В условиях специфического исторического контекста, глобального культурного кризиса конца ХХ века определены особенности художественной парадигмы. Показан процесс поисков новой концепции человека и создания типологии героев русской прозы 1980 - 90-х гг., проанализированы характерная для современной переходной эпохи модель мира, мифологическая инфраструктура и система символов. Освещены особенности русской "версии" постмодернизма. Определено место русской литературы конца ХХ века в типологическом ряду художественных явлений переходных культурных эпох.

На основе изучения срезов разновекторных мифотворческих потоков определен мифологический код русской прозы метрополии и зарубежья третьего десятилетия XX в. Рассмотрены доминантно-репрезентативные мифопоэтические модели, их семантико-структурные модификации и трансформации. Исследованы стратегии и тенденции мифологизирования в сопряжении с динамикой эстетических поисков литературы.

Рассмотрены особенности стилистической организации художественных произведений А.С. Пушкина, И.С.Тургенева, Л.Н. Толстого, М.А. Шолохова, А.И. Солженицына. Проанализированы стилистические приемы воплощения образов персонажей в произведениях данных авторов. Охарактеризованы структурные качества индивидуально-стилевых систем писателей, соотнесенных с образами авторов и выступающих как формы выражения их внутренних индивидуальных свойств, вкусов и творческих принципов.

Рассмотрено явление "позднего" литературного постмодернизма в русских литературных источниках. В качестве критерия для выявления и оценки базовых трансформаций художественной системы предложено описание знакового кода прозаических и драматургических текстов Д.Галковского, Е.Попова, Т.Толстого, О.Михайловой, О.Богаева, рассматриваемых в контексте научной и критической рефлексии русского постмодернизма. Определена векторность художественных поисков в прозе и драматургии, связанная с преодолением кризиса постмодернизма и формированием новой художественной системы.

Освещена специфика художественного постмодернизма в контексте современных эстетических и философских концепций. Изложены основные подходы у изучению русского постмодернизма. Проанализированы особенности русского и восточнославянского постмодернизма, в частности, русской, украинской и белорусской прозы. Определены необарочные тенденции в русском и украинском постмодернизме, особенности стилевого синтеза и переосмысления традиций. Рассмотрены вопросы развития русской постмодернисткой прозы в западнославянском литературном контексте рубежа ХХ - ХХІ ст.

Досліджено комплекс документальних жанрів у східнослов'янських та польській літературах XX ст., зокрема розвиток "табірного тексту" стосовно радянских концтаборів від 1930-х рр., включно з текстами-свідченнями непрофесійних авторів та в контексті формування постмодерністської культурної парадимги з її світоглядно-естетичною кризою. Здійснено порівняння табірної документалістики в українській літературі та в літературах сусідніх країн.

Исследован комплекс документальных жанров в восточнославянских и польской литературах XX ст., в частности развитие "лагерного текста" о советских концлагерях от 1930-х гг., включая тексты-свидетельства непрофессиональных авторов и в контексте формирования постмодернистской культурной парадигмы с ее мировоззренческо-эстетическим кризисом. Осуществлено сравнение лагерной документалистики в украинской литературе и в литературах соседних стран.

Проведен комплексный анализ функциональных проявлений утопического сознания, утопии, утопизма в литературном творчестве. На материале русской прозы рубежа ХХ - ХХI вв. (произведений А. Зиновьева, Вик. Ерофеева, А. Кабакова, В. Маканина, А. Куркова, Т. Толстого, В. Сорокина, В. Пелевина, Л. Улицкой, Л. Петрушевской, Стругацких, В. Рыбакова, Д. Галковского, А. Громова, С. Прокопчика, И. Серебровой) описаны механизмы жанрообразования, жанровых модификаций и трансформаций утопий и антиутопий в условиях переходной культурной эпохи. На основе актуализированных в современной русской культуре типов утопического сознания выделены разновидности социальной, экзистенциальной и научно-фантастической антиутопии в контексте утопической фольклорной и литературной традиций, влияний и совпадений с классическими и современными текстами иных национальных культур.

