Проаналізовано постчорнобильський період у контексті національного історичного досвіду та світових перспектив соціально-економічного розвитку. Простежено витоки та наслідки планетарної техногенної катастрофи через соціальність сучасних еколого-енергетичних проблем, їх політичну складову. Показано необхідність подолання стереотипів радянського соціально-економічного мислення. Висвітлено перспективу розвитку української енергетики, необхідність екологізації сучасних підходів до формування енергетичної політики в Україні.

Індекс рубрикатора НБУВ: С5г-2

Шифр НБУВ: Ж16127 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати дослідження соціальної віртуальної реальності з позицій тих трансформацій, яких зазнає "суб'єкт" у віртуальній реальності в процесі її актуалізації/конструювання. Розглянуто теоретичне зрушення, яке відбулося в концептуалізації гри - від категорії естетики до категорії соціальної філософії - та збіглося з практичними соціальними перетвореннями, що знаменували собою проникнення гри в усі сфери життя. Проаналізовано феномен соціальної віртуальної реальності в двох його аспектах: віртуальність соціальної реальності та соціальність віртуальної реальності. Визначено фактори віртуалізації сучасного життя та механізми актуалізації/конструювання соціальної віртуальної реальності. Сформульовано основні принципи комунікативних практик "суб'єкта" у соціальній віртуальній реальності - (інтер)текстуальність, анонімність, ігри з ідентичностями, які дозволили аргументувати положення про те, що суб'єкт у віртуальній реальності функціонує як "віртуальний персонаж" і саме на рівні взаємодії віртуальних персонажів відбувається актуалізація/конструювання/симулювання соціальної віртуальної реальності. Доведено, що основною стратегією комунікативних практик в Інтернеті є іронія.

Досліджено актуальну проблему соціалізації студентської молоді засобами масової комунікації. Визначено особливості даного процесу, показано роль і місце мас-медіа в його реалізації. Розкрито сутність і специфіку засобів масової комунікації як особливого інституту соціалізації. Обгрунтовано педагогічні засади, що забезпечують ефективність процесу соціалізації студентської молоді засобами масової комунікації, якими є медіа-освіта студентства у контексті соціалізації, педагогічна підтримка спілкування студентської молоді з засобами масової комунікації. Основним критерієм ефективності застосування обгрунтованих педагогічних засад визначено соціальність студентів як сукупність трьох компонентів - когнітивного, емоційно-ціннісного та практично-діяльнісного.

Розглянуто соціальність філософії мови німецького філософа М.Гайдеууера, яка грунтується на принципах соціальної філософії розуміння. Узагальнено ключові методологічні настанови філософа щодо визначення шляхів осягнення мови філософії. Показано наочність філософської мови М.Гайдеууера, соціальний зміст його специфічної термінології, визначено особливості та способи вираження філософської мовної концепції вченого. Проаналізовано ситуацію, яка склалася навколо української філософської мови, визначено тенденції її подальшого розвитку. Висвітлено герменевтичну філософію М.Гайдеууера, еволюцію герменевтичної тріади, представлену В.Дільтеєм, М.Гайдеууером, Г.-Г.Гадамером. Зазначено, що постійна апеляція до соціального буття, соціальний аспект екзистенціалізму, використання повсякденної мови як філософської, кодування філософської мови соціальними змістами - усе це складові внутрішньої соціальності філософії мови М.Гайдеууера.

Вперше у науковий обіг введено поняття "соціокультурний потенціал трансформації" пострадянського суспільства, яке базується на концепції взаємного поділу структур і акторів, висвітлює напруженість між можливостями структури та здібностями соціальних акторів їх реалізувати, що характеризує соціальність і реалізованість практичної культури у структурованому середовищі соціальних акторів. Трансформаційне пострадянське суспільство розглянуто як особливий тип , що має специфічний механізм розвитку. Уточнено поняття соціальної трансформації як особливого процесу соціальних змін. Вперше проаналізовано функціонування соціального механізму трансформації на макро- та мікрорівнях, розроблено теоретичні засади його подальшого соціологічного дослідження. Сукупність життєвих стратегій та соціальних практик, притаманних індивідам і угрупованням певного суспільства, визначено як втілення соціокультурного потенціалу трансформації. У теоретичному й емпіричному аспектах описано особливості форм об'єктивації соціокультурного потенціалу на мезорівні суспільної системи. Удосконалено визначення соціологічного поняття "життєві стратегії населення" як однієї з форм об'єктивації соціокультурного потенціалу трансформації.

Проаналізовано поняття інтерсуб'єктивності та соціальності у їх взаємозв'язку у філософії XX ст., виявлено їх методологічне значення для різних філософських і дотичних до них дисциплін - феноменології, антропології, соціології. Показано значення теми інтерсуб'єктивності для егологічних підвалин традиційної філософії суб'єкта, розкрито взаємозв'язок інтерсуб'єктивності та соціальності як апріорі життєвого світу, розширено проблематику інтерсуб'єктивності завдяки зверненню до теми інтерперсональності.

