Найменування "бузька серія" введено в стратиграфічну схему докембрію Українського щита понад півстоліття тому. Протягом цього строку уявлення про склад і вік серії неодноразово змінювалися, але при цьому донедавна незмінними залишалися думки різних дослідників про її стратигенну природу. В останні роки з'явилася низка публікацій, в яких висловлюються інші погляди на походження "бузької серії". Спочатку вони стосувалися лише окремих петрографічних груп, таких як карбонатні і магнетитовмісні породи, яким приписувалося ендогенне (магматичне) походження. Пізніше було припущено нестратигенне походження всієї бузької серії, а деякі автори пропонують взагалі відмовитися від розділення ранньодокембрійських гранулітових комплексів на світи. Ці уявлення грунтуються тільки на матеріалах вивчення локальних об'єктів за результатами буріння та геофізичними методами, і висновки авторів не враховують результатів регіональних геологічних і стратиграфічних досліджень. Одночасно з новими уявленнями про генезис "бузької серії" робиться спроба пов'язати її походження з розломами та переглянути її вік. У порядку обговорення проблеми "бузької серії" підготовлений цикл публікацій, в яких наведено основні узагальнені результати багаторічних регіональних геологічних і тематичних досліджень стосовно складу, будови, структурної та стратиграфічної позиції підрозділів, які відносять до бузької серії. Цикл складається з трьох окремих статей. У першій статті [Кирилюк, 2022б] схарактеризований склад підрозділів і породних асоціацій, які включені до "бузької серії" у чинній стратиграфічній схемі докембрію Українського шита. У другій статті циклу [Кирилюк, 20226] розглянуто уявлення про структурну позицію "бузької серії" та її підрозділів. Третя, заключна, стаття присвячена розгляду уявлень про первинну природу "бузької серії" та її віку. Що стосується кошаро-олександрівської та хащувато-завалівської світ, то їхній склад, будова та структурно-стратиграфічне положення у стратотиповому районі однозначно свідчать про вихідну стратигенну природу. Проблемним є лише походження породної асоціації магнітних аномалій, яку помилково включають до складу хащувато-завалівської світи. Втім і ця асоціація за сумою ознак, що наведені в статті, має найімовірніше літогенне походження. Усі підрозділи "бузької серії" входять до складу єдиного побузького грануліто-гнейсового комплексу нижнього архею. Його "стратиграфічний вік" не молодший за 3,8 млрд років, а всі менші датування засвідчують тривалий гранулітовий метаморфізм комплексу, аж до 2,0 - 1,9 млрд років.

Найменування "бузька серія" введено в стратиграфічну схему докембрію Українського щита понад півстоліття тому. Протягом цього періоду часу уявлення про склад і вік серії неодноразово змінювались, але донедавна незмінними залишалися думки різних дослідників про її стратигенну природу. В останні роки з'явилась низка публікацій, в яких висловлено інші погляди на походження "бузької серії". Спочатку вони стосувалися лише окремих петрографічних груп, таких як карбонатні і магнетитовмісні породи, яким приписувалося ендогенне (магматичне) походження. Пізніше з'явилась думка про нестратигенне походження всієї бузької серії, а деякі автори пропонують взагалі відмовитись від розділення ранньодокембрійських гранулітових комплексів на світи. Ці уявлення грунтуються тільки на матеріалах вивчення локальних об'єктів за результатами буріння та геофізичними методами, і висновки авторів не враховують результати регіональних геологічних і стратиграфічних досліджень. Водночас з новими уявленнями про генезис "бузької серії" робиться спроба пов'язати її походження з розломною тектонікою і переглянути вік серії. В порядку обговорення проблеми "бузької серії" підготовлено цикл публікацій, в яких наводяться основні узагальнені результати багаторічних регіональних геологічних і тематичних досліджень стосовно складу, будови, структурної та стратиграфічної позиції підрозділів, які відносять до бузької серії. Цикл складається з трьох окремих статей. У даній першій публікації циклу розглянуто склад підрозділів і породних асоціацій, що включено до "бузької серії" у чинній стратиграфічній схемі докембрію Українського шита. Дані, наведені у даній публіації та її продовженні засвідчують, що природа підрозділів світи найімовірніше стратигенна. Здогадно ендогенні утворення не відіграють в них суттєвої ролі. На думку автора, найменування "бузька серія" настільки часто і радикально змінювало свій зміст як щодо речовинного (породного) і стратиграфічного (посвітного) складу, так і стосовно вікової належності, а нині ще й уявлень про її генезис, що вже давно втратило свою стратиграфічну однозначність і валідність. У чинній стратиграфічній схемі докембрію Українського щита склад і вік "бузької серії" мають спотворений вигляд. Тому, відповідно до положень "Стратиграфічного кодексу України" та міжнародних стратиграфічних норм найменування "бузька серія" потрібно скасувати, а публікації про неї припинити, аж до прийняття нової стратиграфічної схеми докембрію Українського щита. У новій схемі стратиграфічне розчленування гранулітового комплексу Побужжя має бути повністю переглянуто.

