Індекс рубрикатора НБУВ: В655.27

Рубрики:

Періодичні комети

Шифр НБУВ: Ж14258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: В652.49

Рубрики:

Магнітне поле і електричний заряд Сонця

Шифр НБУВ: Ж14258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто вплив російського та українського фольклору на творчість польського письменника Я. Івашкевича на прикладі одного з його ранніх прозових творів - "Легенди про святого Меркурія Смоленського".

Рассмотрено влияние русского и украинского фольклора на творчество польского писателя Я. Ивашкевича на примере одного из ранних его произведений - "Легенды о святом Меркурии Смоленском".

The article represents the characteristic of the influence of Russian and Ukrainian folk exerted on the prose by the Polish writer Jaroslaw Iwaszkiewicz on the example of one of his early prose works: "The Legend about the Saint Mercury from Smolensk".

Розраховано щоденні значення спалахового індексу в рентгенівському діапазоні (XFI) для періоду з 01.01.86 р до 31.05.02 р. Проаналізовано поведінку індексу XFI протягом 22-го та 23-го циклів у порівнянні зі спалаховим індексом в оптичному діапазоні (OFI) та індексом відносного числа сонячних плям. Показано, що енергія, яку випромінили рентгенівські спалахи за перші 77 місяців 22-го циклу, майже в п'ять разів перевищує аналогічний показник нинішнього циклу. У спектрах потужності спалахових індексів XFI та OFI виявлено статистично значущі максимуми, що відповідають періодам 25,5, 36,5, 73, 116, 150 діб, які, ймовірно, відповідають частотам спалахової діяльності Сонця. Запропоновано гіпотезу про імовірний вплив змінного електричного заряду Меркурія на виникнення спалахів і зроблено відповідні розрахунки.

Зазначено, що для одержання данних щодо схилень Сонця, Меркурія та Венери використовувалися їх спостережені зенітні відстані, одержані Г. К. Ціммерманом на вертикальному крузі Репсольда Миколаївської обсерваторії в 1929 - 1957 рр. Значення зенітних відстаней за спостереженнями 1929 - 1937 рр. і 1945 - 1950 рр. були опубліковані, а дані 1951 - 1957 рр. ніколи не публікувалися. Схилення Сонця, Меркурія та Венери зведені до центра Землі. Спостереження порівняно з ефемеридою DE 403.

В космогонічному контексті вивчаються 11 особливостей кометної групи, що має можливий зв'язок з Плутоном. Всього розглядається шість механізмів взаємозв'язку комет з планетою. Деяким особливостям важко дати космогонічну інтерпретацію. Нерівномірність перигеліїв віддалених вузлів, надлишок комет з періодами, меншими за 1 000 років, великі перигелійні відстані, деякі фізичні характеристики краще узгоджуються з еруптивним і зіткнювальним механізмами походження комет. Разом з тим кореляційні відношення між деякими параметрами, закономірності у значеннях постійної Тіссерана, невелика асиметрія розподілу вузлів непогано узгоджуються і з механізмом захоплення комет. Одержано велику ймовірність зустрічі та прямого зіткнення койперових тіл з Плутоном та його супутником (можливо і супутниками). Не виключено, що паралельно діють кілька механізмів взаємодії комет з Плутоном.

Досліджено групу з 59-ти комет з різними орбітами, що перетинають площину руху Плутона на відстанях 29,5 - 49,5 а. о. Показано, що вони мають відносно великі перигелійні відстані та специфічний розподіл нахилів орбіт. У розподілах довготи перигеліїв і віддалених вузлів виявлено нерівномірності, не характерні загальній сукупності комет. Більшість вузлів і перигеліїв орбіт комет відібраної групи концентруються у двох протилежних інтервалах довготи. Широти їх перигеліїв добре корелюють з перигелійними відстанями. Спостерігається помітна кореляція між параметрами, що входять до критерію Тіссерана. Для "молодших" комет з еліптичними орбітами відстані віддалених вузлів корелюють з самими відстанями Плутона на відповідній довготі. Зроблено висновок про реальність кометного сімейства Плутона.

