Вперше у вітчизняній та світовій науці детально досліджено явище світової гібридної війни в перспективі російської агресії проти України. Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен - як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному, соціальному, гуманітарному, інформаційному. Проаналізовано локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуто питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.

Розглянуто тему привабливості світоглядного концепту "Русский мир", що виступає мобілізуючим чинником як для росіян, так і для російськомовних громадян інших країн у боротьбі проти України. Проаналізовано різні концепції "Русского мира" та виокремлено їх спільні підстави. Увагу акцентовано на ролі, яку відіграє ідея "Русского мира" в глобалізовану епоху, де мережа творить нові основи для формування суспільної єдності поза простором і часом. Обгрунтовано думку про те, що мобілізаційний потенціал "Русского мира" зумовлений здатністю творити нову солідарність, спроможну компенсувати драматичний збіг військової поразки, політичного приниження, економічного падіння, культурного нігілізму та загального хаосу.

The paper presents the results of bibliometric analysis of publications co-written by authors affiliated with Ukrainian and Russian institutions in 2007 - 2016, based on Scopus data. The survey results have showed that Ukrainian and Russian researchers continue carrying out joint research in major international projects. However, a decrease in the number of works published by Ukrainian and Russian research institutions in 2016 has testified to an adverse impact of Russia's military aggression on cooperation in the field of science. The findings are important for preparing the science development programs in Ukraine.

Розглянуто проблему інформаційної війни Росії проти Україні. Розкрито суть інформаційної війни, її трактування в межах широкого та вузького підходів. На основі використання історичного, системного та структурно-функціональних методів з'ясовано основні недоліки інформаційної сфери України, виокремлено основні механізми її захисту. Серед механізмів протидії інформаційній війні Росії проти України виділено дві групи: нормативно-правові та інституційні. До першої групи зараховано законодавчі акти України, серед яких провідну роль у протидії інформаційній агресії Росії відіграє Доктрина інформаційної безпеки України. Серед другої групи механізмів виділено державні та недержавні інституції, діяльність яких спрямована на формування та реалізацію інформаційної безпеки України, а також міжнародні структури, діяльність яких спрямована на нейтралізації інформаційного впливу з боку Росії. Серед вітчизняних інституційних механізмів протидії російській інформаційній важливе місце, на думку авторів, належить Міністерству інформаційної політики України, Раді національної безпеки та оборони України, кіберполіції та ін. Увагу звернено на такі механізми протидії інформаційній війні Росії проти України, як заборона російських сайтів і соціальних мереж та запровадження квот на українську мову у мас-медіа. Зазначено, що дії України щодо нейтралізації інформаційних загроз з боку Росії слід здійснювати на трьох рівнях: перший - геополітичний (полягає у впливі на інформаційного агресора та обмеження інтенсивності та сили його нападу); другий - стан, який охоплює захист цілісності, ефективності та дієздатності системи управління, інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів; третій - рівень громадськості (спрямований на захист стабільності та послідовності розвитку соціальних і політичних відносин, свідомості громадян, цілісності кожної людини).

Увагу приділено застосуванню Радянським Союзом "активних заходів" проти США під час холодної війни з метою досягнення власних зовнішньополітичних цілей. "Активні заходи" включали поширення дезінформації, використання агентів впливу й організацій прикриття, маніпулювання ЗМК та інші методи. Зазначено, що сьогодні саме ці методи застосовуються в межах гібридної війни, яку веде РФ проти України. Наведене дослідження досвіду радянсько-американського протистояння дозволить поліпшити інструменти протидії сучасним викликам гібридної війни.

