Формування ранньодевонської іхтіофауни відбувалося під дією сукупного впливу історичних, палеогеографічних та палеоекологічних чинників. Внаслідок еволюційного розвитку на початку девонського періоду виникла низка високорангових таксонів морських хребетних, які активно колонізували мілководні басейни нового материка Лауруссії. Для представників локальних ендемічних фаун виникла можливість розширення своїх ареалів. Відбувалися обміни мігрантами між сусідніми регіональними фаунами. Все це супроводжувалось еволюцією екосистем, утворенням і освоєнням нових екологічних ніш. Ранній девон для більшості груп хребетних був позначений різким ростом кількості таксономічних одиниць. Формування подільської регіональної іхтіофауни ілюструє ці тренди глобальних біотичних змін у ранньому девоні.

Приcвяченo вирiшенню наукoвoї прoблеми - вcтанoвленню закoнoмiрнocтей фoрмування, рoзвитку i динамiки cкладу, cтруктури i рiзнoманiття угрупoвань прicнoвoднoї iхтioфауни пiвденнo-захiднoї чаcтини Cхiднoї Єврoпи упрoдoвж ocтаннiх 11 млн рoкiв. Вcтанoвленo якicний та кiлькicний cклад фауни прicнoвoдних риб, утoчненo cиcтематичне пoлoження i такcoнoмiчний ранг oкремих її предcтавникiв на пiдcтавi ревiзiї ocтеoлoгiчних збoрiв iз 68 кістковмісних горизонтів 53 мicцезнахoджень мioценoвoгo, плioценoвoгo i плейcтoценoвoгo вiку. Фаунicтичний cпиcoк включає 63 види, якi належать дo 35 рoдiв, 12 рoдин, 7 рядiв. Oпиcанo нoвi для науки вимерлi види прicнoвoдних риб. Уcтанoвленo чаc пoяви в геoлoгiчнiй icтoрiї Єврoпи низки cучаcних такcoнiв видoвoгo i рoдoвoгo рангу, а такoж наявнicть у викoпнoму cтанi фoрм, oпиcаних для геoграфiчнo вiддалених теритoрiй. Прoведенo oцiнку такcoнoмiчнoгo багатcтва, рiзнoманiття i cкладнocтi угрупoвань прicнoвoднoї iхтioфауни прoтягoм пiзньoгo кайнoзoю, з’яcoванo їх палеoекoлoгiчнi та зooгеoграфiчнi ocoбливocтi. Вcтанoвлено й oхарактеризoвано регioнальнi iхтioфаунicтичнi кoмплекcи. Пoказанo рoтацiю iхтioфауни регioну у пiзньoму кайнoзoї на пiдcтавi пoяви i вимирання oкремих такcoнiв риб.

Наведено всесторонню геолого-палеонтологічну, історико-краєзнавчу та науково-популярну характеристику всесвітньо відомого пам'ятника природи - Старунського грязевого вулкана та місцезнаходження захороненої фауни волохатих носорогів, мамонтів та інших крупних тварин епохи четвертинного зледеніння. Зазначено, що інтерес до геологічної пам'ятки природи загально державного значення "Старуня " зростає. Висвітлено виконання георадарного зондування перспективної ділянки та роботу студії 1+1 щодо показу 5 серійної передачі "Україна у Льодовиковому періоді". Обґрунтовано створення міжнародного еколого-туристичного центру "Парк Льодовикового періоду". Акцентовано, що Старуня - це місцевість, де на невеличкій при- родоохронній площі у 60 гектарів зібрано докупи родовища нафти, озокериту і солі, а також всесвітньо відоме, унікальне палеонтологічне місцезнаходження викопної фауни. Унікальний об'єкт біля с. Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області стає відомим на весь світ після знахідок в озокеритовій шахті у 1907 і 1929 pp. муміфікованих туш волохатих носорогів, мамонтів та інших тварин четвертинного (льодовикового) періоду. Виокремлено історію досліджень Старуні польськими й українськими вченими за першу половину XX століття, яку детально висвітлено краківським професором Штефаном Алєксандровичем у книзі "Старуня".