Чергова стаття є тридцять другою в серії публікацій, присвячених проблемам геоінформатики - предмету досліджень і головній меті нової науки, методам вирішення її специфічних завдань. Розглянуто новий науковий напрям - галактичну планетологію. Показано, що історія Місяця і планет земної групи (Меркурія, Землі, Марса) тісно корелює з історією і структурою нашої Галактики Чумацький Шлях. Отже, головні події планетарної історії визначаються галактичним календарем, запропонованим авторами. Вироблено нову, галактичну, інтерпретацію результатів вивчення давнього магнітного поля, одержаних англійськими селенологами (А. Стеферсоном, Д. В. Коллінсоном, С. К. Ранкорном) на основі дослідження зразків місячних порід, доставлених космічними апаратами "Аполлон". Нова інтерпретація даних місії "Аполлон" надає винятково цінну інформацію щодо хронометричності галактичних циклів.

Вивчено геологічну циклічність нафтогазоносних регіонів України. Інформацію, яку одержано з кам'яної оболонки Землі за допомогою "періодичного закону історичної геології" А. Є. Кулінковича, зіставлено з даними про рівень поверхні океанів у фанерозої, рух Сонячної системи в Галактиці та зміни в процесі цього руху кінетичної та потенціальної енергій. Показано, що на перигелійній ділянці орбіти Земля має найкулястішу форму, найбільші швидкість руху (250 км/с) та кінетичну енергію, але найменші глибини океанів і швидкість обертання навколо осі. Із переміщенням до апогалактію кінетична енергія, що є мірою механічного руху планети, зменшується (швидкість падає до 206 км/с), а зростає потенціальна енергія, яка обумовлює форму Землі та взаємне розміщення окремих її частин у силовому полі. Завдяки останній здійснюється зміна швидкості обертання Землі та процеси перебудови її поверхні. Ізостатична рівновага в сучасну геологічну епоху підтримується за рахунок розмиву земної поверхні на високих гіпсометричних рівнях і седиментації порід на низьких, а також перерозподілу земної речовини на рівні астеносферного шару. Міцність земної речовини є незначною, порівнюючи з силами, що діють на неї, тому земна речовина веде себе як рідина у власному полі тяжіння. Тільки літосфера утворює на поверхні планети ряд великих і малих плит. Механізм плитової тектоніки працює на Землі завдяки існуванню рідкої води, яка зумовлює часткове плавлення, перерозподіл геологічної речовини в підошві літосфери, денудацію, перенос і седиментацію порід на її поверхні. Плитова тектоніка є явищем історичним: виникла з появою океанів і з їх зникненням щезне.

Усю різноманітність геологічних процесів спричинено законом постійності моменту кількості руху. Розмив, перенос, седиментація, а також формування та переміщення астеносферного шару - все це координується та здійснюється примусово шляхом перерозподілу моменту кількості руху, який спричиняє зміну швидкості обертання Землі навколо своєї осі та її ротаційну компоненту. Різна швидкість руху Сонячної системи по галактичній орбіті та різне її положення стосовно осі Галактики протягом аномалістичного року дозволяють виділити галактичні сезони розвитку Землі: весну, літо, осінь та зиму. Для кожного з цих сезонів характерні свої параметри руху Землі та геотектонічного режиму її розвитку в усі геотектонічні епохи. Нафтогазоносні регіони України виникли у весняні сезони: Волино-Подільський - у каледонський, Дніпровсько-Донецький та Придобрудзький - у герцинський, Причорноморсько-Кримський - у кімерийський та Прикарпатський - в альпійський. Космічні весни є також епохами оновлення біологічних видів і нагромадження збагачених органічною речовиною осадків (доманікіти, баженіти, меніліти).

Розглянуто історію дослідження і космогонію тіл Сонячної системи, сучасний стан планетної космогонії, процес утворення планет та їх супутників, особливості внутрішньої будови планет земного типу та Місяця, магнітні поля планет земної групи, супутників і астероїдів. Висвітлено загальні питання формування дифузно-відбитого шершавими поверхнями випромінювання. Охарактеризовано умови освітлення, параметри поля відбитого випромінювання (фотометричні, поляризаційні та теплові властивості). Приділено увагу радіолокаційним спостереженням. Наведено основні результати дослідження Місяця, планет земного типу (Марса, Меркурія, Венери), карликових і малих планет (астероїдів).

