Розглядаються актуальні проблеми сучасного слов'янського мовознавства, історії слов'янських мов, фразеології, діалектології, етимології, літератур, фольклористики, історії та культури слов'янських народів. Детально аналізується боснійська мова у висловлюваннях діячів минулого та сучасного. Визначаються графіко-фонетичні особливості першого українського розмовника. Представлена антитеза в хорватській та польській поезії початку ХХ ст. Простежуються тенденції образного слововживання в українському символізмі, особливості розвитку чеської літературної мови на сучасному етапі тощо.

Висвітлено перші російсько-японські мовні контакти XVIII ст., біля джерел яких стояли японські мореплавці: Денбей, Саніма, Гондза, Содза, Кодаю, Судая Хьобе, Цудаю, Гіхей, Сахей, Тадзюро та ін. Здійснено ретроспективне дослідження мовної комунікативної діяльності японських мореплавців у російськомовному середовищі. Проаналізовано конкретні лінгвістичні результати зазначеної діяльності, зокрема: рукописні російсько-японські та японсько-російські словники, розмовники, навчальні посібники. Досліджено позитивний та негативний впливи даних факторів на процес зародження та розвитку перших мовних взаємозв'язків між двома народами.

Вивчено проблему початкових міжмовних контактів. Досліджено процес зародження та розвитку російсько-японських мовних взаємозв'язків XVIII ст., фундаторами якого були японскі мореплавці, що протягом століття випадково потрапляли на територію далекосхідної Росії. Створені цими моряками перші двомовні словники, розмовники, граматики та навчальні посібники, які використовувалися в процесі вивчення японської мови росіянами, а також російської мови - японцями, започаткували кодифікацію російсько-японських мовних взаємин - лінгводидактичний системний опис двох мов. Ці джерела віддзеркалювали не лише ідіолекти їх авторів (рівень володіння окремими білінгвами російською та японською мовами, компетентність японських моряків у різних видах мовленнєвої діяльності, їх індивідуальний лексичний запас тощо), але й російську та японську мови тієї історичної епохи, мовну ситуацію в цих двох країнах у XVIII ст. в цілому. Розроблено нові методи ретроспективного дослідження ідіолектів білінгвів, критерії оцінки ролі індивіда в становленні мовних контактів між двома народами, а також методику аналізу мовного матеріалу, створеного цими білінгвами.

Наведено найбільш уживану прокурорську лексику німецькою та українською мовами з метою підготувати цільову аудиторію до читання неадаптованих юридичних джерел, а також поглибити знання термінології та спеціальних висловів, необхідних для розуміння текстів за фахом. Подано перелік деяких німецьких міністерств та відомств, прокурорських посад, словник скорочень, типових для юридичної літератури, та міні-розмовник.

Розглянуто загальні питання української мови та літератури, літератури зарубіжних країн, романських, германських та інших мов, теорії та практики перекладу. Розкрито особливості розвитку культури мовлення на уроках української мови. Проаналізовано неологізми у ЗМІ. Охарактеризовано сучасні лінгвістичні маніпулятивні засоби в політичному дискурсі. Досліджено продуктивні моделі демінутивів у сербських, новогрецьких і українських колискових піснях. Розглянуто фонетичні закони як методологічний інструмент верифікації мовного споріднення. Наведено лінгвокраїнознавчі та структурно-змістові характеристики сучасного двомовного розмовника. Висвітлено особливості англійських фразеологізмів з колористичним компонентом. Розкрито лінгвокультурні особливості вираження категорії ввічливості в іноземних мовах.