Висвітлено проблему зародження українського національного визвольного руху у контексті, взаємовпливах і взаємоборстві з теоретичною та організаційною практикою всеросійських та польських визвольних організацій в Україні. Проаналізовано діяльність в Україні відомих таємних організацій, а також існування раніше невідомих нелегальних демократичних гуртків українських діячів, пов'язаних між собою єдністю політичних програм і спільністю політичних цілей. Встановлено, що представники демократичної молоді України відігравали провідну роль у виробленні нових суспільних ідей та у натиску на самодержавно-бюрократичну систему Російської імперії. Доведено, що саме покоління молоді 60-х рр. започаткувало масовий культурно-просвітницький рух, який розвивався на засадах збереження та примноження національного духовного багатства українського народу. Разом з тим шістдесятники створювали нові масові національно-культурницькі організації - громади (в Петербурзі, Києві, Харкові, Чернігові), які поширювали свою діяльність серед широких верств населення.

Виявлено та проаналізовано суспільні засади генези комунікації в теорії та практиці освіти України за останнього періоду сталінського режиму (друга половина 1940-х - 1950-ті роки). Вибір періоду обгрунтовано тим, що це був післявоєнний час, коли суспільне життя являло собою нестійку систему, в якій найбільш чітко простежуються зв'язки між зовнішніми та внутрішніми факторами розвитку педагогічної комунікації. Розглянуто історичні, політичні, світоглядні, психологічні чинники хрущовських демократичних реформ та їх вплив на розвиток освіти в Україні. Увагу акцентовано на комунікативних аспектах суспільних та освітянських трансформацій. Наголошено, що за часів авторитаризму паростки гуманістичного усвідомлення сутності людського буття виникали саме в освіті: зростання ролі комунікації в різних сферах навчального та виховного процесу, переосмислення комунікативної ролі вчителя, природи, книги, мистецтва стали основою тих процесів, які призвели в кінцевому результаті до руйнації монологічної системи комунікації, руйнації політичної системи, розпаду Радянського Союзу.

Выявлены и проанализированы общественные основы генезиса коммуникации в теории и практике образования Украины по последнему периоду сталинского режима (вторая половина 1940-х - 1950-е гг.). Выбор периода обоснован тем, что это было послевоенное время, когда общественная жизнь представляла собой неустойчивую систему, в которой наиболее четко прослеживаются связи между внешними и внутренними факторами развития педагогической коммуникации. Рассмотрены исторические, политические, мировоззренческие, психологические факторы хрущевских демократических реформ и их влияние на развитие образования в Украине. Внимание акцентировано на коммуникативных аспектах общественных и образовательных трансформаций. Отмечено, что во времена авторитаризма ростки гуманистического осознания сущности человеческого бытия возникали именно в образовании: рост роли коммуникации в различных сферах учебного и воспитательного процесса, переосмысление коммуникативной роли учителя, природы, книги, искусства стали основой тех процессов, которые привели в конечном итоге к разрушению монологической системы коммуникации, разрушения политической системы, распада Советского Союза.

There been determined and analyzed the social basis of genesis of communication in the theory and practice of education (the second half of the 40th Ц 50th of XX century). There had been considered the historical, political. Psychological factors of Khruschev democratic reforms as well as their influence on the development of education in the Ukraine. Attention has been focused on communicational aspects of social and educational transformations.

Теза Д. Чижевського - шукати значення Шевченка в сфері естетичній - стала визначальною в дослідженні національної онтології українського шістдесятництва. Розглянуто проекції Шевченкового слова в творчості літературного покоління шістдесятників.

Зроблено спробу відтворити хроніку публікацій та проаналізувати зміст статей, есеїв, публіцистичних виступів Є. О. Сверстюка, надрукованих у газеті Волинського державного університету імені Лесі Українки "Луцьк молодий" упродовж існування часопису (1999 - 2005 рр.), а також заміток та нарисів, присвячених письменникові-філософу.

In the article were made an attempt on materials of the writers of the sixties and the experience of the participants of the project "Psychological support for children from families of displaced persons" Canadian non-governmental organization Stabilization Support Services and the Union of women of Ukraine with the financial support of the British Embassy in the city of Mariupol to find out the particular representation of the archetype of the "divine child" as the matrix to overcome the crisis of the socio-humanitarian space. Because in the public opinion, of particular importance are those constants of national life that affect the restoration of harmonious existence, the archetype of the "divine child" is regarded as such that affects the healing of humanity, is the unifying link between the past and the future, because any experience of childhood is not lost. A study of the prose heritage of the sixties in the aspect of archetypes critics have allowed to define myth-poetical start of their creativity, rooted in prototipe of the collective unconscious. Individual author features the artistic transformation of archetypes due to several social, national and cultural factors. In the works of the sixties the properties of the archetype of the divine child is endowed with characters belonging to a generation of children of war. In the conditions of crisis of society, which is characterized by denationalization, material poverty and spiritual decline, they are the bearers of high moral character. In addition, the idea that the archetype of the "divine child" is an inexhaustible source synthesizing creative energy that can revive each person individually and deformed disasters the society as a whole, found its confirmation in the process of the project participants that are from 15 January to 31 October 2016, worked with MSW in the city of Mariupol. Experts proven conclusively that since the child's psyche is very plastic, the child is able to transform the energy of fear and aggression in creative direction, to restore the resources to view the system of values, to acquire the ability to enjoy every bit of the universe.