Найменування "бузька серія" введено у стратиграфічну схему докембрію Українського щита понад півстоліття тому. Протягом цього часу уявлення про склад і вік серії неодноразово змінювалися, але при цьому донедавна незмінним залишалися думки різних дослідників про її стратигенну природу. В останні роки з'явилася низка публікацій, в яких висловлено інші погляди на походження "бузької серії". Спочатку вони стосувалися лише окремих петрографічних груп, таких як карбонатні і магнетитовмісні породи, яким приписували ендогенне (магматичне) походження. Пізніше було припущено нестратигенне походження всієї бузької серії, а деякі автори пропонували взагалі відмовитися від розділення ранньодокембрійських гранулітових комплексів на світи. Ці уявлення грунтуються тільки на матеріалах вивчення локальних об'єктів за результатами буріння та геофізичними методами, і висновки авторів не враховують результатів регіональних геологічних і стратиграфічних досліджень. Водночас з появою нових уявлень про генезис "бузької серії" робиться спроба пов'язати її походження з розломами та переглянути вік серії. У порядку обговорення проблеми "бузької серії" підготовлено цикл публікацій, в яких наведено основні узагальнені результати багаторічних регіональних геологічних і тематичних досліджень стосовно складу, будови, структурної та стратиграфічної позиції підрозділів, які відносять до бузької серії. Цикл складається з трьох окремих статей. У першій статті охарактеризовано склад підрозділів і породних асоціацій, які включені до "бузької серії" у чинній стратиграфічній схемі докембрію Українського щита. У другій статті циклу розглянуто уявлення про структурну позицію "бузької серії'" та її підрозділів. Тривалий час існувала думка про те, що "бузька серія" виповнює синкліналі, "накладені" на древній фундамент. Ці уявлення було доказово спростовано вже понад півсторіччя тому на прикладі стратотипового розрізу бузької серії в районі смт Завалля, але подекуди їх ще й нині дотримуються деякі дослідники. Наведені у роботі дані засвідчують, що усі підрозділи, які відносять до "бузької серії", є світами і товщами, що входять до складу єдиного побузького гранулітового комплексу і займають у його розрізі чітко визначену стратиграфічну і структурну позицію. Уявлення щодо зв'язку" бузької серії" з "накладеними" синкліналями або розломами не мають надійного обгрунтування.

Опубліковано тези доповідей учасників IX Всеукраїнської молодіжної наукової конференції, що висвітлюють сучасні напрями геологічної науки в Україні. Узагальнено результати досліджень молодих вчених інститутів Відділення наук про Землю НАН України за такими напрямами: загальна та регіональна геологія; палеонтологія та стратиграфія; геологія родовищ металевих та неметалевих корисних копалин; геологія нафти і газу; літологія. Звернено увагу також на такі питання, як: геологія морів та Світового океану; гідрогеологія та інженерна геологія; екологічна геологія; географічні дослідження; геоінформаційні технології та дистанційне зондування Землі; геохімія, мінералогія, петрологія. Узагальнено геофізичні методи прогнозування моніторингу геологічного середовища. Розкрито питання регіональної геофізики та сейсмічної небезпеки. Матеріали подано українською мовою з перекладом кожної тези англійською мовою.

