Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Укр)53-334

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено особливості самоусвідомлення українськими письменниками самобутності національного літературного процесу на історично вирішальному етапі вибору шляхів подальшого художнього розвитку. З'ясовано причини опозиційності до західноєвропейського модернізму митців позитивістського світогляду та письменників, усвідомлюючих необхідність інтеграції у мистецький світ Заходу. Розглянуто комплексну проблему української прози кінця XIX - початку XX ст. в аспекті пошуку національно притаманних закономірностей художнього оновлення. В процесі теоретичного аналізу використано твори відомих і маловідомих художників слова та критиків - І.Франка, Л.Українки, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, В.Стефаника, М.Яцкова, С.Васильченка, Ю.Шереха, В.Державина, М.Євшана, А.Товкачевського, М.Сріблянського, Г.Хоткевича, Ю.Іванова-Меженка, О.Турянського, Б.Лепкого, Н.Романович-Ткаченко, Л.Яновської, М.Могилянського, М.Чернявського.

Определены особенности самоосознания украинскими писателями самобытности национального литературного процесса на решающем этапе выбора путей дальнейшего художественного развития. Установлены причины опозиционности западноевропейскому модернизму писателей позитивисткого мировоззрения и тех, которые осознают необходимость интеграции в мир искусства Запада. Рассмотрена комплексная проблема украинской прозы конца XIX - начала XX вв. в аспекте поиска характерных национальных закономерностей художественного обновления. В процессе теоретического анализа использованы произведения известных и малоизвестных художников слова и критиков - И.Франко, Л.Украинки, М.Коцюбинского, О.Кобылянской, В.Стефаника, М.Яцкова, С.Васильченко, Ю,Шереха, В.Державина, М.Евшана, А.Товкачевского, М.Среблянского, Г.Хоткевича, Ю.Иванова-Меженка, О.Турянского, Б.Лепкого, Н.Романович-Ткаченко, Л.Яновской, М.Могилянского, М.Чернявского.

На великому текстовому матеріалі української новелістики кінця XIX - початку XX ст. розглянуто особливості символічної поетики новели з урахуванням стилістичного спрямування прозового твору (неоромантичного, символічного, імпресіоністичного, експресіоністичного). Проаналізовано символічне вираження парадигми людської долі у фабульній структурі новели. Наведено тезаурус символів української новелістики кінця XIX - початку XX ст. Розглянуто специфіку формування та вираження тотемістичної символіки та символіки кольору. На підставі порівняльного вивчення творів української новелістики визначено роль символу у формуванні оповіді та образів новел. Досліджено особливості використання прийому синтезу мистецтв у літературному творі, зокрема на прикладі вивчення новел І.Франка та М.Коцюбинського. Розглянуто символіку музичного твору, скульптури, картини та пісні, характерну для української малої прози кінця XIX - початку XX ст.

На основе изучения текстового материала украинской новеллистики конца XIX - начала XX ст. рассмотрены особенности символической поэтики новеллы с учетом стилистической направленности прозаических произведений (неоромантический, символический, импрессионистический, эксрессионистический). Проанализировано символическое выражение парадигмы судьбы человека в фабульной структуре новеллы. Приведен тезаурус символов украинской новеллистики конца XIX - начала XX ст. Рассмотрена специфика формирования и выражения тотемистической символики и символики цвета. На основе сравнительного изучения произведений украинской новеллистики определена роль символа в формировании повествования и образов новелл. Исследованы особенности использования прийома синтеза искусств в литературном произведении, в частности на примере изучения новелл И.Франка и М.Коцюбинского. Рассмотрена символика музикального произведения, скульптуры, картины и песни, характерная для украинской малой прозы конца XIX - начала XX ст.

Розглянуто актуальні питання народнорелігійної моралі у літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Охарактеризовано народнорелігійну мораль як складну систему історично та емпірично складених знань. Визначено зв'язки героїв прози українських письменників з сакральним світом, природою, ближніми. Розкрито аспекти синтезу музикотворчого потенціалу героя.

