Із сучасних позицій викладено актуальну інформацію щодо питань етіології, патогенезу, клініки, діагностики та лікування функціональних гіпербілірубінемій - синдрому Жильбера, Дабіна - Джонсона, Криглера - Найяра та Ротора. Зауважено, що вдумливе трактування симптомів гіпербілірубінемій, рання генетична діагностика, комплексне лікування, ретельне динамічне спостереження дозволять поліпшити прогноз сімейних гіпербілірубінемій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.6-83 + Р413.5-32

Рубрики:

Операції на підшлунковій залозі

Хвороби печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У результаті досліджень зроблено висновки: обтураційна жовтяниця (ОЖ) є поширеною патологією у щоденній клінічній практиці. Розуміння патофізіологічних змін при ОЖ залишається проблемою у лікуванні пацієнтів із даною патологією. Необхідне подальше вивчення питання передопераційної біліарної декомпресії поряд із новими місцевими і системними методами лікування з оцінкою результатів цих підходів.

За допомогою морфологічних досліджень одержано нові наукові дані про відмінність некротично-репаративних процесів в осередках печінки, що відбуваються після емболізації сегментарних артерій на тлі жовчної гіпертензії або без неї. Ця відмінність полягає в тому, що при механічній жовтяниці (МЖ) як у тканинах пухлини, так і в межуючій із нею паренхімі печінки некротичні процеси більш виражені, а процеси репарації гепатоцитів навпаки - проходять у більш тривалі терміни, що знижує функціональні резерви печінки, але збільшує протипухлинний ефект. Удосконалено наукові дані про показники функціонального стану печінки, при яких сегментарну хіміоемболізацію можна виконати безпечно. Науково доведено, що після проведеного рентгенхірургічного втручання спостерігається значне зниження основних біохімічних показників ендогенної інтоксикації, зокрема продуктів ліпідної пероксидації (МДА, ДК, NH3) і молекул середньої маси. Вдосконалено показання до комплексного етапного хірургічного лікування злоякісних новоутворень гепатопанкреатобіліарної зони, що ускладнені МЖ, із використанням рентгенхірургічних катетерних технологій з розробкою нових методик холангіодренування й удосконалення існуючих.

Цель работы - определить возможность прогнозирования неблагоприятного течения послеоперационного периода в аспекте планируемой панкреатодуоденальной резекции по поводу очагового образования панкреатодуоденальной зоны на фоне обтурационной желтухи. Рак головки поджелудочной железы верифицирован у 174 (64,0 %) больных, рак большого сосочка двенадцатиперстной кишки - у 20 (7,4 %), рак дистального отдела гепатикохоледоха - у 24 (8,8 %), хронический псевдотуморозный панкреатит - у 54 (20,0 %) больных. В основной группе (112 больных) подготовку к оперативному вмешательству проводили по разработанному алгоритму, в контрольной группе (160 больных) - по общепринятым стандартам. Панкреатодуоденальная резекция с наложением термино-латерального анастомоза по Whipple выполнена у 38 (14,0 %) больных, термино-терминального анастомоза по Шалимову-Копчаку - у 40 (14,7 %), дуктомукозного панкреатоеюноанастомоза - у 127 (46,7 %), панкреатогастроанастомоза с инвагинацией культи поджелудочной железы в культю желудка - у 35 (12,9 %), панкреатогастроанастомоза с погружением культи поджелудочной железы в рукав, выкроенный из большой кривизны желудка - у 32 (11,8 %). Несостоятельность панкреатодигестивного анастомоза развилась у 32 (11,8 %) больных. Смертность составила 5,1 %.

