Розглянуто стан і перспективи розвитку військово-політичної ситуації в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Показано форми та методи реалізації стратегічних планів з боку США та Російської Федерації щодо Причорноморських країн, країн Закавказзя та Прикаспійських країн Центральної Азії. Визначено базові напрямки розвитку військово-морських сил Чорноморських країн, проблеми та перспективи модернізації ВМС України в контексті їх подальшого реформування. Наведено основні форми співробітництва між ВМС України та Чорноморським флотом Російської Федерації, пов'язані з положенням базування останнього на території України до 2042 р. Розглянуто головні проблемні питання українсько-російських взаємин у військово-морській галузі.

Проведено політологічний аналіз теоретико-методологічних засад формування іміджу держави в міжнародних відносинах, описано особливості формування іміджу України в Росії в період президентства В. В. Путіна та з'ясовано політико-інформаційні аспекти сприйняття України в РФ і РФ в Україні. Узагальнено концептуально-теоретичні та методологічні засади іміджування держави у зарубіжній та вітчизняній політичній науці. Проаналізовано ключові чинники формування іміджу держави у міжнародно-політичному просторі. Структуровано політичні технології позиціонування держав за умов міжнародних взаємовпливів. Досліджено вплив геополітичних інтересів Росії на принципи та механізми формування іміджу пострадянських держав у світі. З'ясовано хронологічні межі іміджування української держави в політичному просторі РФ. Визначено зміни у формуванні іміджу України в Росії під кінець першої каденції президентства В. Путіна. Сформовано концептуальний рівень розуміння впливу зовнішньополітичних пріоритетів України на іміджування держави в Росії (2004 - 2008 рр.). З'ясовано змістовні особливості енергетичної політики РФ щодо формування міжнародного іміджу України. Здійснено порівняльний аналіз політико-інформаційних аспектів взаємного сприйняття України та РФ.

Представники українського політикуму протягом всього періоду незалежності України вдаються до риторики щодо визначення вектора зовнішньої політики й формування стратегічного курсу внутрішнього розвитку держави. Ці складові політичної взаємодії прямо залежать від державно-правових механізмів регулювання та обумовлюються принципами і нормами міжнародного публічного права. Постійній дискусії піддається питання про формат українсько-російських взаємин, який зумовлюють інтеграційні та мотиваційні чинники.

Проаналізовано особливості розвитку українсько-російських відносин у сфері культури та науки в період 1991 - 2005 рр. Охарактеризовано процес формування нормативно-правової бази двосторонніх відносин. Визначено тенденції розвитку співробітництва країн в сфері театрів, музеїв, бібліотек, університетів, академій наук і науково-дослідних інститутів. Розкрито питання повернення культурних цінностей країн. Увагу приділено проблемам і перспективам розвитку національно-культурного життя української діаспори в Російській Федерації та російської діаспори в Україні.

Проаналізовано трансформацію геополітичної ідентифікації України у контексті розвитку українсько-російських відносин. Окрему увагу приділено проблемі впливу глобалізаційних процесів на характер змін геополітичної ідентичності України в XXI ст.

Звернено увагу на динаміку розвитку громадської думки українців та росіян щодо характеру українсько-російських відносин. Спираючись на результати соціологічних опитувань, виокремлено основні етапи трансформації громадської думки, проблеми, що спричинили це, та їх причини.

The debatable expert and analytical assessments of the issues of foreign orientations of Ukraine in 2013 - 2014 have been analyzed in the article. The special attention was paid to materials of foreign policy expertise in the leading general political publications. The materials of mass media which related to problematic economical and political aspects of Ukrainian-Russian relations and the perspectives of signing the Association Agreement with the European Union were researched with consideration of assessments of the leading experts and publicists. The conclusion that the moderate and quite objective assessments of the sequence of events regarding signing the Association Agreement with the EU were provided by experts and columnists of political weeklies "Komentari", "Dzerkalo tyzhnya", "Fokus", and the daily newspaper "Den", is made. However, traditionally a more radical position regarding the "Eurasian vector" of foreign policy of Ukraine was taken by "Ukrayinsky tyzhden" periodical.

