Вперше в Україні на підставі узагальнення богословської, історичної, мистецтвознавчої літератури висвітлено місце ікони в іконостасі, розкрито її походження та розвиток. Розглянуто ікону як художній і духовний феномен. Розкрито генезу українського іконопису, представлено ікони, пов'язані з літургією. Розглянуто вимоги до написання ікони, зокрема, наслідування західноєвропейського мистецтва після ренесансного періоду, використання металевих окладів (золотих, срібних).

Висвітлено дискусії щодо походження та історії давнього слова скудельниця у східнослов'янських мовах. Розглянуто біблійну оповідь про купівлю первосвящениками "сєла скоудєльнича", тобто землі гончара (Матвій XXVIII, 7), лексика якої могла вплинути на формування даної лексеми. На підставі дослідження значної кількості мовного матеріалу та результатів аналізу попередніх концепцій висловлено думку про індивідуальну словотворчість і визначено можливого творця цього слова.

Проаналізовано явища угорської романтики 1920 - 1930 рр. у контексті проблематики, багатства та різноманіття структурних форм. Висвітлено тип оповіді, проблему взаємозв'язків ліричної, суб'єктивної, епічної, об'єктивної основ. На підставі принципів сюжетно-композиційної структури: просторово-часової організації, характеру втручання автора в оповідь, наведено типологічну градацію творів на "романи історичної проекції", "романи-долі" та "романи стану душі". Розглянуто форму оповіді як художню модель позиції автора у зображенні об'єктивної реальності.

Проанализированы явления венгерской романтики 1920 - 1930 гг. в контексте проблематики, богатства и разнообразия структурных форм. Освещены тип рассказа, проблематика взаимосвязей лирической, субъективной, эпической и объективной основ. С учетом принципов сюжетно-композиционной структуры: пространственно-временной организации, характера вмешательства автора в рассказ приведена типологическая градация произведений на "романы исторической проекции", "романы-судьбы" и "романы состояния души". Рассмотрена форма рассказа как художественная модель позиции автора при изображении объективной реальности.

Уперше у вітчизняному мовознавстві здійснено комплексний лінгвістичний аналіз лексико-фразеологічних засобів образності в українських народних баладах. На підставі специфіки баладного сюжету (це переважно драматично-лірична оповідь про родинні або ж суто інтимні стосунки) уперше виявлено сутнісні для балади концептуальні характеристики людини та довкілля. Розглянуто мовностильові засоби досліджуваного жанру на підставі просторово-часових параметрів баладної оповіді.

Проведено лінгвостилістичний аналіз мемуарних текстів Є.Чикаленка та С.Єфремова, які репрезентують українську літературну мову кінця XIX - початку XX ст. Висвітлено питання жанрово-стильових особливостей текстів спогадів і щоденників. Досліджено лексику на позначення абстрактних понять, фразеологічні одиниці, синтаксичні експресиви, а також визначено текстову роль лексем з семами "пам'ять", "оповідь". На підставі одержаних результатів ідіостиль Є.Чикаленка кваліфіковано як авторську оповідь епічної тональності. Визначено характерні ознаки ідіостилю С.Єфремова, якими є оцінні номінації осіб, трансформовані фразеологічні одиниці, стилістичні фігури та семантико-синтаксичні експресиви, які, взаємодіючи між собою, створюють іронічно-саркастичну тональність оповіді та є засобами ремінісценції Шевченкових висловлювань. Зібрано лексеми, словосполучення, стилістичні фігури, що виступають характерними ознаками ідіостилів Є.Чикаленка та С.Єфремова.

Проаналізовано механізми драматизації малої прози письменника, а саме, образків-сценок. Доведено, що діалоги (монологи) персонажів замінюють традиційну оповідь, є чинником сюжетного розвитку, динаміки конфліктів. Досліджено композиційну структуру прямого мовлення, особливості прагматики висловлювань, засоби мовленнєво-психологічної характеристики героїв, часопросторову організацію тексту. Розглянуто жанрові різновиди ліричної прози В. Стефаника, а саме: поезію у прозі, образок (пейзажний малюнок), етюд, ліричну автобіографію, новелу-рефлексію, новелу-візію. Визначено тенденції ліризації висловлювання, своєрідність суб'єктно-об'єктної організації оповіді, композиційної будови, засобів образотворення. Виявлено формально-семантичні особливості символічних висловлювань, використання тропеїчних форм у структурі епічної оповіді, які зумовлюють артикуляцію нових смислових відтінків мовлення. За результатами дослідження родо-жанрових модифікацій малої прози В. Стефаника зроблено висновки щодо загальнохудожніх тенденцій розвитку літератури кінця XIX - початку XX ст.

