Представлен дифференцированный способ коррекции хронического колостаза у детей при аномалиях развития и положения толстой кишки с учетом типа нарушения ее моторики. Показана эффективность этого способа лечения.

Наведено результати дослідження функціональної спроможності кишки у ході хірургічного лікування атрезій у новонароджених. У випадку атрезій порожньої та клубової кишок, викликаних патологією кровоносних судин, доцільно виконувати резекцію кишки в межах, найближчих до пре- та постатретичного сегментів порожньокишкових або клубовокишкових артерій. Рекомендовано шляхи диференційованої лікарської тактики за інших форм кишкової атрезії - економна резекція у випадку атрезії дванадцятипалої кишки та індивідуальна тактика у разі множинних атрезій.

Мета дослідження - покращити результати лікування новонароджених та дітей раннього віку з вродженою обструкцією кишок (ВОК) шляхом розробки і впровадження сучасних відновно-реконструктивних методів оперативного лікування. Клінічна частина роботи виконана на базі Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні і полягала у проведенні комплексного дослідження та лікування 95 новонароджених і дітей раннього віку з ВОК протягом 2001 - 2011 рр. із застосуванням розроблених і удосконалених методів хірургічної корекції. Експериментальне дослідження проведено на 60 дорослих щурах обох статей породи "Вістар" із середньою масою тіла 240 г. Серед 95 хворих з ВОК було 44 дівчинки і 51 хлопчик. Вік дітей під час надходження в стаціонар коливався від 1 год до 3 років, але переважна більшість були новонароджені - 82 хворих (86,3 %). Серед новонароджених було 35 недоношених дітей (42,7 %). Антенатально, за допомогою ультразвукового дослідження, діагноз "вроджена кишкова непрохідність" був встановлений лише в 20 випадках (21,1 %). Терміни надходження дітей в стаціонар були різні - від 1 год до 20 діб від перших клінічних виявів. При цьому 12 хворих (12,6 %) надходили в пізні терміни, з розвитком доопераційних ускладнень (некроз і перфорація кишки, перитоніт, гіпотрофія, аспіраційна пневмонія). У 56 немовлят (58,9 %) спостерігали високу непрохідність і у 39 дітей (41,1 %) - низьку. Найчастіше зустрічалась непрохідність дванадцятипалої кишки. У 67 немовлят (70,5 %) спостерігалась повна кишкова непрохідність і у 28 (29,5 %) - часткова. У 34 немовлят з ВОК (35,8 %) спостерігали множинні вади розвитку. Висновки: розроблений спосіб захис

ту кишкових анастомозів у дітей з вродженою обструкцією травного тракту із застосуванням внутрішньокишкових інстиляцій оксигенованого перфторану сприяв скороченню терміну відновлення моторики кишок після операції, зменшенню тривалості лікування у стаціонарі, зниженню післяопераційної летальності з 23,5 до 12,1 % і частоти післяопераційних ускладнень, пов'язаних з накладанням анастомозів, з 14,7 до 0 %.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.465.305.0-5

Рубрики:

Вади розвитку кишок і пупково-кишкового ходу у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - проаналізувати результати лікування новонароджених з атрезією тонкого кишечника (АТК) в поєднанні з іншими вадами розвитку та визначити алгоритм поетапного хірургічного лікування супутніх вад. Розглянуто результати лікування 42 новонароджених з АТК в поєднанні з іншими вадами розвитку, які потребують хірургічної корекції в період новонародженості. АТК у поєднанні з іншими вадами розвитку виявлено у 18 дітей. Супутні захворювання і патологічні фонові стани виявлено у переважної більшості новонароджених. Недоношених дітей у цій групі було 22 (52,3 %), із них з екстремально низькою масою - 4 пацієнти (від 560 до 900 г). Пренатальний діагноз "кишкова непрохідність" визначено в 17 (40,4 %) дітей. У першу добу життя в клініку надійшло 19 хворих, на другу - 14, через 3 доби - 7 дітей і 2 дитини - на 5 і 6 добу. 22 дитини народилося в районах області. У разі хірургічної корекції залежно від загального стану дитини застосовували: одноетапні операції з накладанням кишкових анастомозів ("кінець у кінець" після економної резекції розширеної ділянки з використанням однорядного шва - 12 пацієнтів, з накладанням тонко-товстокишкового анастомозу "кінець у бік" - 3 випадки, "бік у бік за Кімуром" при непрохідності дванадцятипалої кишки - 9 хворих) та двоетапні операції з виведенням T-подібної або кінцевої стоми (4 дітей). Під час аналізу результатів патоморфологічного дослідження встановлено, що основні причини летальних наслідків у дослідженій групі такі: сепсис - 2 (25,0 %) хворих; тяжка двобічна пневмонія на тлі бронхолегеневої дисплазії - 2 (25,0 %) дітей; тяжке токсико-гіпоксичне ураження головного мозку в поєднанні з внутрішньошлуночковими крововиливами в дітей з екстремально низькою вагою під час народження - 2 (25,0 %) випадки. Ще у 2 (25,0 %) новонароджених були множинні вади розвитку, найвираженіші з яких: в однієї дитини - укорочення тонкого кишечника, агангліоз тонкої і товстої кишок, агенезія правої нирки та кістозна дисплазія лівої нирки, а в другої - тотальний кістофіброз підшлункової залози, агенезія правої нирки, вроджена гідроцефалія, коарктація аорти.

Цель исследования - обобщить и проанализировать на собственном материале особенности клинического течения, диагностики и лечения детей с дивертикулом Меккеля (ДМ). Проанализированы 42 истории болезни детей, которые находились на лечении в отделении детской хирургии на базе 8-й городской клинической больницы г. Кривой Рог с 2007 по 2012 гг. с диагнозом ДМ, что составило 1,76 % от общего числа пролеченных детей с острой хирургической патологией. В 39 (92,90 %) случаях ДМ оказался операционной находкой, и только в 3 (7,10 %) случаях дети оперировались в плановом порядке. Из общего количества больных, у которых выявлен ДМ, было 32 (76,20 %) мальчика и 10 (23,80 %) девочек. Анализируя результаты операционных находок, установлено, что у 9 (21,43 %) детей отмечались явления острого дивертикулита, у 2 (4,77 %) детей диагностировано кровотечение из пептической язвы дивертикула, у 7 (16,67 %) детей наблюдалась острая кишечная непроходимость. 24 (57,13 %) пациента имели не измененные патологически дивертикулы. Если во время лапаротомии при другой хирургической патологии обнаружен интактный ДМ, он должен быть удален, если позволяет общее состояние больного, отсутствует гнойный перитонит и дивертикулэктомия не превышает риска возникновения послеоперационных осложнений. По полученным данным, у 3 (7,10 %) детей с узким основанием ДМ операция выполнена кисетным способом, у 31 (73 %) ребенка дивертикулэктомия произведена в косопоперечном направлении по Драчу, у 3 (7,10 %) детей - с резекцией кишки в пределах здоровых тканей с анастомозом "конец в конец". Летальных исходов не было.

Вивчено вроджені порушення іннервації товстого кишечнику у новонароджених і дітей раннього віку. Проведено гістохімічне дослідження біонтату стінки кишки з застосуванням ензим-гістохімічних реакцій та мініінвазивних технологій. Наведено результати дослідження преморбідного фону й аналіз родоводів дітей, хворих на дисгангліоз. Доведено, що у ході лікування неускладнених його форм оптимального є резекція ураженого сегменту та зміненої частини кишки з чітким накладанням анастомозу. Так, за тяжкого перебігу дисгангліозу першим етапом лікування є виконання лапароскопічної колостомії, другим - радикальна операція. За ректальної та ректосигмоїдної форм дисгангліозу оптимальною операцією є трансендоректальне повне низведення товстої кишки.

