Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину мешкали індоарійські племена, отже звучав і санскрит - мова священнодійств і жерців, мова літератури, науки й культури. Санскритом написано "Рігведу", "Махабгарату" і "Рамаяну", де боги, царі, мудреці та могутні воїни мають імена, що нині побутують в українців як прізвища, а також діють племена, відомі античним авторам на теренах України. На конкретних прикладах, із залученням широкого фактографічного та культурологічного матеріалів показано, як санскрит дозволяє по-новому поглянути на давні та сьогочасні реалії, на багатовікову вітчизняну історію, культуру та мову. Розглянуто деякі питання етнонімії, теонімії, топонімії, антропонімії та епіки.

Розглядається філософія кібернетики, що являє собою кібернетичну трактовку основних понять філософії, науки, релігії і яка дозволяє розглядати всі явища світу (в тому числі і знаходження в ньому людини) з позицій єдиної цілісної системи, заданої фундаментальними поняттями категорій мір. Підкреслюється, що такий підхід дозволяє зняти існуючий антагонізм між науковою матеріалістичною та ідеалістичною релігійною трактовками завдань всіх складових нашого всесвіту. Дається переклад санскритських та китайських термінів, які визначають основи всесвіту, на мову сучасних наук - комп'ютерної кібернетики, біології, фізики. Показані закони, які задають структуру і функціонування людського організму.

На підставі узагальнення літературних джерел, зокрема, словників, енциклопедій та маловідомих видань з мови, міфології, релігієзнавства, психології, філософії, а також історичних, серед яких зразки на санскриті, давньогрецькій, латинській та іншіх мовах, розкрито зміст понад 500 понять, що стосуються імен богинь дохристиянських цивілізацій, зокрема, давньоукраїнської, давньогрецької, давньоримської, давньоіндійської.

На основании обобщения литературных источников, в частности, словарей, энциклопедий и малоизвестных изданий по языку, мифологии, религиеведению, психологии, философии, а также историко-сравнительного метода, среди которых примеры на санскрите, древнегреческом, латинском и других языках, раскрыто содержание более 500 понятий имен богинь дохристианских (древнеукраинской, древнегреческой, древнеримской, древнеиндийской) цивилизаций.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш153.12л0

Шифр НБУВ: Ж21929 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.4-03 + Ш153.12-0 + Т3(4УКР)0-7 + Т3(0)3-7

Рубрики:

!

Історія

Шифр НБУВ: ВС38008 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З використанням лінгвокультурологічного підходу проаналізовано культурно-детерміновані мовні одиниці. З урахуванням неоднорідності відбиття культурної специфіки у значеннях слів виділено п'ять видів культурно-маркованої лексики (КМЛ) мови гінді, які вербалізують феномени матеріальної та духовної культури Індії, зокрема особливості національного способу мислення індійців. Як особливий вид КМЛ розглянуто формули мовленєвого етикету (лексичні засоби вираження звертань і вітань). На підставі етимологічного аналізу показано гетерогенність культурно-забарвленої лексики, що є мовним свідченням синкретизму індійської культури. Відзначено вищий статус санскритського слова у мові гінді як носія давньоіндійської культури. З використанням конкретних контекстів показано особливості функціонування КМЛ мови гінді й визначено її основні функції.

Проаналізовано мовні одиниці живого усного народного мовлення українців різних країв. Розглянуто в контексті санскриту та кількох давньоіндійських майже 1 600 мовних одиниць українських говірок. Наведено назви об'єктів і стану природи в українських говірках. Розглянуто неолітичні виробничі технології й українські говірки. Подано людину, її органи, чесноти та вади мовою говірок і санскриту. Висвітлено людські стосунки та діяння у контексті українських говірок і санскриту.

На підставі порівняння української мови та санскриту, вед і "Велесової книги", українських веснянок і міфу "Рігведи", інших міфів та вірувань народів, що населяли Україну й Індію, підсумовано, що українці безпосередньо причетні до світоглядно-філософських, релігійних, морально-етичних, суспільно-політичних уявлень, які містять веди й шастри, що українська мова й духовна культура сягають найдавніших, ведійсько-кімерійсько-трипільських часів тощо. Висловлено ідеї щодо походження назви "Україна".

Висвітлено 70-річний шлях видатного індолога-лінгвіста, мовознавця, літературознавця, педагога, відомого у наукових колах сходознавця, санскритолога та перекладача, уродженця Полтавщини - Павла Григоровича Ріттера (1872 - 1939).