Рассмотрены актуальные вопросы народнорелигиозной морали в литературном процессе конца ХІХ - начала ХХ ст. Охарактеризована народнорелигиозная мораль как сложная система исторически и эмпирически собранных знаний. Определены связи героев прозы украинских писателей с сакральным миром, природой, ближними. Раскрыты аспекты синтеза создания музыкального потенциала героя.

Вперше комплексно розглянуто українську та західноєвропейську "прозу про землю" кінця XIX - першої третини XX ст. в аспекті її міфопоетичної парадигми. На матеріалі характерних творів української, англійської, норвезької, російської, польської, французької, шведської та німецької літератур визначено загальні закономірності міфопоетичної парадигми цієї прози, її типологію та національні особливості. Доведено, що європейська "проза про землю" даного часу послідовно зберігає пантеїстичні мотиви й інтенції, найчастіше переплетені з біблійними мотивами. Визначено "сюжетотвірну" функцію біблійного складника в ряді творів, а також міфопоетичну інтенційність корелятивів "природа - місто" в аналізованій прозі, особливості в ній міфологеми землі.

Впервые комплексно рассмотрены украинская и западноевропейская "проза о земле" конца XIX - первой трети XX вв. в аспекте ее мифопоэтической парадигмы. На материале характерных произведений украинской, английской, норвежской, русской, польской, французской, шведской и немецкой литератур определены общие закономерности мифопоэтической парадигмы этой прозы, ее типология и национальные особенности. Доказано, что европейская "проза о земле" данного времени последовательно сохраняет пантеистические мотивы и интенции, наиболее часто переплетенные с библейскими мотивами. Определены "сюжетообразовательная" функция библейской составляющей в ряде произведений, а также мифопоэтическая интенциональность коррелятивов "природа - город" в анализируемой прозе, особенности в ней мифологемы земли.

Проаналізовано наративні аспекти формування індивідуальної авторської стратегії письменників, які репрезентують українську літературу, зокрема, малу прозу кінця XIX - початку XX ст.: М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Кобилянської, Л.Мартовича, В.Винниченка, А.Тесленка. Функцію наратора розглянуто у контексті вивчення жанрово-композиційної та тематичної своєрідності літературного процесу зламу століть. У форматі наратологічної термінології досліджено тексти, що увиразнюють ознаки оповідання, новели, а також їх варіанти. Висвітлено центральну роль наратора у конкретизації художнього часопропростору літературного твору.

Проанализированы нарративные аспекты формирования индивидуальной авторской стратегии писателей, представляющих украинскую литературу, в частности, малую прозу конца XIX - начала XX вв.: М.Коцюбинского, В.Стефаника, О.Кобилянской, Л.Мартовича, В.Винниченко, А.Тесленко. Функция нарратора рассмотрена в контексте изучения жанрово-композиционного и тематического своеобразия литературы на рубеже столетий. В формате нарратологической терминологии исследованы тексты, определяющие признаки рассказа, новеллы, а также их варианты. Освещена роль нарратора в конкретизации художественного времяпространства литературного произведения.

Досліджено еволюційні процеси, що відбувалися в українській прозі кінця ХІХ - початку ХХ ст. в контексті оновлення форм і функцій внутрішньомонологічного мовлення. Внутрішній монолог розглянуто як одну з першооснов феномену авторства, присутнього у творі не лише у ставленні автора до своїх героїв, а й у самих цих героях як своєрідна проекція на ситуації. Найбільш поширеними різновидами внутрішнього монологу є ті, у яких думка переадресовується героєві або належить безпосередньо авторові (монолог автора і монолог героя), що, в свою чергу, також поділяються на підвиди (автокомунікація, монолог уявний, невласне-пряма мова, плин свідомості). Найсуттєвішою ознакою літературної доби високого модерну є зміщення виражальних акцентів художньої оповіді з сюжетоформуючих подій на події внутрішнього буття людини. Об'єктом дослідження є проза А.Тесленка, М.Яцківа, М.Коцюбинського, В.Стефаника, С.Васильченка в контексті української літератури ХІХ ст. та російської літератури кінця ХІХ - ХХ ст.