В связи с возрастанием количества пациентов, у которых ведущим синдромом какого-либо заболевания является желтуха, актуальными являются вопросы их дифференциальной диагностики, выбора объема оперативного вмешательства (при необходимости его проведения) и рациональной консервативной терапии в послеоперационный период. Описан случай лечения пациентки с желтухой смешанного генеза, которая была госпитализирована в хирургическое отделение специализированной медико-санитарной части № 13 г. Харькова с жалобами на пожелтение склер и кожных покровов, тошноту, изжогу. Пациентке был установлен диагноз "Желчнокаменная болезнь II. Хронический холецистит. Холедохолитиаз. Остро затянувшаяся механическая желтуха". Выполнено плановое оперативное вмешательство в объеме верхне-срединной лапаротомии, холецистэктомии, интраоперационной холангиографии, холедохотомии, дренирования холедоха по Холстеду, дренирования подпеченочного пространства. В послеоперационный период обращала внимание иктеричность кожи и слизистых оболочек при адекватном функционировании дренажа холедоха. При серологическом исследовании были обнаружены антитела к иерсиниозу и псевдотуберкулезу. На фоне проводимой терапии с учетом рекомендаций смежных специалистов общесоматическое состояние улучшилось. Уровень общего билирубина прогрессивно снижался. Пациентка была выписана с рекомендациями в относительно удовлетворительном состоянии. Отмечено, что данный клинический пример иллюстрирует многогранность синдрома желтухи и доказывает, насколько сложна иногда бывает дифференциальная диагностика заболеваний, ведущим синдромом которых является желтуха, и как важно своевременно распознать соответствующую патологию и выбрать правильную лечебную тактику.

Наведено стислу інформацію про рідкісну форму автоімунної гемолітичної анемії - пароксизмальну холодову гемоглобінурію та клінічний приклад пацієнта з цим захворюванням. Описано шлях диференціально-діагностичного пошуку за розвитку жовтяниці.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.520.43 + Р413.5-32

Рубрики:

Хірургічне лікування жовчнокам'яної хвороби (холелітіазу)

Хвороби печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів

Мета роботи - визначити оптимальний метод підготовки хворих на рак підшлункової залози (РПЗ), ускладнений механічною жовтяницею, до радикального оперативного втручання. Проведено ретроспективний аналіз даних 189 пацієнтів, яких готували до радикального оперативного втручання з приводу РПЗ, ускладненого механічною жовтяницею, в клініці Національного інституту раку в 2009 - 2014 рр. Холангіт I ступеня діагностували у 74 (39,2 %) хворих, II ступеня - у 93 (49,2 %), III ступеня - у 22 (11,6 %). Необхідність у проведенні біліарної декомпресії виникла в 125 (66,1 %) хворих. Хірургічну декомпресію за допомогою біліодигестивного анастомозу проведено 21 (16,8 %) пацієнту (хірургічну доопераційну декомпресію жовчних проток виконано в інших клініках на догоспітальному етапі), антеградне стентування холедоха - 15 (12 %), біліарну декомпресію шляхом крізьшкірної крізьпечінкової холангіостомії - 89 (71,2 %). Радикальне оперативне втручання (панкреатодуоденальну резекцію) виконано 74 хворим, із них первинну радикальну операцію без попередньої біліарної декомпресії на тлі жовтяниці та холангіту I ступеня після проведення комплексної підготовки - 7 (9 %). Ці хворі перенесли радикальне втручання без ускладнень та були виписані в задовільному стані. У період після панкреатодуоденальної резекції ранні ускладнення відзначено у 22 (29,7 %) хворих, один із них помер. Післяопераційна летальність становила 1,4 %. Аналіз даних 115 хворих, яким після біліарної декомпресії не виконували радикальну операцію, показав, що головною причиною було прогресування основного захворювання в 49 (42,6 %) хворих (у 34 (29,6 %) - віддалені метастази, у 15 (13 %) пухлина була місцево нерезектабельною), прогресування печінкової недостатності як наслідок холангіту - у 33 (28,7 %). У 8 (7 %) хворих діагностували супутні захворювання на стадії декомпенсації, 25 (21,7 %) відмовилися від хірургічного лікування на користь консервативної терапії. Висновки: запропонований алгоритм доопераційної підготовки хворих на РПЗ, ускладнений механічною жовтяницею, до радикального оперативного втручання - гастропанкреатодуоденальної резекції - надає змогу ефективно проводити підготовку в групі хворих із підвищеним ризиком розвитку ускладнень.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.520.43 + Р413.5-32

Рубрики:

Хірургічне лікування жовчнокам'яної хвороби (холелітіазу)

Хвороби печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів

Надано теоретичне обгрунтування можливостей додаткового призначення до стандартів ведення хворих на механічну жовтяницю на тлі жовчнокам'яної хвороби гепатопротектора аргініну глутамату та капіляростабілізуючого, протинабрякового засобу L-лізину есцинату, які в загалом володіють ендотеліопротекторними властивостями. Показано, що залучення L-лізину есцинату й аргініну в доопераційну інфузійну підготовку хворих з жовчнокам'яною хворобою, ускладненою механічною жовтяницею, попереджає післяопераційне прогресування печінкової дисфункції. Периопераційна інфузійна терапія з додаванням L-лізину есцинату й аргініну глутамату виявляє стримуючий вплив на процеси післяопераційного ушкодження печінки та сприяє зниженню вираженості цитолітичного та холестатичного синдромів, відновленню пігментного обміну та детоксикаційної функції печінки.