Рассмотрены исторический аспект выполнения различных колостом, единая классификация колостом, методика их выполнения, перечень пороков развития и хирургических заболеваний, при которых чаще всего показано наложение илеоколостом, возрастной состав детей. Приведены особенности выполнения оперативных вмешательств при одноствольной колостоме, двуствольной, пристеночной, а также илеостоме обычной и петлевой. Описаны возможные осложнения кишечных стом, которые подразделяются на ранние (нагноение раны, эвагинация, ранняя отсроченная спаечная кишечная непроходимость, несостоятельность кишечного шва, перитонит, некроз стомы, разлитой перитонит) и поздние (стеноз стомы). Отдельно выделяются 3 степени рубцовой стриктуры стом. Нужно обращать внимание на соответствие диаметра выводимой кишки и размеров кожно-апоневротического разреза, избегать проколов кишечной стенки при подшивании ее к коже, а также бережно относиться к выводимому кишечнику и дефектам между париетальной брюшиной.

Мета роботи - проаналізувати результати лікування дітей, яким накладали кишкову стому (КС), вивчити вплив різних видів стом на перебіг хірургічної патології, визначити частоту ускладнень у стомованих дітей, їх причини та шляхи профілактики, розглянути оптимальні терміни та способи закриття стом. Проведено аналіз медичної документації та обстеження 126 дітей віком від 1 доби до 15 років, яких прооперовано з приводу вродженої та набутої патологій кишечника і черевної порожнини. У більшості дітей (61,9 %) стоми накладали у випадку вродженої патології кишечника, у решти хворих (38,1 %) - із приводу набутої патології. Хворих розділено на 2 групи. У першу групу увійшло 85 пацієнтів, прооперованих у перший період дослідження (2002 - 2008 рр.), у другу групу - 41 хворий, котрого було прооперовано після 2008 р. Післяопераційні ускладнення, пов'язані зі стомою, спостерігали в 11 (12,9 %) дітей першої групи, у них було 16 видів ускладнень: стеноз - 5 дітей, частковий некроз стоми - 3 випадки, нагноєння рани - 2, виснаження дитини - 3, евагінація - 2, неспроможність швів і ретракція стоми - 1. У другій групі ускладнення, пов'язані зі стомами, виявлено у 3 (7,3 %) хворих. Серед них у 2 дітей був стеноз, у 1 пацієнта - евагінація стоми, у 2 - виснаження. Критичний аналіз результатів лікування та ускладнень КС у дітей першої групи спонукав до перегляду показань до накладання стом і тактики лікування стомованих дітей. У хворих другої групи змінено тактику і техніку накладання КС, удосконалено догляд за стомами, оптимізовано терміни і способи їх закриття. Показання до накладання КС були звужені у дітей, прооперованих у другий період. Частота ускладнень, пов'язаних із накладанням стом, корелювала з рівнем їх накладання та характером патології, яка викликала необхідність стомування дітей. Лише одне ускладнення спостерігали в дітей, яким виконували колостоми у плановому порядку (евагінація кишки). Максимальна частота ускладнень була у випадках накладання ентеростом, зокрема на рівні голодної кишки, та при ургентній патології (перитоніт, некроз кишки). Причинами цих ускладнень були як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори: перитоніт, що прогресує, ішемічні ураження кишок, неправильно обраний рівень чи вид стоми, технічні погрішності під час її накладання. У дітей першої групи переважали ускладнення, пов'язані з тактикою і технікою накладання стом, у хворих другої групи - з основною патологією. Частота ускладнень у дітей другої групи зменшилася. Висновки: найчастіше КС накладали у випадках вродженої кишкової непрохідності та некротичного ентероколіту в новонароджених дітей - 57 % хворих. Частота ускладнень, пов'язаних із накладанням стом, корелювала з рівнем їх накладання та характером патології, яка викликала необхідність стомування дітей: ускладнення були у 4,8 % дітей із колостомами і у 23,3 % з ентеростомами. 78,6 % усіх ускладнень спостерігали після ургентних операцій у дітей із перитонітом та ішемічними ураженнями кишок.

