Розглянуто літературний процес на Волині від найдавніших часів до сьогодення. Висвітлено історію Волині у теоретичній спадщині М.І.Костомарова та С.М.Соловйова, луцький період педагогічної діяльності українського письменника П.О.Куліша і Л.Українки, стилістичні функції фразеологізмів у романі У.Самчука "Волинь", еволюцію ліричного героя та поетику образів у ліриці В.Слапчука. Проаналізовано культурно-просвітницьку діяльність інтелігенції Волині у 1900 - 1914 рр., образ Волині у структурі художнього цілого на матеріалі літератури ХХ ст., народнопісенні засоби образності у мові сучасних волинських поетів тощо.

Висвітлено актуальні проблеми поетики й естетики класичної літератури Ренесансу та епохи романтизму. Розглянуто специфіку формування есеїстичної стилістики у художньому просторі "Анатомії меланхолії" Р.Бертона (1621 р.). Проаналізовано модерністську рецепцію творчості ірландського поета першої половини XIX ст. Д.Менгена. Запропоновано нове бачення провідних мотивів, що характеризують образ Стівена Дедала у романах Д.Джойса "Улісс" і "Портрет художника в юності". Значну увагу приділено біблійній проблематиці у комічних романах-фантазіях М.Спарка, а також інтерпретації ідей та уявлень Платона у романістиці А.Мердока.

Розглянуто віршування І.Франка або версифікацію - ту частину поетики, що є певною системою організації поетичного мовлення. Діахронічно і синхронічно досліджено всі віршовані твори Каменяра (поезії, поеми, віршовані драми) у плані метрики, ритміки, строфіки і римування. Частково розглянуто риму поета, з'ясовано елементи віршової майстерності та новаторства І.Франка, а також визначено його роль у розвитку українського віршування ХІХ ст.

Розглядаються актуальні проблеми мовознавства та літературознавства. У мовознавчих працях досліджується мовна та мовленнєва семантика, в тому числі у її новому - когнітивному - ракурсі, функціональна взаємодія текстових внесень в англомовних текстах малої прозової форми, усномовні особливості катойконімів (на матеріалі говірок Черкащини), оптимізація наукового викладу тощо. Літературознавчі роботи присвячені аналізові художнього тексту, його мотивам, образам, традиціям. Характеризується символіка вогню в українському фольклорі та творчості Т.Г.Шевченка, поетика метафоричного слова неокласиків, специфіка образності у новелі Г.Косинки "В житах", проблеми психологічного аналізу персонажу (В.Шекспір та П.Мирний), загадка як елемент художнього мислення та ін.

Розглянуто відбиття традиції готичного роману в одній з найпопулярніших "жахливих історій" М.В.Гоголя - "Страшна помста". Готичну спадщину простежено на різних рівнях поетики: це й характери "вселенського злочинця" та його жертви; сюжет, в основу розвитку якого покладено таємницю, жах та напружене очікування, а також проблеми родової провини і прокляття, кари й покути, релігії та безвір'я, інцесту, місця окремої долі в загальному плані Провидіння. Поєднання рис готичної літератури і романтизму надає своєрідного забарвлення неповторному авторському стилеві.

Розглянуто основні етапи розвитку літератур Близького та Далекого Сходу, розкрито особливості композиції, художніх засобів східних творів. Висвітлено особливості єгипетської, індійської, китайської, корейської, японської, грецької та шумеро-аккадської міфології, поетики індійських та арабських казок, архаїчних та класичних епосів. Викладено принципи вивчення священних книг народів Сходу: Веди, Авести, Старого та Нового Заповіту, Корану, Лунь юй. Охарактеризовано перську, китайську, японську та арабську літератури.

Розглянуто художню прозу англійських письменників ХХ ст. - Джойса і Честертона та використання єпіфанії як одиного з елементів поетики художнього твору. Показано, що єпіфанія є однією з складових частин католицької релігії, і вперше трактується як елемент поетики в прозі Джойса. Їі риси можна простежити також в оповіданнях іншого письменника, пов'язаного з католицизмом - Честертона. Підкреслено, що в художніх творах Джойса та Честертона єпіфанія є сюжетно-композиційним центром, яка поглиблює психологізм головних героїв та впливає на розвиток часу художнього твору.

Аналізується українська епістолярна критика XIX - початку XX ст. На матеріалі листів українських письменників з'ясовуються їх погляди на роль і завдання літературної критики, характеризуються особливості так званої письменницької критики, простежується становлення, специфіка функціонування епістолярних літературно-критичних оцінок. Досліджується поетика листа як жанру, що містить у собі літературну критику.

Досліджено жанрове розмаїття творів малої форми Є.Ярошинської та особливості поетики її оповідань, новел, образків, нарисів. Розглянуто принципи вибору письменницею певного жанру, характерні риси художнього відображення дійсності з врахуванням її світоглядних позицій на підставі традицій християнської моралі.

Представлено аналіз лірики Є.П.Плужника (1898 - 1936) - перекладача, лексикографа, укладача антології - в художньо-філософському плані, досліджується її поетика у зв'язку з тлумаченням філософської думки автора. У роботі інтерпретуються біблійні, віталістичні та екзистенціальні мотиви лірики письменника, вивчається "діалог" з філософськими вченнями, визначається мистецька специфіка творів "Дні", "Галілей", "Квадрат".