Описано раніше невідомі збори решток птахів із пізньоплейстоценового місцезнаходження Бінагади, що зберігаються у фондах Національного науково-природничого музею (Київ, Україна). Визначено 26 видів, серед яких 5 (кулик-горобець, баранець великий, гаршнеп, білокрилий жайворонок та рожевий шпак) не були раніше відомі для цього місцезнаходження. Підтверджено валідність вимерлого виду Calidris binagadensis (Serebrovsky, 1940) та виявлено нечинність підвидової назви Anas platyrhynchospaleoboschas Serebrovsky, 1940. Знахідка кісткових решток рожевого шпака у Закавказзі вказує на те, що наприкінці плейстоцену відбувалось не зміщення, а скорочення ареалу цього виду.

Під час кількох розкопок в Словаччині біля підніжжя гір Мале-Карпати (поблизу злиття річок Морава і Дунай) було знайдено два черепи і численні кістки нижньої щелепи, зубні і посткраніального кістки раннеміоценових тюленів (16,3 - 12,8 млн років). У цій місцевості було виявлено ізольовані щелепи і численні зуби; деякі зуби in situ морфологічно відповідали нижній щелепі і черепу Devinophoca claytoni, а інші - нижній щелепі та черепу недавно описаного Devinophoca emryi. На підставі цього матеріалу було описано два види раніше невідомої підродини справжніх тюленів Devinophocinae Koretsky et Holec, 2002. Проте морфологія нижньої щелепи типового виду Devinophoca claytoni залишається невідомою. Наведено перший опис нижньої щелепи цього виду. Морфологічні оцінки показують, що нижня щелепа D. claytoni має задні альвеоли більші, ніж передні; пласке тіло нижньої щелепи з низькою висотою; альвеоли p4 більше m1; і унікальну комбінацію різців devinophocine (I3/1), яка відрізняється від такої в існуючих підродин Cystophorinae (I2/1), Monachinae (I2/2) і Phocinae (I3/2).

За результатами визначення та таксономічної ревізії викопних решток птахів простежено історію авіфауни Півдня Східної Європи впродовж 48 мільйонів років, яка відображає послідовність чотирьох палеоекологічних етапів: середньоеоценовий етап (47,8 - 41,2 млн років тому); олігоценово-середньоміоценовий етап (41,2 - 11,0 млн років тому); пізньонеогеновий етап (11,0 - 1,81 млн років тому); четвертинний етап (1,81 млн років тому – наші дні). Наведено реконструкцію палеоекосистем, виявлено роль аридизації на початок ротації фауни. На прикладі екосистем еоцену-голоцену Півдня Східної Європи розроблено варіант палеоекологічної шкали. Установлено, що сучасна авіфауна Півдня Східної Європи почала формуватись в ранньому плейстоцені, приблизно 1,81 млн років тому. Основними чинниками, що впливали на поширення різних представників сучасної авіфауни були: 1) зміна температури і вологості клімату; 2) зміна площі моря та басейну його річок. Виявлено позитивну кореляцію динаміки чисельності впродовж голоцену для п'яти груп видів, які населяють подібні біотопи: 1) качок; 2) видів ксерофітних холодних і помірних ландшафтів; 3) видів, що гніздяться на островах; 4) рибоїдних видів; 5) синантропних видів. Проаналізовано чисельність деяких видів птахів із списків Червоної книги України впродовж голоцену. Прослідковано динаміку поширення лісових екосистем на стадії активних сукцесійних процесів та на стадії клімаксу впродовж пізнього плейстоцену – голоцену на території Півдня Східної Європи.

