Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.540.112-3

Рубрики:

Пієлонефрит

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведены результаты эхокардиографического исследования больных хроническим гломерулонефритом (ХГ) и хроническим пиелонефритом (ХП) с терминальной почечной недостаточностью (ХПН), а также в динамике их лечения программным гемодиализом. При этом у больных ХГ в миокарде отмечено преобладание процессов дилатации, у больных ХП превалируют процессы, связанные с гипертрофией стенок сердца. У больных ХПН, длительно получающих заместительную терапию программным гемодинамиком, описано развитие диастолической дисфункции миокарда.

За допомогою флуоресцентних методів вивчено структурні властивості та фізико-хімічні параметри мембран лейкоцитів та еритроцитів у хворих на хронічний пієлонефрит (ХПН). Установлено, що в разі ХПН порушується конформація мембранних білків, зменшується рівень їх занурення у ліпідний матрикс, знижується мікров'язкість гідрофобних ділянок останнього та розпушуються поверхневі шари мембран. Характер змін значень показників структурних властивостей мембран еритроцитів відрізняється від зареєстрованих для лейкоцитарних мембран, крім зменшення рівня занурення білків у ліпідний бішар. Так, у мембранах еритроцитів хворих на ХПН спостережено підвищення полярності загальних гідрофобних ділянок мембран і зростання від'ємного заряду мембранної поверхні. Одержані результати обговорено з урахуванням ролі цих клітин крові в патогенезі нефритів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.204.6-3 + Р696.540.112-3

Рубрики:

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки

Пієлонефрит

Шифр НБУВ: Ж22945 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведены как современные взгляды, так и краткий исторический экскурс в существующую проблему сахарного диабета и урологических заболеваний. Отражено взаимное влияние этих патологий. Объяснены некоторые проблемы, касающиеся возникновения гнойных деструкций в почках. Уделено внимание наличию диабетической нефропатии, а также ее коррекции.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.204.6-5 + Р696.540.112-3

Рубрики:

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки

Пієлонефрит

Шифр НБУВ: Ж22945 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати комплексного лікування 188 хворих на гострий пієлонефрит. Застосовано препарати для корекції супутнього кишкового дисбактеріозу (інтестинальні антисептики й еубіотики) та локальну антибактеріальну терапію за допомогою спеціальних нефростомічних дренажів з перфорованим контейнером, що містить суміш антибіотика та сорбенту. Розроблено методики комплексної терапії порушень кишкової мікрофлори та локальної антибактеріальної терапії, захищені патентами України. За результатами клінічних, лабораторних, імунологічних, мікробіологічних досліджень підтверджено високу ефективність запропонованого методу лікування гострого пієлонефриту за рахунок нормалізації мікрофлори кишок, стабілізації міжмікробної взаємодії, запобігання подальшої транслокації умовно-патогенної мікрофлори з кишечнику, реінфікування нирок та післяопераційних ран.

Дисертацію присвячено інтегральному вивченню соціально-гігієнічних, патогенетичних, клініко-діагностичних, лікувальних та організаційних аспектів гострих гнійно-запальних захворювань нирок. Встановлено закономірності розвитку гострого пієлонефриту. Доведено, що дане захворювання є окремою клініко-морфологічною формою обструктивного пієлонефриту. Визначено критерії розмежування стадій інфекційного запального процесу в нирках. Надано оцінку тяжкості стану хворих, яка базується на сучасній концепції сепсису. Удосконалено діагностику гнійного пієлонефриту за допомогою ультрасонографії. За результатами дослідження розроблено, науково обгрунтовано та впроваджено в практику алгоритм ведення хворих на гострий пієлонефрит, а також клінічну та організаційну моделі запобігання та лікування гострих гнійних уражень нирок.