Досліжено малорозроблену проблему екзистенційності української малої прози кінця XIX - початку XX ст. у контексті розвитку європейського екзистенціалізму. На підставі вивчення праць Н. Аббаньяно, М. Бердяєва, М. Гайдеггера, А. Камю, Ж.-П. Сартра, М. де Унамуно, К. Ясперса визначено філософсько-естетичні засади екзистенціалізму, проаналізовано форми його художнього вияву в літературі. До наукового обігу введено поняття екзистенційності як визначальної риси української літератури fin de siecle. На матеріалі новелістики В. Винниченка, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Б. Лепкого, В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа досліджено трансформацію розвитку екзистенціальних ідей і специфіку їх втілення в українській літературі зламу віків. Доведено, що екзистенційний світогляд духовно наближений до менталітету українців. Розглянуто основні теми та проблеми екзистенційної новелістики: трагізму людського існування, буття до смерті, самотності митця, специфічного буття жінки, екзистенції дітей. Встановлено, що використання прийомів сну, спогаду, фрагментарності, мозаїчності, художньої деталі, ретроспекції увиразнює найхарактерніші для екзистенціалізму феномени. Висвітлено проблему часовості, досліджено поетику екзистенційного хронотопу. Дані літературні явища проаналізовано в загальноєвропейському контексті, визначено місце українського модернізму в ньому.

Досліджено феномен жіночої прози кінця XIX - початку XX ст. Вперше здійснено осмислення жіночого письменства в контексті українського модернізму та гендерної перспективи пов'язаної з соціокультурним емансипаційним рухом. На рівні текстового аналізу розглянуто проблему творення нового літературного героя; запропоновано концепцію модерного жіночого персонажа. Простежено процес всебічного переосмислення гендерних стереотипів "новою" героїнею: від активного завоювання царини чоловічої реалізації (освіта, наука, професія) шляхом поєднання реалізації жінки як людини з обов'язками матері, дружини, громадянки до усвідомлення особистісної самодостатності. Розроблено періодизацію феміністичної літературної традиції та виявлено специфічні риси жіночого письма.

Уперше в українському літературознавстві зроблено спробу здійснити порівняльно-типологічне прочитання малої прози Б.Лепкого у контексті кращих творів провідних західноукраїнських новелістів кінця XIX - початку XX ст. Проаналізовано критичну рецепцію малої прози. З'ясовано проблематику й основні мотиви новелістики письменника. Висвітлено своєрідність модифікації жанрів новели й оповідання у творчості Б.Лепкого аналізованого періоду, а також новаторство митця, який еклектично поєднавши народнопісенні, реалістичні, романтичні та модерні естетичні засоби, створив оригінальну художню систему.

Досліджено малу прозу Ореста Авдиковича як складову естетико-філософської еволюції західноукраїнської новелістики 90-х рр. XIX - 1900-х рр. XX століття. На рівні мікроаналізу досліджено проблематику та жанрово-стильову специфіку творчого доробку белетриста. Простежено вплив "старої" та "нової" генерації українського письменства на становлення творчого обличчя митця. Творчість письменника проаналізовано з позицій осмислення її належності до періоду передмодернізму та модернізму. Розкрито новаторство митця, наголошено на домінуванні екзистенціальної проблематики у його белетристиці. Досліджено жанрову своєрідність прози письменника, її зумовленість явищами психологізації, ліризації епіки, підвищення питомої ваги фрагментарних форм у загальному потоці літератури цієї доби. На основі різнобічного аналітико-синтетичного дослідження зроблено висновки про оригінальність індивідуальної стильової манери О.Авдиковича.