Рассмотрен современный литературный процесс, выявлена типология наличествующих в нем моделей художественного видения-отражения действительности, в основу которых положены характерные для конкретных, функционирующих в данной культурно-исторической формации типов культур видения мира - системы аксиологических ориентаций и эмоционально-оценочных представлений, соотносимых с доминирующей в обществе на данном этапе его развития глобальной моделью мира и провоцирующих появление вполне определенных художественных картин бытия. Особое внимание уделено исследованию русской и русскоязычной прозы рубежа XX - XXI вв. о современности, в которой актуализировано художественное видение-осмысление действительности, присущее авторам, сформировавшимся и творящим в период назревания краха тоталитарной системы и в постсоветский период.

Досліджено особливості "комбінованої" оповіді в російській літературі 1920-х рр. Здійснено аналіз суб'єктної та суб'єктно-просторової організації повісті А. Платонова "Місто Градів".

Исследованы особенности "комбинированного" сказа в русской литературе 1920-х гг. Осуществлен анализ субъектной и субъектно-пространственной организации повести А. Платонова "Город Градов".

Features "combined" skaz in the Russian literature of 20th years of the XX-th century are investigated. The analysis of the subject and subject-spatial organization of "City Gradov" by A.Platonov

Системно висвітлено семантико-структурну та функціональну специфіку, стратегію та тенденції міфологізування на базі комплексного вивчення зрізів багатовекторних міфотвірних потоків прози метрополії та діаспори 1930-х рр. Запропоновано класифікацію базових міфопоетичних моделей, яка враховує різноманітні критерії їх систематизації. У співвідношенні з динамікою стильових пошуків, наявних у мистецтві цього періоду, охарактеризовано основні комплекси домінантно-репрезентативних міфопоетичних моделей, їх структурно-семантичні модифікації та трансформації. На підставі аналізу технології та поетики креацій міфологізованої текстової дійсності з'ясовано специфіку міфотвірного космогенезу у літературі розглянутого періоду у цілому та у створюваних індивідуально-авторських системах зокрема. Виявлено подібності та відмінності векторів і орієнтирів міфологізування у літературі метрополії та зарубіжжя 1930-х рр. Доведено функціонування міфопоетичних структур і принципів моделювання, які не висвітлювалися у науковій рецепції творчості конкретних авторів (специфіки моделювання семантики можливих світів у прозі А.П.Платонова та М.А.Булгакова, структуротвірної функції Кітезького міфокомплексу у романі-міфі А.П.Платонова, художніх усвідомлень атомної теорії в "Распаде атома" Г.В.Іванова, послідовну деконструкцію моделі перетворення у романі В.С.Яновського, втілення та трансформацію ніцшеанського міфокомплексу у прозі Б.Ю.Поплавського). Базуючись на аналізі художніх структур у поєднанні з розглядом аксіологічних проекцій авторських інтенцій, запропоновано корекції та нові інтерпретації певних ідейно-естетичних контекстів

Проведено всебічний аналіз творів А.Бєлого "Котик Летаев" і "Крещеный китаец" у контексті його пізньої творчості та художньої автобіографічної прози постсимволізму. Обгрунтовано належність цих творів до жанру автобіографічного роману. Установлено, що найважливішими художніми принципами у пізній прозі символіста є пов'язані між собою принципи інтертекстуальності та контрапункту. Доведено, що проза, поезія, філософсько-теоретичні і навіть епістолярні твори А.Бєлого є тісно зв'язаними елементами гіпертексту, цілісної динамічної системи з єдиним комплексом тем і мотивів. Зазначено, що "Котик Летаев" і "Крещеный китаец", а також інші твори письменника ("Глоссолалия", "Записки чудака", "История развития самосознающей души") є відображенням однієї теми - історії розвитку душі, що символізує загальний духовний шлях людства. Цей новий принцип історичної свідомості, що базується на антропософських уявленнях А.Бєлого, а також на концепції "Феноменології духу" Г.Гегеля, став основою специфічної модифікації модерністської художньої автобіографії. Художню автобіографію визначено як достовірний історичний документ, тому що автобіографічний текст письменника є його власною інтерпретацією історії, історичні факти заміщуються художніми. На підставі аналізу романів виявлено кілька нових літературних зв'язків (з творчістю Ф.І.Тютчева, М.В.Гоголя), розширено уявлення про світосприйняття та творчий метод письменника. Показано, що у творчості А.Бєлого поєднуються елементи досить несхожих культурних парадигм - модернізму та авангарду. Запропоновано висновок, що такі творчі знахідки А.Бєлого, як принцип створення гіпертексту за допомогою повторів і