Родина Phocidae налічує у своєму складі 4 підродини (Phocinae, Monachinae, Cystophorinae і Devinophocinae) ссавців середнього і великого розміру, які характеризуються вираженою адаптацією до напівводного способу життя. У міоценових відкладах Чесапікської групи було ідентифіковано представників двох підродин: Phocinae і Monachinae. Leptophoca, представник підродини Phocinae, з'явився на східному узбережжі Північної Атлантики близько 15 млн. років тому. Нещодавно у відкладах верхнього міоцену Чесапікської групи з формацій Eastover (7,0 - 6,0 млн. р. т.) і St. Marys (10,0 - 8,0 млн. р. т.) було виявлено кісткові рештки, що належать до двох нових вимерлих видів Monachinae - досить крупному Terranectes magnus gen. n. & sp. n . і відносно меншому T. parvus sp. n. Наявність представників двох різних підродин тюленів свідчить про більш раннє, ніж 18 млн. р. т. (як вважалося раніше), розходження еволюційних ліній Phocinae і Monachinae. Формація Eastover існувала в неглибокій затоці, яка охоплювала південний Меріленд, прибережну рівнину Вірджинії і північно-східну частину Північної Кароліни. Геологічно давніша формація St. Marys являла собою прибережне середовище, що зазнавало впливу припливів і відливів, з лиманами, які характеризувалися низькою солоністю води. У пізньому міоцені спостерігалося різке зниження температури, про що свідчить перехід до холодолюбної фауни під час існування формації St. Marys. Формація Eastover відображає тепліші води з відносно сильними течіями, наявністю бар'єрів і різницею глибин. Палеонтологічний літопис ранніх тюленів свідчить про те, що фоциди виникли у Північній Атлантиці, в той час як отаріоїди - у північній частині Тихого океану. Справжні тюлені відокремилися від древніх Carnivora в ранньому олігоцені (або раніше) в басейнах Паратетісу/Середземного моря, поширилися протягом середнього міоцену і перетнули Атлантичний океан у західному наапрямку, перш ніж досягли східної частини Сполучених Штатів в ранньому пліоцені.

Наведено результати аналізу численних викопних решток прісноводних риб майже із 40 місцезнаходжень на півдні Східної Європи. Встановлено, що прісноводні риби можуть розглядатися як парастратиграфічна група, придатна для біостратиграфічних досліджень. Десять іхтіофауністичних комплексів (ІФК) виділено та детально охарактеризовано. Ці комплекси відображають різні (послідовні) стадії розвитку угруповань прісноводних риб у межах півдня Східної Європи протягом пізнього міоцену, пліоцену та плейстоцену. Крім того, розраховано значення індексів еволюційних трансформацій (рівні вимирання, видоутворення і таксономічної ротації) і виділено їх загальні тренди.

В українських водах зараз мешкають лише 3 види китоподібних - 2 види дельфінів та морська свиня, яка є найдрібнішим китом сучасності. Проте у викопних відкладах на території багатьох регіонів України трапляються рештки десятків видів китів, що належать до різних груп та епох, починаючи з еоцену. Саме з України, колишнього дна океану Тетіс, описано один з найпримітивніших родів повністю водних китоподібних - Basilotritus, віком близько 40 млн років. Величезне різноманіття вусатих і зубатих китів з багатьма ендемічними формами відкрито із середнього та пізнього міоцену, між 14 і 8 млн років тому (басейни Центрального і Східного Паратетісу), що збігається з максимумом дивергенції в межах цих груп. Серед китоподібних того часу - карликовий дельфін Microphocaena і карликові вусаті кити родини Cetotheriidae. Кількість знайдених решток помітно зменшується у відкладах після формування Середземноморсько-Чорноморського басейну в сучасних межах, оскільки багато з них перебувають нижче сучасного рівня моря. Однак деякі фрагменти потрапили до суходолу з людиною, і їх виявляють в археологічних пам'ятках різних епох. Загалом різноманіття викопних китів зниклого басейну океану Тетіс охоплює майже всі відомі групи китоподібних.