На прикладі двох гранулітових поясів - Побузького (Український щит) і поясу Лімпопо (Південна Африка) розглянуто два альтернативні підходи (стратигенно-метаморфогенний і деформаційно-метаморфогенний) до геологічного вивчення та картування найдавніших порід земної кори, метаморфізованих в РГ-умовах гранулітової фацїї. Показано досить хорошу кореляцію складу і ступеня метаморфізму (в тому числі динамометаморфізму) породних комплексів обох поясів і, щонайменше, триетапне їх утворення - перетворення. Процеси гранулітового метаморфізму в межах обох поясів відбувалися раніше 3,0 млрд років тому, 2,6 - 2,8 і близько 2,0 млрд років тому. За структурно-метаморфічними перебудовами гранулітових комплексів, формуванням їх нових структурних планів з руйнуванням попередніх (архейських) наступними (протерозойськими) не можна доказово стратифікувати архейські гранулітові комплекси на рівні світ і детальніше в межах стратигенно-метаморфогенного підходу. Для Побузького гранулітового поясу реальним є виділення тільки дністровсько-бузької і бузької серій. Один із важливих процесів розвитку поясів і деформування гірських порід в умовах стиснення і зсуву, утворення в гранулітових комплексах субвертикально-шаруватого середовища, зсувної складчастості із субвертикальними шарнірами і крилами складок. В обох поясах ці процеси почалися в неоархеї, тобто тектонічні процеси вже почали зазнавати дію механізмів тектоніки плит. Загальним для обох поясів є формування shear zone лінійного типу від мікро- до макророзмірів і накладання їх на деформаційні структури гранулітових комплексів попередніх етапів розвитку. На їх основі сформувались внутрішня структура поясів і їх взаємозв'язок із сусідніми блоками земної кори. Передбачається, що архейські чарнокітоїди і ТТГ-гранітоїди, догляду на їх геохімічну подібність і близький вік, складають єдиний структурний поверх земної кори і фундамент зеленокам'яних поясів. За мінеральним складом, РГ-умовами метаморфізму і віком порід гранулітових поясів, що визначений на підставі вивчення U-Pb, Lu-Hf, Sm-Nd ізотопних систем, ізотопного складу кисню в зернах циркону, можна дійти такого висновку і вже в еоархейській і палеоархейській мантії і корі мали бути великі об'єми речовини середньогоікислого складу, що обумовило утворення ТТГ комплексів.

Стаття присвячена Діні Маркіянівні П'ятковій - відомому вченому і досліднику в галузі стратиграфії і палеонтології, кандидату геолого-мінералогічних наук, старшому науковому співробітнику відділу стратиграфії і палеонтології мезозойських відкладів Інституту геологічних наук НАН України.

Стаття присвячена Іваніку Михайлу Михайловичу - відомому вченому і досліднику в галузі стратиграфії і палеонтології, морської геології, доктору геолого-мінералогічних наук, професору, завідувачу відділу стратиграфії і палеонтології мезозойських відкладів Інституту геологічних наук НАН України.

Наведено опис новопетрівського регіоярусу міоцену Стратиграфічної схеми неогенових відкладів Північної України. Він влючає новопетрівську світу Дніпровсько-Донецької западини та Українського щита, часово-ярську товщу, товщу глинистих "клейких" пісків, товщу кварцово-кременистих пелітів і пісковиків західних і південно-західних окраїн Донбасу, буровугільні відклади і товщу темно-сірих глин Новодмитрівської воронки. Новопетрівський регіоярус відображає етап в міоценовій історії Субпаратетісу, пов'язаний з формуванням прісноводного озера, яке утворилось в межах Північноукраїнської палеоседиментаційної провінції після регресії останнього палеогенового морського басейну. Відклади новопетрівського регіоярусу разом із товщею строкато-колірних глин являють собою єдиний седиментаційний цикл, відомий як великий озерний етап розвитку Східноєвропейської платформи в міоцені. Новопетрівський регіоярус корелюється з кавказьким і конкським регіональними ярусами Східного Паратетісу (аквітаннижня частина серавалію).

Висвітлено життя та наукову спадщину академіка НАН України Петра Феодосійовича Гожика, внесок та значення його робіт для розвитку різних напрямів геології.

Стаття присвячена Шовкоплясу Володимиру Миколайовичу - відомому вченому і досліднику в галузі загальної геології, геохронології, палеогеографії і стратиграфії квартеру, доктору геолого-мінералогічних наук, професору, провідному науковому співробітнику відділу геології антропогену Інституту геологічних наук НАН України.