Цель работы - изучить особенности изменений содержания цитокинов интерлейкина-6 (ИЛ-6) и фактора некроза опухоли alpha (ФНО-alpha) во взаимосвязи с динамикой биохимических показателей крови на модели экспериментальной механической желтухи у крыс. Экспериментальные исследования проведены на 30-ти белых крысах линии Вистар. Модель механической желтухи создавали перевязкой внепанкреатического участка общего желчного протока под наркозом (опытная группа, n = 25). Группа из 5-ти животных была контрольной. Изучали биохимические параметры крови (общий билирубин, общий белок, щелочная фосфатаза, аспартатаминотрансфераза, gamma-глутамилтранспептидаза), а также уровень ИЛ-6 и ФНО-alpha. При создании механической желтухи у экспериментальных животных увеличивалась концентрация изучаемых цитокинов, что указывает на то, что воспалительный процесс, развивающийся при данной патологии, сопряжен с цитокинопосредуемыми иммунологическими процессами. Динамика изменений уровня цитокинов свидетельствует о зависимости дисбаланса этих показателей от длительности механической желтухи. Выводы: динамика изменений изучаемых показателей свидетельствовала как об их взаимозависимости, так и о зависимости их содержания от длительности заболевания. Взаимосвязь между значениями биохимических показателей и уровнем активности цитокинов позволяет использовать значения последних в качестве критериев для оценки интенсивности гибели гепатоцитов.

Цель исследования - определение корреляционных связей между показателями состояния оксидантно-антиоксидантного напряжения в крови экспериментальных животных, а также содержанием билирубина и активностью ферментов в условиях экспериментальной механической желтухи. Исследования проведены на 84 половозрелых крысах-самцах линии Вистар, массой 180 - 230 г. Животные были распределены на 4 группы: интактные (n = 12), контроль (n = 24), L-лизина эсцинат (0,5 мг/кг, n = 24) и Глутаргин (40 мг/кг, n = 24). Выделение и перевязка общего желчного протока проводились ниже конфлюэнса в условиях общей анестезии. Исследуемые препараты вводились 1 раз в сутки, внутрибрюшинно. Оценку эффективности проводимой терапии проводили на 4 и 10-е сутки эксперимента. Содержание малонового диальдегида (МДА), альдегид-(АФГ) и кетонфенил-гидразонов (КФГ), билирубина, а также активность супероксиддисмутазы (СОД), каталазы, аспартат-(АлАТ) и аланинаминотрансферазы (АсАТ) в крови определяли с использованием общепринятых методик. Проведенными исследованиями определены коррелятивные связи между традиционными показателями (билирубин, АсАТ, АлАТ) и показателями, характеризующими состояние оксидантно-антиоксидантного напряжения (МДА, АФГ, КФГ, СОД, каталаза). Установлена высокая степень корреляции между ними. Результаты позволяют опосредованно оценивать интенсивность процессов окислительного метаболизма в печени, что может быть использовано в клинике для оценки степени тяжести больных с прогрессирующей механической желтухой.

Встановлено основні гістологічні та морфометричні характеристики слизової оболонки порожнини рота в ділянці губи, щоки, ясен інтактних піддослідних тварин, її кровоносного та лімфатичного русел в нормі. Вивчено характер ремоделювання різних відділів слизової оболонки порожнини рота в динаміці експериментальної механічної жовтяниці. Наведено порівняльну морфометричну характеристику кровоносного та лімфатичного русел різних відділів слизової оболонки порожнини рота в динаміці експериментальної механічної жовтяниці. Встановлено основні ознаки ремоделювання слизової оболонки порожнини рота та їх взаємозв'язок зі структурними та морфологічними змінами кровоносного та лімфатичного русел. Досліджено динаміку розвитку змін у різних відділах слизової оболонки порожнини рота за різних термінів обтураційного холестазу на тлі місцевого застосування солкосерил дентальної адгезивної пасти.