Розкрито теоретичні засади осмислення явища соціальної комунікації. Визначено комунікативні підстави формування соціальної ідентичності. Розглянуто дискурс як мовленнєво-комунікативне впорядкування життєвого простору. Охарактеризовано соціальність як підставу культурної вкоріненості людини. Розкрито медіативно-опосередковану природу культури в контексті процесу формування смислів. Показано дискурсивну структурованість мовленнєвої сфери. Проаналізовано дискурс як механізм суспільно-політичної орієнтації. Обмірковано наступні проблемні теми: громадське резонування в структурі політичної комунікації, етика дискурсу й обгрунтування демократичної політичної настанови, текстуальність в культурно-соціальному просторі.

Встановлено, що політика істини виникає та реалізується в реальних і вкрай динамічних ситуаціях. Зазначено, що правильна політика істини є революційною або насиченою новими подіями, які не повторюють попередні. В концепції А. Бадью істина політичної події - це процес емансипації, який постійно оновлюється. Істина визначається ним як "родова" в тому значенні, що вона не зводиться до жодного логічного правила або ознаки, але "пробігає" всі можливі в даному контексті правила й ознаки. Реальна істина політичної події була і є нова істина, а теорія істини політичної події - це завжди теорія творення, процес творчості. Встановлено домінуюче відношення політики до інших родових процедур філософії (матеми, поеми та любові), оскільки останні вже передбачають соціальність і, відповідно, політику як свою передумову. Обгрунтовано принципове значення уявлення А. Бадью щодо "вірності політичній події" для розуміння етичної системи французького філософа, в якій відсутність подібної вірності виступає формою соціального зла.

Показано витоки науки про політику. Розглянуто предмет політології, а також теорію політики, її соціальність, функції та методи вивчення. Висвітлено історію політичної думки (ПД) у світовому контексті, а також історичні етапи розвитку ПД в Україні. Розкрито зміст понять політичних ідеології, системи та процесу. Проаналізовано особливості сучасної політичної системи України. Увагу приділено соціалістично-комуністичній, ліберально-гуманістичній ідеологіям.

Показаны истоки науки о политике. Рассмотрены предмет политологии, а также теория политики, ее социальность, функции и методы изучения. Освещены история политической мысли (ПМ) в мировом контексте, а также исторические этапы развития ПМ в Украине. Раскрыто содержание понятий политических идеологии, системы и процесса. Проанализированы особенности современной политической системы Украины. Внимание уделено социалистическо-коммунистической, либерально-гуманистической идеологиям.

З'ясовано, що комунікація є визначальним чинником формування специфіки людської колективності. Соціальність виникає тоді, коли індивід стикається з іншим, розмикається йому назустріч, усвідомлює свою окремішність та одночасно залученість, причетність до одного роду, до спільності людської долі. Встановлено, що соціальний світ базується на зрозумілих символах, знаках. Досліджено, що створюваний людською колективністю світ від початку базується на символічних, мовно позначуваних засадах. Доведено, що комунікація є тим інтегрувальним чинником, на якому базується взаємопорозуміння, а отже соціальної інтегрованості всіх членів спільноти.

Досліджено епістемологічний статус соціологічного підходу у сучасному правознавстві. Запропоновано визначення сутності та змісту поняття "підхід". Проаналізовано соціальність права як фундаментальної світоглядно-теоретичної проблеми сучасного правознавства. Розглянуто базові епістемологічні характеристики соціологічного підходу в правознавстві, проаналізовано його еволюцію. Встановлено особливості впливу на статус соціологічного знання за сучасного правознавства конкуренції класичних і некласичних парадигм в соціальному пізнанні. Охарактеризовано методологічні проблеми тлумачення соціологічних понять в законодавстві та правовій доктрині. З'ясовано особливості використання емпіричних соціологічних методів у формуванні емпіричного базису правопізнання. Висвітлено основні механізми взаємодії соціологічного й юридичного підходів у контексті загальної тенденції щодо інтеграції методів і підходів в межах сукупного пізнавального процесу сучасного правознавства.

Представлено концепцію дискурсивних просторів самоідентифікації соціального суб'єкту як досліджування мікрорівнів соціального виміру буття, де вивчаються основні характеристики самоідентифікації соціального суб'єкту: дискурсивність, перформативність, ретроактивний ефект, "базальна" соціальність, просторовість, самоозначування в світлі аналізу сучасного феномена полісуб'єктивності та множинності самоідентифікації. Розглянуто процес самоідентифікації соціального суб'єкту з позицій дослідження онтологічних характеристик дискурсивних просторів: проведено аналіз самоідентифікації в контексті онтології "Іншого", вивчення феномена самозасвідчування суб'єкту. Досліджено епістемологію дискурсивного простору з використанням положень соціальної топології та соціального конструктивізму, його онтологічні підвалини та специфіку, розкрито його основні онтологічні характеристики, встановлено атрибути дії механізму ідентифікаційних матриць суб'єктивності в полях дискурсивних просторів.

