Проаналізовано твори української та зарубіжної літератур, у яких магістральним формозмістовим прийомом є "mise en abyme", більше відомий під назвою "сцена на сцені". Методом повільного прочитання установлено роль цього прийому у формуванні іронічного стилю драматичного або прозового тексту, сутність якої - розбудова специфічного двоїстого часопростору, де ігрові елементи міцно переплітаються з життєвими реаліями, а мистецтво постає як рушій творення та перетворення світу.

Здійснено зіставне та функціональне дослідження українського сучасного роману в жанрі альтернативної історії (АІ) з англійськомовними (американськими та британськими), німецькими, польськими, чеськими, російськими творами художньої альтернативної історії. Студії сучасної української та зарубіжної прози розкривають генологічну своєрідність і поетику, художню перспективу літературної альтернативістики як метажанру. У студії зроблено спробу проаналізувати історичний аспект, художню природу і визначити причини та умови функціонування жанрової матриці альтернативної історії в українській, слов’янських, західноєвропейських та літературі США, запропоновано дефініцію поняття АІ. На основі практичного аналізу творів АІ доведено ефективність формули альтернативізму для творів типу "N жанр + АІ", також визначено особливості поетики власне АІ та субжанрів цього метажанру у взаємозв’язках різних структурних рівнів твору, окреслено метажанрові маркери АІ.

Досліджено проблеми художньо-естетичних трансформацій та функціонування детективного жанру в контексті історико-літературного процесу. Охарактеризовано особливості структури жанрових моделей новітнього детективу. Проведено аналіз специфіки окремих індивідуально-авторських та національно- культурних різновидів детективу.

Узагальнено й систематизовано розроблені в українському та зарубіжному літературознавстві підходи до спроб теоретичного означення, опису й систематизації типів ремаркового тексту в композиційній структурі драматургічного твору, окреслено головні змістовні та формальні ознаки ремаркового тексту, запропоновано й обґрунтовано теоретичні критерії для означення його художнього статусу та варіантних моделей його семантичної та структурної типологізації. Розроблено комплексну, системно-цілісну концепцію аналізу художньої парадигми ремаркового тексту драматургічного твору, обґрунтовану на матеріалі дослідження 415-ти творів 168-ми українських та зарубіжних письменників. Зазначено й обґрунтовано проблемні питання теоретичних засад вивчення поетики драматургічної ремарки. Виокремлено та класифіковано основні структурні типи авторських драматургічних ремарок, систематизовано семантичні різновиди форм їхньої сценічної реалізації. Досліджено та охарактеризовано принципи художньої організації та функціональні типи сценічної ремарки, розроблено й класифіковано семантичні моделі парасценічної ремарки драматургічного твору.

Досліджено деякі теоретичні аспекти словесного та музичного мистецтв, їх синтез і функціональність у драматургічному творі. На прикладі української та світової драматургії доведено взаємозалежність літературних і музичних образів, їх органічну взаємодоповнюваність, зрештою, їх специфічність у створенні п'єси та вистави. Обгрунтовано закономірності появи певних стильових домінант таких художніх форм, та вказано на методологічні можливості у вивченні цих ідейно-естетичних явищ.

Простежено особливості художнього осмислення феномену війни в українській і зарубіжній літературі. Тенденції розвитку вітчизняного антивоєнного романного дискурсу розглянуто на тлі світового літературного процесу.

Досліджено традиції народного театру у творах драматургів 1920 - 1930- х рр. Приділено увагу бароковій літературі та українському романтизму. Проаналізовано жанрову своєрідність ліричної творчості Я. Щоголева в контексті поезії харківської групи романтиків. Вивчено міжместецьку трансформацію жанрів у художньому тексті. Охарактеризовано жанр історичної повісті на межі століть. Розглянуто твори Б. Лепкого "Крутіж", "Сотниківна". Обгрунтовано розвиток читацької культури школярів на уроках позакласного читання шляхом аналізу змістової, жанрової та стильової специфіки художнього твору.

Розглянуто ретродетектив в аспекті його включення в мідл-літературу. Проведено детальний аналіз сучасних ретродетективів, їх тематики, проблематики, поетики. Особливу увагу приділено постмодерністській природі цього жанрового різновиду. Зазначено, що аналіз особливостей розвитку та функціонування ретродетективу, що здійснює продуктивний діалог між масовою та високою літературої, може стати кроком до створення більш повного і комплексного уявлення про детективний метажанр, а також дати поштовх до подальшого дослідження мідл-літератури. Увагу приділено проблемам розвитку у читачів сприйнятливості до сучасної культури взагалі та сучасної літератури зокрема, а також формування навичок мислення в межах "мультикультуралізму".

Розглянуто жанрову парадигму українського роману ХХ - ХХІ ст., залучено широкий інонаціональний контекст. На основі типологічного аналізу домінантних генологічних чинників у вітчизняних і зарубіжних текстах охарактеризовано їх проблемно-тематичну, образно-композиційну та стильову специфіки. Охарактеризовано жіночі образи в соціально-побутових романах К. Гордієнка та Ф. Абрамова. Побудовано жанрову матрицю фантастичних романів Р. Бредбері та Р. Полонського. Приділено увагу жанру "нового роману" в сучасній українській прозі. Досліджено поетикальні домінанти українського роману для дітей у світовому контексті.