Вперше представлено Схему неогенового вулканізму західної частини Вигорлат-Гутинського пасма (Закарпатський внутрішній прогин). В основу цієї схеми покладено нову комплексну методологію стратиграфічного розчленування та кореляції вулканічних утворень. Схема побудована за результатами докладного вивчення структури та еволюції магматизму шести вулканів центрального типу з дев'яти, відомих в українському Закарпатті - Попричний, Анталівський, Маковиця, Тростяниця, Синяк та Дехманов. Вперше в Україні виконано "міжвулканну" кореляцію вулканічних комплексів вулканів центрального типу, що значною мірою урунтується на визначеній нами циклічності (стадійності) розвитку неогенового вулканізму Закарпатського прогину. Встановлено, що Вигорлат-Гутинське пасмо сформоване в результаті третьої і четвертої вулканічних стадій протягом пізнього сармату - паннону. Кожна стадія відбувалась у два етапи (ранній і пізній). Лави і пірокластика вивержень ранніх етапів за хімічним складом кислі, а пізніх - середні (антидромний ряд). У всіх досліджених вулканічних спорудах виділено вулканічні комплекси, які відповідають кожному з цих етапів. Вік та етапність формування зазначених комплексів обгрунтовано за хімічним складом, абсолютним віком та положенням у розрізі. Визначено, що третя вулканічна стадія відбувалась у пізньому сарматі, комплекси раннього етапу виділені у розрізах вулканів Попричний, Анталівський, Маковиця, комплекси пізнього етапу - у вулканах Попричний, Анталівський, Синяк, Дехманов. В результаті четвертої вулканічної стадії були сформовані комплекси раннього етапу (кінець сармату - ранній паннон) - виділені у вулканах Попричний, Анталівський, Тростяниця, Синяк, Дехманов, комплекси пізнього етапу (пізня частина паннону) встановлені у всіх досліджених вулканічних спорудах. Проведено кореляцію стратифікованих відкладів центрального типу в межах західної частини Вигорлат-Гутинського пасма з Регіональною стратиграфічною схемою неогенових відкладів Закарпатського прогину.

Работа является частью исследования, посвященного систематизации и интерпретации материалов многослойного поселения Глубокое Озеро 2 (бережновско-маевская срубная культура, XV - XIV вв. до н. э., и постсрубный культурный тип, конец XIII - XII вв. до н. э.) в среднем течении Северского Донца. Авторы разработали морфологическую классификацию керамической посуды поселения по методике, апробированной Я. П. Гершковичем на материалах Суботовского городища в Среднем Поднепровье. Это позволило сравнить данные по двум памятникам и апробировать простую методику создания межкультурной классификации. Сравнение типологической структуры проявило ожидаемые различия двух коллекций. Отличительной чертой Глубокого Озера 2 является преобладание банок (61 %), с меньшим количеством горшков (31 %) и чаш (7,0 %). Состав Суботовской коллекции шире состава Глубокого Озера 2. Четыре из 11 категорий посуды и только 7 из 55 типов являются общими, что объясняется культурной, пространственной и хронологической спецификой сравниваемых памятников. Стратиграфическая интерпретация полученной схемы основана на сравнении относительных частот морфологических таксонов в слоях и горизонтах памятника, что позволило выявить динамику хронологических изменений. При общем преобладании непрофилированных сосудов (преимущественно банок), их доля растет от 60 % в слое I до почти 70 % в слое II и снова снижается до 50 % в слое III. Обратная динамика наблюдается для профилированных форм (преимущественно горшков): слой I - 40 %, слой II - 30 %, слой III - 50 %. Проверка этих наблюдений была произведена с помощью теста хиквадрат Пирсона. Результаты показали статистически значимую разницу в распределении профилированных и непрофилированных форм между горизонтами, принадлежащими к разным слоям, и несущественные изменения - между горизонтами в пределах одного слоя. Продолжение исследований предполагает анализ орнаментации посуды и ее возможной корреляции с морфологической классификацией.

Работа является частью исследования, посвященного систематизации и интерпретации материалов многослойного поселения Глубокое Озеро 2 (бережновско-маевская срубная культура, XV - XIV вв. до н. э., и постсрубный культурный тип, конец XIII - XII вв. до н. э.) в среднем течении Северского Донца. Авторы разработали морфологическую классификацию керамической посуды поселения по методике, апробированной Я. П. Гершковичем на материалах Суботовского городища в Среднем Поднепровье. Это позволило сравнить данные по двум памятникам и апробировать простую методику создания межкультурной классификации. Сравнение типологической структуры проявило ожидаемые различия двух коллекций. Отличительной чертой Глубокого Озера 2 является преобладание банок (61 %), с меньшим количеством горшков (31 %) и чаш (7,0 %). Состав Суботовской коллекции шире состава Глубокого Озера 2. Четыре из 11 категорий посуды и только 7 из 55 типов являются общими, что объясняется культурной, пространственной и хронологической спецификой сравниваемых памятников. Стратиграфическая интерпретация полученной схемы основана на сравнении относительных частот морфологических таксонов в слоях и горизонтах памятника, что позволило выявить динамику хронологических изменений. При общем преобладании непрофилированных сосудов (преимущественно банок), их доля растет от 60 % в слое I до почти 70 % в слое II и снова снижается до 50 % в слое III. Обратная динамика наблюдается для профилированных форм (преимущественно горшков): слой I - 40 %, слой II - 30 %, слой III - 50 %. Проверка этих наблюдений была произведена с помощью теста хиквадрат Пирсона. Результаты показали статистически значимую разницу в распределении профилированных и непрофилированных форм между горизонтами, принадлежащими к разным слоям, и несущественные изменения - между горизонтами в пределах одного слоя. Продолжение исследований предполагает анализ орнаментации посуды и ее возможной корреляции с морфологической классификацией.

