The hybrid war as a form of Russia's aggressive solution to its geopolitical issues continues developing in every possible way, becomes more and more sophisticated and spreads out to the new battlegrounds. Nowadays we are witnessing at least three ongoing large-scale "hybrid" operations, each of which represents different possible types of "hybrid wars" activities: traditional military operation in Syria (Turkey), nonmilitary activity in the EU and the mix of all three types in Ukraine. The background, threats and possible consequences of every war line are given. It is shown that Ukraine's conflict is neither the beginning nor the finishing part and belongs to the much larger Russia's plan on the worldwide "hybrid warfare" operation.

Мета роботи - аналіз проблем, стану та задач гуманітарної реінтеграції окупованих територій Донбасу та Криму в український соціокультрний простір. Окреслено шляхи, чинники та механізми подолання кризи української ідентичності на цих територіях, визначаються напрями консолідації суспільства на засадах українських цінностей. Як пріоритет гуманітарної реінтеграції окупованих територій Криму та Донбасу розглядається їх мовна, культурна та ціннісна українізація.

Ключовою складовою гібридної війни РФ проти України став її інформаційний вимір. Нові виклики національній безпеці обумовлюють нагальну необхідність відпрацювання нових механізмів їх протидії. Проаналізовано стан розбудови національної системи стратегічних комунікацій як сукупності комунікативних можливостей держави, що координуються нею і використовуються належним чином, - публічної дипломатії, зв'язків з громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави. Така система має забезпечити належну протидію інформаційним та пропагандистським кампаніям, спрямованим проти інтересів нашої держави. Розбудова системи стратегічних комунікацій в Україні розглядається крізь призму відносин з НАТО, що приділяє значну увагу наданню допомоги Україні в цій сфері.

Western scholars and experts write about the Ukraine-Russia crisis Russia's military aggression against Ukraine from five different angles. These can be divided into Russia apologists, geopolitics, Russian empire building, nature of Vladimir Putin's regime and national identity. Of these five, the first should be prioritised in counter-information campaigns. The second, third and fourth are important tools of analysis and Ukraine can cooperate with scholars and experts in these fields. Surprisingly, the smallest attention has been upon national identity which in my view is the best explanation of the crisis and war. The second, third and fourth explanations can be viewed as an outgrowth of national identity. The war would end if Putin and other Russian leaders decided they henceforth accepted Ukrainians were not a branch of the "Russian people" (that is, a separate nation) and Ukraine was a sovereign country with the right to decide its own geopolitical destiny.

Висвітлено деякі актуальні питання, пов'язані з напрацюванням та реалізацією системи заходів протидії російській кампанії державно-спонсорованого тероризму та агресивної дезінформації, що здійснюється в межах триваючої гібридної війни РФ проти України та інших держав євроатлантичної спільноти. Запропоновано гуманітарні інструменти й ініціативи, здійснення яких сприятиме втіленню модернізаційних, безпекових і реінтеграційних інтенцій України на загальнонаціональному та місцевому рівнях.

Уперше складові української національної ідеї розглядаються як стратегеми (плани дій) у системі державотворчих процесів України та в контексті мобілізації світової громадськості задля здобуття ефекту синергії боротьби проти загроз глобальної гібридизації.

Розглянуто проблему російської військової агресії в Україні, в результаті якої відбулася анексія Криму та окупація частини районів Донецької та Луганської областей. Увагу приділено питанню з виявлення мети та цілей, які переслідує РФ в зоні протистояння, та проаналізовано можливі сценарії та способи врегулювання конфлікту на сході та півдні України.

Розглянуто основні ознаки неофеодалізму в Україні: вибудовування на основі особистісної відданості ієрархічних структур, паразитуючих на монопольному використанні державної ренти; допуск до політичної діяльності та взагалі кар'єрного зростання завдяки походженню або особистій відданості впливовим особам; всевладдя місцевих "князів" і кланів регіональної еліти. Акцентовано увагу на неофеодальних рисах, пов'язаних із воєнним російсько-українським конфліктом, - створенні та підзаконній діяльності приватних армій, територіальних батальйонів і загонів самооборони. Проаналізовано різні концепції сучасних війн: конфлікти низької інтенсивності, "нові", гібридні, інформаційні війни. Обгрунтовано думку про те, що неофеодальні тенденції в Україні та їх поширення засвідчують загрози існуванню національній державі.

Проаналізовано основні методи російської пропаганди в російському Інтернет-ЗМІ Pravda.ru, розкрито їхні завдання: маніпулювання громадською думкою, сприяння дестабілізації політики, економіки, культури, інших суспільних сфер в Україні, щоб підірвати довіру, дискредитувати все українське: владу, політику, економіку, культуру, інші суспільні сфери; виявлено характерні ознаки сучасної пропаганди як складової інформаційної війни Росії проти України: зумисне свідоме поширення фальшивої інформації зі шкідливими, нищівними намірами, спрямованими на дестабілізацію ситуації в Україні та дискредитацію її міжнародного авторитету.

Проаналізовано оцінки і прогнози аналітиків і експертів Республіки Білорусь щодо анексії Криму Російською Федерацією, російсько-української війни на Донбасі, місця і ролі України у нових геополітичних умовах. Зроблено короткий екскурс у діяльність білоруських аналітичних центрів, показано особливості їх функціонування.

Досліджено меми як експресивний риторичний ресурс у мас-медійних репрезентаціях російсько-української гібридної війни. Об'єктом розгляду є гасла та мікроцитати з дискурсу російської пропаганди, що слугують для легітимації зовнішньої агресії та окупаційної політики РФ. Відображені в українському контрдискурсі як інтертекстуальний матеріал, вони використовуються у функції критичних мішеней-референцій для деконструкції фейків і знешкодження маніпулятивних програм. Загалом мережі меметичних знаків підпорядковані завданням символічної ідентифікації сторін конфлікту та їхніх завдань. Тематичні групи мемів, виокремлені на основі фрейму - сценарію воєнного протистояння, відтворюють сенси головних "битв за значення" та ключових наративів російсько-української інформаційної війни. Меметичні маркери надають змогу проаналізувати такі основні стратегії російської пропаганди, як виправдання агресії через апеляцію до історичних міфів, фальсифікація сенсу конфлікту та програм захисту суверенітету України, приховування фактів про реальних виконавців агресії та походження озброєнь, поширення формул загрози та залякування потенційних партнерів. У контекстах контрдискурсу українських медіа фрагменти мовлення ідеологічного та воєнного супротивника не можуть бути подані інакше, аніж у супроводі фігуральних і фактологічних засобів заперечення та викриття. Викривальні стратегії українських авторів у стосунку до пропагандистських формул базуються на залученні фактичної інформації, зокрема особистих історій свідків подій, даних розслідувань, статистичного матеріалу та документів. Контрфрейми, тобто інтерпретативні межі української мас-медійної аналітики, працюють на те, щоб обгрунтовано заперечити первинний зміст пропагандистського "джерела".

Дослідження ґрунтується на тому, що смисли, як невід’ємна основа та складова будь-якого дискурсу, детермінують поведінку соціальних агентів, формуючи їх систему цінностей, моральні рубрикатори та картини світу як такі. Сформульовано та охарактеризовано визначення терміну смислового виміру міждержавного конфлікту як комплексного теоретичного конструкту та політико-соціального явища міжнародних відносин. Зазначений термін пояснюється на прикладі російсько-українського конфлікту шляхом здійсненого аналізу нормативно-концептуальної, психологічної та смислової бази як національної та зовнішньополітичної ідентичності, так і дискурсів України й Російської Федерації в межах відповідного міждержавного конфлікту.