На підставі узагальнення вітчизняного досвіду розглянуто проблеми окреслення та класифікації явища омонімії. Розроблено словник омонімів. Проаналізовано підсистеми в омонімії. Зроблено висновок, що омонімія виражає різні парадигми словозміни, співвіднесеність з лексико-граматичними розрядами та різні можливості сполучуваності слова.

Простежено особливості організації системи поліфункціональних граматичних форм парадигми полісемія - синкретизм - омонімія. Виділено основні диференційні параметри явищ синкретизму й омонімії на формальному, функціональному та семантичному рівнях.

Розглянуто проблему омонімії, чи явище тотожності форми й відмінності змісту, наукове осмислення якої почалося лише у ХХ ст., у працях 1928, 1929 та 1931 рр. (Л. Булаховський "Из жизни омонимов", "De l'homonymie dans les langues slaves"; С. Карцевський "Du dualisme asymetrique du signe linguistique"; Б. Трнка "Bemerkungen zur Homonymie"), які започаткували студії над омонімією у славістиці. В аналізованих розвідках окреслено й кваліфіковано явище омонімії як таке, визначено основні напрями його дослідження.

Приділено увагу встановленню структурних і функціональних характеристик внутрішньомовної німецької та міжмовної німецько-української омонімії в руслі синергетичної наукової парадигми. Висвітлено основні проблеми омонімії різних частин мови в синхронії та діахронії. Описано процеси взаємодії елементів і підсистем, які дозволяють зменшити ентропію за появи нових омонімів у лексичній системі німецької мови. Проаналізовано граматичну міжчастиномовну омонімію. Систематизовано омонімію в мовленні та виявлено захисні механізми для усунення спричинених омонімією перешкод у процесі комунікації. Запропоновано ряд нових підходів до розгляду явища міжмовної омонімії на матеріалі далекоспоріднених мов і простежено культурноспецифічну семантико-стильову еволюцію міжмовних омонімів у системі національних мов-носіїв.

Разработан метод снятия различных видов омонимии в естественно-языковых текстах деловых, научных и правовых документов. Специфика метода заключается в том, что он не требует использования большого количества синтаксических правил и корпуса размеченных текстов, что значительно упрощает его реализацию и сокращает время, необходимое для создания и разметки корпуса текстов. Этот результат достигается как за счет использования онтологии предметной области, так и за счет особенностей синтаксических структур деловых, научных и правовых документов.

Робота продовжує цикл публікацій автора, присвячених дослідженню семантико-функціонального простору фахового терміна. Явища омонімії та паронімії на грунті термінології розглянуто в контексті семантичного словотворення. Окреслено джерела, специфіку формування і розмежування омонімії та паронімії як семантичних чинників термінологічних найменувань, їхню співвіднесеність із багатозначністю. Сформульовано мотивовану позицію щодо нормативних вимог до термінів. Спираючись на традиційне визначення омонімів та паронімів і дослідження попередників, авторка формує власне бачення цих явищ у сучасній термінології, кваліфікуючи їх як об'єктивну властивість мови, джерело та засіб упорядкування інформації у її лексичному складі. Наголошується на подібності омонімії і паронімії в галузевих термінологічних системах та загальновживаній мові і водночас акцентується увага на особливостях аналізованих явищ у фаховому мовленні. Окреслено причини сплутування омонімів, паронімів та багатозначних слів, які призводять до виникнення труднощів у фаховому спілкуванні. Зазначається, що омонімія та паронімія як чинники формування термінів пов'язані між собою відношеннями семантичного творення. Зміна семантичної структури термінів унаслідок їхнього переходу з лексико-семантичної парадигми в термінологічну пов'язана з набуттям диференційної семи, спільної з парадигмою терміна. Термінотворення засобами омонімії, паронімії та полісемії розглядаються як подібні. Зроблено висновок, що той самий мовний об'єкт слід розглядати з двох позицій: як сук упність взаємопов'язаних та взаємообумовлених семантичних одиниць, значення багатозначного слова; як набір смислів, позначений однією і тією самою звуковою оболонкою. Причини використання відомої зовнішньої форми з метою позначення іншого поняття пояснюються прагматичними чинниками. Зроблено висновок про те, що омонімія і паронімія термінів відзначаються специфічним функціонуванням у них семантичних ознак та відрізняються ступенем особливостей значення, структури і функціональності. Сформульовано мотивовану позицію щодо нормативних вимог до термінів.