Індекс рубрикатора НБУВ: Р361.5 + Р11(4УКР)026.241.5

Рубрики:

Дія іонізуючого випромінювання на ендокринну систему і обмін речовин

Організація охорони здоров'я

Шифр НБУВ: Ж69917 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р361.5 + Р361.6

Рубрики:

Дія іонізуючого випромінювання на ендокринну систему і обмін речовин

Дія іонізуючого випромінювання на нервову систему і органи чуття

Шифр НБУВ: Ж69917 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено в учасників ліквідації наслідків аварії (УЛНА) на ЧАЕС, опромінених у молодому віці в діапазоні доз 5,0-560,0 мГр, хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу, особливості клінічних, гормональних, метаболічних змін, асоційованих із динамікою концентрації загального адипонектину, прозапальних цитокінів крові і можливості їх використання як діагностично-прогностичних маркерів розвитку кардіоренального синдрому. Проведено статистичний аналіз частоти ЦД 2 типу та асоційованих із ним порушень вуглеводного обміну (передціабет і надлишкова маса тіла/ожиріння) у 28 240 УЛНА на ЧАЕС (чоловіки віком 18-59 років на момент аварії) за період 1992-2017 рр., отриманих із бази даних клініко-епідеміологічного реєстру (КЕР) ННЦРМ. Середня доза зовнішнього опромінення в молодшій віковій підгрупі становила (18,56 ± 6,01) мГр; у середній віковій підгрупі - (25,76 ± 4,68) мГр. Виявлено високу частоту ЦД 2 типу в віддаленому післяаварійному періоді в УЛНА на ЧАЕС, опромінених у молодому віці, що перевищувала загальнодержавні показники. Доведено зростання частоти ЦД через 10 років після аварії незалежно від віку опромінених осіб на період аварії. Проте, в УЛНА на ЧАЕС, опромінених у молодому віці, збільшення частоти ЦД спостережено на 10 років раніше і з вищими темпами приросту порівняно з особами середньої вікової підгрупи. Комплексне клініко-лабораторне обстеження 200 УЛНА на ЧАЕС, опромінених в молодому віці (18-35 років на момент аварії) в діапазоні доз 5,0-560,0 мГр, визначило, що ЦД 2 типу розвивався в них на тлі ожиріння II ст. із превалюванням вісцерального розподілу жирової тканини і був пов’язаний з комплексом порушень вуглеводного обміну, інсулінорезистентністю та зниженням інсуліночутливості периферичних тканин, що погіршувалися при збільшенні тривалості захворювання до 20 років, зростанні маси тіла і незадовільному глікемічному контролі. З’ясовано патогенетичне значення адипонектину і прозапальних цитокінів у розвитку кардіоренального синдрому в осіб, які зазнали впливу іонізуючого випромінювання в молодому віці в діапазоні доз 5,0-560,0 мГр у віддалений післяаварійний період. Доведено роль впливу іонізуючого випромінювання в дозах зовнішнього опромінення, що перевищують 500 мГр, у формуванні ускладнень ЦД 2 типу: значна гіпертрофія лівого шлуночка та максимальний розвиток фібропластичних процесів у міокарді склали підгрунтя розвитку кардіоренального синдрому у віддаленому періоді після опромінення. Маркерами несприятливого перебігу захворювання та ймовірного розвитку кардіоренального синдрому визнано концентрацію загального адипонектину меншу за 4,0 мкг/мл, ФНП-а меншу за 4,0 пг/мл та ІЛ-6 понад 7,0 пг/мл.

Мета роботи - проаналізувати та узагальнити дані щодо поширеності раку щитовидної залози в динаміці 30-річного спостереження після аварії на ЧАЕС; спрогнозувати динаміку надлишкової захворюваності на дану патологію. Використано наукові публікації, чинні нормативно-правові документи з питань ролі і місця Збройних Сил у системі реагування на надзвичайні ситуації у світі та Україні зокрема. Вказані матеріали опрацьовано за допомогою аналітичного та історичного методів. Усі наслідки Чорнобильської катастрофи, напевно, ніколи не стануть відомими. Проте через 31 рік після аварії зрозуміло, що вони багато значніші за ті, які пропонуються в офіційних оцінках. Висновки: загальний висновок полягає в тому, що урядам варто повністю визнати й урахувати у своїй енергетичній політиці безпрецедентний масштаб катастрофи та її довгострокові глобальні медичні наслідки.