Проаналізовано результати обстеження та лікування 353 дітей з хронічним товстокишковим стазом. Консервативне лікування було ефективним у 261 (73,94 %) пацієнта. Група оперованих становила 92 (26,06 %) хворих. Розглянуто можливості хірургічного лікування хвороби Гірсшпрунга (49 дітей), доліхосигми (29 дітей), хвороби Пайра (12 дітей) та синдрому Хілаідіті (2 дітей). Запропоновано оптимальні способи операцій відповідно до патології товстої кишки.

Атрезія тонкої кишки є однією з найбільш частих причин низької кишкової непрохідності новонароджених. Летальність при цій патології коливається від 5 до 60 %, у залежності від країни. Сучасні погляди, щодо хірургічної корекції є досить суперечливими. Мета роботи - провести аналіз хірургічного лікування атрезії тонкої кишки в умовах хірургічного відділення Міської дитячої клінічної лікарні N 1 МДКЛ, м. Чернівці, Україна) та хірургічного відділення Saint Damien Pediatric Hospital NPH (SDH) (Port-o-Prence, Haiti). Визначити оптимальні способи оперативного втручання. Проведено аналіз хірургічного лікування 15 дітей в умовах SDH (Haiti) та 12 дітей в умовах МДКЛ (м. Чернівці) з атрезією тонкої кишки. Визначено ефективність закритих (косий анастомоз "кінець у кінець", тейпування з анастомозуванням "кінець у кінець", анастомози за Деніс-Брауном та J Louw), розвантажувальних (У- та Т-подібних, тейпування з анастомозуванням та підвісною проксимальною ентеростомою) анастомозів та стом (кінцевих, подвійних, за Мікулічем). Смертність при обмеженому парентеральному харчуванні складала 40 % (SDH), при наявності парентерального харчування - 33,33 % (МДКЛ, м. Чернівці). Згідно проаналізованих даних, вважаємо, що застосування способу хірургічного лікування має відповідати типу атрезії, відстані сліпого проксимального кінця від зв'язки Трейца, різниці діаметрів привідної та відвідної ділянок, можливостям проведення парентерального харчування, загрозі виникнення синдрому короткої кишки. Висновки: У-подібний розвантажувальний анастомоз "бік у бік" із виведенням проксимальної ділянки у вигляді стоми, може бути способом вибору при значній невідповідності діаметрів кишки, забезпечує широку площу тонкокишкового з'єднання, відведення хімусу до заживлення співустя та може бути використаний при різних типах атрезії тонкої кишки. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом зазначеної у роботі установи. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків дітей.

Агангліоз кишечника (АК) відноситься до групи важких вроджених вад розвитку товстої кишки, що лікується лише хірургічно. Методика Soave-Boley є однією із найбільш фізіологічних та найбільш прийнятних в технічному виконанні серед дитячих хірургів різних країн світу. Мета дослідження - оцінити ранні та віддалені результати хірургічного лікування АК у дітей за методикою Soave-Boley. Проведено аналіз хірургічного лікування 774 дітей з різними формами АК у віці від народження до 18 років за період 1980 - 2020 рр. із використанням методики Soave-Boley із формуванням первинного колоанального анастомозу ручним (лігатурним) та механічним (степлерним) способом. Висновки: операція Soave-Boley з колоанальним анастомозом ручним (лігатурним) та механічним (степлерним) способами порівняно з іншими методами є найефективнішим методом радикальної корекції АК відкритим способом у дітей різного віку при одно- або двоетапних втручаннях. За технічними можливостями та результатами раннього та віддаленого періоду методика Soave-Boley з колоанальним анастомозом ручним (лігатурним) способом є операцією вибору як при первинній, так і при повторній хірургічній корекції АК, оперованих раніше будь-якими іншими способами. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом всіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків, дітей.