Досліджено організацію оповідання у мемуарно-автобіографічній прозі А.Білого, З.Гіппіус, В.Ходасевича, Г.Іванова, М.Волошина, Б.Лівшиця, А.Марієнгофа, В.Вересаєва 1920 - 1930 рр., зважаючи на жанрову специфіку, особливості стилю, співвідношення факту та художнього вимислу. Зазначено: аналіз мемуарних творів дає змогу визначити, що літературний портрет є головною організуючою ланкою оповідання, виявити авторську концепцію зображуваної особистості письменника та співвідношення даної концепції з біографічним "міфом". Установлено, що досліджуваним спогадам притаманні: фактографічність, ретроспективність, фрагментарність композиції, відсутність чітко вибудованого сюжету. Доведено, що специфіку оповідання у даних творах визначає принцип поєднання двох протилежних тенденцій об'єктивації та суб'єктивації. Установлено, що особистість митця відтворюється в аспекті авторського світогляду за принципом виявлення глибинного сенсу за емпірикою явищ, істинного обличчя за "маскою".

Досліджено генезис, проблематику та поетику російської пікарески 1920 - 1930-х рр. Висвітлено еволюцію даного жанру, базуючись на матеріалі російських шахрайських повістей та шахрайських романів XVII - XIX ст., а також пікарески радянського періоду, представленої як досить дослідженими вітчизняною наукою ("Мастер и Маргарита" М.Булгакова, дилогія І.Ільфа та Є.Петрова, "Походження Невзорова, или Ибикус" О.Толстого) так і мало вивченими шахрайськими творами 1920 - 1930-х рр. (оповідання, повісті та романи Арк.Аверченка, Ю.Берзіна, М.Булгакова, А.Бухова, І.Еренбурга, В.Іванова, М.Ройзмана, Свена (І.Кремльова)). Розглянуто історичний аспект наукового вивчення жанрів шахрайської повісті та шахрайського роману, розкрито суть терміна "пікареска". Здійснено періодизацію функціонування пікарески в російській авантюрній прозі XX ст. Проаналізовано причини кризи жанру наприкінці 1920 - 1930-х рр. З використанням матеріалу радянської пікарески розглянуто важливі етапи жанрової трансформації, охарактеризовано новаторські риси жанрового конфлікту, установлено типологію героїв радянської шахрайської прози та виявлено конкретно-історичні типи.

Системно висвітлено особливості функціонування антиутопічного жанрового мислення за умов перехідної культурної епохи, напрямки його трансформацій і модифікацій, домінантні жанрові різновиди, а також відповідні їм художні стратегії та тактики утопічної творчості у контексті літературного процесу доби постмодернізму. На підставі аналізу утопічного модусу культури у діахронії виявлено закономірний характер активізації утопічної творчості на завершальних етапах перехідних культурних епох. Систематизовано комплекс міфологічних сюжетних архетипів. Розглянуто жанрову матрицю, жанровий канон, актантні механізми, на основі яких здійснюються трансформації топічного модусу у динаміці культури. На підставі аналізу фольклорної та літературної традицій утопічної творчості уточнено літературну топіку, яка має найбільш усталений зв'язок з топічним жанровим змістом. Запропоновано типологію жанрових форм новітньої антиутопії. Охарактеризовано структури політизованого, міленаристського та техніцистського типів утопічної художньої свідомості, що відповідно формують жанрові різновиди соціальної, екзистенціальної та науково-фантастичної антиутопії. Визначено національні особливості російської версії та роль постмодерністської стильової домінанти для розвитку жанру антиутопії межі XX - XXI ст., що полягає у акцентуванні певних генетичних рис антиутопічного художнього цілого, а саме: поліжанризму, карнавальності та міфологізму в аспектах деміфологізації та реміфологізації.

Досліджено жанрові модифікації мемуарно-автобіографічної прози. З'ясовано причини актуалізації цього жанру в літературі XX ст. Проаналізовано літературознавчі концепції у контексті жанрової природи мемуарно-автобіографічної прози. Відзначено у роботах, здійснених в останні десятиріччя, наявність відходу від ідеологічних установок та інтерпретації творів, а також домінування естетичного підходу. Установлено, що специфікою творів XX ст. є засвоєння традицій мемуарно-автобіографічної класики XIX ст., художнього досвіду Срібного віку, критичне переосмислення традиції та новаторський пошук. Більшість змін співвідноситься з утвердженням нового типу художнього розуміння літератури, зокрема розвитком принципів модернізму, авангарду постмодернізму, виникнення на їх основі нового синтезу. Динаміка мемуаристики відтворює розвиток історичної та культурної самосвідомості нації, яка особливо стрімко перевтілюється на межі епох. Відзначено, що зміна концепції особистості простежується на матеріалі автобіографії.