Вперше комплексно розглянуто українську та західноєвропейську "прозу про землю" кінця XIX - першої третини XX ст. у контексті її міфопоетичної парадигми. На матеріалі характерних творів української, англійської, норвезької, а також російської, польської, французької та німецької літератур визначено загальні закономірності міфопоетичної парадигми даної прози, її типологію та національні особливості. Доведено, що європейська "проза про землю" даного періоду послідовно зберігає пантеїстичні мотиви та інтенції, найчастіше переплетені з біблійними мотивами. Визначено "сюжетотвірну" функцію біблійного складника в ряді творів, а також міфопоетичну інтенційність корелятів "природа - місто" в аналізованій прозі, встановлено особливості відображення в ній міфолегеми землі. Акцентовано увагу на варіативності реалізації міфолегеми "золотого віку" в українській та західноєвропейській "прозі про землю" кінця XIX - першої третини XX ст.

Досліджено наративну конфігурацію української літератури кінця XIX - початку XX ст., зокрема її малу прозу. Розглянуто поняття автора, читача, рецептивного існування літературного твору у контексті термінологічної системи викладової природи прозового твору. На базі принципів основних напрямів новітнього літературознавства розроблено схему репрезентації наратора як одного з провідних смислотвірних центрів у просторі літературного тексту. Здійснено текстологічну розробку чотиричленної типологічної моделі наратора за ознакою його формальної наявності у просторі художнього твору. На матеріалі української малої прози кінця XIX - початку XX ст. показано своєрідність розгортання наративного дискурсу. Вивчено головні аспекти творення художнього світу, специфіка якого зумовлена домінуванням гетеро- чи гомодієгетичного джерела викладу у контексті екстра- чи інтрадієгетичної ситуації. У наратологічному форматі досліджено жанрово-тематичний, проблемний, образний, авторсько-стильовий рівні тексту.

Проаналізовано механізми драматизації малої прози письменника, а саме, образків-сценок. Доведено, що діалоги (монологи) персонажів замінюють традиційну оповідь, є чинником сюжетного розвитку, динаміки конфліктів. Досліджено композиційну структуру прямого мовлення, особливості прагматики висловлювань, засоби мовленнєво-психологічної характеристики героїв, часопросторову організацію тексту. Розглянуто жанрові різновиди ліричної прози В. Стефаника, а саме: поезію у прозі, образок (пейзажний малюнок), етюд, ліричну автобіографію, новелу-рефлексію, новелу-візію. Визначено тенденції ліризації висловлювання, своєрідність суб'єктно-об'єктної організації оповіді, композиційної будови, засобів образотворення. Виявлено формально-семантичні особливості символічних висловлювань, використання тропеїчних форм у структурі епічної оповіді, які зумовлюють артикуляцію нових смислових відтінків мовлення. За результатами дослідження родо-жанрових модифікацій малої прози В. Стефаника зроблено висновки щодо загальнохудожніх тенденцій розвитку літератури кінця XIX - початку XX ст.

Вивчено всі найменування осіб, ужитих в 64-х творах української художньої прози кінця XIX - XX ст. Проаналізовано 3 648 найменувань, зокрема неантропонімних, що в межах конкретного художнього твору виконують функції власних назв. Установлено співвідношення вживання антропонімів, замінників імен та безіменної омінації для називання осіб у кожному конкретному творі. Досліджено основні способи передачі різних видів українських антропонімів засобами німецької мови та взаємозв'язок цих способів. Проаналізовано варіативність графічного та звукового оформлення українських антропонімів у німецьких перекладах. Виявлено функціональне навантаження онімів у художніх текстах і з'ясовано, якою мірою найменування зберігають свої функції у перекладах і в які способи перекладачі цього досягають.

