Здійснено спробу наукової рефлексії передумов та смислових причин російської агресії, які полягають у намаганні нівелювати українську ідентичність як визначальну засаду існування й розвитку нації. Зазначено, що ідея руйнування всього українського триває століттями, обираючи ті чи інші форми та методи гібридної війни. Одним із її інструментів був штучно створений комплекс меншовартості, який утілювався через політику русифікації. Російсько-совєтська імперія намагалася знищити українську мову, багату палітру культури, підмінити й переписати історію. Щоб відновити національну ідентичність, потрібно реанімувати історичну пам'ять, яка формує й історичну свідомість, і культурний код нації. Саме вони є свідченням того, що ми одна нація, зі своєю територією, культурою та героями. Щоб реалізуватися й посісти чільне місце серед народів світу, українцям потрібні предмети гордості сучасності з технологічної, наукової, інформаційної чи економічної сфер, які були б прогресивними та характеризували Україну як постмодернову й інноваційну державу.

Однією з найновіших комплексних наукових праць, що стосуються збройних конфліктів між Російською Федерацією та Україною, є фундаментальне колективне дослідження, що вийшло під егідою Інституту історії України НАМ. Авторський колектив кафедри гуманітарних дисциплін ЛДУФК ім. І. Боберського у колективній монографії пропонує своє бачення складних проблем російсько-українського протистояння та війни в історичній ретроспективі. Зроблено спробу проаналізувати історичні, політологічні, соціологічні, філософські, культурологічні та правові аспекти даної теми. Концептуальний висновок монографії - Україна і Росія належать до двох діаметрально протилежних цивілізацій, тому зіткнення між ними, яке набирало різних гібридних форм, триває уже декілька століть, а нинішня російсько-українська війна є суттю російського агресивного імперіалізму, визначальною рисою, як російської еліти, так і загалом російського суспільства. Агресивну загарбницьку політику щодо України здійснювали як Російська імперія, так і її різновид - СРСР, а нині - РФ. Тому, тільки розпад РФ, позбавлення ядерного статусу та ліквідація тоталітарного рашистського режиму можуть, за певних сприятливих обставин, усунути небезпеку нових воєн проти України, Європи та світу.

Розглянуто науковий доробок відомого сучасного українського історика В. Степанкова у царині дослідження проблем історії національно-визвольної боротьби українців і державотворчих процесів XVII ст. Простежено становлення та еволюцію теоретико-методологічних засад роботи науковця в контексті суспільно-політичних процесів і розвитку української історіографії II половини 1960-х - на початку 2020-х рр. З'ясовано, що на сучасному етапі для його методологічного інструментарію є характерним ефективне комплексне поєднання позитивізму, неодержавницької школи, школи "Анналів", "нової соціальної історії" та цивілізаційного підходу. Виокремлено та проаналізовано на основі діахронного та компаративного методів стрижневі проблемно-сюжетні лінії в одноосібних працях вченого: селянство та соціальна боротьба; козацький стан; українська державна ідея; національно-політична свідомість; політична еліта; постаті Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка; компарація Української революції з подіями в Європі; відносини між Українською державою та Московією, Османською імперією, Кримом, а також відносини з Річчю Посполитою, Швецією та Трансільванією; авторські рецепції здобутків української та зарубіжної історіографії у висвітленні проблеми; авторські дискусії із сучасними колегами-істориками.

Наведено праці українського сходознавця-тюрколога Євгена Завалинського (1911 - 1993), листування та матеріали, що стосуються його біографії та творчості. Зазначено, що вчений є вихованцем польської орієнталістичної школи 1930-х рр., представником українського сходознавчого середовища Львова початку 1940-х рр. і яскравим взірцем інтелектуала з великим творчим потенціалом, який прагнув реалізувати себе у складних обставинах середини XX ст., проте був змушений відійти від науки. Зауважено, що його студії, серед яких дві надруковано вперше, присвячені українсько-турецьким і польсько-турецьким відносинам у домодерний період, образу України та Польщі в османських хроніках ХV - ХVІІІ ст., турецьким джерелам до історії України. Опубліковано листи науковця до Владислава Котвича, Стефана Стасяка, Тадеуша Ковальського, Агатангела Кримського, Володимира Яніпа, взаємне листування з Омеляном Пріцаком. Біографічні документи Є. Завалинського охоплюють 1929 - 1981 рр. і висвітлюють, з-поміж іншого, його контакти з НТШ і австралійськими університетами. Зауважено, що ці матеріали взято з архівних збірок Львова, Києва, Варшави, Кракова, а також приватного архіву вченого, що зберігається в Мельбурні (Австралія).

