Індекс рубрикатора НБУВ: Т52(23=УКР)-76/-79 + Ш3(4УКР)-651

Рубрики:

Етнографія сучасних народів

Шифр НБУВ: Ж68851 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.4-033 + Ш3(4УКР)-651

Шифр НБУВ: Ж60955 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано пареміологічні та пареміографічні ідеї І. Франка у контексті їх реалізації у його праці "Галицько-руські народні приповідки". Розглянуто питання про жанрову дефініцію та видову диференціацію паремій, відображення народного світогляду у пареміях, описано їх поетику. Визначено співвідношення національного й інтернаціонального у жанрі. Викладено основи фіксації та впорядкування паремійного матеріалу.

Проанализированы паремиологические и паремиографические идеи И. Франко в контексте их реализации в его труде "Галицко-русские народные поговорки". Рассмотрены вопросы о жанровой дефиниции и видовой дифференциации паремий, отражения народного мировоззрения в паремиях, описана их поэтика. Определены соотношения национального и интернационального в жанре. Изложены основы фиксации и составления памерийного материала.

Висвітлено історію заселення Степового Побужжя, охарактеризовано національний склад населення краю за даними переписів 1920-х рр. та 2001 р. Проаналізовано вплив культурних традицій різних народів (українців, росіян, молдаван, поляків, євреїв, болгарів) на розвиток фольклору у регіоні як однієї з форм репрезентації архетипних утворень етносу. Зроблено спробу систематизації українських прислів'їв і приказок Степового Побужжя в історичній ретроспективі. Наведено фольклорні тексти дорадянського, радянського та пострадянського періодів, зокрема, прислів'я та приказки, в яких виражені побажання, ставлення до свого та чужого майна, сімейні стосунки, порівняння, а також про гостини, сусідство, суспільне життя, господарську діяльність, природу, правду, релігійність, інтелект.

Освещена история заселения Степного Побужья, охарактеризован национальный состав насления края по данным переписей 1920-х гг. и 2001 г. Проанализировано влияние культурных традиций различных народов (украинцев, россиян, молдаван, евреев, болгаров) на развитие фольклора в регионе как одной из форм репрезентации архетипных представлений этноса. Проведена систематизация украинских пословиц и поговорок в исторической ретроспективе. Даны фольклорные тексты досоветского, советского и постсоветского периодов, в частности, пословицы и поговорки, в которых выражены пожелания, отношение к своему и чужому имуществу, сравнения, а также о семье, гостеприимстве, соседстве, общественной жизни, хозяйственной деятельности, природе, правде, религийности, интеллекте.

Проаналізовано особливості мовної репрезентації концепту СЕРЦЕ в українських пареміях, виявлено основні закономірності його вербалізації. Встановлено домінантні ознаки, які характеризують серце.

Зазначено, що у Україні одним із завдань збереження культурної спадщини є переведення в електронну форму, одна з яких - лексикографічна база даних, національних надбань у галузі культури та мистецтва, серед яких чимало лексикографічних праць. До таких надбань належить збірка М. Т. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше". Мета роботи - побудова концептуальної моделі бази даних для цієї збірки.

Досліджено структуру збірки М. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше" з метою створення її електронної версії. Запропоновано структурну інформаційну модель лексикографічної бази даних та технологію перетворення збірки з паперової форми у цифрову.

Проаналізовано дві найвідоміші українські збірки паремій "Українські прислів'я, приказки і таке інше" М. Номиса і "Галицько-руські народні приповідки" І. Франка та визначено місце релігійних фразеологізмів у системі українського приповідкового матеріалу. Зроблено порівняльний аналіз способу упорядкування та подавання релігійної фразеології у збірках, визначено основні функціонально-семантичні групи релігійних фразеологізмів, наведено багатий ілюстративний матеріал.

Проаналізовано трансформи традиційних прислів'їв, уживані в мові засобів масової інформації. Доведено, що способи трансформації не виходять за межі вже відомих, вони описані в науковій літературі: це розширення компонентного складу стійких сполучень слів, скорочення його, заміна окремих лексичних одиниць чи всіх компонентів, інверсії компонентів, мовна гра; збереження моделі, за якою побудоване прислів'я, наявність образу, який легко співвіднести з традиційним висловом, допомагає читачеві вловити прямий чи прихований зміст трансформи, впізнати конотацію.

Проаналізовано особливості реалізації лінгвістичної категорії оцінки в українських прислів'ях, що характеризують людину. Визначено, що основним засобом вираження оцінного значення в прислів'ях є порівняння різної граматичної будови. Такі прислів'я залежно від їх структури об'єднано в 3 групи: прислів'я з однією порівняльною конструкцією; прислів'я з двома порівняльними конструкціями, між якими наявні відношення протиставлення; та прислів'я, які містять розгорнутий коментар - пояснення до порівняльних конструкцій. Серед засобів вираження оцінки розглянуто також іронію, гіперболу та алогічні вислови.

Визначено мовний статус і специфіку паремій, уточнено концепцію лінгвістичної сутності й ідентифікації прислів'я як одного із різновидів паремій. Виокремлено прислів'я, що репрезентують риси характеру та відображають особливості ментальності українців. Охарактеризовано систему мовних засобів вираження ментальності на лексико-семантичному рівні. Особливу увагу приділено ключовим концептам української мовної картини світу. З'ясовано типові й окремі риси характеру українця, виділено риси характеру з позитивною та негативною оцінкою. Здійснено спробу комплексного дослідження лексико-семантичної структури концептів "жінка" й "чоловік" та виявлення гендерно зумовлених рис характеру. Розкрито соціально-культурну значущість ономасіологічної лексики у вираженні ментальності українського народу. Запропоновано семантико-синтаксичні моделі, за якими побудовані прислів'я на означення рис характеру людини.