Розглянуто основні виклики і загрози для національної безпеки України з розвитком інформаційних технологій в умовах російсько-української війни. Визначено ключові тенденції російської інформаційної кампанії. З'ясовано напрямки російської пропаганди в Україні, на окупованих територіях, в Росії та Європі. Розкрито загрози демократичним цінностям і системі безпеки України та Європи. Висвітлено науковий дискурс вітчизняних та іноземних дослідників з проблеми інформаційної безпеки та інформаційної війни. На основі детального аналізу наявних наукових праць, встановлено найбільш вразливі місця в інформаційному просторі. Відзначено роль мережевого суспільства у веденні інформаційної війни Росії проти України. Розкрито особливості застосування інформаційної зброї Російською Федерацією під час збройних конфліктів не лише в Україні, але й в Грузії, Нагірному Карабасі, Придністров'ї. Вивчення кількісних критеріїв соціальних мереж дозволив визначити рівень ефективності поширення інформації. Проаналізовано нормативно-правову базу, яка врегульовує питання інформаційної безпеки Європейського Союзу та України. Виявлено слабкі сторони українського законодавства стосовно захисту інформаційного простору, зокрема декларативний характер законодавчих актів та нормативно-правових документів. Сформовано напрями удосконалення заходів безпеки інформаційного простору. Розглянуто основні заходи захисту персональних даних, державних інституцій та інформаційного простору від хакерських атак, поширення інформації, що містить загрозу національній безпеці чи провокує ворожнечу етнічному, релігійному грунті. Узагальнено та систематизовано основні відомості щодо загроз інформаційній безпеці України за умов російської агресії. Дослідження проблеми інформаційної безпеки України як складової національної безпеки дозволяє розуміти потенційні загрози та шляхи їх запобігання.

Висвітлено процеси медіатизації воєнних конфліктів у сучасному гумористичному медіаполітичному дискурсі, рівні його актуалізації і функції, базові теорії гумору, ознаки, функції та типологію політичної карикатури як основної одиниці гумористичного медіаполітичного дискурсу і як мультимодального тексту. На основі аналізу висвітлення російської агресії в Україні в американських, німецьких, українських і російських політичних карикатурах, доведено, що процеси медіатизації воєнних конфліктів потребують сучасних методологічних підходів та поєднання кількісних та якісних методів дослідження. Для реалізації дослідницьких завдань застосовано методи комп'ютерного контент-аналізу, фреймового аналізу і мультимодального дискурс-аналізу, окреслено подібності і відмінності цих методів у стосунку до мультимодальних текстів.

Робота присвячена викликам української ідентичності в умовах російсько-української війни. Розкрито особливості російської кампанії спрямованої на етнополітичну дестабілізацію, поляризацію українського суспільства, формування проросійського руху тощо. Встановлено основні методи і засоби російського впливу в Україні на сучасному етапі. Висвітлено тенденції розвитку російської агресії в інформаційній, політичній, дипломатичній, військовій сферах і наслідки для української національної і громадянської ідентичності. З'ясовані ймовірні загрози національній безпеці в умовах російської агресії й ведення так званої "гібридної" війни, зокрема поява конфліктів на етнічному, релігійному, мовно-культурному грунті. Все це зумовлюється постійним тиском в інформаційній і політичній сферах Росії. Розглянуто реакцію сусідніх країн на російську агресію і встановлено взаємозв'язок між активізацією національних організацій і впливом зовнішнього чинника на політичні процеси в Україні. Увагу акцентовано на стимулюванні діяльності окремих організацій з антиукраїнським характером в окремих регіонах України, зокрема русинські. Вагоме значення російської підривної діяльності мало етнічне питання. У дослідженні висвітлено основні пріоритети російської зовнішньої політики щодо росіян закордоном. Російський етносі в Україні займав чільне місце у поширенні ідей "русского мира". Чільне місце у цьому аспекті займало мовне питання. Російська пропаганда створювала негативний імідж новому освітньому і мовному закону, шукаючи підтримку серед інших країн. Водночас, реалізовуючи власну неоімперську політику через проросійських політиків, Кремль намагався посилити поляризацію суспільства за мовним чинником. Підривна діяльність російських спецслужб здійснювалася й через релігійні організації, а отже окреме місце в статті займало питання діяльності РПЦ та УПЦ МП. Детальний аналіз наявних наукових досліджень, джерел, документальних матеріалів дозволяє осмислити виклики російської "гібридної" війни для української ідентичності, а також спрогнозувати ймовірні сценарії їхнього розвитку. Це безумовно актуалізує дослідження у цьому напрямку.

Охарактеризовано новітні способи гібридної агресії та методи протистояння їм на національному та міжнародному рівнях. Акцентовано увагу на амбівалентній проблемі протистояння порушенням свободи слова в межах правової комунікації і масштабності поширення фейкових повідомлень у рамках неоконсервативної концепції РФ як ідеологічної доктрини, а також названі засоби подолання гібридної агресії розвитком критичного мислення та медіаграмотності.

Визначено і досліджено основні трансформаційні тренди глобалізації у контексті наслідків повномасштабного російського вторгнення в Україну, зокрема, щодо політизації та загрози біфуркації світового економічного і фінансового порядку, стратегічної автономізації ключових акторів світової політики й економіки, ізоляції та самоізоляції РФ від інституцій європейського і світового порядку, тінізації світової торгівлі тощо.

