Розроблено концепцію диференційної діагностики органічних та функціональних порушень уродинаміки верхніх сечових шляхів у дітей і патогенетично обгрунтовано вибір тактики їх лікування. Проаналізовано результати комплексного обстеження та диференційованого лікування 285-ти дітей з обструктивними уропатіями верхніх сечових шляхів. Визначено варіанти порушення уродинаміки верхніх сечових шляхів (функціонально- й органічнообструктивний) та особливості впливу на послідовність розвитку компенсаторно-адаптивних реакцій паренхіми нирки. Визначено прогностично значущі критерії оцінки ризику (високий, низький) порушень уродинаміки верхніх сечових шляхів і функції нирки, за якими діагностуються функціонально- або органічно-обструктивний варіанти обструктивних уропатій, що визначають тактику (хірургічну, активний моніторинг) лікування. Запропоновано критерії діагностики порушень гемодинаміки оперованої нирки та спосіб їх патогенетичного лікування.

Виявлено залежність ступеня ураження сегмента нирки від ступеня порушень уродинаміки та ектопії вічка рефлюксуючого сечоводу за умов повного подвоєння верхніх сечових шляхів. Опрацьовано метод оперативного лікування міхурово-сечовивідного рефлюксу в один з сегментів нирок - накладення пієло-уретеро- або уретеро-пієлоанастомозу з залишенням "вимкнутого" рефлюксуючого сечоводу. Розроблено показання до різних видів операцій залежно від рівня ектопії сечоводу, а також характеру ураження верхніх сечових шляхів. Запропоновано алгоритм вибору методу хірургічного лікування, який дає змогу оптимізувати лікувальну тактику та у 91,9 % одержати гарні та задовільні результати.

Доведено необхідність оцінки диспропорції росту та дозрівання уретеро-везікального сегменту та сечового міхура у разі міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР). З використанням сучасних методів дослідження розроблено та науково обгрунтовано показання до ендоскопічного лікування МСР в дітей з урахуванням активності пієлонефриту, виразності диспластичних змін у нирках та ступеня рефлюкс-нефропатії, порушень уродинаміки та анатомо-фізіологічних особливостей уретеро-везікального сегменту. Запропоновано та впроваджено до практики способи ендоскопічного лікування МСР у дітей. Розроблено критерії оцінки ефективності антирефлюксного захисту сечоводу під час та після ендоскопічних операцій у випадку МСР. На підставі ультразвукових, інструментальних методів, а також біохімічних показників крові та сечі вперше вивчено динаміку регресу пієлонефриту та ушкодження ниркових структур та уретеро-везікального сегменту після ендоскопічної корекції міхурово-сечовидного рефлюкса в дітей.

Вперше вивчено показники динамічного поверхневого натягу (ДПН) у практично здорових дітей та дітей з природженими аномаліями сечоводів, ускладненими розвитком вторинного хронічного обструктивного пієлонефриту. Наведено характеристику перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантної системи, імунітету, ліпідного обміну, молекул середньої молекулярної маси, показників ДПН крові та сечі у період вступу до стаціонару та у динаміці під час використання комплексної терапії, що включала лазеротерапію, гіпербаричну оксигенацію, антиоксиданти й імунокоректори. Обгрунтовано ефективність запропонованої терапії за даної наявності патології у дітей.

Мета роботи - оптимізувати ефективність ендовезикального лікування міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) в дітей на основі вивчення функціонального стану паренхіми нирок та анатомо-функціональних особливостей вічка сечоводу (ВС). За період 2006 - 2012 рр., використовуючи мініінвазивні методи, прооперовано 265 хворих на МСР II - IV ступенів віком від 3 міс до 17 років. Для ендоскопічної корекції МСР застосовано методики субуретеральної ін'єкції гелю - STING, внутрішньоуретерального введення імплантату - HIT і Double HIT, а також їх комбінацію та модифікацію. Вибір способу втручання залежав від ступеня МСР, розташування і конфігурації ВС. Особливу увагу надано ступеню гідродилатації ВС. Зазвичай у разі низьких ступеней МСР та гідродилятації ВС достатньо було традиційної методики STING. Натомість за вищих ступеней використовували HIT і Double HIT. Ендоскопічну корекцію МСР виконано на 381 сечоводі. У пацієнтів з МСР II ступеня мініінвазивне втручання проведено на 107 (28,08 %) сечоводах, III - на 202 (53,02 %) та IV - на 72 (18,9 %). Через 6 міс після одноразового введення імплантату МСР ліквідовано на 262 сечоводах, тобто позитивних результатів ендоскопічного лікування МСР досягли в 68,77 % випадків. Основний відсоток невдач за умов мініінвазивних операцій пов'язаний із переміщенням чи екструзією імплантату. Наголошено на важливості принципу персоніфікованого підходу до кожного конкретного хворого з акцентом на мініінвазивному лікуванні МСР у ранньому віці. Ранню ендоскопічну корекцію МСР слід розглядати як перший крок у лікуванні дітей із загрозою склерозування нирок.