Мета роботи - вивчення дії радіації у малій дозі на структурно-функціональний стан клітин ендокринних органів у віддалений термін після загального та часткового фракціонованого опромінення щурів у дозі 0,75 Гр. За допомогою стандартних методів електронної мікроскопії досліджено ультраструктуру клітин (УСК) щитоподібної залози, сперматогенного епітелію, кори надниркових залоз, пінеальної залози та адреногіпофіза через 6 міс після фракціонованого загального ікс-опромінення, опромінення окремо голови, окремо тіла щурів у сумарній дозі 0,75 Гр. Встановлено, що через півроку після загального опромінення спостерігаються помітні порушення УСК досліджених ендокринних залоз, які свідчать про процеси пригнічення функціональної діяльності цих органів. Вплив радіації за тих самих умов на голову призводить до ідентичних змін, тоді як за опромінення тільки тіла структурно-функціональний стан усіх досліджених органів відповідав віковому контролю. Ультраструктурні порушення клітин органів ендокринної системи експериментальних тварин вказують на зниження їх функціональної активності у віддалені терміни після загального опромінення у малій дозі та виснаження функції. Паралельне гальмування активності органів-мішеней і регуляторних органів ендокринної системи може свідчити про вторинний характер гіпофункції залоз-мішеней за рахунок зниження рівня відповідних тропних гормонів гіпофіза. Опромінення однієї тільки голови експериментальних тварин викликає зміни у клітинах ендокринних залоз, подібні тим, що спостерігаються за тотального опромінення. Опромінення тільки тіла експериментальних тварин не призводить до радіаційних змін у клітинах ендокринних органів. Проведені дослідження свідчать, що за дії радіації у малих дозах на організм критичним органом є головний мозок, тобто радіочутливі його ділянки, які беруть участь у вищій регуляції ендокринної системи. У разі перебування у зоні дії іонізувальної радіації корисним може бути екранування голови.

Представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-практичної задачі визначення особливостей дестабілізації геному на хромосомному рівні в соматичних клітинах хворих на радіаційно-асоційований і спонтанний РЩЗ та здорових осіб. У хворих на РЩЗ, які були евакуйовані з радіоактивно забруднених територій або є мешканцями цих територій, зафіксовано найвищий рівень хромосомних аберацій в лімфоцитах периферичної крові серед усіх досліджених груп та прослідковується чітка асоціація поліморфізмів генів XPD Lys751Gln та XRCC1 Arg399Gln з підвищеним рівнем аберацій хромосом. Частота гомозиготних носіїв мінорних алелей генів XPD та XRCC1 у хворих на РЩЗ, які зазнали дії іонізуючого випромінювання, була достовірно більшою, ніж у хворих на спонтанний РЩЗ. Носійство гомозиготних мінорних алелей генів репарації ДНК XRCC1 Gln399Gln та XPD Gln751Gln підвищує ризик розвитку раку щитоподібної залози в умовах дії іонізуючого випромінювання і може бути підставою для формування групи підвищеного ризику схильності до розвитку радіаційно-асоційованої онкологічної патології щитоподібної залози.

Мета роботи - дослідити морфологічні зміни у первинній культурі клітин щитоподібної залози (ЩЗ) новонароджених щурів, батьки яких були пренатально опромінені радіоізотопом йоду-131. Методи дослідження - одержання та культивування первинних культур клітин із тканин ЩЗ новонароджених щурів, цитологічні (отримання й аналіз препаратів культур клітин для оптичної мікроскопії), біофізичні (протокова цитофлюориметрія), статистичні. Показано, що у первинній культурі клітин ЩЗ нащадків щурів, пренатально опромінених радіоізотопами йоду-131, спостерігали ознаки деструктивно-дегенераційних змін, які були найбільш виражені за опромінення тварин обох статей. Збільшення кількості дво- і триядерних клітин та індукція перснеподібних клітин свідчать про суттєві генотоксичні порушення і вказують на нестабільність геному у нащадків тварин, опромінених радіоізотопом йоду-131. Висновки: аналіз та кількісна характеристика морфофункціональних показників у первинній культурі клітин ЩЗ новонароджених щурів, батьки яких були опромінені пренатально радіоізотопами йоду-131, показали, що під впливом опромінення ЩЗ зазнає деструктивних змін на клітинному рівні навіть у нащадків другого покоління і призводить до порушення її функцій.