Охарактеризовано історію створення, мету, завдання, структуру, склад і сучасну діяльність Національного стратиграфічного комітету України. Триваючі процеси реформування геологічної галузі, різке скорочення фінансування та структурних підрозділів призвели до втрати важливих регламентуючих і законодавчих положень в діяльності Державної служби геології та надр України. Зважаючи на згортання робіт по геологічній зйомці і скорочення масштабів пошукового буріння, пріоритетного значення набувають роботи з узагальнення наявного матеріалу, обгрунтування стратиграфічного положення стратонів та їх кореляції в регіональному масштабі, без чого неможливо здійснювати моделювання геологічної будови взагалі та родовищ корисних копалин зокрема.

У 2019 та 2017 рр. автори виконували польові геологічні дослідження в районі Берега Греяма Антарктичного півострова. Дослідженнями було охоплене західне узбережжя півострова Київ та більшість сусідніх островів архіпелагу Вільгельма. Мета дослідження - уточнення стратиграфічного розрізу району Української антарктичної станції "Академік Вернадський" (УАС), визначення петрографічного складу та літологічних особливостей стратифікованих утворень, з'ясування особливостей їх залягання та послідовності нагромадження. Методи досліджень включали: крупномасштабну геологічну зйомку та геологічне картування. Головним результатом виконаних робіт стала розробка нової стратиграфічної схеми району УАС. Автори з'ясували, що досліджуваний стратиграфічний розріз складений вулканогенними та підпорядкованими їм теригенними відкладами, нагромадження яких тривало у часовому інтервалі від пізнього палеозою до кайнозою включно. Зроблено висновки стосовно їх походження, віку та імовірних аналогів на сусідніх територіях. Найдавнішим літостратиграфічним підрозділом досліджуваної території визнано теригенну товщу острова Лахіл (ТТЛ), для якої припускається глибоководне турбідитне походження. Вік нагромадження ТТЛ обмежується часовим інтервалом між пізньо-пермським та ранньо-тріасовим періодами. На підставі літологічних особливостей і геологічного віку ТТЛ корелюється з формацією Парадайз Харбор, що належить до теригенної серії півострова Трініті. Найбільш розповсюдженим літостратиграфічним підрозділом досліджуваної території визнано вулканогенну товщу півострова Київ (ВТПК), що є продуктом острівно-дугового вулканізму, пов'язаного з Андською орогенією. Вік вулканізму ВТПК визначено як юрський. З'ясовано, що вулканічна товща Аргентинських островів (ВТАО) відрізняється від ВТПК петрографічним складом, умовами залягання та особливостями стратифікації, що надало підстави виокремити її у самостійний літостратиграфічний підрозділ. Вік вулканізму ВТАО обмежений часовим інтервалом між юрським і крейдяним періодами. За літологічними особливостями та геологічним віком ВТПК та ВТАО віднесено до вулканічної серії Антарктичного півострова. Зроблено припущення про можливу присутність на Аргентинських островах новітніх вулканогенних порід неогенового або навіть четвертинного віку.

Розглянуто міоценові відклади північно-західної частини Українського Прикарпаття, що входять до складу Бориславсько-Покутського та Самбірського передових тектонічних покривів. Зроблено спробу реконструювати умови осадконагромадження міоценових молас регіону. На основі проведеного екологічного аналізу асоціацій форамініфер з відкладів воротищенської, стебницької світ Бориславсько-Покутського та Самбірського покривів зроблені висновки про умови седиментації відкладів регіону в карпатський час і на межі раннього-середнього міоцену та про умови формування бережницької світи Самбірського покриву в кінці середнього - на початку пізнього міоцену. Відклади світ формувались в морському басейні в межах шельфових глибин з нормальною чи близькою до неї солоністю.