Досліджено особливості реалізації релігійної політики О.Македонського на території Ірану. Проаналізовано переказ про Олександра, що існує в зороастрийській квазіісторичній традиції. Послідовно розглянуто звинувачення на адресу Олександра, що містяться в релігійних зороастрийських текстах. Зроблено висновок про необ'єктивність пізньої зороастрийської традиції. Акцентовано увагу на відсутності будь-яких надійних історичних свідчень про існування доолександрівського письмового тексту Авести та необгрунтованості звинувачення Олександра у його знищенні. На підставі вивчення античної історичної традиції критично переосмислено твердження про навмисне та масове вбивство магів греко-македонськими завойовниками. Проаналізовано свідчення античних авторів і доведено, що антизороастрийська політика македонського царя не передбачала руйнування перських храмів і культових місць. Досліджено квазіісторичну зороастрийську оповідь і зроблено висновок, що основною метою сасанідського жрецтва у формулюванні звинувачення проти О.Македонського є обгрунтування легітимності Сасанідів на іранському престолі.

Вперше представлено художню прозу В.В.Розанова в оповідно-жанровому аспекті як концептуальну цілісність, сформовану на основі єдиних світоглядних домінант. Проаналізовано роль поведінкового тексту як втілення провідних естетико-світоглядних тенденцій, виявлено логіку становлення і зміст розановської книги як жанру. Досліджено структуру суб'єктної організації "Уединенного" та "Опавших листьев" як амбівалентної єдності різноспрямованих оповідних стратегій. Показано значення релятивності та "розпилення" образу "я" як естетико-світоглядної настанови у зміні культурних парадигм межі XIX - XX ст. Проаналізовано систему мотивів, що організує структурно-концептуальну цілісність книги. З'ясовано значення міфопоетичного аспекту у формуванні поетики твору. Зазначено, що компоненти лейтмотиву свідчать про існування в художньому тексті деяких глибинних смислових шарів, що сягають до архетипічних смислів і ситуацій.

Дисертацію присвячено дослідженню специфіки поетики романів та есе французького письменника-католика Ж.Бернаноса. У біблійному сенсі вона є пророцтвом, тобто подією слова у відповідь на запитання, що лунає на історичному горизонті. Досліджується поняття эподіїю в точних і гуманітарних науках, вивчаються форми пророцтв і профетичного жанру, протистояння факту і події у розумінні самого письменника. Засоби поетики - жанри есе та роману. Оповідь, коментар, аргументація, діалог, опис, лексико-стилістичні фігури аналізуються як такі, що здійснюють трансформацію поверхового факту в текстуальну подію духовної снаги. Застосовується принцип герменевтичної арки. Аналіз історичної епохи передує вивченню діяльності творчої уяви митця, яка трансформує традиційну літературну жанрову парадигму. Особлива увага надається ефекту (коду) тексту, який породжує есхатологічну інтерпретацію творчого доробку письменника.

Здійснено комплексний, синтетичний аналіз розвитку та функціонування української національної ідентичності (НІ) на сучасному етапі розвитку філософської думки як складного утворення, що тісно пов'язане з загальними етапами розвитку суспільства. Визначено зміст і теоретико-методологічні засади поняття національної ідентичності, показано її структурно-функціональну роль у націотворчих процесах. Розкрито суть понять романтичного, модерного та постмодерного націоналістичних дискурсів, а також наративну природу ідентичності як "оповіді про життя". На підставі використання змісту поняття нормативної ідентичності запропоновано метод аналізу української НІ для аналізу різних чинників формування НІ. Виділено три національних дискурси, на підставі яких проходить конструювання НІ, зокрема, романтичний, модерний, постмодерний. Проаналізовано наукові, художні та публіцистичні тексти, в яких описується НІ як наративна оповідь, а також особливості конструювання ідентичності як наратива в даних дискурсах.

Дослідження встановлює спільні та відмінні ознаки лінійної організації висловлення (ЛОВ) в порівнюваних мовах на основі комплексного зіставного аналізу функціонування в них простого розповідного нееліптичного речення, його синтаксичної структури та семантики, виявляє причини, що зумовлюють спільність і відмінність - дію когнітивного, семантичного, мовних і комунікативно-прагматичного чинників ЛОВ, визначає ієрархію останніх. Когнітивний та семантичний чинники зумовлюють спільність для зіставлюваних мов наборів структурних і смислорольових моделей базових речень, виявленої дослідженням кореляції між структурно-синтаксичними та смислорольовими моделями та граматичним значенням речень, відповідності структурно-синтаксичних моделей речення композиційно-мовленнєвим формам тексту (оповідь, опис, міркування). Мовно-специфічні відмінності ЛОВ детерміновані виявами семантико-лінгвістичних чинників. Комунікативно-прагматичний чинник на референцію до типу процесу та структурну модель висловлення не впливає, однак спричиняє варіативність у розташуванні частин висловлення з огляду на ступінь важливості інформації, з точки зору мовця.

Розглянуто "Оповідь про те, що відбулося під час війни з Польщею аж до року 1676" за "Османським дзеркалом" Ла Магделена. Висвітлено історичний текст як картину минулого й як відображення реалій своєї доби (на прикладі "Синопсису"). Увагу приділено історії України другої половини XIV - XVII ст. в письмових джерелах у фондах наукової бібліотеки ОНУ. Досліджено українські кириличні стародруки у фондах університетської бібліотеки (до історії формування колекції).

Розглянуто засоби психологічного зображення героїв у повісті В. Слапчука "Калюжа пізнання", проаналізовано методику психологічного розгляду характерів. З'ясовано специфіку відображення складного внутрішнього світу головного героя через оповідь від першої особи, діалогічно-монологічне мовлення, невласне пряму мову, портрет і сон.