На підставі результатів обстеження 188-ми пацієнтів установлено, що частота хронічного періодонтиту у хворих на хронічний пієлонефрит складала 53,1 %. Періодонтит у даних хворих перебігав на тлі дисбалансу гуморального імунітету з вегетуванням у навколозубних вогнищах асоціацій різних видів умовно-мікобактерій (69,5 %). Загострення періодонтиту у хворих на хронічний пієлонефрит супроводжувалось загостренням хронічного пієлонефриту у 22,2 % спостережень і підвищенням ендогенної інтоксикації, про що свідчив високий рівень "середніх молекул" у крові. Застосування у терапії хронічного періодонтиту у хворих на пієлонефрит одночасно місцевого та загального (антибактеріального й ентеросорбційного) лікування забезпечило добрий клінічний стан у найближчий термін у 86,7 % та клінікорентгенологічну ефективність лікування періодонтиту у 78,3 % пацієнтів у віддалений термін спостереження.

Визначено фактори, які сприяють розвитку хронічного пієлонефриту єдиної нирки (ХП ЄН), вивчено особливості його патогенезу та клінічного перебігу шляхом порівняння морфологічних ознак захворювання з клінічними, лабораторними, біохімічними та даними променевої діагностики. З цією метою обстежено 130 хворих на ХП ЄН, що перенесли нефректомію 5 - 10 років тому. Для встановлення особливостей розвитку компенсаторно-пристосувальних процесів у ЄН проведено експериментальні дослідження на 89-ти білих щурах лінії Вістар, котрим було виконано лівобічну або правобічну нефректомію, а також вивчено юкстагломерулярний апарат (ЮГА) в ЄН, яка залишилась після нефректомії у 26-ти хворих, шляхом інтраопераційної або черезшкірної біопсії. Встановлено: компенсаторно-пристосувальні реакції в ЄН, що залишилась після нефректомії, мають фазний характер від посилення кровотоку та ультраструктурних змін у клітинах ЮГА та в ниркових канальцях, що підвищують активність клітин звитих канальців, до утворення нових перитубулярних лімфокапілярів, повна перебудова завершується через 6 місяців. Запальний процес у паренхімі ЄН супроводжується порушенням активності ферментів у сироватці крові та сечі, прогресивним зниженням неспецифічної резистентності організму, порушенням в системі перекисного окиснення ліпідів. Запропоновано алгоритм діагностичних значень різноманітних симптомів та діагностичних тестів для діагностики ХП ЄН.

Дисертація присвячена розробці оптимізованої системи надання медичної допомоги хворим на гострий пієлонефрит на підставі вивчення якості діагностики та лікування вказаного контингенту на різних рівнях та етапах. Запропоновані заходи, щодо забезпечення її функціонування. Вони представляють математичну модель формування тривалості госпіталізації та алгоритм тактики ведення хворих на гострий пієлонефрит. Доведено, що оптимізована система медичної допомоги дозволяє на базі існуючих можливостей лікувально-профілактичних закладів без додаткових витрат суттєво поліпшити її результати, в тому числі за рахунок зменшення кількості нефректомій, спричинених гострим пієлонефритом, та скоротити термін госпіталізації.

Досліджено динаміку змін основних показників гомеостазу під час лікування та реабілітації хворих на сечокам'яну хворобу на фоні радіаційного пошкодження нирок. Обгрунтовано та доведено, що внутрішньониркове лазерне опромінювання оперованої нирки в ранньому післяопераційному періоді у хворих на гострий калькульозний пієлонефрит, особливо в осіб з фоновим радіаційним ураженням, має патогенетичний характео і підвищує ефективність загального лікування. На підставі змодельованого штучного пієлонефриту доведено механізм впливу лазеротерапії на запальний процес. За результатами гістологічного дослідження встановлено принципи та характер змін у протилежній нирці без штучного пієлонефриту. Запропоновано алгоритм корекції основних показників гомеостазу з використанням лазеротерапії у хворих, які зазнали впливу іонізуючого опромінення.