Предмет дослідження - соціально-економічні ризики повномасштабної війни російської федерації проти України та стабілізаційні заходи щодо їх подолання у контексті ініціатив Президента України. Мета статті - проведення дослідження соціально-економічних проблем, які спричинені повномасштабною війною російської федерації проти України та стабілізаційних заходів щодо їх подолання з урахуванням Президентських ініціатив. Усі компоненти дослідження базуються на основних принципах - науковості, об'єктивності, системності, розвитку, а також методах пізнання соціально-економічних процесів суспільного розвитку - аналізу, синтезу, проблемно-хронологічному, порівняльно-аналітичному, статистичному, системного та комплексного підходу. У процесі дослідження означеної проблематики були взяті за основу: основні положення економічної теорії та національної економіки, праці вітчизняних учених і практиків в означеній сфері, науково-аналітичні розвідки Центру економічних та соціальних досліджень при Національному інституті стратегічних досліджень. Результати роботи. Основний науковий результат дослідження полягає у вивченні соціально-економічних ризиків повномасштабної війни російської федерації проти України та стабілізаційні заходи щодо їх подолання у контексті ініціатив Президента України. Результати даного дослідження можуть бути застосовані у сфері вивчення проблем політичної економія, національної та регіональної економіки, глобальної економіки. Висновки: отже, виходячи із контексту нашого дослідження можна зробити наступні висновки, про те, що повномасштабна війна російської федерації проти України спричинила до: втрат людського капіталу; скорочення виробництва; через бойові дії агросектор втратив частину врожаю; руйнування логістичних ланцюгів та частини транспортної інфраструктури; дефіцит енергетичних ресурсів, а це у свою чергу негативно відобразилося на виробничій та соціальній сферах; зростання собівартості виробничих процесів; інфляція; скорочення сукупного попиту та зниження товарного експорту; стагнація інвестицій, що зумовило втрату фінансових ресурсів підприємств; збільшення дефіциту державного бюджету та державного боргу, через збільшення видатків на оборону й соціальні потреби; скоротилося банківське кредитування. Однак, враховуючи виважену соціально-економічну політику усіх гілок державних органів влади і зокрема - Президента України та підтримці зарубіжних партнерів, вдалося стримати від падіння та стабілізувати ключові сектори економіки.

Мета дослідження - осмислення новітньої пізнавальної ситуації, котра склалася у сучас ній українській соціогуманітаристиці внаслідок екстремальних передумов і деструктивних обставин воєнного часу. Методологія спирається на стратегії репрезентації й екстраполяції провідних тенденцій і перспектив функціонування суспільних та гуманістичних дисциплін за воєнної доби. Розглянуто палітру базових викликів і проблем сучасної української оціогуманітаристики, котра визначається війною з неоімперською Росією за національну й державну незалежність України. Наголошено, що виклики, кинуті гуманітаріям і суспільствознавцям, синхронізуються із доленосними викликами для всієї нашої країни, хоч і мають свої фахові виміри. Підкреслено, що пріоритети української соціогуманітаристики передусім пов'язані зі створенням і представленням багатоманітних образів воюючої України. Відзначено, що держава опинилася в епіцентрі катастрофічних соціокультурних розломів глобального світу, котрі нині здебільшого оцінюються у світлі сценаріїв війни на виснаження середньої й довгої тривалості. Показано, що сучасна війна стала вислідом неоімперського проекту путінської Росії, скерованого на знищення України як держави та повне розчинення української ідентичності. З'ясовано, що російська експансія є антиглобалістською, реваншистською та спрямованою на переформатування світового устрою й делімітацію пострадянського простору. Висновки: стверджено, що повномасштабна фаза російсько-української війни причинилася до конфігурації новітньої історичної доби на пострадянських обширах, початки якої сягають ще 2014 р. Обстоюється думка, що сучасна українська соціогуманітаристика має бути зорієнтована на розробку трьох основних блоків взаємопов'язаних проблем: створення адекватної наукової палітри воюючої України; студіювання місця та ролі нашої країни за часів кризи глобального світоустрою; окреслення природи російсько-української війни й темпоральних метаморфоз сучасності.