Мета статті - дослідити представлення козацької участі у Хотинській кампанії 1621 р. у творах київських церковних авторів та козацьких літописців XVII - початку XVIII ст., спираючись на методологію дискурс-аналізу. Київські православні церковники, а пізніше козацькі літописці, які були творцями історичної пам'яті про участь козацького війська у Хотинській війні 1621 р., цілком оригінально представляли цей сюжет порівняно з іншими річпосполитськими авторами. Так, на відміну від останніх, вони зображували козацьке військо не помічниками, хай і доблесними, шляхетської армії на чолі з великим литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем, а чільними оборонцями Хотина, єдино завдяки яким Річ Посполита встояла під натиском османського війська. Разом із тим, представлення "козацької звитяги" у цих творах змінювало свої змістові акценти впродовж XVII ст. Висновки: первинний сплеск у 1620-х рр. у текстах київських церковних авторів, які підкреслювали православну ідентичність козаків, відбувся в контексті боротьби за визнання королем висвяченої єрусалимським патріархом Феофаном у 1620 р. православної ієрархії. Після визнання її новим монархом Владиславом IV у 1632 р. сюжет про Хотинську війну і про роль у ній запорозького козацтва загалом зник зі знакових київських текстів аж до 1670-х рр. Відродження "пам'яті" про Хотинську війну відбулося знову ж у колі церковних авторів (Галятовський, Софонович), котрі, утім, не спиралися на тексти зразка 1620-х рр. Їх мотиви уславлення козацької звитяги під Хотином були іншими - протиставити гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного, "переможця турків", гетьманові П. Дорошенку, що визнав османську протекцію. Надалі саме текст Cофоновича буде відрефлектований у козацьких літописах кінця XVII - початку XVIII ст. Слідом за Софоновичем автори твердили, що вирішальну роль у відступі османського війська відіграли нічні козацькі атаки - практика, сумнівна як на вояцькі звичаї, проте цілком достойна, якщо звернутися до біблійних алюзій. Саме на цю домінуючу інтерпретативну рамку орієнтуватиметься й С. Величко, попри те, що, прописуючи сюжет Хотинської кампанії, фактографічно він спирався на тексти католицьких авторів.

Мета статті - дослідження розвитку пенсійного забезпечення в українських губерніях Російської імперії упродовж XIX - початку ХХ ст. Методологія передбачає використання принципів історизму, системності та науковості. Ключову роль відіграли історико-порівняльний метод, який уможливив проведення паралелей між загальнодержавним законодавством та регіональними прецедентами, суміжні методи юридичних наук і соціології, зважаючи на вивчення правового поля та суспільних відносин. Наукову новизну формує об'ємне джерелознавче підгрунтя, розгляд пенсійного забезпечення як результату закономірної еволюції ставлення держави до різних професійних категорій і впливу кон'юнктурних чинників, які зумовлювали надмірний ріст витрат та незавершеність реформаційних процесів. Мало і невідомі приклади, які стосувалися українських губерній, забезпечили створення комплексної картини і виявлення низки негативних явищ. Висновки: починаючи із кінця XVIII ст., Російська імперія почала проводити цілеспрямовану політику задля на лежного соціального забезпечення військовослужбовців та чиновників. Започатковане у цей період заохочення за вислугу років поступово набуло форми масових пенсійних виплат, які нерівномірно розподілялися між різними категоріями населення, з деформованими проявами привілейованого становища керівних кадрів, окремими відомчими касами, підвищеними платежами того. Український контекст вирізнявся більшою увагою до прикордонних територій та правобережних губерній, власними проектами великих міст (Київ, Одеса, Харків), масштабністю відповідної діяльності земських органів.

Проаналізовано причини, передумови, геополітичні та геоісторичні цілі агресії Росії проти України. З'ясовано реакцію Заходу на російську геостратегію реваншу. Доведено, що гібридна війна породила глибоку кризу світової системи безпеки, яка ведеться з лютого 2014 року, коли почалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушивши норми та принципи міжнародного права, двосторонні та масштабні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим та Севастополь. Методологія. Методологічну основу статті складають сукупність світоглядно-філософських, наукових засад і підходів та спеціально-наукових методів пізнання міжнародно-правових явищ і геополітичних процесів, що відбуваються у світі. Самостійне використання цих методів забезпечувало можливість вирішення поставлених завдань серед яких головним являється доведення загрози Росії міжнародному правопорядку. На основі чого було зроблено фундаментальний висновок про те, що путінська Росія повинна розпастися як імперія для того, щоб був відновлений світовий закон і порядок. Результати. Росія без оголошення війни напала на Україну і знову поставила під сумнів міжнародний порядок в Європі, починаючи з 24 лютого 2022 року, коли лідер російської держави оголосив про початок "спеціальної військової операції" щодо України. Єї метою він назвав "демілітаризацію" країни. Збройні сили Російської Федерації почали обстрілювати міста України та її військову і цивільну інфраструктуру по всій території нашої держави. Передувало цьому божевіллю 21 лютого 2022 року, коли президент Росії Володимир Путін визнав незалежність Донецької та Луганської народних республік. Проте російсько-українське протиставлення має глибоке історичне коріння. Поглинення України та її людських ресурсів - одним з ключових завдань розвитку проєкту російського імперіалізму. Сучасний процес формування та розвитку путінської Росії завжди супроводжувався війни з Україною. Росія мала на меті знищити нашу молоду державу. Історія взаємовідносин українського та російського народів - це літопис воєн, визвольних змагань українців та послідовної політики русифікації та асиміляції нашого народу.