Зроблено спробу на матеріалі творчості письменників-шістдесятників та досвіду учасників проекту «Психологічна підтримка дітей з родин тимчасово переміщених осіб» Канадської неурядової організації Stabilization Support Services та Спілки жінок України за фінансової підтримки Посольства Великобританії у м. Маріуполь з’ясувати особливості репрезентації архетипу «божественна дитина» як матриці подолання кризи соціогуманітарного простору. Оскільки в суспільній думці особливого значення набувають ті константи національного буття, які впливають на відновлення гармонійного існування, архетип «божественна дитина» розглядається як такий, що впливає на зцілення людства, є об’єднавчою ланкою між минулим та майбутнім, адже будь-який досвід дитинства не минає безслідно. Вивчення прозового доробку шістдесятників в аспекті архетипової критики дозволило визначити міфопоетичний первінь їх творчості, що закорінений в першообрази колективного несвідомого. Індивідуально-авторські особливості художньої трансформації архетипів обумовлені рядом соціальних, національних та культурологічних чинників. У творах шістдесятників властивостями архетипу божественної дитини наділені персонажі, що належать до покоління дітей війни. За умов кризового суспільства, що характеризується зденаціоналізуванням, матеріальним зубожінням та духовним занепадом, вони є носіями високих моральних якостей. Крім того, теза про те, що архетип «божественної дитини» - це невичерпне джерело творчої синтезувальної енергії, здатної відродити кожну людину окремо і деформований катаклізмами соціум в цілому, знайшла своє підтвердження у процесі роботи учасників проекту, які з 15 січня до 31 жовтня 2016 р. працювали з ТПО в м. Маріуполь. Фахівцями переконливо доведено, що оскільки дитяча психіка надзвичайно пластична, дитина спроможна трансформувати енергію страху й агресії у творче русло, відновлювати ресурси, переглядати систему життєвих цінностей, набувати здатності радіти кожній часточці світобудови.

Предпринята попытка на материале творчества писателей-шестидесятников и опыта участников проекта «Психологическая поддержка детей из семей временно переселенных личностей» Канадской неправительственной организации Stabilization Support Services и Союза женщин Украины при финансовой поддержке Посольства Великобритании в г. Мариуполь выяснить особенности репрезентации архетипа «божественный ребенок» как матрицы преодоления кризиса социогуманитарного пространства. Поскольку в общественном мнении особое значение приобретают те константы национального бытия, которые влияют на восстановление гармоничного существования, архетип «божественный ребенок» рассматривается как такой, что влияет на исцеление человечества, является объединяющим звеном между прошлым и будущим, ведь любой опыт детства не проходит бесследно. Изучение прозаического наследия шестидесятников в аспекте архетипной критики позволило определить мифопоэтические начала их творчества, укорененные в первообразах коллективного бессознательного. Индивидуально-авторские особенности художественной трансформации архетипов обусловлены рядом социальных, национальных и культурологических факторов. В произведениях шестидесятников свойствами архетипа божественного ребенка наделены персонажипринадлежащие к поколению детей войны. В условиях кризисного общества, которое характеризуется утратой национальных ориентиров, материальным обнищанием и духовным упадком, они являются носителями высоких моральных качеств. Кроме того, тезис о том, что архетип «божественного ребенка» - это неисчерпаемый источник синтезирующей творческой энергии, способной возродить каждого человека в отдельности и деформированный катаклизмами социум в целом, нашел свое подтверждение в процессе работы участников проекта,которые с 15 января по 31 октября 2016 г. работали с ВПЛ в г. Мариуполе. Специалистами доказано, что поскольку детская психика чрезвычайно пластична, ребенок способен трансформировать энергию страха и агрессии в творческое русло, восстанавливать ресурсы, просматривать систему жизненных ценностей, приобретать способности радоваться каждой частичке мироздания.

Запропоновано огляд літературно-критичної рецепції творчості Василя Захарченка в українському літературознавстві. Здійснено спробу комплексного огляду літературознавчих джерел щодо всієї творчості письменника - від появи першої збірки "Співучий корінь" (1964) до найновішого видання - щоденника "У магнієвому спаласі" (2009).