На прикладі геологічної будови докембрійського фундаменту Середнього Побужжя (Український щит) показано, що у хроностратиграфічну схему нижнього архею Українського щита мають бути внесені зміни, зокрема виключено зелено-левадівську світу дністровсько-бузької серії, що представлена суперкрустальною лейкогранулітовою формацією. Встановлено, що на Побужжі цю формацію складають гранітизовані біотитові й гранат-біотитові гнейси формаційно-генетичного ряду кварц-польовошпатових метасоматитів, зокрема, структурно-формаційної асоціації метасоматитів зон регіональних розломів. За даними геологічного, геохімічного, тектонофізичного, радіоізотопного вивчення подібних порід у відслоненнях середньої течії р. Південний Буг (райони міст Гайворон, Первомайськ, пгт Олександріва, сіл Соломія, Хащувате, Завалля, Кошаро-Олекандрівка, Зелена Левада) доведено, що гнейси утворилися близько 2,03 млрд років тому в результаті діафторезу порід архейського фундаменту, їх гранулітовий вигляд, а також субвертикальне залягання, пов'язані з динамометаморфічними, в тому числі зсувними, процесами. Лінійність зерен кварцу, польових шпатів, гранату та ін., шаруватість і кристалізаційна сланцюватість порід є вторинними і зумовлені силами стресу, орієнтованими в субгоризонтальній площині. Обговорено методичні питання вивчення вікових співвідношень породних комплексів катархею. Розглянуто відомий геологічний розріз Хащувато-Заваллівського району Середнього Побужжя і показано, що використання стратиграфічного методу, що грунтується на принципі послідовності нашарування суперкрустальних гірських порід, не є ефективним для таких комплексів через їх значну тектонічну та інтрузивно-метасоматичну переробку і неможливість виявлення первинної шаруватості. Найліпше за таких умов спиратися на об'єктивніші петроструктурні, мікроструктурні, петрохімічні методи, у тому числі радіоізотопні та геофізичні дані.

Висвітлено основні здобутки науковців відділу палеонтології та стратиграфії палеозойських відкладів Інституту геологічних наук НАН України впродовж 1990 - 2018 рр., головна мета яких - виявлення закономірностей геологічної будови осадового чохла регіонів України, розвитку її тваринного і рослинного світу протягом палеозою та обгрунтування стратиграфічних меж як рубежів перебудови палеоекосистем різного рангу. Розглянуто основні напрями досліджень - вивчення та монографічний опис найважливіших груп викопної фауни і флори з метою розробки зональних біостратиграфічних шкал; розробка детальних регіональних стратиграфічних схем по системах палеозою для різних регіонів України; участь у розробці міжнародних проектів щодо удосконалення Міжнародної хроностратиграфічної шкали палеозою; вивчення поширення фацій і формацій у минулі геологічні епохи, складання літофаціальних і палеогеографічних карт. Виділено як найважливіші досягнення Національної академії наук України у палеонтолого-стратиграфічній галузі за 100 років її існування - побудову особистої школи висококваліфікованих фахівців стратиграфів і палеонтологів, авторів палеонтологічних монографій міжнародного рівня і стратиграфічних схем усіх систем палеозою України та власного Стратиграфічного кодексу. Визначено основні тренди розвитку палеонтолого-стратиграфічної галузі у світі та можливості розвитку цього напряму в Інституті геологічних наук НАН України.

Наведено відомості про вчення, концепції, керівників, склад і структуру відділу стратиграфії та палеонтології мезозойських відкладів Інституту геологічних наук НАН України. Охарактеризовано головні етапи палеонтологічних і стратиграфічних досліджень мезозой-кайнозойських відкладів України на засадах концепцій: біосферної, мікропалеонтологічної, біостратиграфічної, різноманітності фауни і флори, етапності розвитку тваринного світу та рослинного покриву Землі. Висвітлено всі напрями регіональних стратиграфічних і палеонтологічних досліджень, методологію та методики, розроблені біостратиграфічні зональні стандарти, різнорангові стратиграфічні і кореляційні схеми, седиментаційні моделі, встановлено стратиграфічні критерії прогнозування вуглеводнів, рудних і нерудних корисних копалин.

Наведено стислі відомості з історії наукових досліджень у відділі геології антропогену Інституту геологічних наук НАН України. Акцентовано увагу на найважливіших досягненнях у палеонтолого-стратиграфічних і геохронологічних дослідженнях за роки незалежності України. Розглянуто перспективні напрями вивчення квартеру Україны.