Зазначено, що видання присвячено одній з виняткових за своєю важливістю подій історії Центрально-Східної Європи - Хотинській війні 1621 р. між Османською імперією та Річчю Посполитою. Наведено ряд нових наукових студій, у фокусі яких опинилися різні виміри цієї війни - дипломатичний, мілітарний, екологічний та інші. В окремій рубриці здійснено публікацію новознайдених історичних джерел, які стосуються тематики дослідження. Охарактеризовано екологічні умови Хотинської битви. Розкрито наслідки Хотинської кампанії 1621 року для соціально-економічного та демографічного становища місцевого населення.

Актуальність теми дослідження спричинена пошуком магістральних шляхів розвитку сучасної історичної освіти. Сьогодні вимоги до процесу навчання, особливо в старших класах, потребують певної систематизації методичних прийомів роботи. Взаємодія вчителя та учнів в результаті використання різних засобів залучення та опрацювання історичних документів повинна бути спрямована на формування таких умінь та навичок, які б дозволили учням самостійно здобувати знання з різноманітних джерел та правильно використовувати їх у подальшій діяльності. Залучення до навчального процесу документів по темі територіально-адміністративного розвитку Київської губернії в кінці ХVIII - першій половині XIX ст., у сучасних умовах спричинена потребою розуміння учнями складних та неоднозначних процесів у різних сферах життя українського суспільства, які були породжені у досліджуваний нами період, коли Російська імперія активно проводила в українських губерніях, зокрема у правобережних, нещодавно приєднаних від Речі Посполитої, політику зросійщення та інкорпорації. Необхідність дослідження джерел по темі статті спричинена також потребою реформування системи сучасного державного управління, проведення реформи з децентралізації влади та організації ефективної виконавчої влади в Україні на всіх рівнях. Важливу роль у цьому напрямі покликаний відіграти людський фактор, оскільки в сучасних державних установах трапляються випадки непрофесіоналізму та зловживання службовим становищем. У зв'язку з цим слід переглянути законодавче регулювання адміністративного, судового апаратів, професійні й моральні засади діяльності державних службовців. У процесі реформування варто звернутися як до власних традицій, так і до європейського досвіду.

Висвітлено суспільно-політичне життя на українських землях з кінця XIX ст. до Першої світової війни. Розкрито діяльність українських, російських, польських та єврейських політичних партій та організацій в Україні, робітничий, селянський, демократичний та анархістський рухи, процес політизації українського національного руху в Російській та Австрійській імперіях, боротьба українців за політичні права, вільний розвиток мови, літератури і культури.

Археографічна публікація написаної у 1842 р. розвідки кореспондента Одеського товариства історії та старожитностей з Бухареста Ігнатія Яковенка, присвяченої огляду старожитностей часів Римської імперії, що збереглися на теренах її колишньої провінції Дакії. На час написання праці на території придунайських князівств Молдови та Волощини, які перебували у складі Османської імперії, була виявлена низка цікавих пам'яток римських часів. На підставі власних спостережень і повідомлень румунської преси 1839-1841 рр. Яковенко включив до нарису короткий опис Траянових валів, руїн Траянового мосту, золотих речей знаменитого скарбу Петроаси, а також низки епіграфічних пам'яток римського часу.

Вперше комплексно розглянуто проблему фальшування грошей в Україні в період перебування території під владою Російської, Австрійської, Австро-Угорської та Османської імперій у 1795-1917 роки. Як передумову виникнення підробок грошей подано характеристику грошовому господарству, доповнену маловідомими історичними фактами. Проведено комплексне дослідження всіх складових процесу фальшування грошей: окреслено фінансові диверсії іноземних емітентів, визначено особливості фальшивомонетництва у Царстві Польському, виявлено підробки іноземних грошових знаків. Розглянуто соціальний аспект фальшивомонетництва, описано технологічні процеси виготовлення підробок та надано оцінку процесу державної протидії підробці грошей. Представлено соціальний портрет фальшивомонетників, визначено регіональні особливості цієї проблеми. Визначено, що це перше спеціальне дослідження історії фальшивомонетництва в Україні, обґрунтовано на аналізі широкого ряду різнопланових джерел: матеріалів архівів, періодичної преси, музейних та приватних зібрань, більшість яких вводиться до наукового обігу вперше. Окреслено фальшивомонетництво в пенітенціарних установах Російської імперії в Україні (XIX - початок XX ст.).

Проаналізовано розвиток князівств України-Русі за доби феодальної роздробленості, коли імперія Рюриковичів зазнала кардинальної еволюції від відносно унітарної держави через федерацію і конфедерацію до сукупності кількох окремих суверенних держав, серед яких надалі намічається тенденція до консолідації. Ці процеси розглянуто у тісному зв'язку з подіями у сусідніх регіонах - половецькій державі Дешт-і-Кипчак, візантійському Кримові, Закарпатті у складі Угорського королівства, а також у ще ширшому геополітичному контексті, зумовленому хрестовими походами на Близький Схід. Завершtyj огляд детальною картиною Батиєвої навали, що докорінно змінила ситуацію на всіх українських землях.

