Проаналізовано роль конфліктів у транзитивних суспільствах. Описано образ постлюдини цивілізаційного суспільства, моральну складову в ідеології соціуму. Висвітлено проблеми метафізики свободи. Розглянуто питання соціальної безпеки у контексті трансформаційних соціальних процесів, систему магістральних підходів і напрямків боротьби з тероризмом. Розкрито методологічні засади дослідження етнонаціонального тероризму. Наведено результати експериментального дослідження процесу соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників до діяльності за особливих умов. Визначено чинники, які впливають на адаптацію працівників органів внутрішніх справ.

Проанализирована роль конфликтов в транзитивных обществах. Описаны образ постчеловека цивилизационного общества, моральная составная в идеологии социума. Освещены проблемы метафизики свободы. Рассмотрены вопросы социальной безопасности в контексте трансформационных социальных процессов, система магистральных подходов и направлений борьбы с терроризмом. Раскрыты методологические основы исследования этнонационального терроризма. Приведены результаты экспериментального исследования процесса социально-психологической адаптации офицеров-выпускников к деятельности в особых условиях. Определены факторы, влияющие на адаптацию работников органов внутренних дел.

Розкрито сутність проекту "Геном людини", показано його вплив на людське буття в усіх його проявах та на формування інформаційно-геномної парадигми. Проаналізовано взаємозв'язки геномного проекту з нанотехнологіями та робототехнікою, які разом складають GNR-технологічний комплекс. Доведено, що проект "Геном людини" дозволяє вирішити ряд медичних проблем у лікуванні спадкових захворювань, а у взаємодії з нанотехнологіями та робототехнікою формує феномен антропоморфізації техносфери. Показано, що практика реалізації проекту "Геном людини" робить не передбачуваним майбутнє людського виду. З'ясовано, що геномні технології можуть здійснити радикальний вплив на геном людини, здатність генерувати велику кількість модифікацій тілесності, суб'єктивності та сприйняття. Обгрунтовано, що наслідком впровадження геномних технологій є поява постлюдини.

Розглянуто консерватизм як предмет феноменологічного дослідження. Проаналізовано менталітет як фактор збереження національної ідентичності за умов сучасних соціокультурних викликів. Висвітлено особливості соціального управління в американському суспільстві. Визначено особливості філософських вимірів буття людини в японському екзистенціалізмі Кіотської школи. Досліджено моральну проблематику в контексті парадигмальних трансформацій нової онтології. Розкрито поняття духовності та духовно-моральний розвиток особистості у сучасному світі. Висвітлено особливості функціонування антикультових організацій в Україні. Розглянуто проблеми досліджень історії національної філософської думки в Україні. Проаналізовано семіозисне мислення як універсальний спосіб розуміння сучасного музичного мистецтва. Досліджено питання розуміння потреби інтерпретації екології та футурології у контексті тлумачення проблеми постлюдини та "постдовкілля". Наведено соціальні тендеції розвитку вітчизняного освітнього простору.

Окреслено особливості експлікації поняття "постлюдина". Розкрито вплив провідних характеристик інформаційного суспільства на формування постлюдини. Стверджено, що контури постлюдини в інформаційному суспільстві можна окреслити у когнітивному, ціннісному, комунікативному та індивідуалізованому вимірах. Наголошено на тому, що перспективним є розгляд людини в усіх її буттєвих проявах, які включають емпіричні та трансцендентальні властивості.

Розглянуто одну з ключових проблем філософії освіти - втрату людиною звичного етико-онтологічного ставлення до життя та виникнення нового виду "постлюдини" (транслюдини). Констатовано втрату базових аксіологічних детермінант людини та природи (біосфери). Доведено, що найголовнішим пріоритетом сучасної освіти має стати усвідомлення відповідальності людини за долю життя на планеті Земля. Наголошено на необхідності зміцнення статусу гуманітарних дисциплін у ланці вищої освіти.

Рассмотрена одна из ключевых проблем философии образования - потеря человеком привычного этико-онтологического отношения к жизни и возникновения нового вида "постчеловека" (транслюдины). Констатирована потеря базовых аксиологических детерминант человека и природы (биосферы). Доказано, что главным приоритетом современного образования должно стать осознание ответственности человека за судьбу жизни на планете Земля. Предложено укрепить статус гуманитарных дисциплин в звене высшего образования.

Considered one of the key problems in philosophy of education - the loss of a man accustomed ethical-ontological approach to life and the emergence of a new kind. Stated the loss of basic axiological determinants of man and nature (biosphere). It is proved that the main priority of modern education should be a sense of responsibility for the destiny of human life on planet Earth. Proposed strengthening of the status of humanities in the chain of higher education.