У жителей, проживающих в регионах, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы, отмечается повышение уровня заболеваемости диффузным зобом I, II, III степени, которые коррелируют с изменениями в иммунитете. Цель исследования - оценить уровни показателей циркулирующих иммунных комплексов (ЦИК) и фагоцитарной активности моноцитов (ФАМ) у пациентов с заболеванием диффузным зобом I, II, III степени, которые проживают в наиболее радиоактивно загрязненных районах (РЗР) Украины, для разработки на основе полученных новых данных более эффективных методов иммуномодуляции при помощи препарата иммодин. Уровень ЦИК в сыворотке крови определяли с помощью спектрофотометрического метода, ФАМ изучали оригинальным чашечковым способом, при этом вычисляли фагоцитарные показатели: фагоцитарное число (ФЧ), фагоцитарный индекс (ФИ), индекс переваривания антигена щитовидной железы (ИП). Группу обследования составили 68 человек, контрольную группу - 20 доноров крови. Выявлено, что у пациентов с диффузным зобом I, II, III степени тяжести, проживающих в РЗР Украины, прослеживается изменение иммунитета за счет значительных проявлений аутоиммунного процесса и показателей фагоцитарной системы. Отмечается наиболее выраженное увеличение низкомолекулярных и среднемолекулярных ЦИК, тогда как показатели высокомолекулярных ЦИК практически не меняются в сравнении с контролем. После проведенного традиционного лечения показатели низкомолекулярных и среднемолекулярных ЦИК остаются достоверно высокими. Заключение: для уменьшения воспалительного процесса рекомендуется использовать необходимую иммунокоррегирующую иммунотерапию с помощью трансфер фактора иммодин, который способствует выведению низко-молекулярных и среднемолекулярных ЦИК из организма человека.

To identify a contributive role of changes in gene regulation of apoptosis and telomere length at transcriptional and translational levels to the formation of radiation-induced effects in immune system. Study groups included 310 Chornobyl (Chornobyl) cleanup workers (dose of external exposure (360,82 +- 32,3) mSv; age 58,9 +- 0,6 (M +- SD) years) and control (n = 77; age (52,9 +- 0,64) (M +- SD) years). Expression of CD95, phosphatidylserine receptors, bcl2 and p53 proteins was studied by flow cytometry; the relative expression (RQ) of BAX, BIRC5, FASLG, MADD, MAPK14, TP53, TP53I3, TERT, TERF1, TERF2 genes was performed using 7900 HT Fast RT-PCR System and TagMan technology. Relative telomere length (RTL) was quantified by flow-FISH assay. Dose-dependent deregulation of apoptosis was shown at transcriptional level (TP53, TP53 I3, BAX, BIRC5, FASL genes) and translational level (bcl-2 and p53 proteins) with blocking entry to apoptosis, dose-dependent activation of anti-apoptotic proteins and TP53-mediated expression of genes-inhibitors of apoptosis. After exposure below 100 mSv a decrease in TERT gene RQ was associated with shortened telomeres, after exposure to doses over 500 mSv the TERT RQ and RTL increase were associated with imbalance in TERF1 and TERF2 genes expression. Conclusion: our study demonstrates a presence ofsubsequent changes in gene expression, regulatory proteins pres& entation, telomere length and distribution of cells by the stages of apoptosis in a late period after radiation exposure from low-dose range to doses over 500 mSv. Results of the study contribute to the basic concepts on the late biological effects in immune system.