Проведено джерелознавчий аналіз комплексу щоденникових записів Василя Андрійовича Симоненка (1935 - 1963), як одного з джерел особового походження історії українського шістдесятництва, досліджено їх історичну, інформаційну та громадянську складові. Виокремлено коло творчої молоді Києва та України кінця 50 - початку 60-х років ХХ століття, згаданих у записах, і ставлення до них поета. Висвітлено погляди Василя Симоненка, на політичну, соціокультурну та морально-етичну ситуацію в Україні, викладені в процесі міжособистісного спілкування в роки студентського та кореспондентського життя, еволюцію його творчості під впливом згортання для хрущовської "відлиги" та наростання авторитаризму.

Розглянуто роль та значення творчості В. Свідзінського у формуванні культурницького коду українського шістдесятництва. Досліджено впливи художньої свідомості поета на становлення мистецької самоідентифікації творчих особистостей, ідеться про увиразнення індивідуального стилю, кристалізацію незалежної життєвої позиції представників покоління на тлі ідеологічних процесів доби. Проблеми вивчення наукової біографії митця, характеристику його поетичної творчості проілюстровано в літературознавчих студіях В. Коротича, І. Дзюби, В. Стуса, В. Шевчука. Для шістдесятників поетичний доробок Свідзінського виявився взірцем щодо розуміння свободи творчості, духовної суверенності особистості, самототожності.

Розглянуто основні аспекти дисидентського руху на Сумщині в 1960-х - 1980-х рр. Закцентовано увагу на регіональні особливості інакодумства. Проаналізовано напрями та ідеологію дисидентського руху, форми діяльності учасників цього руху як на теренах Сумщини, так і в масштабах СРСР. Охарактеризовано творчість сумських письменників - шістдесятників як явище національно - культурного та суспільно - політичного життя. Визначено вплив перебудовчих процесів другої половини 1980-х рр. на зростання суспільної та політичної активності у регіоні.

Розглянуто чотири тексти В. Стуса, прижиттєво опубліковані в самвидавному часописі "Український вісник" за січень 1970-го - січень 1971-го, зокрема "Місце в бою чи в розправі?", "Нині зрозуміло кожному...", "Кожне нормально організоване суспільство..." та вірш пам'яті Алли Горської "Ярій, душе. Ярій, а не ридай...". На підставі аналізу зроблено висновок, що проблема національної ідентичності представлена в них імпліцитно: поет передусім захищає людину й цінності свободи, які передбачають реалізацію творчих можливостей для розвитку рідної культури. Натомість у документах кримінальної справи національне питання є одним з основних пунктів звинувачення поета в "антирадянській діяльності".

Розглянуто шістдесятництво як історико-культурний феномен: концептуальні основи становлення Володимира Забаштанського в парадигмі літератури шістдесятництва; шістдесятництво і шістдесятники в літературознавчих працях і радіобесідах Юрія Лавріненка; публіцистичні інтонації Тараса Шевченка; війна в творчості Василя Симоненка та Тадеуша Ружевича. Розглянуто творчість Євгена Гуцала в культурному просторі ІІ половини XX століття; трагізм людського буття в історіософському вимірі Євгена Гуцала (на матеріалі повісті "Голодомор"); втрачений світ у чорнобильських оповіданнях Євгена Гуцала Образно-символічний лад поезії Євгена Гуцала; літературні химерії Євгена Гуцала; натурфілософські образи у доробку Євгена Гуцала; мала проза Євгена Гуцала і Романа Іваничука: художньо-мистецький діалог; Дитина і світ у дитячих творах Євгена Гуцала; динаміка авторської стратегії героя в малій прозі Євгена Гуцала: від 60-х до 90-х рр. XX століття; село як ідеальний топос у прозі Євгена Гуцала, Григора Тютюнника та Сергія Осоки. Висвітлено публіцистичну та журналістську діяльність Євгена Гуцала; мовознавчі аспекти творчої спадщини Слотюк Петро. Досліджено вивчення творчості Євгена Гуцала в закладах загальної середньої та вищої освіти: методика вивчення оповідання Євгена Гуцала "Хто ти?" на уроці позакласного читання в 7 класі; аналітична діяльність у роботі над творами Євгена Гуцала; розвиток творчого мислення учнів засобами візуалізацїї навчальної інформації (на прикладі вивчення творчості Євгена Гуцала); вивчення творів Євгена Гуцала в 5 класі за програмами нової української школи. Оглянуто републікації: пластичність образотворення як ознака кінематографічного мислення Є. Гуцала (на матеріалі роману "Позичений чоловік"); духовні константи світу дитинства (на матеріалі повістей Є. Гуцала); Павло Загребельний у призмі шістдесятницької критики.