Мета дослідження - простежити особливості авторської концепції твору на історичні теми, крізь призму означеної концепції та в контексті українського літературного процесу кінця XIX - початку XX ст. розглянути єдиний драматичний твір Лесі Українки, написаний на матеріалі вітчизняної історії - драматичну поему "Бояриня". Доробок авторки розглянуто як цілісне художнє явище. Водночас системний підхід надав змогу виявити співвіднесеність традиції та новаторства у творчості письменниці, а також характерні особливості її індивідуального стилю. Важливим для праці виявився біографічний метод, гендерні та постколоніальні студії. Уперше зроблено спробу фронтальної реконструкції авторського алгоритму роботи з історичним матеріалом. Тобто відстежено рух від рівня теоретико-методологічних напрацювань (моделі та способу говорити про минуле) до рівня їх практично-творчої реалізації у художньому творі. Висновки: увиразнено роль і місце Лесі Українки в українській літературі як авторки, котра вміла поєднувати інтелектуально-аналітичне сприйняття світу з інтуїтивно-творчим його осягненням. З'ясувалося, що мистецькі форми пізнання реальності виявилися напрочуд дієвими в роботі з таким складним, дисперсним полем, як історія. Апробований у роботі науковий підхід можна задіяти для дослідження творів письменниці на теми зі світової історії (приміром, драм "Три хвилини", яка оповідає про часи Великої французької революції, або "У пущі", де йдеться про європейських першопоселенців у Північній Америці). Пропонована стратегія може виявитися ефективною для роботи з творчістю сучасників авторки, котрі також писали у жанрі історичної драми.

До 4-ї книги включено історіографічні та джерелознавчі студії, присвячені подіям у житті та творчості Михайла Грушевського в Російській, Австро-Угорській імперіях та в еміграції, зокрема вживанню української мови на лекторіях у Львівському університеті на початку XX ст., організації приватної збірки на Всеукраїнській мистецькій виставці у Львові 1905 р., запрошенню до участі на Всеукраїнський національний конгрес у Відні (1921 р.) та ін. До розділу «Родина Грушевських» увійшли праці, в яких розглядається доля представників роду Грушевських: Сергія Григоровича, Григорія Миколайовича та Лева Григоровича. Опубліковано листи В. М. Перетца та Г. М. Грушевського до М. С. Грушевського та інші дослідження.

З'ясовується становище українських земель в Австро-Угорській і Російській імперіях та європейській дипломатії щодо них наприкінці XVIII та у першій половині XIX ст., розглядаються події Східної (Кримської) війни 1853 - 1856 рр. - яскравої й водночас трагічної сторінки історії українського народу, на основі широкого кола архівних джерел, періодичних видань та фахової літератури розкриваються особливості розвитку українського села, сільського господарства України та його інтеграції в світовий продовольчий ринок у XIX - на початку XX ст., викладено результати новітніх досліджень ключових питань Першої світової війни 1914 -1 918 рр., політичні сили українства цього періоду та актуалізацію "українського питання", бойові дії на українських теренах, соціально-економічні, духовні та повсякденні проблеми тогочасного суспільства, відтворено адекватне соціально-економічне та політичне обличчя пролетарських мас після Жовтневого перевороту, простежено суттєві трансформації, які спричинились до зміни їх суспільного статусу за умов гострої боротьби різних політичних сил в часи Центральної ради, Української держави Павла Скоропадського, Директорії та більшовицького ладу.

Досліджено взаємини Візантійської імперії й кочових варварських державних утворень середини VI ст. на основі посольських місій, описаних візантійським автором Менандром Протектором. Переклад окремих фрагментів джерела українською мовою здійснено автором і є першим в українській історіографії. Докладно проаналізовано відомості ранньовізантійського письменника Менандра Протектора стосовно тюркських кочових народів – тюрків і аварів та їх взаємодій з Візантійською імперією. Хронологічно праця Менандра охоплює події з 558 по 582 рр., періоду, коли виникають кочові державні утворення – Великий Тюркський та Аварський каганати. Досліджено взаємини Візантії з тюрками та аварами в другій половині VI ст. з точки зору ромейського сприйняття. Переглянуто застарілі погляди, розкрито основні недоліки, притаманні працям попередніх періодів. Виокремлено проблеми, перспективні для подальшого наукового дослідження.