Приведены данные по основным молекулярно-генетическим механизмам образования папиллярной карциномы щитовидной железы. Проанализировано участие ионизирующей радиации в патогенезе рака. Показана роль микроокружения опухоли, воспалительных процессов и ядерного транскрипционного фактора NF-кВ в инициации и развитии папиллярной карциномы щитовидной железы.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.12-4 + Р361.5

Рубрики:

Хвороби щитовидної залози

Дія іонізуючого випромінювання на ендокринну систему і обмін речовин

Шифр НБУВ: Ж69917 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р361.5

Рубрики:

Дія іонізуючого випромінювання на ендокринну систему і обмін речовин

Шифр НБУВ: Ж25640 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Возрастающие с каждым годом потребности человечества в энергоресурсах отчасти компенсируются строительством новых атомных электростанций (АЭС). Увеличение их количества сопровождается безусловным повышением риска техногенных аварий. Наиболее крупными из них с 1954 г. (когда была построена первая АЭС) считаются аварии на хранилище радиоактивных отходов в Кыштыме (СССР, 1957), атомном комплексе "Селлафилд" (Великобритания, 1957 и 2005), АЭС "Три-Майл-Айленд" (США, 1979), Чернобыльской АЭС (СССР, 1986) и АЭС "Фукусима-1" (Япония, 2011). Последствия аварий на предприятияхядерной энергетики неизменно являются причинами многих социальных и медицинских проблем. Цель обзора - анализ данных доступной литературы, касающихся возможных последствий для здоровья населения, подвергшегося воздействию ионизирующего излучения в результате катастрофы на АЭС "Фукусима-1", с учетом знаний, накопленных за почти 30-летний пост-чернобыльский период. Внимание уделено прогнозам повышения риска возникновения лейкозов, рака щитовидной железы, рака грудной железы у женщин и других солидных злокачественных новообразований среди групп населения, подвергшихся после аварийному облучению. Проанализированы публикации ведущих специалистов в области радиоэпидемиологии и радиобиологии из Украины, России, Японии, США, Великобритании и других стран, а также доклады экспертов Научного комитета Организации Объединенных Наций по действию атомной радиации, Международного агентства по атомной энергии и Всемирной организации здравоохранения.

Мета дослідження - вивчити захворюваність на рак щитоподібної залози на всій території України та виявити статеві та вікові особливості залежно від середньообласних доз на щитоподібну залозу від радіоактивного йоду внаслідок аварії на ЧАЕС. На основі середніх накопичених щитоподібною залозою доз опромінення радіоактивним йодом географічні регіони України для проведення порівняльного аналізу було розподілено на 2 групи - з "високими" та "низькими" дозами. В дослідженні використано методи дескриптивної епідеміології. Проаналізовано рівень і динаміку захворюваності на рак щитоподібної залози в різних статево-вікових групах (відносно як віку на момент діагнозу, так і під час аварії на ЧАЕС). Підтверджено радіаційний ексцес у осіб, які були дітьми та підлітками на момент аварії. Певний ексцес спостерігався і в старіших вікових групах. Особлива ситуація мала місце у жінок віком 40 - 49 років на момент аварії, серед яких повікові показники захворюваності на територіях з "високими" дозами були достовірно вищими упродовж всього періоду спостереження 1989 - 2009 рр. Висновки: окрім дитячих і підліткових груп, результати дослідження свідчать про вірогідний радіаційний ексцес у дорослих. У старіших вікових групах цей ексцес менш виражений та проявляється після більш тривалого часу. Походження згаданого феномену у жінок віком 40 - 49 років на момент аварії поки що залишається неясним. У подальших дослідженнях слід перевірити гіпотезу комбінованого впливу радіації та природних змін гормонального стану у цьому віці.

Уточнено структуру тиреоїдних і нетиреоїдних ендокринних порушень у віддалені терміни аварії на Чорнобильській АЕС. Вперше виявлено руйнування захисного від ожиріння регуляторного механізму у системі проопіомеланокортину. Встановлено залежність стану тиреоїдної системи не лише від дії несприятливих чинників цієї аварії, а й від рівнів екстратиреоїдних гормонів і маси тіла, що спричинили додатковий стимулювальний вплив на розвиток гіперпластичних, гіпертрофічних і аутоімунних процесів, особливо в учасників ліквідації наслідків аварії нейодного періоду 1986 - 1987 pp., які найдовше працювали за умов дії іонізуючого випромінення. Розроблено стандартизовані заходи і оптимізовані клінічні підходи щодо профілактики, діагностики і лікування асоційованих з дією радіації патологічних станів ендокринної системи за умов негативного впливу чинників довкілля.