Встановлено, що категорія "суб'єкт права" поєднує в собі три соціально-правові ознаки - соціальність, правосуб'єктність і правовий статус. Соціальність віддзеркалює характер функціонування особи в суспільстві. Вона пов'язана з перетворенням інтересу суб'єкта на чинник дії, з пізнанням дійсності. Соціальність зумовлена активною природою фізичних і юридичних осіб, протиріччям між умовами існування й об'єктивними потребами особи та спрямована на ліквідацію невідповідності між потребами й умовами буття суб'єкта права. Вона характеризує особу як частину соціуму, залежну від нього, підлеглу йому, детерміновану зовнішніми соціальними механізмами. У реальній же дійсності не природа, не суспільство, а тільки держава визначає хто й за яких умов може бути суб'єктом права, а значить, учасником правовідносин і якими рисами цей суб'єкт повинен володіти. Лише законодавством може встановлюватись і визнаватися специфічна сукупність юридичних властивостей, що дозволяє особі стати суб'єктом права. Ця сукупність іменується терміном "правосуб'єктність". Соціальність є передумовою правового статусу суб'єкта права. Ціннісний підхід до класифікації суб'єктів трудового права (визнання індивіда вищою соціально-правовою цінністю) виводить нас до першооснови права, до його істинного джерела - людини, правові якості якої є справжньою субстанцією, з якої створюються, формуються всі суб'єкти, включаючи державу й її органи. Людина є джерелом усього правового. До суб'єктів трудового права України належать: первинний суб'єкт трудового права працівник, основний суб'єкт трудового права - роботодавець, похідні суб'єкти трудового права від працівника особа, яка шукає роботу, інвалід, який одержав трудове каліцтво чи професійне захворювання, позивач або відповідач у суді). Юридична фігура кожної з названих осіб не має самостійного значення і є або передуючою правовій особистості працівника, або наслідком існування даної особи як працівника, службові об'єкти трудового права - державні органи, професійні спілки, приватні кадрові агентства, комісії по трудових спорах, примирні, трудові арбітражі.

Розглянуто існуючи підходи щодо визначення категорії соціальність. Запропоновано визначення поняття "соціальна політика" за умов глобалізації суспільства, виділено стратегічні напрями соціальної політики держави. Обгрунтовано набір інструментів щодо удосконалення податкового регулювання соціальної політики в Україні.

Визначено науково-методичні основи формування проблем у суспільстві. Доведено соціальність суспільних проблем та їх зв'язок із людським розвитком. Запропоновано господарський механізм вирішення суспільної проблеми шляхом управління розвитком людських ресурсів.

Розглянуто проблему визначення природи та онтологічних засад соціального явища. Соціальність, що утворюється в результаті перетворення природного матеріалу та створення артефактів, розглянуто як таку, що існує на межі фізичного та метафізичного. Імперативи соціального передбачають функціонування рефлексивного простору суспільної життєдіяльності.

Обгрунтовано парадигму соціальності адекватно до реалій транзитивної економіки. Надано критичну оцінку теоретизуванням в різні періоди суспільно-історичного розвитку щодо суспільного устрою, зорієнтованого на людину й її потреби. З практики функціонування розвинених держав і вітчизняних трансформацій та суспільних перебудов визначено природу "соціальності" як основного продукту функціонування такого суспільного інституту, як соціальна держава. Здійснено діагностику результатів і деструкцій у забезпеченні соціальності під час розбудови соціальної держави на національних теренах. Розроблено наукові й організаційно-методологічні основи забезпечення керованої зміни соціальності в процесі формування програм соціально-економічного розвитку на різних рівнях державного управління.

Досліджено сучасні концепції самоідентичності особистості. Увагу приділено поясненню того, як у людській самоідентичності проявляють себе тілесна природа людини, її психічна структура, соціальність, культура, навколишній світ. Запропоновано розуміння ідентичності не як позитивної реальності, а як процесу породження Іншим, важливим чинником якого є практики себе. Показано, що самоідентичність особистості - це не якась особлива психічна структура, яка відповідає за сталість Я в просторі та часі (класична субстанціальна модель), і не результат (взаємо)дії інших структур, які виконують функції ідентифікації, а спосіб буття, який полягає у неперервному процесі становлення цілісної та автентичної особистості.

Розглянуто методологічні проблеми соціальної педагогіки як сучасної дискусійної галузі знання, що вимагає пошуку нових підходів до визначення сутності та структури систем і процесів, які вона вивчає. Обгрунтовано необхідність та розкрито стан розробки міждисциплінарної категоріальної одиниці "соціальність" у ставленні наукових поглядів щодо розуміння результату соціального виховання.