З'ясовується становище українських земель в Австро-Угорській і Російській імперіях та європейській дипломатії щодо них наприкінці XVIII та у першій половині XIX ст., розглядаються події Східної (Кримської) війни 1853 - 1856 рр. - яскравої й водночас трагічної сторінки історії українського народу, на основі широкого кола архівних джерел, періодичних видань та фахової літератури розкриваються особливості розвитку українського села, сільського господарства України та його інтеграції в світовий продовольчий ринок у XIX - на початку XX ст., викладено результати новітніх досліджень ключових питань Першої світової війни 1914 - 1918 рр., політичні сили українства цього періоду та актуалізацію "українського питання", бойові дії на українських теренах, соціально-економічні, духовні та повсякденні проблеми тогочасного суспільства, відтворено адекватне соціально-економічне та політичне обличчя пролетарських мас після Жовтневого перевороту, простежено суттєві трансформації, які спричинились до зміни їх суспільного статусу за умов гострої боротьби різних політичних сил в часи Центральної ради, Української держави Павла Скоропадського, Директорії та більшовицького ладу.

Досліджено стосунки губернаторів османської провінції Кефе з кримськими ханами (кін. XV - сер. XVII ст.). Представлено теоретичну модель дослідження староукраїнських і старотурецьких рукописних документів. Розглянуто проблему відновлення та збереження фемінітивної спадщини української мови поч. XX ст. (на основі "Російсько-українського словника" за гол. ред. акад. А. Кримського та С. Єфремова). Охарактеризовано фраземіку Пантелеймона Куліша та Агатангела Кримського в парадигмі української лінгвокультури (на матеріалі драми "Байда, князь Вишневецький" і роману "Андрій Лаговський"). Увагу приділено газетній періодиці як джерелу дослідження життя та діяльності академіка А. Ю. Кримського. Досліджено деякі документи про долю звенигородської бібліотеки родини Кримських під час нацистської окупації. Увагу приділено виданням кримськотатарському фольклору ранньорадянськогої доби. Розглянуто історію становлення термінології назв китайського фемінізму. Досліджено афганські військові килими як явище протесту в мистецтві.