Мета статті - спроба осмислення феноменології повномасштабної війни Російської Федерації проти України, аналіз її історичних передумов, міжнародних, ідеологічних, політичних, економічних, етнонаціональних, соціокультурних, конфесійних, ментальних контекстів. Методологічну основу становить комбінація відповідних міждисциплінарних підходів і дослідницьких процедур, теоретичні напрацювання провідних фахівців історії війн, конфліктології, політології, міжнародного права, соціальної психології, воєнної антропології, усної історії й історії повсякдення, а також сучасний термінологічний апарат. Здійснено ретроспективу українсько-російських відносин крізь призму нинішньої війни, у міждисциплінарному полі осмислення котрої перебувають її історичні передумови, причини, можливі наслідки, міжнародно-правові, ідеологічні, політичні, дипломатичні, воєнні, економічні, соціальні, етнічні, конфесійні, морально-психологічні й інші аспекти. Активне опрацювання історичних компонентів цієї проблематики дає змогу не лише концептуалізувати, а також теоретизувати її, але й вийти на низку важливих узагальнень і практичних рекомендацій.

Висвітлено історичну динаміку регіонально-просторового розвитку на українсько-російському пограниччі та осмисленню специфіки ідентифікаційних і соціокультурних трансформацій у порубіжному просторі. Із застосуванням теоретичних концепцій регіоналістики та методологічних засад "перехресної" історії здійснено дослідження витоків політичної та соціогуманітарної кризи в українсько-російських відносинах, причин та наслідків зовнішніх і внутрішніх викликів, які постали перед українською спільнотою. Акцент зроблено на репрезентації різних систем цінностей та стереотипів на пограниччі, регіональних ментальностей та ідентичностей, соціально-політичних розмежувань й конфліктів інтересів. Регіональний імператив розглянуто як системоформуючий фактор функціонування і розвитку українсько-російського пограниччя в історичній ретроспективі та як структурно-функціональну детермінанту стимулювання ефективності відбудовчих процесів у повоєнний період в контексті формування загальнонаціонального безпекового середовища. Зазначено, що в умовах сучасних безпекових викликів та загроз український соціум живе з гострим відчуттям невизначеності, непевності, тривожних очікувань. Повномасштабне і неспровоковане вторгнення РФ в Україну кардинально змінило уявлення міжнародної спільноти про стабільність миру в Європі. Свідченням того, що масштаби проблем, перед якими опинилося людство, не мають адекватних механізмів розв’язання, є постійне розширення зон напруги та протистоянь. Наголошено, що боротьба за ресурси й території дедалі більше підпорядковується ритмам "неотурбулентності", коли декларації й міжнародні угоди важать небагато, а ареали насильства стрімко розростаються, ламаючи звичні уявлення про захисні механізми кордонів та водночас руйнуються ілюзії, пов’язані з глобалізацією.

Проаналізовано динаміку змін політики європейських, північно- та південно-американських, азійських та африканських країн щодо російсько-української війни 2014-2023 років. Показано, як трансформувалась політика держав "старої" і "нової" Європи щодо спочатку "гібридної" війни, а згодом і широкомасштабної агресії Росії проти України з використанням всіх конвенційних видів зброї. Висвітлено динаміку політики Сполучених Штатів Америки і Канади щодо війни Росії проти України. Розглянуто особливості ставлення Китаю, Індії, Аргентини, Бразилії, Південно-Африканської Республіки та деяких інших країн Африки, Азії та Південної Америки щодо цієї війни в центрі Європи. З’ясовано причини і наслідки політики "нейтралітету" окремих країн щодо збройної агресії РФ проти України. Досліджено еволюцію політики Європейського Союзу, НАТО, ОБСЄ, ООН щодо російсько-української війни та діяльність української дипломатії із захисту суверенітету й територіальної цілісності України. Надано рекомендації щодо удосконалення української дипломатії миру та міжнародної безпеки і приборкання російської збройної агресії, яка є загрозою для всього демократичного світу. Окреслено місце і роль України в трансформації сучасних міжнародних відносин в умовах російсько-української війни 2014-2023 років.

