Розглянуто одне з найцікавіших літературних явищ - драматургія обробок. Праця будується на великому і художньо-значущому літературному матеріалі (Софокл, Ж.Ануй, Б.Брехт, Леся Українка) і дає конкретні методичні поради щодо вивчення цього явища в школі.

Розглянуто шляхи встановлення взаємозв'язків між мистецтвом слова та театром. Запропоновано методичну систему роботи, яка сприяє поєднанню аналізу драми як особливого літературного тексту та твору, призначеного для сцени, а також визначенню доцільності можливих форм і методів звернення до театру в процесі літературної освіти та розвитку школярів.

Розглянуто питання, що стосуються оригінальної радіоп'єси, зокрема, ролі та значення даного мистецтва, особливості його створення. Розкрито суть поняття оригінальної радіоп'єси як драматичного твору, написаного спеціально і виключно для радіомовлення з урахуванням специфіки утворення звукового образу і технічних особливостей передачі інформації акустичними каналами.

Рассмотрены вопросы, касающиеся оригинальной радиопьесы, в частности, роли и назначения данного искусства, особенностей его создания. Раскрыто содержание оригинальной радиопьесы как драматического произведения, написанного специально и исключительно для радиовещания с учетом специфики создания звукового образа и технических особенностей передачи информации по аккустическим каналам.

Розглянуто розгорнуту систему зв'язків, які виникають між мистецтвом драматургії та культурним контекстом певної країни за конкретної історичної доби. Наведено результати дослідження особливостей драматургії американського автора Т.Уїльямса, а також явищ мистецького, соціального, національно- та регіонально-культурного життя США й окремих європейських країн у XX ст.

Рассмотрена развернутая система связей, возникающих между искусством драматургии и культурным контекстом определенной страны в конкретный исторический период. Приведены результаты исследования особенностей драматургии американского автора Т.Уильямса, а также ряда явлений культурной, социальной, национально- и регионально-культурной жизни США и отдельных европейских стран в XX в.

Розглянуто роль театрального краєзнавства в осягненні драматичних творів. Набуває актуальності проблема методичного забезпечення цього процесу за умов профілізації шкільної літературної освіти. Визначено принципи, зміст, підходи до організації театрального краєзнавства в школі, з'ясовано роль запропонованих методичних засобів у формуванні та розвитку інтерпретаційної компетенції старшокласників засобами драматичного мистецтва. Запропоновано методичну систему вивчення зарубіжної драматургії у контексті театральних інтерпретацій. Розроблена методика враховує досвід місцевих театрів у читанні класичної драматургії та пропонує підвищення читацької компетенції школярів.

Розглянуто актуальну проблему систематизації методичної підготовки вчителя літератури до викладання зарубіжної драматургії у школі. Досліджено теоретико-технологічні підходи до вирішення даної проблеми, визначено шляхи та засоби підвищення вчительського професіоналізму в процесі вивчення драми як мистецького явища.

Розглядається проблема, що стосується типології принципів, прийомів і поетики одного із самобутніх явищ світової літератури - драматургії обробок. З'ясовано, що драматургія обробок є своєрідною літературною макросистемою родового порядку, оскільки вона включає в себе драматургійні обробки, створені як за принципами арістотелівської, так і неарістотелівської драми. При всій різноманітності видових параметрів поетика драматургії обробок має низку стабільних принципів, що визначають її сутність як родового явища.

Проаналізовано генезу жанрової специфіки "драми для читання", висвітлено особливості рецепції, а також взаємовплив "драми для читання" та театру. З'ясовано, що її головна ознака - відсутність зовнішньо вираженої дії. Досліджено поетику цього драматичного різновиду в аспекті його жанрових форм та композиційних прийомів. Визначено, що "драми для читання" слід розділяти на ліризовані, епізовані та драми-переробки, як правило, з прозових творів. Головними структурними чинниками, за якими п'єса трактується як "драма для читання", є монтаж і ремарка як основний, а не другорядний елемент твору.

Теоретично обгрунтовано й експериментально перевірено технологію формування інтерпретаційної компетенції школярів VIII - XI класів у процесі вивчення світової драматургії. Визначено специфіку шкільного інтерпретаційного процесу, з'ясовано особливості тлумачення п'єс, розроблено систему методичних засобів, що забезпечує особистісний розвиток учня-інтерпретатора, сприяє осягненню драми як міжвидового мистецького явища. Запропоновано технологічну модель поетапного засвоєння інтерпретаційних знань, збагачення глядацького досвіду, формування виконавських умінь під час вивчення світової драматургії на уроках зарубіжної літератури, у позакласній та позашкільній роботі з предмета. Визначено місце та роль театрального краєзнавства, особистісного спілкування з професійними постановниками, сценічно-ігрової самодіяльності у системі формування інтерпретаційної компетенції старшокласників. Експериментально доведено, що розроблена технологія має істотні переваги у порівнянні з традиційною методикою, оскільки значно посилює роль особистості у процесі тлумачення драматичних творів, розширює естетичні функції школяра-інтерпретатора (читача, глядача, виконавця) та коло його художньо-творчого спілкування, активізує пошукову діяльність, сприяє розвитку спостережливості, відтворювальної та творчої уяви, асоціативного мислення, синхронності словесних і невербальних засобів комунікації й інших особистісних якостей, що має суттєве значення для удосконалення системи шкільної літературно-мистецької освіти.