Наведено вирішення актуального наукового завдання покращення результатів лікування хворих з механічною жовтяницею, обумовленою пухлинами панкреатодуоденальної зони, шляхом визначення резервних можливостей та порушень функціонального стану системи гемостазу, їх своєчасної профілактики та корекції на периопераційному етапі лікування. Уточнено механізми порушень гемокоагуляції та одержано дані щодо вихідного стану системи гемокоагуляції у хворих з механічною жовтяницею. Виявлено резервні можливості та функціональний стан системи гемокоагуляції у таких хворих шляхом виконання проби з двократною локальною гіпоксією верхньої кінцівки та інтерпретації її результатів. Уточнено динаміку змін у системі гемокоагуляції у хворих з механічною жовтяницею протягом лікування. Для корекції гемокоагуляційних порушень у зазначених хворих використано диференційований підхід в залежності від типу реакції на пробу з двократною локальною гіпоксією верхньої кінцівки. Розроблено диференційований підхід до корекції тромбогеморагічних розладів у пацієнтів, прооперованих з приводу механічної жовтяниці.

Проаналізовано ефективність застосування ультразвукового дослідження (УЗД), радіоімунологічного (РІА) та імунорадіометричного (ІРМА) аналізу пухлинних маркерів, ендоскопічної ретроградної панкреатохолангіографії (ЕРПХГ) та лапароскопії у 196-ти хворих віком 23 - 75 років із клінічними ознаками жовтяниці. На основі одержаних даних розроблено алгоритм комплексної, поетапної діагностики механічних жовтяниць. Перший етап: підтвердження механічного характеру жовтяниці та встановлення рівня обтурації жовчних проток за допомогою УЗД. Другий етап: диференційна діагностика пухлинної і непухлинної та природи механічної жовтяниці, орієнтовне визначення походження новоутворення за допомогою радіоконкурентного мікроаналізу пухлинних маркерів: РЕА, ТПА, СА-19-9. Третій етап: верифікація діагнозу шляхом ЕРПХГ та лапароскопії. У випадку негативних результатів показано КТ, СКТ, МСКТ, МРТ та діагностична лапаротомія. Поетапне обстеження хворих дозволяє підняти ефективність диференційної діагностики механічних жовтяниць до 98 %.

Установлено, що у разі механічної жовтяниці відбуваються структурні та морфологічні зміни артерій і гемомікроциркуляторного русла слизової оболонки порожнини рота, які найбільш вираженими є в ділянці ясен.

Цель исследования - анализ дозозависимого эффекта бемипарина у больных механической желтухой на фоне онкологических заболеваний гепатобилиарной системы. С использованием низкочастотной пьезоэлектрической гемовискозиметрии обследовали 70 пациентов с декомпенсированным типом реакции на гипоксию. Больные I группы (n = 34) получали тромбопрофилактику бемипарином 2500 ЕД 1 раз в сутки в течение недели, начиная через 6 часов после оперативного вмешательства. Пациенты II группы (высокого риска тромботических осложнений, n = 36) получали 3500 ЕД 1 раз в сутки. Профилактика послеоперационных тромбогеморрагических осложнений у больных механической желтухой должна опираться на определение риска тромботических осложнений и степень исходных расстройств системы гемостаза. Дифференцированный подход к коррекции нарушений гемостаза у больных механической желтухой позволяет снизить количество случаев тромбоза на 48,2 %.

Наведено дані морфометричних змін структур слизової оболонки губ, щоки та ясен за різних термінів експериментальної механічної жовтяниці. Встановлено, що у разі довготривалих жовтяниць настають атрофічні зміни слизової оболонки, які найбільш виражені в ділянці ясен.

Наведено дані ультраструктурних змін ацинарних відділів та капілярного русла привушної слинної залози за різних термінів механічної жовтяниці. Встановлено, що тривалий холестаз призводить до дистрофічних та деструктивних змін у структурах секреторних клітин, що виражено знижує їх функціональний стан, а іноді призводить до загибелі клітини.