Вперше розглянуто міжнародно-правові аспекти міждержавних відносин України та Російської Федерації з моменту здобуття незалежності двома державами після розвалу Радянського Союзу та до грудня 2014 р. Визначено етапи становлення міжнародно-правової основи міждержавних відносин України та Російської Федерації, проаналізовано основні міжнародно-правові документи, що складали таку основу, історію їх розроблення, підписання та ратифікацію. Виділено окремі етапи міжнародно-правового регулювання двосторонніх відносин, основні їх договірні й інституційні характеристики. Показано формування міжнародно-правової позиції України з гострих питань взаємовідносин - від Кримського півострова до проблем делімітації та демаркації кордонів. Проаналізовано міжнародно-правові проблеми, що виникли на основі агресії Російської Федерації проти України в 2014 р.

Уперше зроблено спробу з'ясувати природу російсько-української гібридної війни. Висвітлено соціальну складову війни, що в рамках воєн четвертого покоління стає визначальним чинником протиборства між агресором і країною, яка зазнала нападу. Наведено низку нових ідей та понять, які розроблені для пояснення феномену гібридної війни як соціального проекту. Акцентовано увагу на дослідженні "підривних соціальних технологій", які агресор перетворив на "м'яку зброю" і використав для захоплення територій.

Проаналізовано динаміку розвитку відносин України і Російської Федерації у сфері військово-промислового комплексу. Спираючись на результати переговорного процесу, даних статистики, тенденцій загального розвитку українсько-російського співробітництва, автор виокремлює основні етапи трансформації відносин у сфері ВПК, проблеми та досягнення, що сприяли розвитку чи згортанню даного виду співпраці.

Вперше у вітчизняній науці міжнародного права комплексно досліджено тенденції і проблеми застосування міжнародного права в україно-російських міждержавних відносинах впродовж всього строку їх існування. Виявлено основні риси, проблеми, тенденції та закономірності трансформації міжнародно-правової взаємодії України та РФ на усіх історичних етапах і в основних сферах, а також форми їх взаємовпливу. Розкрито особливості договірних та інституційних механізмів регламентації двосторонніх відносин. Проаналізовано міжнародно-правові позиції України та РФ з усіх гострих питань взаємовідносин - від Кримського півострова до проблем делімітації і демаркації кордорнів. Здійснено юридичну кваліфікацію подій російсько-українського міждержавного збройного конфлікту 2014 - 2016 рр. Проаналізовано загрози для міжнародного права і світового порядку. Надано пропозиції щодо міжнародно-правових засобів реагування, спрямованих на припинення протиправних дій, компенсацію завданої Україні шкоди, притягнення до кримінальної відповідальності винних в агресії, воєнних злочинах і злочинах проти людяності.

Вперше у вітчизняній науці міжнародного права проведено комплексний аналіз тенденцій і проблем застосування міжнародного права в україно-російських міждержавних відносинах впродовж всього строку їхнього існування. Виявлено основні риси, проблеми, тенденції та закономірності трансформації міжнародно-правової взаємодії України та РФ на усіх історичних етапах і в основних сферах, а також форми їхнього взаємовпливу. Розкрито особливості договірних та інституційних механізмів регламентації двосторонніх відносин. Проаналізовано міжнародно-правові позиції України та РФ з усіх гострих питань взаємовідносин - від Кримського півострова до проблем делімітації і демаркації кордонів. Здійснено юридичну кваліфікацію подій російсько-українського міждержавного збройного конфлікту 2014 - 2015 рр.; сформовано цілісне бачення міжнародно-правових проблем, що виникли на тлі агресії Російської Федерації проти України. Виявлено та проаналізовано загрози для міжнародного права і світового порядку.