Піонерські спроби побудови сучасної картини Всесвіту, в якій крім сил тяжіння діють електромагнітні сили, були зроблені в Інституті математики Української академії наук: в 1920-хроках академік Д. О. Граве з учнями провів дослідження впливу електричних і магнітних сил на рух планет Сонячної системи. Створена при цьому математична модель дозволила отримати якісне пояснення відхилень між розрахунками за законом Ньютона і експериментальними даними. Введено поняття області в навколоземному просторі, де відбувається взаємодія сонячного вітру з геомагнітнним полем. На початку 1960-х рр. за допомогою космічних апаратів ця область була відкрита і одержала назву "магнітосфера". Стаття містить розповідь про результати цих маловідомих досліджень.

Розглянуто питання походження, будови й еволюції географічної оболонки планети Меркурій. Детально описано тектонічні та геологічні процеси, їх прояв і роль у сучасній геодинаміці планети. Особливу увагу приділено номенклатурі Меркурія. Висвітлено рельєфні особливості планети з описом типових для Меркурія елементів поверхні. Наведено авторські концепції щодо виділення й ідентифікації ландшафтів в умовах Меркурія. Детально описано типові для планети ландшафти. Наведено комплексну характеристику природи планети - від походження окремих природних об'єктів до набуття ними сучасного вигляду.

Індекс рубрикатора НБУВ: В381.53,022

Рубрики:

Сцинтиляційні лічильники

Шифр НБУВ: РА430662 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: В654.22

Рубрики:

Сатурн

Шифр НБУВ: Ж14258 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено факти наукової біографії видатного українського астрометриста Миколи Миколайовича Євдокимова. Основні напрями роботи талановитого вченого та організатора науки були присвячені дослідженню зодіакальних і слабких приполярних зір, виведенню їх паралаксів; визначенню прямих піднесень і схилень опорних зір і великих планет Сонячної системи. Попри низку біографічних публікацій, які висвітлюють певні аспекти наукової, організаційної та педагогічної діяльності астронома, встановлено відсутність комплексної праці, присвяченої відтворенню його повної наукової біографії. Мета статті - узагальнення результатів комплексного історико-біографічного дослідження життя і творчості астронома професора Миколи Миколайовича Євдокимова. Через вивчення архівних ретроінформаційних ресурсів з'ясовано основні віхи біографії ученого, етапи його науково-дослідницької та організаційної роботи. Досліджено повну бібліографію праць М. М. Євдокимова, який виконував системні спостереження змінних зір, комет, метеорних потоків, місячних і сонячних затемнень; вивчав проходження Меркурія по диску Сонця; здійснював сейсмічні дослідження; проводив системні дослідження астрономічних інструментів; брав участь у роботах з визначення положень зір-реперів для астероїда (433) Ерос. Розглянуто науково-педагогічну діяльність проф. М. М. Євдокимова, який викладав комплекс математичних, астрономічних і геодезичних дисциплін у різних закладах вищої освіти: Харківському державному університеті, Харківському технологічному інституті, Харківському геодезичному інституті, Харківському інженерно-будівельному інституті. Документально підтверджено доробок ученого у період трансформації організаційних структур Харківської астрономічної обсерваторії та кафедри астрономії у 20-х рр. ХХ ст.; участь у розбудові геодезичної науки та створенні Служби часу у Харкові; наведено приклади громадської діяльності астронома у різних спілках астрономів (Німецькому астрономічному товаристві, Всеросійському астрономічному союзі, всесоюзному Бюро довгот, астрометричній комісії Астрономічної ради АН СРСР та ін.), де М. М. Євдокимов представляв українську астрономічну науку.

Проаналізовано науково-дослідну діяльність українського астронома Миколи Миколайовича Євдокимова, який працював у галузі астрометрії. Основні роботи астронома, виконані за допомогою меридіанного кола Репсольда, присвячені визначенню паралаксів зір, положень зодіакальних, слабких приполярних зір та положень великих планет. У Харківській астрономічній обсерваторії М. М. Євдокимов виконував системні спостереження сонячних та місячних затемнень, зокрема взяв участь в обсерваторських експедиціях у період повних сонячних затемнень 1914 та 1936 рр., вивчав проходження Меркурія по диску Сонця, спостерігав комети (Галлея, Делавана, Стірнса, Понс-Віннеке) та метеорні потоки, брав участь у роботах з визначення положень зір-реперів для астероїда (433) Ерос, провадив системні дослідження меридіанного кола та брав участь у розробці нових астрономічних інструментів, організовував роботу обсерваторської Служби часу та започаткував визначення схилень зір шляхом вимірювання сум і різниць зенітних відстаней пар зір способом Сандерса - Раймонда (за допомогою меридіанного кола та пасажного інструмента).