СХІДНІ ПАМ’ЯТКИ В УКРАЇНІ Когут Г. В. СХІДНІ КИЛИМИ ГЕТЬМАНЩИНИ, МОДА НА «ОРІЄНТ» ТА КОЗАЦЬКІ ГЕНЕАЛОГІЧНІ МІФИ 12 Огнева О. Д. МОНГОЛЬСЬКА ДУХОВНА СПАДЩИНА В УСТАНОВАХ УКРАЇНИ 14 Парацій В. М. ПАМ’ЯТКИ ЄВРЕЙСЬКОГО ЕТНОСУ В БЕРЕЖАНАХ: СИНАГОГА ІКІРКУТ 18 Ряполов В. М., Хесін В. О. КАРАЇМСЬКА КЕНАСА В ХАРКОВІ: ІСТОРІЯ, МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ, ПЕРСПЕКТИВИ РЕСТАВРАЦІЇ 23 Тарасенко М. О. «ЗАГАДКОВІ ІСТОТИ» НА АМУЛЕТАХ-ПІДВІСКАХ З ПІСОЧИНСЬКОГО МОГИЛЬНИКА зо СЕКЦІЯ II. ДАВНІЙ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СХІД: ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА Агай Кухі Амін МУЗИЧНА ТРАДИЦІЯ КАШКАЙСЬКИХ АШУПВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СУЧАСНОМУ СОЩОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ 35 Баукова А. Ю. ЄГИПЕТСЬКІ БОГИ НА СХІДНИХ ТЕРЕНАХ: СЕРАПІС ТА ІСІДА В КУЛЬТУРІ ТА МИСТЕЦТВІ РИМСЬКОЇ ПРОВІНЦІЇ АЗІЯ 38 Бауліна К. Ю. ВІДОБРАЖЕННЯ ТИТУЛУ «САТРАП» В ІЄРАРХІЇ ВИЩИХ ЧИНОВНИКІВ ПРИ ЦАРСЬКОМУ ДВОРІ АХЕМЕНІДСЬКИХ ПРАВИТЕЛІВ КОНЦЕПТ ПОТОЙБІЧНОГО ТРОНУ В НАРАТИВНІЙ ТА ВІЗУАЛЬНІЙ ДАВНЬОІРАНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ 46 Димидюк Д. А. ПРАЩА У ВІРМЕНІЇ ЕПОХИ ЬАГРАТИДІВ (КІНЕЦЬ IX - СЕРЕДИНА XI ст.) 50 Козак M. І. МОНГОЛЬСЬКЕ ОЗБРОЄННЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА ТА ЙОГО ДРУЖИНИ НА СТОРІНКАХ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ 56 Кузовков В. В. РУСИ У БАРДА’АІ ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА У ПРИКАСПІЙСЬКОМУ РЕГІОНІ У 40-х РОКАХ X СТОЛІТТЯ 59 Макогончук Н. В. ПОНЯТТЯ ЧЕСТІ В КУЛЬТУРІ ІСЛАМУ 63 Мельник В. М. БАЛАНСУВАННЯ МІЖ ВІЗАНТІЄЮ, КИТАЄМ І ПЕРСІЄЮ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТЮРКСЬКОГО ПОЛШАСАШТЕТУ 65 Михайлова Р. Д. КУЛЬТУРНІ КОНТАКТИ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ РУСІ ТА КРАЇН СХОДУ 70 Письмак Ю. О. ОРІЄНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ТА ПРОТОТИПИ «ТЮДОРІВСЬКОЇ» АРКИ 74 Сошніков А. О. ХАРКІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ У ХОЗАРСЬКИЙ ТА СТАРОРУСЬКИЙ ПЕРІОДИ (VIII-XII ст.) 77 Стародубець Г. М. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ЖІНКИ В ПЕРІОД ПРАВЛІННЯ ІМПЕРАТОРІВ ІСАВРІЙСЬКОЇ ДИНАСТІЇ 82 Chalyi А. О. CLIMAT CHANGES IN THE XVIIIlh CENTURY AND THEIR EFFECT ON THE OTTOMAN EMPIRE 86 4 СЕКЦІЯ III. ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА КРАЇН ДАЛЕКОГО СХОДУ Барштейн В. Ю., Андрейчин М. А. СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ЯПОНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ В МЕДАЛЬЄРНОМУ МИСТЕЦТВІ 89 Бойко С. С. ФЛОРИСТИЧНІ МОТИВИ В СЕМІОТИЧНОМУ ПОЛІ японської КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА: НАЦІОНАЛЬНИЙ КОСТЮМ 94 Ван Ке ЛЮ ШИКУНЬ ЯК ПАТРІАРХ СУЧАСНОГО ФОРТЕПІАННОГО МИСТЕЦТВА КИТАЮ 97 Вєдєнєсв Д. В. АСИМЕТРИЧНІ ЗАХОДИ ЗОВНІШНЬОЇ РОЗВІДКИ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (1949 - кін. 1960-х рр.) 100 Вовчук Л. А. РАДЯНСЬКІ СПЕЦСЛУЖБИ У8 ЯПОНСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ ЯПОНСЬКОГО КОНСУЛЬСТВА В ОДЕСІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД) Ю4 Ганський В. О., Чжоу В. ПОДОРОЖІ ПЕРШІХ ДАВНЬОКИТАЙСЬКИХ МАНДРІВНИКІВ І ВИТОКИ ПРОТОТУРИЗМУ В КИТАЇ 108 Гончаренко А. В. КНР У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА США ДЖ.Ф. КЕННЕДІУ 1961 р.: СПРОБА ПЕРЕГЛЯДУ ПРІОРИТЕТІВ 112 Калачова 1.1., Андрейчик К. В. ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОЛІ І СТАТУСУ ЖІНКИ В КИТАЙСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ В XX ст 116 Павленко С. С. КАМІМУРА СІН’ІЦІ: КОХАННЯ ЧИ КАР’ЄРА? 118 Чжан Мінь ВЗАЄМОДІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ І ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ В ОПЕРІ «СКОРБОТА ЗА ПОМЕРЛИМИ» ШИ ГУАННАНЯ: АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ 122 Чженгуан Ч., Бабунич Ю. І. ІСТОРІЯ ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТКУ КИТАЙСЬКОЇ ГРАВЮРИ НЯНЬХУА 125 Ян Юджі ОПЕРА ГУАН СЯ «ПСАЛМИ МУЛАНУ» ЯК ЗРАЗОК СУЧАСНОГО ОПЕРНОГО МИСТЕЦТВА КИТАЮ 128 СЕКЦІЯ IV. КРАЇНИ ТА НАРОДИ СХОДУ У НОВИЙ І НОВІТНІЙ ЧАС Байгалі СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СТУДЕНТСЬКИХ ОБМІНІВ МІЖ КНР І УКРАЇНОЮ 132 Garnyk L. P., Vitkovskyi Y. P., Al-Khalavani Kh. R. ECONOMIC DIPLOMACY AND