Матеріал по Devinophoca emryi з раннього баденію (початок середнього міоцену, 16,26 - 14,89 млн р. т.) представляє набір ознак будови кісток черепа і особливо посткраніального скелета, характерних для представників 3-х нині існуючих підродин тюленів (Cystophorinae, Monachinae і Phocinae). У той же час він характеризується наявністю унікальних рис будови посткраніума, яких немає у жодного з них. Ці характерні ознаки (добре окреслена, велика овальна фасетка на великому горбку плечової кістки; більша відстань між головкою і меншим горбком плечової кістки, проксимальний епіфіз стегнової кістки більше, ніж дистальний, тонка клубова кістка з виїмкою на вентральній поверхні) показують, що цей матеріал належить до недавно описаного виду (D. emryi). Під час аналізу екоморфотипу викопні плечова і стегнова кістки були безпосередньо пов'язані з відповідною нижньою щелепою, щоб виявити зв'язок на основі останніх морфологічних аналогів. Сильна кореляція між екоморфотипами і посткраніальною морфологією підтверджує належність цього матеріалу до D. emryi, а не його сестринського таксона, D. claytoni. Раніше описані череп, нижня щелепа, окремі зуби, а також описані авторами кістки посткраніального скелета були виявлені в тому ж місцезнаходженні під час розкопок біля підніжжя Малих Карпат (Словаччина), у місці злиття річок Морава і Дунай. Геологічний вік D. emryi і наявність змішаних ознак переконливо свідчать, що цей вид був споріднений з предком тюленів, можливо, будучи термінальною гілкою дерева фоцид. Цей матеріал надає змогу уточнити діагнози видів, географічний розподіл і надає додаткові відомості для роз'яснення спірних філогенетичних зв'язків у межах Phocidae.

У плейстоцені-голоцені на території Передкарпаття і Волино-Поділля розвивалися коні двох філогенетичних гілок. Першу з них представляли великорослі коні E. (E.) podolicus nov. sp. (у середньому плейстоцені), E. (E.) tyvericus nov. sp., E. (E.) equus Pidoplitshko (у пізньому плейстоцені-голоцені), другу - малорослі E. (E.) vyniavensis nov. sp. (у пізньому плейстоцені) та форми, близькі до E. (E.) gmelini Antonius (у голоцені). Висловлено думку, що новий вид Е. (E.) tyvericus міг бути предком деяких одомашнених коней. За морфологічними ознаками малорослий E. (E.) vyniavensis зарахований до проміжної форми у гілці E. (E.) missi M. Pavlov - E. (E.) gmelini Antonius.

Викладено результати вивчення викопних решток спарових риб (Sparidae) з верхнього міоцену, нижнього і верхнього пліоцену, нижнього плейстоцену України. Ізольовані моляроподібні зуби віднесено до Pagrus cinctus, Pagrus sp., а також до Sparidaeі gen. et sp. indet. Ці знахідки розширюють знання про видовий склад угруповань іхтіофауни пізнього кайнозою півдня Східної Європи і змушують частково переглянути раніше сформульовані висновки про їх природне оточення.

Описаны ископаемые остатки рыб из отложений раннего плиоцена долины Днестра (Республика Молдова). Из местонахождений Никольское и Уютное идентифицированы 7 видов, относящихся к 6-ти родам, 4-м семействам и 4-м отрядам (Acipenseriformes, Cypriniformes, Siluriformes, Esociformes). Все они являются морфологическими аналогами рецентных таксонов. Представлен краткий обзор развития пресноводной ихтиофауны в бассейне Нижнего Днестра на протяжении раннего плиоцена.

Исследование новых ископаемых остатков (плечевой кости и крестца) из Нидерландов показало морфологически отличительные признаки, позволяющие описать нового представителя подсемейства Phocinae (Praepusa boeska sp.n.) из позднего миоцена - раннего плиоцена. Диагностические различия в форме клювовидного отростка плечевой кости (овальной у самцов по сравнению с треугольной у самок), глубине ямки локтевого отростка (мелкой у самцов по сравнению с глубокой у самок), а также наличии округлого первого вентрального отверстия и толстой боковой стенки в крестце самцов обнаруживают первые доказательства полового диморфизма у представителей рода Praepusa. Описанный вид добавляет информацию о распространении настоящих тюленей, подтверждая расселение этого рода на запад через Паратетис. Высокая степень эндемизма вследствие изоляции Паратетиса и климатические, геологические и стратиграфические отличия указывают, что проникновение Praepusa в Восточный Паратетис (ранний - средний миоцен, 16,5 - 13,6 млн лет назад) произошло до заселения им Центрального (средний миоцен 13,6 - 11,2 млн лет назад), а позже и Западного Паратетиса (поздний миоцен - начало плиоцена, 11,6 - 3,6 млн лет назад). Ископаемые остатки Pr. boeska являются наиболее ранними из остатков известных на сегодняшний день представителей этого рода и были обнаружены намного западнее ранее описанного палеонтологического материала. Эти находки помогают объяснить происхождение и расселение описанных видов рода Praepusa по сравнению с другими родами подсемейства Phocinae.