Досліджено специфіку відтворення полонізмів у "Галицько-руських народних приповідках", укладених І. Франком. Розглянуто не лише безпосередні запозичення з польської лінгвокультури в лінгвокультуру галицьку, але й існування відповідних паралелей, еквівалентів, відтворення слов'янських архетипів, особливостей прагматики; прокоментовано випадки розширення чи звуження значень паремій, утворення паремій на основі актуалізації прецедентних виразів.

Надано комплексний аналіз мовного представлення позитивної естетичної оцінки на матеріалі українських паремій. Встановлено, що поняття краси взаємопов'язане із концептом людина, ключовим для будь-якої культури, що зумовлює антропоцентричне тлумачення сутності краси, існування якої пов'язують з особливостями світосприйняття людини, з її здатністю бачити цю ознаку в об'єктах дійсності. Відзначено, що в українській паремійній картині світу жіноча врода має переваги над фізичною силою та працьовитістю. Основними засобами формування естетичної оцінки зовнішності людини в українських прислів'ях є зорові відчуття та синестезія. Передовсім позитивна естетична оцінка дівочої вроди в українських прислів'ях, як і у фразеологізмах загалом, змодельована за допомогою порівнянь і метафор, які виражають народні асоціації, пов'язані з красою людини. Донорськими зонами, що постачають засоби вираження естетичної оцінки, є насамперед царини рослина, природні явища, артефакт. На підставі аналізу досліджуваного мовного матеріалу можемо стверджувати, що цінність краси в традиційній українській народній культурі, імовірно, була відносною, оскільки вроду сприймали як тимчасове явище, ознаку молодої дівчини, що з часом утрачається, залишається в минулому. З'ясовано, що позитивна естетична оцінка зовнішності людини, репрезентована в паремійному фонді української мови, нерозривно пов'язана з поняттям молодості, здоров'я, сили, а також внутрішніми рисами характеру - добротою, щирістю, радістю. Естетична меліоративність виражена згідно з єдиним українським ідеалом краси (дівчина як калина, очі як вуглини, чорнобрива, коса як калач, пишно тіла, кругловида, рум'яна тощо; парубок, як дуб, станом стрункий, чубатий тощо).

Здійснено аналіз метафоричної взаємодії "свійська тварина - людина" на матеріалі українських паремій у проекції на психокогнітивні структури етносвідомості. Встановлено, що в основу концептуалізації тваринного світу покладені наївні уявлення людей про стереотипи поведінки тварин, а також аксіологічні маркери етносвідомості. Здатність до метафоричної номінації індивіда в паремійній картині світу виявляють усі без винятку назви свійських тварин: баран, вівця, ягня, бик, віл, корова, кінь, лоша, коза, козел, свиня, осел, кіт, собака. У семантиці зооморфних метафор домінує пейоративна емоційно-оцінна ознака як один із найбільш потужних експресивних способів, спрямованих на пониження статусу адресата. Негативно-оцінна зооморфна номінація пов'язана передовсім із тими рисами характеру, поведінки, інтелекту, фізичних чи психологічних особливостей, соціального статусу людини, які уподібнюють її до тварини.

Розглянуто комплексний аналіз прагматичних та семантичних особливостей українських паремій, що реалізують значення поради. Пораду кваліфіковано як різновид мовленнєвих директивних актів, що містить рекомендацію щодо того, як треба розв'язувати проблеми. Цей мовленнєвий акт є не лише відображенням особистісного досвіду, роздумів і розмірковувань адресанта, передаваних адресатові з метою змінити його спосіб думок чи дій, а й попередженням про небезпеку, запобіганням, рекомендацією, консультацією. Принципову відмінність поради від інших директивних актів убачаємо в тому, що вона каузує бажану, корисну для адресата дію. Адресант поради переважно представлений імпліцитно, його образ можна реконструювати зі змісту прислів'я. Паремії, що належать до паремій-наказів є категоричним виявом спонукання, опосередкованого намаганням вплинути на діяльнісну поведінку адресата й змінити або зберегти наявний стан речей. Прислів'я-поради зі значенням застереження реалізують інтенцію адресанта попередити небезпечну чи несприятливу для адресата ситуацію. У таких мовленнєвих актах комунікативний намір адресанта орієнтований на слухача з метою спонукати останнього діяти певним чином. Паремії-рекомендації містять настанову діяти саме так, бо це може мати позитивні наслідки. Така модифікація поради доцільна як із погляду мовця, так і слухача щодо виконання зазначеної дії. Рекомендація зумовлена наміром мовця надати компетентну пораду кому-небудь, зробити щось належним чином, пояснити наперед, які результати матиме її дотримання.

Охарактеризовано лексико-семантичні особливості бойківських, гуцульських, покутських, наддністрянських і перехідних говірок, які відображені у корпусі Франкових паремій, записаних ним у 120 населених пунктах цих регіонів. Звернено увагу на тематичний аналіз приповідок під кутом зору ментальності їх носіїв і лінгвістичних коментарів автора збірника.