NATIONAL SECURITY: UKRAINE IN LIGHT OF MIDDLE EASTERN STRATEGIC INTERESTS 135 Городня H. Д. РОЗВИТОК СПІВРОБІТНИЦТВА КАМБОДЖІ Й КНР У СФЕРАХ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ 138 Жень Цзеюй КИТАЙСЬКЕ ЖИВОПИСНЕ МИСТЕЦТВО Ж КОМУНІКАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ КУЛЬТУРНОЇ ІНДУСТРІЇ 142 Захарченко А. М. «ХИЗБАЛЛА» В РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОЦЕСАХ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ ПІСЛЯ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» 145 Зуб (Руденко) Н. М. МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ ТА МУСА-БЕК РАФІСВ: УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ТА АЗЕРБАЙДЖАНЕЦЬ-ЛІКАР 149 Зубаренко І. В. ЄГИПЕТ - ДЕКАДА ПІСЛЯ АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ: СПОДІВАННЯ І РЕАЛІЇ 153 Ковальков О. Л. РАДЯНСЬКА АГРЕСІЯ В АФГАНІСТАН (1979-1989) І УТВОРЕННЯ ТАЛІБАНУ 157 Ковальський С. В. КІПР В ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX ст 161 Мусійчук В. А. СОЦІАЛІЗМ У СУЧАСНОМУ В’ЄТНАМІ (НА МАТЕРІАЛІ СТАТТІ НГУЄНА ФУ ЧОНГА) 165 6 Мустафазаде Парвана Тельман кизи РЕСТАВРАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ТЮРКСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ПІСЛЯ ДРУГОЇ НАЛРНО-КАРАБАХСЬКОЇ ВІЙНИ 167 Ніпіаліді О. Ю. ЩОДО СУЧАСНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ У ПРОСТОРІ БЛИЗЬКОГО СХОДУ ТА ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ 169 Олійник О. М. ЯПОНІЯ НА ШЛЯХУ ДО НАДРОЗУМНОГО СУСПІЛЬСТВА 173 Отрощенко І. В. ПРОТИСТОЯННЯ ПРЕМ’ЄРІВ І СЕКРЕТАРІВ ЦК МНРП В МОНГОЛЬСЬКІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ТРАДИЦІЇ 178 Погорслова І. С. ПІВНІЧНОКОРЕЙСЬКА ЯДЕРНА ЗАГРОЗА: ПІДХОДИ РЕГІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ 181 Подрез Ю. В. ПЛАНУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ КНР В АФРИЦІ У XXI СТОЛІТТІ 185 Рашидов С. Ф. СУНІЗАЦІЯ СУЧАСНОГО АЗЕРБАЙДЖАНУ 188 Священко 3. В. АРАБСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ В ПЕРІОД МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ 191 Ціватий В. Г. МОДЕЛЬ І ТРАДИЦІЇ ДИПЛОМАТІЇ КОРОЛІВСТВА САУДІВСЬКА АРАВІЯ (КСА): МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА ШСТИТУЦЮНАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРСИ 195 Ямпольська Л. М. КУРДСЬКА АВТОНОМІЯ В ІРАНІ: ДО ПИТАННЯ ПРО СТВОРЕННЯ МЕХАБАДСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 200 СЕКЦІЯ V. РЕЛІГІЙНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ВЧЕННЯ СХОДУ Васильєва Л. А. СХІДНА ТА ЗАХІДНА ПАРАДИГМА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО ПУБЛІЧНОГО ДІЙСТВА 203 Данканіч А. С. ДОКТРИНАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ ЕСХАТОЛОГІЇ ІСЛАМУ СХІДНІ ВИТОКИ ІММОРТАЛІЗМУІ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ТРАНСГУМАН13МУ 210 Капранов С. В. ІДЗУЦУ ТОСІХІКО - ФІЛОСОФ І ВЧЕНИЙ 214 Карпіцький М. М. САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ ЛЮДИНИ В КАУШИТАКІУПАНІШАДІ 216 Польська 1.1. СЕМАНТИКА ДАВНЬОКИТАЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ МУЗИКИ 220 Стежко 3. В., Шалімова К. В. ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ ЯК ОСНОВА МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ (В ПАРАДИГМІ СХІД-ЗАХІД) 224 Tarasenko А. V. WORLDVIEW FOUNDATIONS OF THE LAW OF ANCIENT CHINA 228 СЕКЦІЯ VI. КРИМ: ІСТОРІЯ, КУЛЬТУРА, СУЧАСНІСТЬ Аблятіф P. М. РОЛЬ МЮСТЕДЖША УЛЬЮОСАЛА У СТВОРЕННІ СУЧАСНОЇ КРИМСЬКОЇ ДІАСПОРИ ТУРЕЧЧИНИ 232 Араджионі М. А. ТРАДИЦІЙНИЙ ГОЛОВНИЙ УБІР КРИМСЬКИХ ГРЕКИНЬ «ПЕРІФТАР» 236 Бачинська О. А. ОСМАНСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО АККЕРМАНСЬКОЇ ФОРТЕЦІ: ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД ТА ЙОГО АДАПТАЦІЯ ДО НОВИХ УМОВ ЖИТТЯ 1806-1807 рр 240 Геріх Д. С., Сенчило-Татліліоґлу Н. О. БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНІЗАЦІЮ КРИМУ ПОЕТА ДАНИЛА КОНОНЕНКА 244 Малежик Д. І., Нєгін К. С. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ АРХІЄПИСКОПА ЛУКИ КРИМСЬКОГО (В. ВОЙНО-ЯСЕНЕЦЬКОГО) (1946-1961) 247 Младенова Т. В. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КРИМУ: ВІД АНТИЧНИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 250 Оліцький В. О. СТАНОВІЦЕ ПЦУ В КРИМУ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ.. 