Дисертацію присвячено розробці діагностичних способів виявлення первинних та вторинних хронічних латентних пієлонефритів на початкових етапах їх розвитку і пошуку методів лікування цього захворювання. Разом з цим, вивчено функціональний стан нирок та його зміни під впливом тривалого океанічного рейсу у моряків різних професій, морського стажу та віку. Розроблено діагностичну методику виявлення хронічного пієлонефриту із використанням дозованого водного навантаження з орієнтовним визначенням давності захворювання в залежності від фону збереження чи втрати еластичності чашечно-лоханочною системою. Відмічено значну втрату еластичності чашечно-лоханочною системою нирки у пацієнтів з тривалим терміном перебігу пієлонефриту, що визначено, як симптом ригідності. Розроблено та впроваджено у практику лікувальну методику хронічного пієлонефриту у моряків із використанням у комплексі антибактеріальних засобів та локального від'ємного тиску на ділянки черевної порожнини та органів малого тазу. Показано, що це призводить до вираженої санації сечового синдрому під впливом локального від'ємного тиску в області органів малого тазу в комплексі з антибактеріальною терапією.

Подано порівняльну оцінку клініко-лабораторних, функціональних та морфологічних проявів у разі ізольованого туберкульозу нирок, ізольованого хронічного неспецифічного пієлонефриту та поєднаного ураження нирок туберкульозом та пієлонефритом. Крім традиційних методів діагностики, використовувались нові методики виявлення мікобактеріурії: засів на нове поживне середовище ВКГ для прискореного виявлення збудника та полімеразна ланцюгова реакція проб сечі. Розроблено допоміжний критерій оцінювання вогнищевої реакції під час проведення підшкірних туберкулінових проб (туберкулін-термографічна проба). Обгрунтовано протипоказання до використання деяких антибактеріальних засобів під час лікування пієлонефриту неясного генезу до виключення туберкульозного ураження нирки. Розроблено алгоритм проведення диференційної діагностики та перелік поетапних заходів з активного виявлення ранніх форм туберкульозу нирки. На підставі статистичної обробки показників розповсюдженості клінічних ознак у пацієнтів різних облікових груп розроблено діагностичні таблиці прогностичних коефіцієнтів, що дозволяють прогнозувати ймовірність туберкульозного ураження нирок.

Розглянуто проблему уролітіазу за умов супутнього хронічного пієлонефриту під час використання різних способів видалення каменів із верхніх сечових шляхів. Доведено, що за умов хронічного інфекційно-запального процесу в нирках синтез надвеликих концентрацій секреторного імуноглобуліну А сприяє розвитку і рецидиву каменів нирок. Обгрунтовано імуно-біологічний критерій, що визначає схильність до рецидивного каменеутворення (надвисокий рівень секреторного імуноглобуліну А у сечі та наявність в структурі видаленого каменя адгезованих лейкоцитів, бактерій та органічних субстанцій - носіїв імуноглобуліну А). Розглянуто інтегративну характеристику морфологічного, структурного, хімічного та мікроелементного складу каменів нирок. Досліджено динаміку морфологічних та метаболічних змін у нирковій тканині у разі експериментальної закритої травми нирки, що моделює її ушкодження під час дистанційної нефролітотрипсії. З метою корекції імунологічних і метаболічних порушень у хворих, профілактики рецидивного каменеутворення за умов супутнього пієлонефриту розроблено комплексний підхід до лікування рецидивного уролітіазу та доведено його ефективність.

  Скачати повний текст

Наведено аналіз вікових та гендерних особливостей перебігу хронічного пієлонефриту у пацієнтів з поєднаним ураженням органів системи травлення.

Обстежено 112 хворих на хронічний пієлонефрит у поєднанні з дисбактеріозом товстої кишки. Залежно від лікування хворих поділили на 2 групи. Пацієнти контрольної групи одержали базисну терапію. Хворим основної групи додатково призначали ехінацею, хлорофіліпт та мукоза-композитум. У процесі комплексного обстеження хворих встановлено, що у пацієнтів II групи значно поліпшується перебіг захворювання та зменшується тривалість перебування в стаціонарі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.540.112-3

Рубрики:

Пієлонефрит

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.540.112-3

Рубрики:

Пієлонефрит

Шифр НБУВ: Ж24369 Пошук видання у каталогах НБУВ