Розглянуто період творчості Ж.-Л. Давіда з 1789 до 1794 рр. на основі аналізу його ідейного еволюціонування. Проаналізовано передумови та процес переосмислення творів Ж.-Л. Давіда громадсько-політичними діячами кінця XVIII ст. На підставі досліджень визначено причини особливої ідеологічної заангажованості радянських мистецтвознавчих праць з історії мистецтва кінця XVIII ст.

Рассмотрен период творчества Ж.-Л. Давида с 1789 до 1794 года на основе анализа его идейного эволюционирования. Проанализированы предпосылки и процесс переосмысления произведений Ж.-Л. Давида общественно-политическими деятелями конца XVIII ст. Проведенное исследование указывает на причины особой идеологической заангажованности советских искусствоведческих работ по истории искусства конца XVIII ст.

This article examines the evolution of ideas one of the periods of Jacques Louis David's creative activity (1789 - 1794). The author analyses preconditions and the process of interpretation David's artistic works by outstanding persons of social and political life of the end of the 18th century. This researches demonstrates the causes of distinguishing ideological features of soviet art critics works on the history of art of the end of the 18- century.

Обговорено основні результати досліджень лауреатів Нобелівської премії з хімії 2017 р. Жака Дюбоше (Jacques Dubochet), Йоахіма Франка (Joachim Frank) і Річарда Гендерсона (Richard Henderson). Представлено історичну ретроспективу розвитку досліджень з кріоелектронної мікроскопії. Обгрунтовано важливість цього відкриття для сучасної науки. Окреслено основні переваги використання кріоелектронної мікроскопії з високою роздільною здатністю для визначення структури біомолекул у розчині. Розглянуто практичне значення цього методу досліджень для медицини і біотехнології, насамперед у галузі створення нових лікарських препаратів, а також ідентифікації нових хвороб.

Актуальність роботи полягає в доцільності вивчення напрямів розвитку реабілітації в тих країнах, котрі сьогодні є визнаними лідерами в цій галузі. Мета статті - аналіз історії зародження та становлення кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст. У ході дослідження передбачено виконання таких завдань: вивчення особливостей зародження й розвитку кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст., передумов створенняв 1900 р. в Парижі Товариства кінезітерапії (Societe de kinesitherapie/SDK), його діяльності, виокремлення фахівців, котрі мали найбільший вплив на ці процеси, а також ті причини, через які методи кінезітерапії не набули широкої популярності в той час. Для досягнення поставленої мети й розв'язання завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний і історико-системний) методів дослідження. Кінезітерапія зароджується у Франції в другій половині XIX ст. У розумінні тогочасних фахівців, це лікування/терапія за допомогою руху й масажу. Із-поміж сучасних дослідників історії кінезітерапії виділено, передовсім, Jacques Monet та Remi Remondiere. Активне формування цього напряму припадає на кінець XIX - початок XX ст., коли в Парижі створено Товариство кінезітерапії в 1900 р. Найбільший вплив на його розвиток у визначений часовий період мали Horace Stapfer, Just Lucas Championniere, Jules Etienne Marey, Fernand Lagrange, Rene Mesnard, Maurice Marchais. Своєрідною квінтесенцією їх діяльності була публікація в 1912 р. праці "Manuel pratique de Kinesitherapie". Серед причин того, що кінезітерапія не набула поширення, убачаємо неоднозначність терміна "kinesitherapie" і його конкуренцію з поняттям "cinesitherapie", відсутність системи університетської освіти, суперництво з іншими напрямами, зокрема фізіотерапією.

Актуальність роботи полягає в доцільності вивчення напрямів розвитку реабілітації в тих країнах, котрі сьогодні є визнаними лідерами в цій галузі. Мета статті - аналіз історії зародження та становлення кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст. У ході дослідження передбачено виконання таких завдань: вивчення особливостей зародження й розвитку кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст., передумов створенняв 1900 р. в Парижі Товариства кінезітерапії (Societe de kinesitherapie/SDK), його діяльності, виокремлення фахівців, котрі мали найбільший вплив на ці процеси, а також ті причини, через які методи кінезітерапії не набули широкої популярності в той час. Для досягнення поставленої мети й розв'язання завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний і історико-системний) методів дослідження. Кінезітерапія зароджується у Франції в другій половині XIX ст. У розумінні тогочасних фахівців, це лікування/терапія за допомогою руху й масажу. Із-поміж сучасних дослідників історії кінезітерапії виділено, передовсім, Jacques Monet та Remi Remondiere. Активне формування цього напряму припадає на кінець XIX - початок XX ст., коли в Парижі створено Товариство кінезітерапії в 1900 р. Найбільший вплив на його розвиток у визначений часовий період мали Horace Stapfer, Just Lucas Championniere, Jules Etienne Marey, Fernand Lagrange, Rene Mesnard, Maurice Marchais. Своєрідною квінтесенцією їх діяльності була публікація в 1912 р. праці "Manuel pratique de Kinesitherapie". Серед причин того, що кінезітерапія не набула поширення, убачаємо неоднозначність терміна "kinesitherapie" і його конкуренцію з поняттям "cinesitherapie", відсутність системи університетської освіти, суперництво з іншими напрямами, зокрема фізіотерапією.