Уточнено наукові дані щодо чинників розвитку хронічних колостазів органічного ґенезу у дітей, які дозволяють чітко верифікувати патогенез патології на клінічному етапі діагностики, за рахунок зменшення величини аноректального індексу. Вперше виявлено збільшення в 1,1 раза величини холінестерази в периферійній крові, виявлення патологічної рухливості товстої кишки у 88,57 % пацієнтів. Впроваджено спосіб діагностики патологічної рухливості товстої кишки в комплексну програму діагностики хронічних колостазів органічного ґенезу. Розширено уявлення про кількісні та якісні морфологічні особливості будови ентеросимпатичної нервової системи стінки прямої кишки у плодів різного гестаційного віку, які можуть бути використані при виборі терміну та методів корекції аноректальних вад розвитку. Доповнено наукові дані про структурну організацію та морфологічну будову аборального відділу прямої кишки та промежини у дітей з високими аноректальними вадами розвитку. З'ясовано, що у 80 % таких пацієнтів не визначали елементи м'язових структур зовнішнього анального сфінктеру, а дослідження нейроструктур кишкової стінки апікального відділу прямої кишки виявило наявність збережених міжм'язових гангліїв в усіх випадках. Розроблено високоінформативний метод топічної діагностики висоти норицевих форм атрезії прямої кишки. Розроблено та впроваджено мініінвазивний спосіб корекції норицевих варіантів аномалій у дівчат зі збереженням цілісності зовнішнього анального сфінктеру. На основі вивчення гістологічної будови ректовестибулярної нориці, яку можна розцінювати у ролі ектопованого анусу, запропоновано інтраопераційне моделювання аноректального згину як одного із елементів фізіологічного рельєфу дистального відділу товстої кишки. Запропоновано модельне представлення зміни величини аноректального кута під впливом втрати функції відхідниково-куприкої зв'язки. Вивчено вплив стану відхідниково-куприкової зв'язки на функцію сфінктерного апарату відхідника та дистальних відділів товстої кишки. Розроблено та впроваджено хірургічну методику відновлення функціональної здатності відхідниково-куприкової зв'язки після її руйнування. Розроблено діагностично-лікувальний алгоритм хірургічної корекції порушень функції дистальних відділів товстої кишки у дітей з хронічними колостазами.

Аноректальна вада розвитку є природженою аномалією і може бути як ізольованою, так і асоційованою. Ця мальформація часто поєднується з іншими природженими вадами, зокрема VACTERL-асоціацією (аномалії хребта, анальної ділянки, серця, трахеї, стравоходу, нирок і кінцівок), що потребує комплексної діагностики в цих пацієнтів. Природжені вади розвитку шлунково-кишкового тракту, інші, ніж атрезія стравоходу, зустрічаються рідко. Наведено клінічний випадок асоційованих природжених аномалій шлунково-кишкового тракту і сечовивідної системи в новонародженого хлопчика: безнорицевої форми природженої аноректальної вади розвитку, атрезії сигмоподібної кишки, II типу, з незавершеним поворотом кишечника, міхурово-сечовідного рефлюкса, пієлоектазії, праворуч, та вінцевої гіпоспадії. Проведення комплексної діагностики перед кожним етапом оперативного лікування дозволило визначити певний спосіб і техніку хірургічної корекції. Це дало змогу зберегти частину кишечника, що була у вигляді ентерокісти, і сформувати неоректум, а також діагностувати функціональну неспроможність преатретичного сегмента ободової кишки та провести його видалення. Атрезія сигмоподібної кишки не є поширеною поєднаною вадою розвитку при природженій аноректальній ваді розвитку, але має враховуватися при диференційній діагностиці в новонароджених із прогресуючим здуттям живота, при безнорицевих формах аноректальних мальформацій. Запропоновану етапність хірургічного лікування зазначених асоційованих вад розвитку слід розцінювати як органозберігаючу, що дала змогу відновити нормальну функцію шлунково-кишкового тракту та сечовивідних шляхів, з хорошим функціональним результатом. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дитини.