Проаналізовано консептизм - один з найбільш впливових напрямів метафізичної поезії у європейській літературі кінця XVI - XVII ст. Досліджено особливості тематики, поетики, стилістики творів даного напряму. Розглянуто типові риси окремих національних варіантів консептизму, перш за все, іспанського й українського (твори Ф. де Кеведо і Л.Барановича), а також частково італійського й англійського. Встановлено моменти подібності та розбіжності у сферах творчості іспанського і українського поетів. За результатами даного зіставлення доведено, що метафізична поезія Л.Барановича є промовистим прикладом консептизму в українській літературі доби бароко.

Запропоновано результати Всеукраїнського наукового семінару, проведеного 29-30 травня 1998 року на базі Острозької Академії. На сучасному науковому матеріалі осмислюються проблематика і поетика драми "Камінний господар" Лесі Українки. Автори досліджують зв'язок цього вершинного твору української письменниці із естетичним досвідом світової літератури, зокрема, із середньовічною естетикою, успішно апробуючи різні наукові методики - міфологічну, структуральну, феміністичну.

Проаналізовано останній діккенсівський роман "Таємниця Едвіна Друда" (1870), побудований як кримінально-детективна історія, і є готичним за своєю поетикою. Підкреслено, що легендарний Клойстергемський собор створює навколо себе химерну атмосферу таємничості, підсвідомих страхів і напруженого очікування, який можна вважати одним з "найготичніших" образів роману. Подібний до нього genius loci - злий дух собору та його мимовільна жертва - Джон Джаспер, літературний нащадок численних "всесвітніх злочинців" готики, якому властиві демонічні та трагічні риси, запозичені у романтиків та французьких "проклятих поетів".

Висвітлено проблеми філософії та поетики щодо однієї з провідних тем у російській та світовій культурі - смерті. Досліджено витоки концепції смерті у російській романтичній літературі. Охарактеризовано символи смерті та безсмертя.

Осмислено іманентну креативну логіку літературного процесу як аспект онтологічних культуротворчих відношень у ході дослідження реалій, репрезентованих українською, російською та західноєвропейськими літературами, хронологічно локалізованих у ряді історичних періодів - від середньовіччя до сучасності - та конститутивних для різних планів літературогенези: актуалізації міфопоетичних свідомісних архетипів, рефлексії категоріальної семантики жанру, рецепції філософських та ідеологічних концепцій, інтертекстуалізації та формування поетики літературного твору. Висвітлено функціональність християнізації світогляду в жанрогенезі української та російської легенди. Визначено особливості рефлективного аспекту жанроутворення у західноєвропейських літературах Відродження. Охарактеризовано чинники культурного феномену "зламу століть" та своєрідність його літературної складової. Виявлено жанрові модифікації російського нарису кінця ХІХ ст. Досліджено формотворчу продуктивність міфопоетичного мислення в сучасному соціокультурному контексті. Проаналізовано генеровані літературною рефлексією ХХ ст. концепції постмодернізму. Наведено поетологічний план вивчення літературних творів на основі досліджень рецепції ряду міфологем, принципів та складових образотворення, особливостей часопросторової організації та інтертекстуальності у зразках української та російської літератур ХІХ та ХХ ст.

Досліджено діяльність Михайла Бахтіна - видатного вітчизняного мислителя, літературознавця, теоретика мистецтва. Запропоновано окремі фрагменти праць автора, зокрема: "Проблеми творчості Достоєвського" (1929 р.), "Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя" (1965 р.), "Питання літератури й естетики" (1975 р.), "Естетика словесної творчості" (1979 р.), "Проблеми поетики Достоєвського" (1979 р., 4-е вид.) та ін.

Розглянуто спільне та відмінне у пунктуації української та румунської мов, модальне значення необхідності в українських прислів'ях, структурно-граматичну класифікацію біблійних фразеологізмів. Висвітлено правописні проблеми української мови кінця ХХ ст., основні шаблони та засоби авторської індивідуалізації тексту газетного привітання, основи та методику розробки комунікативної навчальної програми. Охарактеризовано фоносемантичні особливості поетики Л.Костенко, специфіку використання імперативних форм у творах О.Гончара, лексико-стилістичні засоби характеристики персонажів у новелах П.Мериме, складнопідрядні речення часу у творах О.Кобилянської, мовні засоби вираження градації у творах О.Довженка.

Розглянуто міфоритуальний сценарій створення пісенної моделі світу, топоси та формули у функціональній двоєдиності поетичного канону. Основну увагу приділено бінарній полярності, семантичним координатам і кодам міфоритуальної метасхеми у мотивах ліричної пісні, множинності символічних формул долі у фольклорі, рефлексам архетипів свідомості у культурному концепті "доля", реміфологізації та ритуалізації у пісні, а також упорядкуванню мікрокосмосу людини у словесному вимірі. Детально проаналізовано генетичні витоки фольклорної поетики та універсальну мову символів еросу в народній пісні. Охарактеризовано взаємоперетини протилежних структур у процесі народження індивідуального в популярній любовній пісні.

Досліджено один зі шляхів сприйняття та засвоєння античності в українській літературі 20 - 30-х років ХХ ст. за допомогою матеріалів творчості поета-неокласика Миколи Зерова. Проаналізовано систему поглядів митця на античність як тип культури, її роль і місце у вітчизняному літературному процесі. Визначено особливості рецепції та трансформації античних традицій у поетичній спадщині неокласика, зокрема, інтерпретації античного міфу та провідних мотивів римської лірики, використання окремих жанрів античної поетики.

Предметом розгорнутого аналізу є поетика сатири Леся Мартовича. Автор досліджує естетичну природу сміху Мартовича, акцентує увагу на своєрідності його сатиричних образів, сюжетів, конфліктів, простежує характерні риси його індивідуального стилю (іронія, сарказм, дотеп, езопова мова тощо). У центрі дослідження - мала проза письменника та її суспільна й естетична значимість.