Проведено комплексний політологічний аналіз сучасного позиціонування та ролі України в контексті відносин Схід - Захід у відображенні національних друкованих ЗМІ. Узагальнено матеріали таких часописів, як "Коментарі", "Корреспондент", "Дзеркало тижня", "УТ", де містяться експертні й аналітичні оцінки з актуальних питань зовнішньої політики України в контексті відносин, насамперед, між РФ і ЄС. Досліджено матеріали інформаційно-аналітичного та прогностичного характеру щодо можливостей і прорахунків в енергетичній політиці України з урахуванням інтересів ключових гравців на західному напрямі - ЄС і США, на східному - Росії. За результатами аналізу преси й аналітичних джерел зроблено такий висновок стосовно іміджевого позиціонування України на міжнародній арені: в Європі і в Росії український політичний дискурс поки що визначається геополітичним контекстом "буферності" та традиційної економічної вторинності, що впливає на сприйняття України Заходом і Сходом передусім, як об'єкта політичних впливів з боку провідних міжнародних акторів. Зазначено, що у матеріалах досліджуваних ЗМІ зазвичай констатується, що формування сучасних засад європейської політики відбувається в українському суспільстві дуже суперечливо - принаймні впродовж останніх 10-ти років. Для кожного з урядів, яких би політичних орієнтацій вони не дотримувались, рух до ЄС є своєрідним загальним слоганом і символом віри. Проте, насправді, просування до об'єднаної Європи то прискорюється, то імітується, а іноді лише проголошується. Тому політичній владі та широким колам зацікавленої громадськості слід докласти зусиль для прискорення в середньостроковій перспективі якісних реформаторських змін у внутрішній політиці України з метою проведення нею зовнішньополітичного курсу як передбачуваної та соціально відповідальної європейської держави середньої ваги.

Досліджено місце України в геополітичній архітектурі Європи та світу за умов російської агресії. Проаналізовано ідеї українських і закордонних вчених щодо стратегічної ролі Балтійсько-Чорноморської регіону початку ХХ ст., а також існуючий досвід налагодження співпраці в наш час. Розглянуто перспективи активізації співробітництва на сучасному етапі та посилення даного регіону як потенційно впливового геополітичного гравця. Проаналізовано торговельні та логістичні переваги регіональної співпраці та доведено необхідність співробітництва в енергетичній і безпековій сфері.

Розглянуто проблему взаємовідносин у трикутнику "Україна - Європейський Союз - Росія" та пошуку відповідей на протистояння агресору. Констатовано, що наразі вірогідність "великої війни" зберігається, і РФ до неї активно готується. За цих умов є ризик того, що громадська думка в європейських державах почне вимагати від політичних лідерів шукати компроміси з агресором, у т.ч. - за рахунок інтересів України (зменшуючи підтримку нашої держави). Стратегічний аналіз і стратегічна діяльність є довгостроковими чинниками, які можуть забезпечити Україні здатність ефективно протистояти агресору, який часто виявляється поганим стратегом, але добрим тактиком. Зважаючи на обмеженість українських ресурсів порівняно з агресором, пропонується будувати стратегічну діяльність України на засадах асиметричності та проактивності. Запропоновано посилити діяльність України як на міжнародному рівні (протидія російській пропаганді, сприяння реформуванню СБ ОНН, розширення співробітництва з НАТО), так і на внутрішньому (переосмислення економічної політики держави в розрізі поточних військово-політичних умов, посилення захисту та розвитку інфраструктури, готовність у нормативно-правовому та практичному сенсах до введення військового стану, розвиток інноваційних видів озброєнь). Запропоновано утворити "науковий хаб" для проведення стратегічного аналізу для потреб держави.

Висунуто тезу про два асиметричні модуси існування війни - фізичний та дискурсивний. У військовому (матеріальному) вимірі російсько-український конфлікт є локалізованим, натомість дискурс цієї гібридної війни набув глобального масштабу. Інтерпретаційна складова гібридної війни реалізується за допомогою дискурсивних вербально-семіотичних засобів. Конфлікт інтерпретацій під час гібридної війни використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних дій. Відзначено зв'язок сприйняття війни з перформативами (оголошення війни, підписання миру) та варіантами її назв. Увагу приділено аналізові поняття перемоги.

Представлені результати комплексного теоретичного, методологічного і праксеологічного осмислення етнонаціональних аспектів життєдіяльності територіальних громад Закарпаття у відповідних загальнодержавних контекстах. Насамперед розглянуто угорський чинник в етнонаціональній політиці України в умовах російської агресії. Проаналізовано етнополітичні загрози на грунті угорської проблематики, серед яких: політизація діяльності етнічних діаспор та діяльності національних меншин в Україні; політизація мовного питання; зростання дистанційованості між представниками певних етнічних спільнот; етнічні особливості зайнятості та соціально-професійної стратифікації на Закарпатті. Акцентована увага на конструктивних можливостях сьогодення з метою консолідації всієї української нації та підтримки конструктивного діалогу з угорською національною меншиною. Наголошено на важливості підтримувати постійну комунікацію між органами влади та угорськими етнічними громадами для виявлення та задоволення культурно-освітніх потреб національних меншин Закарпаття; використовувати потенціал співпраці та розширення повноважень спільнот національних меншин у рамках реформи децентралізації, зокрема для просування національних інтересів у країнах походження національних меншин України; здійснювати моніторинг та контроль іноземного деструктивного впливу на національні меншини, у т. ч. шляхом застосування санкцій проти іноземних політичних сил та громадських організацій, які підтримують зв'язки із Росією чи поширюють російську пропаганду через етнічні діаспори; поширювати практику запровадження економічних стимулів для міжрегіонального співробітництва та взаємодії у різних сферах життя національних меншин та українського етносу.