Досліджено зміст ідей трансгуманізму та їх роль в осмисленні концепції постлюдини. Розвиток ідей трансгуманізму зумовлений науково-технічними революціями у галузі наукомістких технологій, їх філософським осмисленням щодо впливу на біосоціоприродне буття людини у всій його тотальності. Виділено основні етапи становлення трансгуманізму як філософської течії, проаналізовано світоглядні засади трансгуманізму. Доведено, що трансгуманізм як ідейно-філософська течія спрямований на осмислення ролі розвитку сучасних надтехнологій у глобальному конструюванні світу людини, природи та суспільства. Увагу приділено аналізу тенденцій трансформації всіх сфер людського буття під впливом індустрії сучасних технологій. Акцентовано увагу на ймовірні наслідки застосування супертехнологій у перетворенні антропокосмосу в контексті ідей трансгуманізму і пов'язані з цим ризики, а також на можливість запровадження певних обмежень щодо поширення потенційно небезпечних наукомістких технологічних практик.

Розглянуто та обгрунтовано необхідність трансформації гуманітарного знання на рівні зміни парадигми гуманітаристики, її вплив на розвиток сучасної науки та освіти. Виокремлено чотири основні етапи переходу від людини до постлюдини в трансгуманітарному процесі: біологічний, спрямований на розгадку і використання генетичного коду людини; кіборгічний, який має на меті поєднання людини з машиною; інформаційний, головною ознакою якого є так зване «завантаження» – перенесення свідомості людини з біологічного тіла в комп’ютер; віртуальна реальність. Охарактеризовано сутність концепцій, які мають у сучасному науковому знанні домінуючу роль, зокрема гіпотезу Геї, на прикладі якої можна спостерігати, як народжується наукове знання; концепція аутопоезису, яка є сучасною теорією живих організмів, соматичний есенціалізм, зокрема, як стратегію природовідповідної освіти.

Рассмотрены вопросы трансформации гуманитарного знания на уровне изменения парадигмы гуманитаристики, ее влияние на развитие современной науки и образования. Выделены четыре основных этапа перехода от человека к постчеловеку в трансгуманитарном процессе: биологический; киборгический; информационный, главным признаком которого является так называемая «загрузка» – перенос сознания из биологического тела в компьютер; виртуальная реальность. Охарактеризована сущность концепций, которые имеют в современном научном знании доминирующую роль, в частности гипотеза Геи, на примере которой можно наблюдать, как рождается научное знание; концепция аутопоезиса, являющаяся современной теорией живых организмов, соматический эссенциализм – стратегия природосоответствующего образования.

Seminars on the topic was held at the Institute of Higher Education of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. The intersubjective experience of understanding and discussion of issues within the topic was presented in the participants’ presentations.

Вибудовано авторську концепцію "псевдо" в культурі на прикладі PR тіла в "нібитології" (als ob) людського буття. Сучасну соматологію розкрито через деконструкцію тіла й тілесності в постмодерністських і поп-культурних практиках доби Постсучасності, Посткультури, Постлюдини.

Аргументується думка про необхідність внесення змін у парадигму філософської антропології, що була започаткована на початку ХХ ст. Відзначено зрушення та тенденції у сучасному становищі та розумінні людини: увага до природного начала людини, зростаючий вплив на людину соціальних чинників, відмова від прагнення до духовності, тенденції, що позначаються терміном "постлюдина".

Проаналізовано філософсько-антропологічні позиції Декарта та Паскаля у контексті гострих проблем сучасної філософської антропології. Висловлено переконання в тому, що їхні ідеї надають змогу краще зрозуміти сутність сучасної антропологічної кризи та осмислити можливі способи протистояння сучасним тенденціям перетворення людини на постлюдину. Використано методи компаративістики та історико-філософської аналітики. Перспективи подальшого дослідження теми пов'язані з поглибленим вивченням зав'язків людського організму з духовними явищами і процесами.