Висвітлено теоретико-технологічні аспекти проблеми формування інтерпретаційної компетенції (ІК) старшокласників у процесі вивчення світової драматургії. Розкрито наукові та мистецькі засади інтерпретації драми як явища літератури і театру. Проаналізовано психолого-педагогічні умови шкільного інтерпретаційного процесу. Визначено компетентнісний підхід до викладання світової драматургії у школі. Описано технологію систематичного накопичення елементів інтерпретаційності, зокрема, читацької, глядацької, виконавської, що реалізується в єдності методів, видів та форм розвитку ІК старшокласників на основі драматичного мистецтва.

Освещены теоретико-технологические аспекты проблемы формирования интерпретационной компетенции (ИК) старшеклассников в процессе изучения мировой драматургии. Раскрыты научные и художественные основы интерпретации драмы как явления литературы и театра. Проанализированы психолого-педагогические условия школьного интерпретационного процесса. Определен компетентностный подход к преподаванию мировой драматургии в школе. Описана технология систематического накопления элементов интерпретационности, в частности, читательской, зрительной, исполнительской, реализуемой в единстве методов, видов и форм развития ИК старшеклассников на основе драматического искусства.

Розглянуто актуальну методичну проблему вивчення драми як явища словесного та театрального мистецтва. Розкрито сутність міжвидового художнього підходу до викладання драматургії у школі. Визначено ефективні прийоми, види та форми роботи над драматичним твором на уроці світової літератури.

На матеріалі драматургічних творів Х.Д. Граббе "Наполеон, або Сто днів" і Г. Бюхнера "Смерть Дантона" розглянуто засоби епізації драми.

На материале драматургических произведений Х.Д. Граббе "Наполеон, или Сто дней" и Г. Бюхнера "Смерть Дантона" рассмотрены средства эпизации драмы.

The means of drama epization are regarded on the materials of dramatic works "Napoleon, or One Hundred Days" by H.D. Grabbe and "The Death of Danton" by G. Buchner

Проналізовано драмаантиутопію в контексті інтелектуальної літератури ХХ ст., розглянуто параболізацію як один із основних принципів створення інтелектуалізму, що зумовлює появу в художньому творі алегорії та притчовості, визначає засоби створення останньої.

Проанализирована драма-антиутопия в контексте интеллектуальной литературы ХХ века, рассмотрена параболизация как один из основных принципов создания интеллектуализма, обусловливающий появление в художественном произведении аллегории и притчевости, определяет средства создания последней.

The author analyzes a drama-antiutopia in the context of intellectual literature of the XX century and considers parabolization as one of the key principles of creating intellectualism. The author claims that the principle studied determines in a workof fiction the qualities of allegory and parable and describes the literary means of the latter.

Висвітлено інтертекстуальні та типологічні зв'язки драматургії В. Набокова й Е. Йонеско. Досліджено специфіку умовного та життєподібного в їх драматичних текстах.

Рассмотрены интертекстуальные и типологические связи драматургии В. Набокова и Э. Ионеско. Исследована специфика условного и жизнеподобного в их драматических текстах.

The article deals with the intertextual and typological links in V. Nabokov's and E. Ionesco's dramas. Specific character of conventionality and lifelikeness in their dramatic texts are researched.

Досліджено деякі теоретичні аспекти словесного та музичного мистецтв, їх синтез і функціональність у драматургічному творі. На прикладі української та світової драматургії доведено взаємозалежність літературних і музичних образів, їх органічну взаємодоповнюваність, зрештою, їх специфічність у створенні п'єси та вистави. Обгрунтовано закономірності появи певних стильових домінант таких художніх форм, та вказано на методологічні можливості у вивченні цих ідейно-естетичних явищ.

Узагальнено й систематизовано розроблені в українському та зарубіжному літературознавстві підходи до спроб теоретичного означення, опису й систематизації типів ремаркового тексту в композиційній структурі драматургічного твору, окреслено головні змістовні та формальні ознаки ремаркового тексту, запропоновано й обґрунтовано теоретичні критерії для означення його художнього статусу та варіантних моделей його семантичної та структурної типологізації. Розроблено комплексну, системно-цілісну концепцію аналізу художньої парадигми ремаркового тексту драматургічного твору, обґрунтовану на матеріалі дослідження 415-ти творів 168-ми українських та зарубіжних письменників. Зазначено й обґрунтовано проблемні питання теоретичних засад вивчення поетики драматургічної ремарки. Виокремлено та класифіковано основні структурні типи авторських драматургічних ремарок, систематизовано семантичні різновиди форм їхньої сценічної реалізації. Досліджено та охарактеризовано принципи художньої організації та функціональні типи сценічної ремарки, розроблено й класифіковано семантичні моделі парасценічної ремарки драматургічного твору.

Проаналізовано твори української та зарубіжної літератур, у яких магістральним формозмістовим прийомом є "mise en abyme", більше відомий під назвою "сцена на сцені". Методом повільного прочитання установлено роль цього прийому у формуванні іронічного стилю драматичного або прозового тексту, сутність якої - розбудова специфічного двоїстого часопростору, де ігрові елементи міцно переплітаються з життєвими реаліями, а мистецтво постає як рушій творення та перетворення світу.