Освещен 70-летний путь известного индолога-лингвиста, языковеда, литературоведа, педагога, известного в научных кругах востоковеда, санскритолога и переводчика, уроженца Полтавщины - Павла Григорьевича Риттера (1872 - 1939).

ItТs devoted to the 70-anniversary from the day of death of prominent linguist from Poltava region Pavlo Hryhorovych Ritter (1872-1939).

Наведено майже 4 000 українських мовних одиниць, у тому числі говіркових, давньоукраїнських літературних, рідних корінних імен особових, географічних назв, українських прізвищ, службових частин мови тощо. Простежено зіставлення цих українських мовотворів зі словами доісторичного індоарійського письма - санскриту, на основі чого виявлено прадавні початки української мови.

Досліджено етномовні складники лексикону малагасійської мови. Встановлено тісний зв'язок малагасійської як з аустронезійськими мовами (малайська, яванська, ма'аньян), так і з африканськими (суахілі, шона, зулу). Окрім того, встановлено помітний арабський вплив на формування історії острова, що знаходить відображення і в лексиці, а також участь у цьому процесі санскриту. З'ясовано, що ці складники включають дві великі групи лексичних пластів, а саме - групу питомих пластів і групу пластів запозичень. До першої групи належать пласти: малайський, яванський, ма'аньян. До другої - формально санскритський, арабський, французький та англійський та ін. Встановлено статус вторинного формування малагасійської мови в колі аустронезійських. Одержано системну картину структури лексикону малагасійської мови та топонімії Мадагаскару за критерієм їх історичних етномовних складників. Регулярні звукові відповідності у матеріалі перекладних пар слів малагасійської та інших аустронезійських мов знаменує якісно новий етап порівняльно-історичного дослідження проблеми. Виявлено "звукові закони" недвозначно вказують на історично зумовлений характер формування лексичної системи малагасійської мови.

Здійснено історико-філософський аналіз рецепції індійської філософії в Україні за майже столітній період: від початку теоретичної зацікавленості академічною спільнотою індійською релігійно-філософською думкою у середині XIX ст. і до кінця 1930-х pp., коли цей інтерес було остаточно перервано Радянською владою. Виділено два етапи рецепції індійської філософії в Україні. Перший етап, розпочавшись у 1844 p., тривав до 1913 - 1914 pp. і характеризується визначальною роллю професійних істориків філософії, які з індійською думкою знайомились опосередковано, завдяки дослідженням європейських індологів. Другий етап розпочинається у 1911 р. і триває до кінця 1930-х pp. Цей етап характеризується визначальною роллю професійних філологів, знавців санскриту, а також інтеграцією у міжнародну індологічну спільноту. Результати рецепції обох етапів не тільки відзначились науковими пріоритетами в Російській імперії, Радянському Союзі та Східній Європі, а і за деякими позиціями зберігають свою актуальність у сучасній історико-філософській індологічній думці. Використано значний обсяг джерел (роботи вітчизняних авторів, індійських філософів, а також індійські сакральні та філософські тексти), дослідження європейських, американських, японських, індійських і російських індологів, які раніше не залучалися, або залучалися вкрай рідко до аналізу у вітчизняній історико-філософській науці.

Розглянуто специфіку очужілого елементу санскритської драми, яка полягає в особливостях сюжетобудови, стало регламентованій акторській майстерності, використанні типізованих амплуа, синкретичному характері вистав (співіснування в них різних видів мистецтв), особливому використанню мови у творах (прози й віршів, різних діалектів). Зазначено, що очужілі традиції санскритської драми відрізняються від європейської традиції тим, що вони мають на меті універсально-абстрактне зображення часткового.

Рассмотрена специфика очуждающего элемента санскритской драмы, которая заключается в особенностях построения сюжета, регламентированом актерском мастерстве, использовании универсальных амплуа, синкретическом характере представлений (сосуществование в них разных видов искусств), особенном использовании языка в произведениях (прозы и стихотворений, разных диалектов). Отмечено, что очуждающие традиции санскритской драмы отличаются от европейской традиции, тем, что они имеют целью универсально-абстрактное изображение частичного.

The article deals with the specifics of "V-effect" element of Sanskrit drama which consists of the features of construction of the plot, regulated actor skills, the use of typified roles, syncretic character of performances (coexistence of different types of arts), special use of language in works (prose and poems, different dialects). It is marked that "V-effect" traditions of Sanskrit drama differ from European traditions, as their goal is to give a universally abstract image of the partial.