255 Федчук О. Б. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ НУР-ДЕВЛЕТА В КРИМСЬКОМУ ХАНСТВІ У 1466-1478 рр 258 Шевченко А. М. СУФІЙСЬКА СПАДЩИНА У БУДЖАКУ ХНІ - ПОЧАТОК XIX ст 262 СЕКЦІЯ VII. МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ НАРОДІВ СХОДУ Борбенчук І. М., Корнгва 3. М. ОБРАЗ СТАМБУЛА У РОМАНІ ТУЛИ КІРЕМІТЧІ «МОЛИТВИ ЛИШАЮТЬСЯ НЕЗМІННИМИ» 268 Дащенко Г. В. ЦИКЛ «ШИ ПРО ДЕСЯТЬ РОЗЛУЧЕНЬ» («+Ш#»): ВІДЛУННЯ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ СЮЕ ТАО (ІШ, 768-832) 271 Дрига І. М. СЛОВО ЮНУСА ЕМРЕ ТА КНИЖНО-ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ XIV-XV ст 275 Жорнокуй У. В. ОСОБЛИВОСТІ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У ПОВІСТІ «ПОЧУТТЯ, РОЗУМ» ЧЖАН АЙЛІН 277 Ісаєва H. С. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ ШЛЯХЕТНОЇ КИТАЯНКИ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ДРАМІ ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА 280 Каблова Т. Б., Ховзун Б. П. КИТАЙСКА ПОЕЗІЯ ЭПОХИ ТАН ІСУН ЯК СУБЛІМАЦІЯ «СХІДНОГО РЕНЕСАНСУ» 284 Калько P. М. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ МОВИ ІЗ ПОЗИЦІЇ ТЕОРІЇ МНОЖИН 287 Костанда І. О. СТАНОВЛЕННЯ МОВНИХ НОРМ: ПРОЦЕСИ КОДИФІКАЦІЇ ЛЕКСИЧНОЇ НОРМИ В ЄВРОПІ ТА СТАРОДАВНЬОМУ КИТАЇ 290 Кундій А. С. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕДАЧІ МОТИВУ ВТРАЧЕНОГО КОХАННЯ У ЖІНОЧІЙ ПАЛАЦОВІЙ ЛІРИЦІ ЧАСІВ ДИНАСІЇ ЛЯО Смольницька О. О. ВИБРАНА ФЛОРИСТИЧНА СИМВОЛІКА В ОКРЕМИХ ГАЗЕЛЯХ ГАЗАЇ: МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ 299 Спотар-Аяр Г. Ю., Яницька І. Ю. ЕТНОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА КОМПЛІМЕНТІВ У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ 303 СЕКЦІЯ VIII. ІСТОРІЯ СХОДОЗНАВСТВА Бубенок О. Б. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НОМАДОЗНАВЧИХ СТУДІЙ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ 306 Valeev R. М., Vasylyuk О. D. UNPUBLISHED CORRESPONDENCE OF A. YU. KRYMSKY AND V. F. MINORSKY FROM ARCHIVAL CENTERS OF RUSSIA AND UKRAINE 309 Гандзюк О. M. КОНТЕКСТУАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ СЕМАНТИКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА У РОМАНІ АНАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО «АНДРІЙ ЛАГОВСЬКИЙ» 311 Г анус С. О. УЖГОРОДСЬКИЙ ІСТОРИК КАЗИМИР ГУРНИЦЬКИЙ ТА ВІДРОДЖЕННЯ СХОДОЗНАВЧОЇ СПАДЩИНИ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО 315 Горболіс Л. М. СХОДОЗНАВЧА СКЛАДОВА ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ДОРОБКУ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО 319 Кіктенко В. О. ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ, ФІЛОСОФІЇ, МОВ НАРОДІВ СХІДНОЇ, ПІВДЕННОЇ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ В ІНСТИТУТІ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А. ІО. КРИМСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ 321 Левенець О. М. РАДЯНСЬКИЙ ФАКТОР ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ СХІДНИХ НАРОДІВ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ СЕМЕНА РОЗЕНФЕЛЬДА В 60-70-х pp. XX ст 329 Петрова Ю. І. «ХОДІННЯ ПО МУКАХ»: АРАБІСТИКА В КИЄВІ В 1940-х- 1950-х рр 333 10 Радівілов Д. А. СУЧАСНИЙ СХІД У ДОСЛІДЖЕННЯХ ІНСТИТУТУ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А. Ю. КРИМСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ 337 Резнік І. С. ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДОКУМЕНТІВ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО З ФОНДІВ ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ-МУЗЕЮ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ (ДО 150-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ ВЧЕНОГО) 342 Ромащенко Л. І. РОКСОЛАНА-ХУРРЕМ В ІСТОРИЧНИХ СТУДІЯХ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО 352 Стецюк В. Б. СХОДОЗНАВСТВО Ж КАР’ЄРНА СТРАТЕГІЯ: СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ФЕДОРА БОРЖИМСЬКОГО 357 Тарасюк Т. М., Смик А. Ю. НАУКОВІ ГОРИЗОНТИ «СХОДОЗНАВЧИХ ЧИТАНЬ А. КРИМСЬКОГО» 361 Філянін Є. П. УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ ПРО СУСІДНІЙ ТЮРКСЬКИЙ СВІТ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ «КИЕВСКОЙ СТАРИНЫ») 364 Хоменко О. А. НЕВІДОМИЙ ДОКУМЕНТ ПРО ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКИХ РУХІВ В АЗІЇ' ВІД ІВАНА СВІТА 367 11