Досліджено жанрову природу авторського коментаря в контексті літератури non-fiction. На основі художньо-документальних текстів простежено історію формування автокоментаря від античності до сьогодення, подано власне тлумачення концепту "автокоментар", встановлено його стрімку жанрову еволюцію у XX - XXI ст. під впливом Інтернет-мережі, а також дискурсів структуралістів, постструктуралістів і представників генетичної критики. Визначено роль автора в автокоментарі, функції його часового та просторового континууму, сюжетно-композиційну структуру жанру авторських пояснень.

Систематизовано бібліографію праць, які презентують різні наукові парадигми дослідження щоденникових текстів (мовознавчу, літературознавчу, історичну, культурологічну тощо). Подано відомості про автореферати дисертацій, про монографії, рецензії, довідкові видання, статті в наукових збірниках, у матеріалах науково-практичних конференцій та публікації у фахових виданнях і науково-методичних журналах (загалом 1 295 бібліографічних позицій). Запропоновано аналітичний огляд генези й розвитку щоденника, подано класифікаційні схеми у межах досліджуваного жанру, здійснено історіографічний огляд праць із проблем щоденникознавства.

Розглянуто актуальну методичну проблему вивчення драми як явища словесного та театрального мистецтва. Розкрито сутність міжвидового художнього підходу до викладання драматургії у школі. Визначено ефективні прийоми, види та форми роботи над драматичним твором на уроці світової літератури.

Досліджено структурні, лінгвістичні та стилістичні особливості творів, написаних в поетичному жанрі пантуму. Увагу приділено виявленню прагматико-стилістичних рис, характерних саме для пантумів представників сучасної американської поезії, таких як Дональд Джастіс та Джон Ешбері. Розглянуто вплив даних прагматико-стилістичних рис на рівень складності перекладу пантумів українською мовою.

Проаналізовано основні етапи становлення ліричної прози в контексті теорії авторства, доведено провідну роль авторської свідомості в архітектоніці метажанру. Визначено традиційні концепти ліричної прози та їх вплив на композицію метажанру. З'ясовано архітектонічні особливості й основні композиційні прийоми ліричної прози, їх роль у жанрових трансформаціях. За матеріалами творчості Ф. Гельдерліна, Г. Гайне, М. Коцюбинського, О. Кобилянської та інших простежено взаємовплив епічного та ліричного начал у метажанрі, його реалізацію на архітектонічному та композиційному рівнях, домінанту ліричної семантичної організації.

Розглянуто генезис утопії й антиутопії, аналізуються їх жанрові ознаки та особливості еволюції. Досліджено "Орду" Р. Іваничука в контексті розвитку світового антиутопічного роману, декодовано багату символіку твору.

Наведено метод обгрунтування гуманітарних дисциплін відповідно до вимоги емпіричної верифікації: твердження вважається науковим тією мірою, якою воно підтверджується стохастичними законами, нагромадженими людством і сформульованими у вигляді аформизмів, підкріплених багатовіковим досвідом. Увагу приділено класифікації афоризмів, діям над ними, особливостям застосування афоризмів в естетиці та соціології. Запропоновано такі операції над афоризмами, як рандомізація, метафоризація, поляризація, мінімізація за різними критеріями, конкретизація. Виділено ряд законів нездійсненності та неіснування певних станів суспільства і елементів влади як наслідок соціального гомеостазу. Розглянуто проблеми загальної методології точних наук і причини виникнення в них псевдонаукової компоненти.

Приведен метод обоснования гуманитарных дисциплин в соответствии в требованием эмпирической верификации: утверждение считается научным в той мере, в которой оно подтверждается стохастическими законами, накопленными человечеством и сформулированными в виде афоризмов, подкрепленных многовековым опытом. Уделено внимание классификации афоризмов, действиям над ними, особенностям применения афоризмов в эстетике и социологии. Предложены такие операции над афоризмами, как рандомизация, метафоризация, поляризация, минимизация по разным критериям, конкретизация. Выделен ряд законов неосуществимости и несуществования определенных состояний общества и элементов власти как следствие социального гомеостаза. Рассмотрены проблемы общей методологии точных наук и причины возникновения в них псевдонаучного компонента.

Проаналізовано художній дискурс іронії в естетично-літературознавчій рецепції від античності до XIX ст. Розглянуто періодизацію вчень про іронію.

  Скачати повний текст

Зроблено спробу комплексно проаналізувати поетологічні особливості й інтерактивні засоби функціонування гіперроману. Досліджено романи М. Джойса, С. Моултропа, Ш. Джексона, М. Каверлі у контексті світоглядних уявлень та найсучасніших досягнень технонауки постмодерної доби. Проаналізовано літературні джерела гіперроману, традиції, що стимулювали його розвиток, структурну організацію та проблемно-тематичний комплекс певних творів, а також інтерактивні можливості читача. Увагу приділено становленню гіперлітературознавства, визначено його спільні з гіпертекстуальною літературою параметри - відкритість, процесуальність, метатекстуальність, відмову від ідеї наявності канонічного тексту оригіналу, динамічність.

Розглянуто перше детальне дослідження визначної праці Я. Олесницького, присвяченої становленню та ідентифікації літературно-поетичної форми старозавітного тексту. Виявлені методологічні принципи характеризують київську духовно-академічну богословську та бібліїстичну культуру другої половини XIX - початку XX ст.