Мета роботи - ідентифікація релігійного фактору у вченні трансгуманізму, визначення його ролі в ідеології цієї течії думки і виявлення можливих меж втручання технологій в природу людини. Методологічною основою статті є ідеї трансгуманізму. Роботи зможуть в недалекому майбутньому пройти тест Тюрінга, стати "електронними особистостями" й отримати політичні права, хоча питання про можливість машинної свідомості та самосвідомості залишається відкритим. В особі роботів людство створює собі помічників, еволюційну конкуренцію з якими при вихідних даних воно майже напевно програє. Для успішної конкуренції з роботами людям доведеться змінитися, переставши бути людьми в класичному розумінні. Зміна природи людини потребує появи нової - постлюдської - антропології. На тлі наукових відкриттів, технічних проривів і побутових удосконалень останніх десятиліть намітився антропологічний переворот, який зумовив можливість ставити завдання створення нелюдськи розумних істот, а також зміни людської природи аж до обговорення варіантів штучного безсмертя. Історія людини закінчується й починається історія постлюдини. Зійти з цього шляху ми вже не можемо, тим не менш, в наших силах зберегти свої людські якості в постлюдському майбутньому. Тема душі знову про себе нагадала, але вже в іншому ракурсі - як тема свідомості та самосвідомості. Вона стала знову актуальною в зв'язку з розвитком комп'ютерних і хмарних технологій, технологій штучного інтелекту тощо. Якщо машина колинебудь стане "людиною", то чи не може і людина стати "машиною"? Втім, навіть у разі, якщо така гіпотетична ймовірність перетвориться в реальність, говорити про будь-яку форму індивідуального безсмертя або про продовження існування в іншій формі не доводиться. Цифрова копія душі все одно залишиться копією, і я не бачу принципових можливостей виділити з тіла людини субстратно-незалежний розум. Саме ж безсмертя необхідно не стільки для купірування чиїхось страхів або заохочення чиїхось надій, скільки для остаточного вирішення релігійного питання. Однак боги міцно тримають ключі від небес і навряд чи допустять туди наших модифікованих нащадків.

Мета роботи - ідентифікація релігійного фактору у вченні трансгуманізму, визначення його ролі в ідеології цієї течії думки і виявлення можливих меж втручання технологій в природу людини. Методологічною основою статті є ідеї трансгуманізму. Роботи зможуть в недалекому майбутньому пройти тест Тюрінга, стати "електронними особистостями" й отримати політичні права, хоча питання про можливість машинної свідомості та самосвідомості залишається відкритим. В особі роботів людство створює собі помічників, еволюційну конкуренцію з якими при вихідних даних воно майже напевно програє. Для успішної конкуренції з роботами людям доведеться змінитися, переставши бути людьми в класичному розумінні. Зміна природи людини потребує появи нової - постлюдської - антропології. На тлі наукових відкриттів, технічних проривів і побутових удосконалень останніх десятиліть намітився антропологічний переворот, який зумовив можливість ставити завдання створення нелюдськи розумних істот, а також зміни людської природи аж до обговорення варіантів штучного безсмертя. Історія людини закінчується й починається історія постлюдини. Зійти з цього шляху ми вже не можемо, тим не менш, в наших силах зберегти свої людські якості в постлюдському майбутньому. Тема душі знову про себе нагадала, але вже в іншому ракурсі - як тема свідомості та самосвідомості. Вона стала знову актуальною в зв'язку з розвитком комп'ютерних і хмарних технологій, технологій штучного інтелекту тощо. Якщо машина колинебудь стане "людиною", то чи не може і людина стати "машиною"? Втім, навіть у разі, якщо така гіпотетична ймовірність перетвориться в реальність, говорити про будь-яку форму індивідуального безсмертя або про продовження існування в іншій формі не доводиться. Цифрова копія душі все одно залишиться копією, і я не бачу принципових можливостей виділити з тіла людини субстратно-незалежний розум. Саме ж безсмертя необхідно не стільки для купірування чиїхось страхів або заохочення чиїхось надій, скільки для остаточного вирішення релігійного питання. Однак боги міцно тримають ключі від небес і навряд чи допустять туди наших модифікованих нащадків.

Розглянуто проблему людини на зламі XX і XXI ст. у векторі філософської антропології. Це період "постантропології", де людина перебуває в ситуації "людської кризи", для якої характерним є те, що в неї виникло ясне усвідомлення того, коли людина не є більше володарем у Всесвіту, що в неї з'явилося усвідомлення власного кінця. Для розв'язання цієї проблеми має змінитися природа людини, її ментальність. Тому виникає необхідність: методологічної рефлексії культури для того, щоб культура була поставлена в безпосередній зв'язок з людиною як родовим єством; підвищувати рівень екологічної культури та почуття соціальної відповідальності людини; відкинути зазіхання на панування над природою, установку на безмежний прогрес у техніці та матеріальному зростанні; відмови від ментальності тоталітарної культури як породження і невід'ємного атрибуту тоталітарної системи суспільства; естетики життя.

