Рассмотрена проблема разграничения интерпретации и толкования как двух способов понимания поэтического произведения. Уделено внимание вопросам живописной образности в поэзии, орудийности языка и проблеме эстетического завершения, миметическому искусству, сущности трагического, природе клятвенного слова.

Доведено можливість і необхідність розмежування інтерпретації та тлумачення як двох різних за характером способів розуміння. Межа між цими способами розуміння збігається з межею між мисленням, що уявляє, і апелюючим мисленням. В аспекті інтерпретації розглянуто способи та принципи естетичного завершення та їх еволюцію в російській ліричній поезії XIX - XX ст. У межах символічної орудійності мови XIX ст. сформувались три основні принципи естетичного завершення, а саме: символіко-антиномічний, символіко-емпіричний і символіко-синомічний. З двоцентричністю як способом естетичного завершення можуть бути пов'язані символіко-антиномічний принцип творчого споглядання та символіко-синомічний. Еволюція російської поезії XX ст. значною мірою зумовлена взаємодією двох зазначених принципів естетичного завершення. В аспекті тлумачення виявлено зв'язок поезії Ф.І. Тютчева з давньогрецькою поезією, зокрема, присутність у тютчевській поезії манічного та міметичного родових начал.

Проаналізовано наукові погляди щодо "лірики безсюжетної", "лірики частково сюжетної", "лірики сюжетної, але іноді безфабульної", "лірика завжди сюжетної та фабульної". На основі зазначених методів наукового дослідження доведено помилковість і дизгармонійність перших трьох поглядів. Проведено цілісний аналіз структури ліричного твору, виокремлено й детально висвітлено систему складових "структури внутрішньої форми" ліричного твору з визначенням місця та ролі у даній структурі ліричного сюжету та фабули. Встановлено, що зазначена структура цілком аналогічна цілісній "структурі внутрішньої форми" будь-якого літературного твору і виглядає як низка взаємопов'язаних складових "образність - конфліктність - сюжет (у формі фабули чи системи фабул) - жанр". З'ясовано правдивість наукового погляду "лірика завжди сюжетна і фабульна". Доведено, що сюжетність і фабульність - властивості не родові, а загальнолітературні. Виявлено структурні компоненти та типологію будови ліричного сюжету та фабули, типологію ліричних сюжетів і фабул за їх розвитком, а також те, що звичні погляди на "сюжет" і "фабулу" є звуженими, що недослідженість їх поетики, особливо поетики малих неповних за розвитком сюжетів (і фабул) логічно викликала помилкові думки про "безсюжетність", "безфабульність" або "часткову наявність" сюжету чи фабули у ліриці. Розглянуто структурно-композиційні можливості малого ліричного сюжету (тобто сюжету-фабули) з боку його розвитку. Зроблено висновок про "структуру внутрішньої форми" твору як основу для подальшого дослідження композиційних можливостей ліричного твору.

Проведено системне дослідження рецепції міфу в російській преромантичній поезії. Запропоновано класифікацію структурно-семантичних моделей засвоєння міфу, яка втілює специфіку преромантичної міфотворчості. Доведено, що у російській поезії на межі XVIII - XIX ст. функціонували алегорико-емблематична, умовно-поетична та міфотворча моделі рецепції міфологічної образності, які домінують у поетичній практиці або стають маргінальними у процесі переходу від традиціоналістського до індивідуально-творчого типу художньої свідомості. Зазначено, що еклектичність свідомості перехідного періоду продукує конвенціональний характер виділених моделей, які співіснують і взаємодіють на всіх рівнях поетичного процесу та в ідіостилістиках. Досліджено особивості преромантичної рецепції міфу на матеріалі знакових для перехідності міфологем, що відображають видозміни світоглядних, естетичних, аксіологічних орієнтирів, а саме: золотого віку, смерті, генію. Висвітлено трансформацію міфологем на рівні мотивного комплексу, образно-символічного втілення, жанрово-стильових модифікацій.

  Скачати повний текст

Здійснено дослідження філософської лірики, її найважливіших жанрово-стильових особливостей. Зазначено, що становлення філософської лірики як особливого ліричного жанру відбулося у творчості поетів-романтиків В.А.Жуковського, Є.А.Баратинського, П.А.В'яземського, Ф.І.Тютчева. На підставі вивчення жанру філософської лірики у поезії 1880-х рр. (О.М.Апухіна, К.М.Фофанова, К.К.Случевського) доведено, що у цей період філософська лірика мала певні ознаки. Зауважено, що поштовхом до безлічі трансфомацій у текстах поетів є дисбалансність - відсутність цілісного та гармонійного ставлення до навколишнього світу. Проаналізовано лірику К.К.Случевського у контексті впливу романтичного світогляду та жанрово-стильових перетворень поезії 1880-х рр. та відзначено зміни в уявленні про світ і людину, що зумовило новаторський характер його творчості. Запропоновано тезу, що первісно філософська лірика - це лише ліричний твір, призначений для розкриття трансцендентної чи трансцендентальної проблематики, а у поезії передсимволіста внутрішнім фактором твору є не матеріал чи предмет художнього зображення, а саме форма ліричного висловлення, що відбиває спосіб поетичного освоєння дійсності. Відзначено, що у філософській ліриці К.К.Случевський не лише синтезував відкриття романтиків, але й підготував основу для поетичних експериментів символістів.

Розглянуто проблему жанрово-родових взаємодій в українській та російській поезії періоду XIX - початку XX ст. Висвітлено питання природи синтетичного жанру. Проаналізовано особливості основних структурно-типологічних ознак, міжжанрових зв'язків і напрямів розвитку синтетичних жанрових утворень - поетичної подорожі та щоденника.

Рассмотрена проблема жанрово-родовых взаимодействий в украинской и российской поэзии периода XIX - начала XX вв. Освещены вопросы природы синтетического жанра. Проанализированы особенности основных структурно-типологических признаков, междужанровых связей и направлений развития синтетических жанровых образований - поэтического путешествия и дневника.

Проанализирован оксюморон как категория поэтики и семантически концентрированное проявление противоречивости бытия, языковая и метаязыковая единица во взаимообусловленности разных модусов существования: троп и словесного поэтического образа, доминирующей характеристики художественного целого и всеобщей автентичности. Доказано, что сущность оксюморона реализуется в постоянной внутренней связи с историко-культурным развитием. Определено соотношение оксюморона с иронией, парадоксом, абсурдом, нонсенсом через природу, осуществление противоречия. Раскрыты специфика ощущения действительности, своеобразие целеполагающих установок, взаимоотношение с нормативно-информационными системами реализации смысла, функциональная специфика игрового момента.

Досліджено образ ворога, витворений у київській пресі в перші місяці світової війни. Як джерело виступає поезія, що побачила світ на шпальтах найбільших щоденних часописів Києва. Проілюстровано спектр уявлень про німців, їх залежність від соціального статусу та політичних поглядів авторів публікацій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4ВЕЛ)-35 + Ш401.451.2 + Ш5(4РОС)4-335 + Ш5(4РОС)5-335

Рубрики:

Література

Балада <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: ДС50727 Пошук видання у каталогах НБУВ