Розглянуто лінгвістичний статус категорії оцінки, з'ясовано її суть та структуру, проаналізовано основні класифікації типів абсолютної оцінки, розкрито прагматичну зумовленість функціонування власне оцінних та контекстуально оцінних номінацій у кваліфікативних мовленнєвих актах. На підставі грунтовного вивчення фактичного матеріалу (картотека налічує близько 6000 найменувань з кононативною оцінною семою) здійснено комплексний системний аналіз оцінно-образних номінацій з урахуванням їх структурно-семантичних, комунікативно-функціональних особливостей. Встановлено співвідношення об'єктивного (деонтичного, ознакового) та суб'єктивного (аксіологічного, власне оцінного) факторів оцінки в процесі активізації конотативних сем позитивного чи негативного характеру. З'ясовано роль внутрішньої форми слова як імпліцитного вияву оцінності. Проаналізовано ілокутивні функції, що актуалізуються оцінно-образними номінаціями. Згідно з результатами аналізу текстів "малої прози" кінця XIX - початку XX ст. доведено, що оцінно-образні найменування як стрижневі елементи окремих мовленнєвих актів і художнього тексту в цілому є характеризуючими, образотворчими компонентами, засобами текстотворення та структурування, а також індивідуалізації авторської манери письма.

Визначено роль фольклорної, музичної, живописної символіки в творенні образів культурних феноменів. Розроблено власну концепцію символу як образу макросвіту, сконцентрованого у мікросвіті слова. На підставі вивчення системи символів в образній структурі української новелістики виведено наукові парадигми "Символ-що-творить-Новелу" й "Новела-що-творить-Символ". Шляхом мікроаналізу новел установлено, що, символічний образ перебуває в нерозривному зв'язку з усіма елементами новелістичної оповіді, і це дає підстави для визначення особливостей індивідуального стилю новеліста. Розкрито роль його творчості в формуванні естетичної доктрини українського неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму.

Досліджено літературний доробок М.Левицького в контексті естетичного оновлення українського літературного процесу кінця XIX - початку XX ст. З'ясовано витоки формування світоглядних, філософських та естетичних поглядів М.Левицького - письменника, громадського діяча, політика, видавця, педагога. Розкрито риси поетики епічної спадщини митця, жанрову специфіку та стильові особливості творчості прозаїка. Проаналізовано ідейно-тематичний спектр малої прози, акцентовано увагу на гуманістичній спрямованості творів письменника. Розкрито взаємодію прози М.Левицького з традиціями літературного народництва та новітніми художніми системами початку XX ст.

Розглянуто закономірності художньої специфіки неоромантичної стильової течії у рамках міжлітературного процесу кінця XIX - початку XX ст. шляхом окреслення типології наративного дискурсу неоромантичної прози в обох літературах та аналізу основних елементів ритуально-міфологічної поетики, що стало результатом проекції архетипної моделі на художню прозу неоромантизму. Висвітлено національні особливості українського та англійського неоромантизму у плані їх типології, встановлено основні тенденції та розкрито їх значення з метою подальшого розвитку світової літератури XX ст.

Проведено типологічне дослідження особливостей становлення та розвитку жанру поезії в прозі кінця XIX - початку XX ст. у французькій та українській літературах. Вперше на новій методологічній основі побудовано жанрологічну концепцію поезії у прозі, простежено історію терміна та з'ясовано його семантику. На конкретних прикладах продемонстровано типи сходжень, аналогій, розрізнень у поезіях у прозі французьких та українських митців, зокрема, Т. де Банвіля, Ш. Бодлера, П. Верлена, С. Малларме, А. Рембо, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Л. Українки, В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцкова (критерієм добору є синхронність). На підставі компаративного зіставлення поезій у прозі українських і французьких майстрів слова виявлено ряд подібностей та відмінностей на генологічному рівні, до яких належать ознаки ліричної семантики. На тематичному рівні виявлено спільність у філософських медитаціях, соціальних мотивах, в інтимній ліриці, образах природи. Визначено актуальні для досліджуваного жанру теми (митця, самотності, мислення). Зроблено висновок, що стилістичні особливості поезії в прозі сформувались під впливом актуальних на кінець XIX - початок XX ст. модерних течій. Доведено, що зображально-виражальні засоби поетичного мовлення тяжіють до сугестивності, символіки. В алюзивних елементах поезій у прозі у французькій та українській літературах виявлено ознаки зближень на рівні інтертекстуальних характеристик, які формують новий комунікативний простір модерного типу творчості.