Розкрито основні напрями філософських досліджень як XX ст., так і нового XXI ст., у різних царинах філософії: від метафізики до філософії науки та техніки, від етики до філософії свідомості та штучного інтелекту. Основна мета - висвітлити конкретно-концептуальні підходи до вирішення філософських проблем континентальної та аналітичної філософії. Визначено питання метафізики й онтології - буття та існування. Досліджено питання гносеології й епістемології - пізнання та знання. Увагу приділено філософії свідомості та штучного інтелекту. Охарактеризовано філософію людини: гуманізм, постгуманізм і постлюдина. визначено поняття моральна філософія: цінності, добро і зло. Висвітлено поняття соціальна та политична філософія; філософія культури і сучасна цивілізація; філософія науки і техніки.

Проведено культурологічний аналіз моделі нової локальності та визначенню змісту понять "локус", "локація" в контексті української культури середини ХХ – поч. ХХІ ст. Встановлено, що традиційні маркери культурно-регіонального розподілу в ситуаціях "транзитних суспільств" не спрацьовують, а класична модель визначень регіонів з позиції "ідеального типу" (за М. Вебером) у некласичній парадигмі нівелюється перманентним станом культурних переходів із префіксом "пост-" (посткультура, постлюдина, постісторія, постіндустріальне суспільство). Репрезентовано дослідженням варіант побудови некласичної моделі локальних культур поза сталими ієрархіями типологій та визначень регіонів. Зазначено, що такий підхід є актуальним з огляду на відсутність прийнятної для культурологічного пізнання системи сучасної класифікації регіонів України (так званого культурного районування), що ускладнюється тим, що в "транзитних" суспільствах сучасні зміни та трансформації не встигають оформлюватись у сталі культурні паттерни, відповідна територіальна локальність завжди не співпадає з культурними параметрами певного локусу. Акцентовано увагу на понятті культурного регіону, яке відмежовується від більш мобільного поняття культурного локусу з фокусуванням на виробництві та моделюванні окремих культурно-мистецьких локацій, що є показовим для визначення відмінностей між регіональними межами Полісся, Західного Полісся в контексті національного культурного простору і культурними параметрами даних локусів.

Сучасна кризова ситуація пов'язана з тенденцією до ліквідації філософського підгрунтя вищої освіти, класичного університету, місія якого полягає у формуванні певного типу держави, культури, людини. Філософія й гуманітарні науки загалом відіграли важливу роль у формуванні сучасного уявлення про людину. У контексті розширення інформаційного суспільства й розвитку новітніх технологій (біотехнологій, штучного інтелекту), що стимулює світовий ринок, актуалізується проблема засад суспільного й особистого виміру людини, її здатності свідомо обирати своє власне життя. Мета статті - проблематизація перспектив розвитку філософії в сучасному університеті, її значущості у формуванні сучасної людини з певним рівнем самоусвідомлення. Для досягнення мети передбачено надати характеристику сучасного суспільства, пов'язаних із ним тенденцій у гуманітаристиці, визначити ситуацію в університетській освіті й схарактеризувати той тип людини чи постлюдини, який вона переважно продукує. Теоретичний базис. Підгрунтя статті становить соціокультурна антропологія. Наукова новизна. Тенденції в суспільстві й освіті, визначені взаємозв'язком держави, освіти й ринку, відображають ситуацію постлюдини чи транслюдини, яка характеризується створенням номадичного суб'єкта з номадичним мисленням. Криза модерного й класичного університету як інституції, що конституювала модерну людину, пов'язана зі швидким розвитком технологій, розширенням інформаційного суспільства, орієнтацією на економіку знань, яка підпорядковує університет ринку, вимагаючи формувати людину, що відповідає ринковій доцільності. Проте в сучасному світі реалізація пріоритетів свободи, запобігання проявам несвободи, уміння критично осмислювати інформацію, розрізняти істину й неправду мають велике значення. Формування цього залежить від системи освіти. Однак ситуацію у вищій освіті визначає панування технонаукового розуміння й освоєння світу, пріоритети господарства й економічної рентабельності, прибутку. За таких умов гуманітарні науки й філософія, у пошуках способів і засобів власного виживання, ризикують перетворитися на своєрідну технософістику, що продукує різні образи, які можна більш-менш успішно продавати на ринку, відтворюючи певну фігуру людини-споживача й людини-трансформера, що підкорюється ситуації постправди, навіть постає як об'єкт трансформації ідеологією чи пропагандою. Висновки: відтак важливим є формування людини, здатної до критичного осмислення підстав свого вибору, що може забезпечити філософія, в основу якої покладено саме пошук істини. В умовах технологічного розвитку, з огляду на досягнення штучного інтелекту, новітніх мережевих ресурсів, важливими в освіті є не лише подолання орієнтації на професійну фрагментарність і перевірку сталих знань, але й безпосереднє живе спілкування на засадах критичного мислення, що складає основу процесу культивування людини філософією.