопредка київського правлячого роду. Дослідження акцентовано на зображальному аспекті реконструкції тавроскіфського псевдородоводу. Інспірований візантійцями та вмотивований тривалим перебуванням на Криті інтерес русів до історичної спадщини острова наочно виявився у буквальному, аж до деталей, копіюванні сакральних знаків мінойської доби. Найвідоміший із них мав вигляд пари рогів священного бика, поміж якими поміщували соціально престижні зображальні символи, перелік яких був досить лімітованим. Вони слугували прямим взірцем під час створення індивідуальних варіантів родових знаків - ‘двозубців’ та ‘тризубців’, якими маніфестували своє легендарне походження княгиня Ольга, її син Святослав і декілька наступних поколінь київських володарів Х-ХІ століть. Ці знаки поступово модифікувалися згідно з вподобаннями власників та під впливом нових історичних реалій. Один із них, знаний як ‘тризуб’гкнязя Володимира, згодом став державним гербом України. Розділ 1. ЗОБРАЖЕННЯ КНЯЗІВСЬКИХ РОДОВИХ ТА ОСОБОВИХ ЗНАКІВ 16 § 1. Князівські знаки ранніх руських печаток 18 § 2. Князівські знаки найстаріших руських монет § 3. Графіті князівських знаків на монетах 43 § 4. Князівські знаки на митних пломбах 49 § 5. Князівські знаки на предметах озброєння та військового спорядження 58 § 6. Князівські знаки на побутових предметах та артефактах невизначеного використання 75 § 7. Князівські знаки на керамічному посуді 79 § 8. Срібна миска з Нижнього Приоб’я 90 § 9. Князівські знаки на будівельній кераміці 92 § 10. Князівські знаки на кам’яних поверхнях та в графіті на тиньку .. 98 § 11. Князівські знаки на перснях 106 § 12. Князівські знаки на трапецієподібних підвісках 110 § 12. Князівські знаки на монетоподібних підвісках-репліках 129 § 13. Кістяна монетоподібна пластина з Білої Вежі (Саркела) 134 CONCLUSIONS ТО THE FIRST CHAPTER 139 Розділ 2. ПОХОДЖЕННЯ І СИМВОЛІЧНИЙ ЗМІСТ КНЯЗІВСЬКИХ РОДОВИХ ТА ОСОБОВИХ ЗНАКІВ Розділ 3. ТРИ РУСЬКІ ПОХОДИ НА КРИТ: ПРИЧИНИ ТА ІДЕОЛОГІЯ 208 § 1. Візантійські джерела про військові експедиції на Крит у X столітті 211 § 2. Участь князя Святослава у поході на Крит 960-961 років 218 § 3. Нумізматичні сліди руської участи у візантійсько-арабських війнах X століття 229 § 4. Ідеологічний маніфест Святослава і джерела традиції найменування русів тавроскіфами у візантійських авторів 236 § 5. Античні генеалогії європейських народів як засіб легітимізації національної ідентичности 244 § 6. Місце руси у греко-римській історичній традиції 253 § 7. Епоніми народу русів/тавроскіфів 259 § 8. Часи Буса “Слова о полку Ігоревім” 262 § 9. Матеріальна спадщина мінойського Криту 268 § 10. Русь у пошуках матеріальних підтверджень тавроскіфського псевдородоводу 281 §11. Скандинавські підстави тавроскіфського псевдородоводу 303 § 12. Культ бика/тура у Північному Причорномор’ї 307 § 13. Хронологія використання лінійних і контурних князівських ‘двозубців’ 313 § 14. “Жертовний” бик із золотими рогами 316 § 15. Спадщина мінойського Криту з погляду візантійських інтелектуалів 321 CONCLUSIONS ТО THE THIRD CHAPTER 341 Розділ 4. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ МІНОЙСЬКИХ ПРОТОТИПІВ У КНЯЗІВСЬКИХ ОСОБОВИХ ЗНАКАХ 352 § 1. Мінойські ‘роги освячення’ з місцями, призначеними для встановлення додаткових символічних фігур 358 § 2. ‘Тризубці’ з центральним зубцем колосоподібної форми 360 § 3. ‘Тризубці’ із зображенням фігурки пташки на центральному зубці * 366 § 4. Князівський знак у вигляді увінчаної хрестом пташиної голівки .. 372 § 5. ‘Тризубці’ із “солярними знаками” на центральному зубці