Спостережено 38 дітей з аномаліями розвитку сечової протоки у віці від 1 місяця до 15 років. Причинами вродженої патології урахуса з'явилися повна та неповна пупкова нориця урахуса, кіста урахуса, дивертикул сечового міхура, подвоєння урахуса з надлобковою норицею. Повна пупкова нориця урахуса була у 4 дітей, неповна пупкова нориця сечової протоки - у 22, кіста урахуса - у 8, дивертикул сечового міхура - у 3, подвоєння урахуса з надлобковою норицею - у 1 дитини. Пухлини урахуса не спостерігали. Діагностика аномалій сечової протоки грунтувалася наданих анамнезу, скаргах на виділення з пупка (сечі, слизисто-серозного вмісту, гнійно-кров'янистого секрету), огляді та пальпації живота, результатах ревізії зондом, фістулографії, цистоскопії, цистографії, ультразвукового дослідження. Представлено засоби консервативного лікування й оперативної корекції аномалій урахуса. Знання особливостей клінічного прояву цієї патології дозволяє уникнути тривалого безуспішного консервативного лікування та попередати можливі ускладнення.

Проведено аналіз результатів обстеження та лікування 38 дітей з різними ступенями мегауретеру. Підтверджена ефективність ендоскопічного лікування мегауретеру шляхом бужування та стентування сечоводів. Обгрунтовано показання і розроблено методику ендоскопічного стентування розширеного сечоводу при мегауретері, як альтернативи оперативному втручанню.

Проаналізовано дані ехографічного оцінювання уродинаміки верхніх сечових шляхів у 62-х дітей з декомпенсованим мегауретером. Аналіз інформативності ехографічних маркерів оцінювання скорочувальної здатності сечовода та ступеня його дилатації показав, що динамічна оцінка частоти скорочень сечовода може бути одним з критеріїв декомпенсації уродинаміки у разі мегауретера у дітей. Виражена дилатація сечовода також є інформативним маркером глибокого пригніченя уродинаміки сечовода.

Проанализированы данные эхографической оценки уродинамики верхних мочевых путей у 62-ти детей с декомпенсированным мегауретером. Анализ информативности эхографических маркеров оценки сократительной способности мочеточника и степени его дилатации показал, что динамическая оценка частоты сокращений мочеточника может быть одним из критериев декомпенсации уродинамики при мегауретере у детей. Выраженная дилатация мочеточника также является информативным маркером глубокого подавления уродинамики мочеточника.

Изложены основные положения современных представлений об использовании методов ранней диагностики пороков развития почек и мочевых путей у детей. Цель исследования - оценка эффективности применения современных методов в диагностике врождённых пороков мочевой системы у детей. Обобщены данные обследования 160 детей с пороками развития почек и верхних мочевых путей различной степени тяжести. Группу исследования составили 70 детей с диагнозом, установленным пренатально с помощью УЗИ. Вторая группа включала 70 детей, ВПР которым был диагностирован после рождения. Отдельную группу составили 20 плодов, матери которых прошли МРТ после получения неоднозначных результатов УЗИ. Сопоставление результатов УЗИ и МРТ у одних и тех же больных показало, что большинство пороков развития мочевых путей диагностируется при проведении пренатального УЗИ. Спектр аномалий может варьировать от незначительных до фатальных. Однако наличие маловодия или ожирения матери может снизить диагностическую точность УЗИ, что требует привлечения дополнительных, более информативных и безвредных методов для визуализации патологии плода. Большинство пороков развития мочевых путей может быть диагностировано пренатально на УЗИ, однако МРТ позволяет установить более точный диагноз и решить вопрос о пролонгации беременности и разработке тактики постнатального ведения таких детей.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.550.50

Рубрики:

Вади розвитку сечоводів у дітей

Шифр НБУВ: Ж24369 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.55

Рубрики:

Хвороби сечоводів у дітей

Шифр НБУВ: Ж24603 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - обгрунтувати тактику ведення та лікування хворих із мегауретер. Вивчено результати лікування дітей за останні 10 років. На лікуванні перебувало - 214 хворих, із них віком до 1 року - 73 дитини, переважали хлопчики (71,6 %). За класифікацією обструктивний мегауретер діагностовано у 73-х хворих (34 %), функціонально-обструктивний - у 53-х дітей (25,2 %) і рефлюксуючий - у 88-ми дітей (40,8 %). Серед обструктивних мегауретерів причиною порушення уродинаміки у 29-ти дітей було виявлено уретерсцеле та у 44-х - стеноз, стріктура інтрамурального відділу сечоводу. Проведено тривале багатоетапне лікування обструктивного мегаурегеру у 92,6 % надало позитивний результат. У разі фунедіонально-обструктивного мегауретеру застосовувались консервативні методи лікування, в 22 % випадків у старшому віці визріла необхідність у проведенні неоцистуретеронеостомії за Коеном. Лікування рефлюксуючого мегауретера включало використання консервативних, ендоскопічних та реконструктивних оперативних втручань. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 67,7 %, а решті дітей проведено реконструктивні оперативні втручання. Висновки: під час лікування дітей перших місяців і років життя із мегауретер перевагу віддавали консервативним і напівконсерзативним методам лікування. Важливим у визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання є вік дитини. Оперативні втручання у дітей із мегауретер є лише одним з етапів у комплексному лікуванні.

Цель работы - изучить особенности гистоархитектоники мочеточника у детей с мегауретером. Наблюдали и лечили 16 детей в возрасте от 3 до 12 месяцев с мегауретером II - IV степени. Клиническую диагностику порока проводили на основании стандартного комплекса урологического обследования. Материалом исследования послужили участки резецированного мочеточника. Контрольную группу наблюдений составил аутопсийпый материал - участки мочеточника детей в возрасте до 1 года, умерших от интеркуррентных заболеваний. Изучено соотношение мышечного слоя и слизистой оболочки, выраженность дистрофических и воспалительных изменений. Выявлены характерные структурные изменения и их статистически достоверные отличия, которые характеризуют слабо выраженную, мочеточника у детей с мегауретером. Патоморфологические изменения в мышечном слое мочеточника обратно пропорциональны дистрофическим и дегенеративным изменениям покровного переходного эпителия, что в совокупности определяет моторную дисфункцию мочеточников, способствует развитию вторичной почечной патологии и обосновывает необходимость проведения хирургической коррекции порока. Проведенное исследование подчеркивает важность учета показателей гистоморфологии при прогнозировании исхода хирургического лечения и сроков его проведения у детей раннего возраста с мегауретером.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.550.50

Рубрики:

Вади розвитку сечоводів у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Різноманіття проявів, значна поширеність та важкість ускладнень патології сечоводу вимагають ранньої діагностики та визначення тактики лікування. Мета роботи - порівняльна оцінка результатів лікування дітей із патологією сечоводу та визначення критеріїв ефективності лікування. Патологія сечоводу визначається стійкими змінами стінки сечоводу і порушенням скорочувальної здатності функції сечоводу. Скринінговим обстеженням у діагностиці є УЗД нирок та сечового міхура з діуретичним навантаженням та допплерографією судин нирок, екскреторна урографія. Золотим стандартомі діагностики рефлюксуючого мегауретера та міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) є мікційна цистоуретерографія. В обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпро проліковано 1062 хворих із різним ступенем рефлюксу віком від 3-х місяців до 17 років. Обстеження виявило у 118 дітей важку вроджену патологію - рефлюксуючий мегауретер та у 624 хворих - МСР III ступеня. Лікування дітей із рефлюксуючим мегауретером за наявності дивертикулу сечового міхура великих розмірів виявилось достатньо складним. Використовувались методики позаміхурової пластики. При лікуванні дітей із рефлюксуючим мегауретером, ускладненим постійними атаками пієлонефриту, після застосування консервативних методів розвантаженням, проводилось ендоскопічне підведення гелю. Позитивний результат у 67,7 % хворих. Цим дітям виконані внутрішньоміхурова пластика за Коен. Проведений аналіз лікування 844 дітей з МСР різного ступеня. У 211 дітей із МСР I - III ступеня, що склало 25,6 %, без виразних проявів запального процесу, отримано позитивний результат від консервативного лікування. Застосована ендоскопічна пластика УВСу 551 дитини віком від 6 місяців до 17 років та отримано позитивний результат у 87,3 % випадків. За відсутності ефекту від проведеного лікування оперативне втручання виконано 82 хворим, ефективність 96,3 %. Висновки: при лікуванні дітей з вродженим рефлюксуючим мегауретером на ранніх етапах лікування перевагу слід надавати консервативним та мініінвазивним методам лікування. У визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання важливими є вік дитини та функціональна спроможність сечового міхура. Критерії вибору оперативного втручання визначаються наявністю чинника патології, частіше застосовуються позаміхурові пластики. Застосування консервативних мініінвазивних та ендоскопічних методів лікування у виборі підходу до лікування МСР є пріоритетним і обгрунтованим. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Різноманіття проявів, значна поширеність та важкість ускладнень патології сечоводу вимагають ранньої діагностики та визначення тактики лікування. Мета роботи - порівняльна оцінка результатів лікування дітей із патологією сечоводу та визначення критеріїв ефективності лікування. Патологія сечоводу визначається стійкими змінами стінки сечоводу і порушенням скорочувальної здатності функції сечоводу. Скринінговим обстеженням у діагностиці є УЗД нирок та сечового міхура з діуретичним навантаженням та допплерографією судин нирок, екскреторна урографія. Золотим стандартомі діагностики рефлюксуючого мегауретера та міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) є мікційна цистоуретерографія. В обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпро проліковано 1062 хворих із різним ступенем рефлюксу віком від 3-х місяців до 17 років. Обстеження виявило у 118 дітей важку вроджену патологію - рефлюксуючий мегауретер та у 624 хворих - МСР III ступеня. Лікування дітей із рефлюксуючим мегауретером за наявності дивертикулу сечового міхура великих розмірів виявилось достатньо складним. Використовувались методики позаміхурової пластики. При лікуванні дітей із рефлюксуючим мегауретером, ускладненим постійними атаками пієлонефриту, після застосування консервативних методів розвантаженням, проводилось ендоскопічне підведення гелю. Позитивний результат у 67,7 % хворих. Цим дітям виконані внутрішньоміхурова пластика за Коен. Проведений аналіз лікування 844 дітей з МСР різного ступеня. У 211 дітей із МСР I - III ступеня, що склало 25,6 %, без виразних проявів запального процесу, отримано позитивний результат від консервативного лікування. Застосована ендоскопічна пластика УВСу 551 дитини віком від 6 місяців до 17 років та отримано позитивний результат у 87,3 % випадків. За відсутності ефекту від проведеного лікування оперативне втручання виконано 82 хворим, ефективність 96,3 %. Висновки: при лікуванні дітей з вродженим рефлюксуючим мегауретером на ранніх етапах лікування перевагу слід надавати консервативним та мініінвазивним методам лікування. У визначенні терміну реконструктивного оперативного втручання важливими є вік дитини та функціональна спроможність сечового міхура. Критерії вибору оперативного втручання визначаються наявністю чинника патології, частіше застосовуються позаміхурові пластики. Застосування консервативних мініінвазивних та ендоскопічних методів лікування у виборі підходу до лікування МСР є пріоритетним і обгрунтованим. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.