Проведено комплексне порівняльне дослідження східно- та західнослов'янських версій літературного постмодернізму, визначено їх національні особливості. Доведено зв'язок постмодернізму з національними історично-літературними процесами, в яких домінуючими орієнтирами є модернізм, авангардизм, реалізм, бароко, готика. Виявлено подібності та відмінності в інтертекстових стратегіях, а також у жанрових, стильових змінах постмодерністської східно- та західнослов'янської прози на межі XX - XXI ст. Зроблено висновок про існування вибухових факторів східнослов'янської "перехідності" й еволюційних, поміркованих - західнослов'янської. Запропоновано міжлітературну періодизацію постмодернізму в досліджуваних слов'янських літературах. Визначено типологічні зближення та розбіжності східно- та західнослов'янського постмодернізму. Внесено доповнення та запропоновано нові інтерпретації окремих художніх творів з урахуванням зміни соціокультурних і літературних контекстів.

Визначено художні особливості та типологічні риси російської літератури 1980 - 1990-х рр. (на матеріалі прози) як цілісної динамічної системи, що перебувала в стані визначення координат нової художньої парадигми за умов перехідного періоду розвитку культури. Здійснено спробу розглянути сучасну російську літературу в типологічних подібностях з художніми явищами інших перехідних культурних епох. Визначено напрямки пошуку нової концепції людини, розроблено типологію героїв російської прози 1980 - 1990-х рр., зіставлену з художніми пошуками письменників періоду 1960 - 1970-х рр., проаналізовано специфіку модифікацій у російській постмодерній прозі "західних" моделей героїв. Вивчено морфологічну інфраструктуру російської прози 1980 - 1990-х рр., яка відбиває певні особливості формування нової моделі світу. Доведено домінування есхатологічного міфу та поширення деяких традиційних культур, які в російській літературі актуалізуються в кризові часи та перехідні епохи. Виявлено особливості "східноєвропейської" модифікації постмодернізму завдяки порівняльному аналізу російських і українських творів, розглянутих у контексті художніх здобутків західноєвропейських і американських авторів.

Проаналізовано особливості російських фантастичних романів 1990-х рр., створених з використанням історичного матеріалу. Прослідковано генезу сучасного російського історико-фантастичного роману, для чого розглянуто історичну фантастику в російській літературі від першої половини ХІХ ст. до кінця ХХ ст. та в американській літературі кінця 1960-х - початку 1990-х рр. Досліджено два головних типи російської історичної фантастики 1990-х рр.: "альтернативну історію" та "криптоісторію" , а також явища перехідного характеру. Визначено місце історико-фантастичних творів у сучасній російській фантастиці.

Досліджено еволюцію жанру антиутопії на матеріалі прозових творів російської літератури 1980 - 2000-х рр. (В.Войновича, Т.Толстої, Е.Лимонова. В.Пелевіна, О.Кабакова, Л.Петрушевської, А.Курчаткіна, М.Веллера). Розкрито суть поняття "антиутопія", його жанрове ядро, художні домінанти. Проаналізовано жанрові різновиди антиутопії (роман, повість, оповідання), розглянуто їх характерні особливості: своєрідність художнього моделювання й прогнозування, час і простір, еволюція героя, особливості конфлікту, мова, стиль. У російській антиутопії кінця XX - початку XXI ст. відзначено усталені ознаки й нові риси, що зумовили динаміку жанру. Антиутопію досліджено у контексті традицій російської та світової класики, а також провідних тенденцій сучасного літературного процесу.

Досліджено у порівняльному аспекті проблему національного характеру в українському та російському історичному романі кінця ХХ ст. Розглянуто генезу проблеми національного характеру в літературному процесі України та Росії; жанрові особливості сучасного українського та російського історичного роману. Проаналізовано у компаративістському аспекті романи В.Шукшина "Я пришел дать вам волю" та М.Вінграновського "Северин Наливайко", висвітлено особливості зображення національного характеру та менталітету через систему образів, жанрові особливості та структуру творів, вивчено фольклорні мотиви як спосіб вираження національного, визначено місце та роль культури гумору у структурі романів.