Наведено огляд основних аюрведичних знань про здоровий спосіб життя, досягнення щастя та довголіття - найдавнішої системи оздоровлення, оригінальних і чітких принципів профілактики, діагностики та лікування хвороб. З позицій Аюрведи надано нове розуміння здоров'я людини як єдності тілесної, душевної та духовної складових, із досягненням якої відновлюється істинна гармонія між людиною та навколишнім світом, що і є основою здоров'я. Простежено витоки українсько-санскритських мовних зв'язків і схожі риси старослов'янських і ведичних традицій цілительства як базових чинників творчого використання принципів Аюрведи в Україні, адаптованих до наших умов життя.

Цікаві відомості про рослини, використання їх цілющих властивостей можна знайти у пам'ятниках прадавньої культури і санскритською, староєврейською, китайською, грецькою, римською мовами. Ще до нової ери в Єгипті, Китаї, Тибеті, Індії і інших країнах Сходу склалися досить стрункі системи профілактики і терапії різних захворювань людини шляхом використання найчастіше в натуральному вигляді спеціально приготованих продуктів з рослинних, тваринних тканин, мінеральної сировини. Рослини в той далекий час слугували людині і їжею і ліками. Цей взаємозв'язок впродовж 16-ти тисяч поколінь закріпився генетично.

Проаналізовано новий підхід до вивчення буддійської філософії, згідно з яким в основі буддизму всіх історичних періодів і напрямів лежить спільна для них усіх філософська база – "філософія порожнечі", яка містить три нерозривно пов'язані виміри: "порожнечу речей" (їх плинність та взаємозумовленість), "порожнечу понять" (їх нездатність вмістити в собі істинну реальність) та "порожнечу свідомості" (її здатність вміщувати все що завгодно). У зв'язку з цим філософію порожнечі розглянуто не в традиційному ключі, як одну в ряду інших буддійських доктрин (шунья-вада – "вчення про порожнечу" – Нагарджуни), а як найважливішу базову філософію буддизму в цілому. На підставі вивчення першоджерел мовами оригіналу (палі, санскрит, китайська, японська) розглянуто сутність та генезис ідей порожнечі, розкрито їх втілення у конкретному історико-філософському контексті, а також на конкретних прикладах продемонстровано ефективність застосування випрацьованого підходу до розв'язання філософських проблем буддійської онтології, гносеології, етики, філософії мови. Констатовано, що розроблений методологічний підхід уможливлює здійснення адекватної історико-філософської реконструкції загальнобуддійської філософії порожнечі, яка грунтується на внутрішній логіці самого буддійського вчення.

Посібник «Історії східних філософій: вступ до історії індійської філософії» покликаний забезпечити як студентів вищих навчальних закладів так і широке коло зацікавлених індійською філософською культурою, базовим і необхідним уявленням про першоджерела цієї традиції та про ключові терміни санскриту, що склали основу індійського філософського дискурсу. Реалізовано оригінальний і цілісний підхід в обгрунтуванні та поясненні теоретико-методологічних основ вивчення історій східних філософій. Розкрито базовий лексикон неперекладностей санскриту. Пояснено структуру та зв’язок складових ведичної літератури і розкрито ключовий зміст «Магабгарати», «Манави-дпірми-шастри» та «корінних сутр» даршан астіки.

Увагу присвячено осмисленню поняття “дг’яна” у вченні йоґи. Проаналізовано розуміння дг’яни у ведійських, епічних, класичних, гатха-йоґічних текстах. Виявлено сутність генези цього поняття на матеріалі вищезгаданих текстів. Вказано на пробіли у вивченні дг’яни дослідниками йоги у період XIX - початку XXI століть. Проаналізовано фрагменти текстів, які раніше не аналізувались. Показано корені поняття “дг’яна” у найбільш ранніх текстах ведійської доби. Зроблено висновки щодо властивостей дг’яни у відношенні до свідомості та впливу на думки. Простежено вплив ведійських і епічних текстів на “Йоґа-сутри” Патаньджалі. Обгрунтовано позицію щодо універсалізації дг’яни та її отілеснювання в гатха-йоґічний період. Зроблено українські переклади фрагментів санскритських джерел щодо текстів індійської філософії та вчення йоґи зокрема. На прикладі одного поняття “дг’яна” ретельно вивчено ключові індійські тексти до колоніального періоду. Створено передумови та закладено перспективи для подальшого дослідження розвитку вчення йоґи та її взаємодії з іншими філософськими вченнями.