Викладено клініко-статистичний аналіз результатів комплексної діагностики та лікування 270-ти хворих на одно- та двобічний міхурово-сечовідний рефлюкс (МСР) II - IV ст. у віці від 9 міс. до 14 років. Визначено високоінформативні неінвазивні предиктори МСР та ефективності ендовезикальної корекції вади гідрофільним акрилвмісним кополімером за показниками сечовідно-міхурових викидів, біохімічних маркерів функції гломерул і склерозування паренхіми нирок у сечі, а також за цистоскопічними параметрами вічок сечоводів, за наявністю та положенням імплантату при повторному мініінвазивному втручанні. Зазначено, що результативність двократного мініінвазивного лікування МСР досягла 90 %. Запропоновано діагностично-лікувальний алгоритм ведення дітей із МСР і показів до мініінвазивної корекції вади. Обгрунтовано доцільність повторної мініінвазивної корекції МСР. Наголошено на тому, що у хворих, у яких після першого ендовезикального втручання незмінним залишився МСР IV ст., а також у яких після повторного неефективного введення імплантату утримується МСР III ст., при відсутності переконливих ознак екструзії імплантату в анамнезі та відсутності "вулканоподібного" випинання, персоніфіковано слід рекомендувати уретероцистонеостомію.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.55

Рубрики:

Хвороби сечоводів у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - встановити цистоскопічні прогностичні критерії міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) у дітей. Клінічний матеріал охоплює 270 хворих на МСР II - IV ст. віком від 9 місяців до 14 років та 22 практично здорові дитини. До обстеження залучали хворих на МСР у період клініко-лабораторної ремісії без клінічних симптомів нейрогенного сечового міхура. Під час цистоскопії оцінювали стан слизової сечового міхура; розташування, форму, ступінь гідродилатації і скоротливу здатність вічок сечоводів. Висновки: для вічок сечоводів у формі стадіону і з більш вираженими ознаками глибочіння, які зміщені в зону В і латеральніше на бокову стінку сечового міхура, зі ступенем гідродилатації понад Н1, притаманна позитивна асоціація щодо МСР за найвищої специфічності тестів. Несприятливими прогностичними діагностичними маркерами для ефективних мініінвазивних втручань у хворих на МСР слід вважати вічка сечоводів, у яких поєднуються такі морфотопографічні характеристики, як виражені ознаки глибочіння до форми ямки для гольфа, латералізація на бокову стінку сечового міхура в зону D і гідродилатація Н3 ступеня. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.