Хвороба Гіршпрунга (ХГ) належить до групи тяжких вроджених вад розвитку товстої кишки, що лікується лише хірургічно. Різні способи радикальної корекції ХГ еволюційно вдосконалювалися. Найбільш успішною, фізіологічною і технічно прийнятною вважається методика Soave-Boley. Мета роботи - оцінити ефективність використання степлерного первинного коло-анального анастомозу як елемента операції Soave-Boley при хірургічному лікуванні ХГ у дітей. Проаналізовано хірургічне лікування 125 дітей з різними формами ХГ віком від 6 місяців до 18 років, проведене за методикою Soave-Boley з формуванням первинного коло-анального анастомозу механічним (степлерним) способом. У 20 (16,00 %) із 125 пацієнтів з ускладненим перебігом ХГ проведено двоетапне хірургічне лікування - виведення захисної кишкової стоми (1-й етап) і радикальна операція (2-й етап). У решти 105 (84,00 %) пацієнтів радикальну корекцію ХГ виконано одноетапно - без попередньо сформованої захисної кишкової стоми. В 1 (0,80 %) із 125 пацієнтів, прооперованих за методикою Soave-Boley з первинним коло-анальним степлерним анастомозом, у ранньому післяопераційному періоді діагностовано гематому міжфутлярного простору, ліквідовану консервативно. Також лише в 1 (0,80 %) із 125 дітей, яким сформовано первинний коло-анальний анастомоз степлерним способом, у віддаленому післяопераційному періоді виникло хірургічне ускладнення - залишковий агангліоз, скорегований сфінктероміектомією за Lynn. Висновки: операція Soave-Boley зі степлерним коло-анальним анастомозом є ефективним методом радикальної корекції ХГ відкритим способом у дітей різного віку при одноетапних або двоетапних втручаннях. Використання степлерного первинного коло-анального анастомозу як елемента операції Soave-Boley при хірургічному лікуванні ХГ у дітей із дотриманням необхідних технічних застережень має суттєві переваги над класичним його варіантом. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків, дітей.

Субтотальна резекція ободової кишки при агангліозі кишечника залежить від рівня ураження та вторинних декомпенсаторних змін у стінці кишки. Раціональний вибір реконструктивно-пластичних операцій при такій патології необхідний для відновлення прохідності, нормалізації функціональних змін у кишечнику та стабілізації загального стану пацієнтів. Мета роботи - оцінити результати використання реконструктивно-пластичних операцій з відновлення прохідності при різних рівнях субтотальної резекції ободової кишки в дітей з агангліозом кишечника. Проведено аналіз хірургічного лікування 182 дітей віком від 1 місяця до 8 років з агангліозом кишечника, яким виконано реконструктивні-пластичні операції з відновлення прохідності при різних рівнях субтотальної резекції ободової кишки. У 58 (31,86 %) пацієнтів після субтотальної резекції ободової кишки виконано зведення залишеного відрізка ободової кишки по лівому брижовому синусі (боковому каналі), у 51 (28,02 %) - зведення залишеного відрізка ободової кишки по правому брижовому синусі з проведенням її попереду термінального відділу клубової кишки, у 63 (34,62 %) - зведення висхідної чи сліпої кишок по правому боковому фланку з розворотом на 180, а у 10 (5,50 %) дітей - заміщення лівої половини товстої кишки ілеотрансплантатом з інтраректальним його зведенням. У 161 (88,46 %) випадку отримано добрі, а у 21 (11,54 %) пацієнтів - задовільні функціональні результати у віддаленому періоді. Висновки: відновлення прохідності кишкового тракту після субтотальної резекції ободової кишки в дітей з агангліозом кишечника має спрямовуватися на забезпечення сприятливих умов для анастомозування між залишеними куксами товстої та прямої кишок. У разі неможливості прямого анастомозування залишених сегментів ободової та прямої кишок доцільним є заміщення лівої половини товстої кишки ілеотрансплантатом з інтраректальним його зведенням. Диференційний підхід у виборі реконструктивно-пластичних операцій при субтотальній резекції ободової кишки дає змогу нормалізувати функціональні зміни в кишечнику та стабілізувати загальний стан пацієнтів.