Зроблено спробу осягнути особливості ведення гібридної війни і здійснення агресії у гуманітарній сфері. Звернено увагу, що за сучасних умов дуже важливим є дослідження методів соціологічних досліджень для діагностики ефективності інструментів асиметричної відповіді на гібридну агресію в гуманітарній сфері. Наголошується, що сучасна війна зазвичай відбувається у подобі "перетворених форм" або "симулякрів", тобто у формах об'єктивованої видимості, удаваності, оманливості. Війна сьогодні стає багаторівневою, а спектр відносин протистояння між сторонами невпинно розширюється. Відзначається, що сьогодні на всіх рівнях функціонування і розвитку гуманітарної сфери різними інформаційно-комунікаційними інструментами підігрівається непримириме вороже ставлення двох братніх народів, що є вкрай небезпечним і призводить до ескалації ненависті і ворожнечі на довгі роки з усіма витікаючими ганебними наслідками. Результати україно-російського інформаційного протистояння свідчать, що Україна сьогодні здебільшого програє інформаційну агресію Росії. Однак, є можливості для розробки і впровадження системи асиметричних мір на гібридну агресію. Зроблено висновок, що перемога на інформаційному фронті забезпечує перемогу на військовому і в цілому. При цьому, важливо буде вжити як заходів оборонного характеру, так і наступального. Поряд із спростуванням брехні і дезінформації, має бути побудована і імплементована на всіх рівнях гуманітарної сфери довгострокова інформаційна політика, спрямована передусім на формування конкретних ціннісних орієнтирів, або контурів соціокультурної ідентичності громадянина, що визначатиме в подальшому його поведінку. За результатами наукового пошуку досліджуваної проблематики встановлено, що методологія соціологічних досліджень гуманітарної сфери має бути системною, а також використовувати переваги міждисциплінарного підходу у пізнанні явищ. Тільки такий підхід дозволить ефективно управляти інструментами асиметричної відповіді на гібридну агресію у гуманітарній сфері. Серед важливих методів соціологічних досліджень з метою розробки ефективних інструментів асиметричної відповіді на гібридну агресію у гуманітарній сфері пропонується використати загальнонаукові методи - соціологічні опитування, метод аналізу інформації, метод експерименту, соціологічне спостереження, метод моделювання і експертної оцінки. Доцільне використання й нових сучасних методів соціологічних досліджень. При цьому варто ураховувати важливі методологічно-гносеологічні і засадничі аспекти здійснення досліджень гуманітарної сфери.

Розглянуто проблему сутності і змісту гібридної війни, як нового явища в міжнародних відносинах. На конкретних прикладах показує її прояви в ході агресії більшовицької Росії в Україні, спробах приєднання до Росії Фінляндії і Польщі. Проаналізовано основні методи і форми гібридної війни в Криму і на Сході сучасної України. На прикладі подолання наслідків гібридних воєн в Хорватії, Боснії і Герцеговині показано різні можливі варіанти вирішення цієї проблеми в Україні.

Жорстокі протести, очолювані бойовиками-посередниками, фінансованими з-за кордону, не можна подолати виключно військовими методами. "Гібридна війна" - це явище, у якому домінує цивільний компонент. Планування, підготовка та ведення такої війни відрізняються від клаузевіцького уявлення про ідеальну війну, коли оперативний контроль покладено на професійних військових. Натомість успішність наступальних гібридних кампаній залежить від координації між цивільним і військовим компонентами, при цьому керівна роль відводиться цивільному компоненту. Для протидії руйнівній тактиці, яку використовують учасники такої війни, необхідні також комплексні зусилля всього державного апарату.