Через вісім років після анексії Криму РФ розв'язала один з наймасштабніших на пострадянському просторі воєнно-дипломатичних конфліктів. Цей конфлікт спричиняє численні потрясіння, серед яких чільне місце належить європейській енергетичній безпеці. Особливо потерпає Європа, яка сильно залежить від російського газу. На запрошення глав держав і урядів Європейського Союзу, які зібралися на Версальському саміті 10 - 11 березня 2022 р., Європейська комісія, яка раптово усвідомила свою залежність від російського газу, представила план REPowerEU, що має на меті відповісти на наслідки війни в Україні, зробивши ЄС незалежним від російського викопного палива, особливо газу. Проаналізовано напрями дій, навколо яких побудований план Європейського Союзу REPowerEU, щодо усунення залежності від російського газу, а також додаткові заходи, які його супроводжують. Розглянуто європейський газовий ринок, підкреслено важливість газу для Європи та її залежність від російського газу. Описано серію заходів, ужитих у рамках плану REPowerEU, які спрямовані на швидке зменшення залежності від російського газу і прискорення "зеленого" переходу з одночасним підвищенням стійкості енергетичної системи Європейського Союзу. Висвітлено два основних надзвичайних заходи, які супроводжують план REPowerEU.

Зазначено, що питання створення архітектури європейської безпеки є нагальною потребою з часів закінчення "холодної війни". Головним викликом тривалий час залишалося зближення колишніх ворогів та пошук modus vivendi, який би пристосував існуючі інститути безпеки до відносин з росією. Однак, починаючи з агресії росії стосовно Грузії, а особливо в умовах російської агресії проти України дискусія стосовно архітектури європейської безпеки набула нового імпульсу та спрямування. Наголошено, що у цьому контексті потребує реформування безпекова політика Сполучених Штатів Америки, Організації Північноатлантичного договору (НАТО), Європейського Союзу та його держав-членів з метою забезпечення і підтримання миру в Європі. Обгрунтовано, що нова європейська архітектура безпеки потребує визначення ролі та місця в ній й України,так само як і нова архітектура міжнародної безпеки вимагатиме поглиблення співпраці європейських країн і США в безпековій сфері.

Розглянуто антиконституційні пропозиції Україні з боку окремих внутрішніх і зовнішніх політичних акторів відмовитися від прав на Крим в обмін на мир з Росією, які лунають останнім часом, і аргументовано доводиться потреба звільнити від окупантів АР Крим та Севастополь. Показано, що деокупація півдня нашої держави є фундаментальним завданням для української нації та цивілізованого світу, без реалізації якого неможливо ані відновити міжнародний правопорядок, ані захистити національні інтереси України у сферах безпеки, економіки, прав українських громадян, корінного кримськотатарського народу і спільноти етнічних українців Криму, які піддаються системній дискримінації з боку окупантів.

Досліджено теоретичні та практичні проблеми гібридної війни. Сформульовано нові теоретичні положення, уточнено зміст окремих понять і термінів, що мають значення для науково-дослідної діяльності, навчального процесу, а також удосконалено форми і методи ведення гібридної війни, протидії військовій агресії Російської Федерації. Досліджено науковий міжнародний дискурс щодо дефініції гібридної війни та запропоновано авторське її розуміння і тлумачення цього терміну з урахуванням політико-правових аспектів його генезису. Розкрито суть поняття "гібридна війна", яке розуміють як різновид збройного конфлікту, який включає у себе політичну, ідеологічну, економічну, інформаційну та військову складові, необхідні для досягнення поставленої мети шляхом встановлення контролю над певною територією або соціальною групою. На основі проведеного аналізу історичних етапів розвитку феномена гібридної війни встановлено причини його актуалізації та зроблено висновок, що цей феномен проявляє себе як одна із закономірностей розвитку людської цивілізації. Визначено заходи запобігання виникненню гібридної війни на території України та запропоновано методи антитерористичної політики. Антитерористична політика як засіб врегулювання конфлікту в умовах ведення гібридної війни в сучасних умовах повинна передбачати декілька варіантів цілеспрямованих дій для їхнього врегулювання. Основні положення, які узагальнюють емпіричні дані сучасного стану суспільно-політичних процесів в нашій державі, розширюють межі політологічного дискурсу про особливості та процеси гібридної війни та визначають основні політичні та правові фактори, що впливають на неї. Практична значимість зумовлена потребами пошуку шляхів захисту українського суспільства від агресивних дій з боку Росії, звільнення захоплених територій нашої держави та встановлення миру в країні. Висновки можуть бути використані органами державної влади, політичними лідерами, політтехнологами, громадськими організаціями, мас-медіа в їх практичній діяльності, зокрема з метою активної протидії негативним ідеологічним, економічним та інформаційним впливам.