Розглянуто становлення творчої особистості В. Медведя: перші медитативні, сюрреалістичні, діалогічні, безсюжетні новели, зображення життя й побуту реальних односельців, використання елементів так званого "потоку свідомості", написання серйозної, матеріалістичної, екзистенційної прози, синтезування різних стилів і течій, інтелектуалізація письма, фрагментарний дискурс, усна оповідь, діалектне мовлення, "маска автора".

Досліджено наявні в "Повісті временних літ" та давньослов'янському Восьмикнижжі такі соціальні терміни, як "старьци" та "старъишины". Традиційно вважається, що згадки про старійшин указують на певні додержавні реалії. Однак ми маємо у "ПВЛ" лише одну оповідь зі згадкою старійшин формативного періоду Русі - про данину полян хозарам, - тоді як решта свідчень походить уже від князівського "київського періоду", зокрема інтенсивно використовується в описі князювання Володимира Святославича. І сюжет про хозарську данину, і літописні статті часів князя Володимира відзначено сильним впливом біблійних нарацій та деяких інших книжних джерел. Тим часом детальний розгляд усіх випадків уживання обраних термінів у слов'янському Восьмикнижжі дає дуже заплутану картину, якою завдячуємо довгій історії передачі біблійної традиції. Утім, загальне враження складається таке, що старійшини та князі існували завжди, принаймні вони відомі вже з Книги Буття. Намагаючись описати давню історію Русі, літописець застосував біблійні взірці, що демонструють дуже складну, проте водночас статичну картину політичних і соціальних відносин.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Укр)3-334 + Э372.27

Рубрики:

Література

Українська Православна Церква

Шифр НБУВ: Ж70113 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено анімалістичний наратив, деталізовано його особливості та історію розвитку. Виявлено диференційні лінгвальні характеристики наукового, науково-популярного й художнього стилів анімалістичної прози. Запроваджено розподіл анімалістичного наративу на монофункціональній і біфункціональний. Наведено авторську типологію нараторів у анімалістичній прозі. З'ясовано лінгвальні особливості наративів різних типів. Визначено вплив жанру на оповідь наратора.

Запропоновано новий рівень осмислення новели в структурі художнього твору. Вперше цілісно досліджено вставні новели, що мають давні традиції та стійко зберігають свою популярність у літературі сьогодення. Системно відрефлектовано корпус текстів, у яких вставні новели мають різне функціональне призначення, осмислено типологію та модифікації вставних новел, актуалізовано проблеми та перспективи дослідження новели як структуротвірного чинника поетики у вітчизняному літературознавстві. Систематизовано способи інкорпорування вставних новел в основну оповідь, простежено логіку художніх практик української прози через категорії жанру та літературного прийому. Досліджено "текст у тексті" в аспекті структурно-семіотичної поетики та теорії інтертекстуальності. З'ясовано функціональне призначення новелістичних складників у межах різних художніх напрямів, наголошено на варіаціях жанрової взаємодії роману та новели.

Вперше визначено роль і місце питальних речень у вербальному аранжуванні художнього світу віршованих текстів сучасної американської поезії. Доведено, що в поетичних текстах питальні речення мають структуру різної складності та характеризуються обмеженою або необмеженою інтегрованістю в поетичну оповідь. Виявлено когнітивні, лінгвосинергетичні й образотворчі функції питальних речень, з'ясовано напрями їх впливу на ступінь адекватної інтерпретації поетичного цілого. Розкрито функціонально-комунікативну специфіку питальних речень у контексті наративного та інтертекстуального потенціалу віршованого цілого. Встановлено смислову значущість різних синтагматичних модифікацій питальних речень для художнього відтворення реального чи уявного світу.

Розглянуто жанрові визначення міцкевичівських "Dziadow" ("Дзядів") у польському, російському та українському літературознавстві. Визначено місце та роль епічного компонента в художній системі цієї ліро-епічної поеми (Ч. ІІ). Охарактеризовано способи його взаємодій з іншими компонентами, зокрема ліричними та драматичними. Проаналізовано структуру ремарок і два види нарації: оповідь/сповідь привидів про свою долю та відсторонене дидактичне оповідання, що містяться в рефренах хору, про долю чужу.

Рассмотрены жанровые определения мицкевичевских "Dziadow" ("Дзядов") в польском, русском и украинском литературоведении. Определены место и роль эпического компонента в художественной системе этой лиро-эпической поэмы (Ч. ІІ). Проанализированы структура ремарок и два типа наррации: рассказ/исповедь о своей судьбе и отстраненный дидактический рассказ, который содержится в рефренах хора, про судьбу чужую.

Genre definition of MitskevychТs "Dziady" in Polish, Russian and Ukrainian literary criticism is described, place and role of epic component in literary system of this lyric and drama poem are examined, ways of interaction of this component with others (lyric and drama) are characterized, structure of remarks and two types of narrations: ghosts' tale-confession about their fate and relinquished didactic tales about strange fate which are in choir's refrains are analysed.