Обстежено 606 осіб різних категорій постраждалих на ЧАЕС (УЛНА та евакуйовані) і 589 осіб із загальної популяції. Одержані результати свідчать про те, що в УЛНА йодного періоду 1986 р. спостерігалося збільшення частоти патології ендокринної системи (дифузного нетоксичного зобу, вузлового зобу, передожиріння та ожиріння) цукрового діабету 2 типу, в порівнянні із загальною популяцією. У них існує залежність між дозами зовнішнього опромінення та рівнями тиреотропного гормону, антитілами до тиреоглобуліну і показниками, що характеризують інсулінорезистентність. В УЛНА і евакуйованих осіб у порівнянні з патологічними станами щитоподібної залози, поширеними в загальній популяції, переважають гіпертрофічні, гіперпластичні та аутоімунні незлоякісні процеси, що визначають в них розвиток дифузного нетоксичного зобу, вузлового зобу, хронічного аутоімунного тиреоїдиту.

Розглянуто результати дослідження ліпідного та ліпопротеїнового спектру крові в учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у віддаленому післяаварійному періоді. Визначено роль активації процесів ліпопероксидації у розвитку порушень ліпід-транспортної системи крові в опроміненому організмі. Показано можливі шляхи розвитку атерогенних дисліпідемій, асоційованих зі збільшенням в сироватці крові концентрації перекисно-модифікованих ліпопротеїнів, що поглиблює деструктивні зміни судинної стінки та обумовлює можливість розвитку радіаційно-індукованого атеросклерозу.

За допомогою імітаційного стохастичного моделювання досліджено вплив похибок вимірювання класичного типу в дозах опромінення щитоподібної залози на оцінку ризиків радіоіндукованих стохастичних ефектів. Показано, що наявність похибок в дозах призводить до зміщення так званих наївних оцінок фонової захворюваності і надлишкового абсолютного ризику у лінейній логістичній моделі регресії. Зі збільшенням дозових похибок, зміщення наївних оцінок нелінійно зростають. Використання розроблених авторами ненаївних методів оцінювання суттєво поліпшує оцінки параметрів моделі абсолютного ризику.

Проаналізовано результати лікування папілярних карцином щитовидної залози (ЩЗ) когорти хворих, які були дітьми та підлітками під час аварії на Чорнобильській АЕС. Доведено, що папілярні карциноми ЩЗ характеризуються сприятливим прогнозом лікування. Зазначено, що кумулятивна п'ятирічна виживаність за методом Каплан-Мейєра склала 99,1 %, п'ятнадцятирічна - 98,9 %. Встановлено, що причиною летальних випадків були ускладнення тяжкого післяопераційного періоду у разі пухлин з великою локальною інвазією органів шиї, а також розвиток йодорезистентних метастазів у легені. Доведено, що частота випадків рецидивів за органозберігальних операцій була частішою. Ризик розвитку рецидиву, вірогідно, підвищувався за наявності метастазів у лімфатичних вузлах шиї та середостіння. Пацієнти, прооперовані з приводу папілярної карциноми ЩЗ, мали тривалий (до 3-х років) період відновлення їх працездатності й адаптації до умов життя, в зв'язку з чим обгрунтовано необхідність розробки спеціальних психологічних і соціально-реабілітаційних програм для їх швидкого й ефективного відновлення.

Наведено результати довгострокового когортного епідеміологічного дослідження розвитку непухлинних хвороб щитовидної залози в учасників ліквіації аварії (УЛНА) на ЧАЕС 1986 - 1987 рр. На підставі відомостей, одержаних завдяки проведенню дескриптивного епідеміологічного аналізу встановлено певні закономірності розвитку захворюваності з урахуванням віку на момент обстеження й опромінення, терміну умов ризику УЛНА та дози зовнішнього опромінення всього тіла в діапазоні "малих" значень (0 - 1 Гр). За результатами аналітичного епідеміологічного дослідження проведено кількісне оцінювання дозо-залежних факторів, зокрема, розраховано відносні й атрибутивні ризики, ексцеси відносного й абсолютного ризиків. Обгрунтовано та запропоновано моделі оцінювання та прогнозу ризиків розвитку непухлинної тероїдної патології за 20-річний період після аварії. Розроблено профілактичні заходи щодо вдосконалення й оптимізації медичного контролю та диспансерного нагляду за станом здоров'я УЛНА.