Проведено історико-фауністичний аналіз прісноводної іхтіофауни пізнього міоцену півдня України. Досліджувані місцезнаходження пов'язані з річковими та авандельтовими відкладами і сформувалися шляхом алювіального тафогенезу. Встановлено наявність 44-х видів 24-х родів 8-ми родин і 4-х рядів костистих риб, у тому числі 26-ти видів 16-ти родів, які належать до родини Cyprinidae. Вперше для досліджуваного регіону вказані Scardinius haueri, представники родів Luciobarbus і Palaeocarassius. Описано два нових для науки вимерлих види (Rutilus robustus, Scardinius ponticus). Проведено детальний аналіз таксономічного складу та екологічної структури угруповань іхтіофауни пізнього міоцену. Рештки костистих риб використані для реконструкції палеогеографічних умов на території півдня України протягом пізнього сармату, меотису та понту, а також для встановлення зв'язків між прісноводними іхтіокомплексами у межах Східного Паратетису.

Розглянуто екологічну характеристику угруповань прісноводної іхтіофауни пізнього міоцену півдня України. Проведено аналіз таксономічного багатства і різноманіття іхтіо-комплексів пізнього сармату, меотису і понту із 24 кістковмісних горизонтів 20 місцезнаходжень. Оцінено таксономічну складність угруповань костистих риб пізнього міоцену і здійснено порівняння їх фауністичного складу з близькими за віком ориктоценозами на території Європи та Азії.

Наведено відомості щодо видового складу фауни риб, рештки яких було одержано під час археологічних розкопок поселення сабатинівської культури пізнього періоду бронзового віку, розташованого поблизу с. Виноградний Сад Доманівського району Миколаївської області. Ідентифіковано кісткові залишки 8-ми видів 8-ми родів 5-ти родин 5-ти рядів (Acipenseriformes, Cypriniformes, Siluriformes, Esociformes, Perciformes). Вирезуб (Rutilus frisii) і сом (Silurus glanis) у порівнянні з іншими видами представлені найбільшою кількістю решток. Для окремих особин деяких видів риб реконструйовано довжину і масу тіла. На основі опису остеологічного матеріалу та його порівняння з різновіковими іхтіокомплексами пізнього голоцену можна припустити, що рибальство відігравало важливу роль у забезпеченні жителів поселення Виноградний Сад продуктами тваринного походження. Переважання статевозрілих особин риб надає підстави припустити ймовірність застосування різноманітних знарядь лову.

На данный момент ископаемые остатки Hucho Gunther, 1866 известны лишь из отложений олигоцена - среднего миоцена Забайкалья, а также из позднего плейстоцена Германии. Новые образцы, идентифицированные как Hucho sp., получены из отложений позднего миоцена юга Украины. Многочисленные фрагменты жаберных крышек и челюстные зубы, морфологически сходные с таковыми у представителей рода Hucho, были обнаружены в материалах из местонахождений Кубанка 2, Черевычное 3, Третья Круча и датированы поздним сарматом - ранним мэотисом (10 - 8 млн л. н.). Эти остатки документируют первое появление тайменей в геологическом прошлом Европы, заполняя пробел в распространении рода на протяжении позднего неогена, и проливают свет на его биогеографическую историю.

Представлено детальное описание морфологии зубов и фрагментов черепа вымерших бобров рода Trogontherium Fischer von Waldheim, 1809 из отложений позднего миоцена Украины. Осуществлено их сравнение с близкими по возрасту остатками из местонахождений на территории Европы и Азии. Приведены новые данные о систематике и палеогеографии Trogontherium (Euroxenomys) minutum minutum Meyer, 1938 и T. (Euroxenomys) minutum rhenanum Franzen, Storch, 1975, а также об их возможных филогенетических связях с более древними представителями семейства Castoridae.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е169.333.24*60

Шифр НБУВ: Ж27025 Пошук видання у каталогах НБУВ