Одними з найпоширеніших вроджених вад, які супроводжуються обструкцією дистальних відділів травного тракту в дітей, є хвороба Гіршпрунга (ХГ) та аноректальні мальформації (АРМ). Хірургічне лікування цієї патології досить складне, у багатьох випадках багатоетапне, супроводжується великою кількістю ранніх і пізніх ускладнень. Незважаючи на розвиток малоінвазивної хірургії і удосконалення хірургічного лікування за останні десятиріччя, функціональні результати операцій не завжди вдовольняють хірургів. У 5 - 35 % хворих спостерігаються ускладнення, що потребують тривалого лікування, повторних реконструктивних операцій, призводять до зниження якості життя пацієнтів. Мета роботи - встановити причини ускладнень реконструктивних операцій при ХГ та АРМ у дітей; визначити оптимальну діагностичну і лікувальну тактику. Проведено обстеження та аналіз медичної документації 70 дітей віком від 1 доби до 14 років, оперованих у клініці дитячої хірургії Івано-Франківського національного медичного університету з приводу ХГ та АРМ протягом останніх 10 років. Серед них 43 дитини прооперовано з приводу ХГ (співвідношення дівчаток і хлопчиків - 1:5,1) і 27 дітей з приводу АРМ (співвідношення дівчаток і хлопчиків - 1:1). Серед дітей з ХГ найчастіше спостерігали ректосигмоїдну форму (22 дитини), у 10 хворих - ректальну, у 9 - субтотальну, у 2 - тотальну форму. Гострий перебіг хвороби був в 11 дітей, підгострий - у 12, хронічний - у 20 дітей. У 15 (34,9 %) дітей були серйозні доопераційні ускладнення, що потребували невідкладних хірургічних втручань: обтураційна кишкова непрохідність (11 дітей), перитоніт 2 дитини), Гіршпрунг-асоційований ентероколіт (ГАЕК) -у 2 хворих. Серед дітей з АРМ найчастіше спостерігали аноректальну атрезію (21 дитина), у 6 з них - надлеваторну атрезію, у 15 - інфра- або інтралеваторну. В 1 дитини аноректальна атрезія поєднувалася з рідкісною вадою - вродженим товстокишковим мішком, ще в 1 дитини був синдром Курраріно. У 16 хворих відмічалися норичні форми атрезії, у 5 - безноричні. У 4 дітей були вроджені ізольовані нориці без атрезії (ректовес-тибулярні та ректоперінеальні), у 2 новонароджених - аноректальний стеноз тяжкого ступеня. Висновки: вищу частоту післяопераційних ускладнень і незадовільних результатів лікування виявлено після хірургічного лікування ХГ. Установлено, що найбільш вагомими факторами ризику розвитку післяопераційних ускладнень при ХГ є наявність доопераційного ГАЕК, велика довжина агангліонарної зони, пізня діагностика і хірургічне втручання. Найбільша частота ускладнень у дітей з АРМ спостерігалася при високих формах атрезії та в дітей із супутніми вадами розвитку (особливо з вадами сечових шляхів). Найчастішим порушенням функції після операцій в обох групах дітей була анальна інконтиненція різного ступеню, проте за тяжкістю превалювали ускладнення, пов'язані з післяопераційною обструкцією товстої кишки. Більшість ускладнень зумовлювалися технічними та тактичними помилками під час первинного хірургічного втручання. Спектр ускладнень значною мірою залежав від способу хірургічної корекції.