Проанализированы воззрения Платона об архитектуре как процессе творчески-переделывающего взаимодействия человека со средой, выступающего особой формой общественного бытия. Рассмотрен корпус платоновских текстов об архитектуре, выделены несколько "ипостасей" древнегреческого мыслителя: Платон моделирующий, идеальный, космологический, "озирающийся", ремесленный, корабельный, пещерный, ренессансный, архитектуроведческий. Подчеркнута ролевая, игровая функция общественной организации, социальной стратификации и художественного восприятия античным человеком действительности в деле устройства соответствующей им архитектурной формы.

Розглянуто символізм границі між містом і світом в античній культурі (й давніх мовах), який міститься не у просторі міста (полісу), а в просторі самої людської культури. Територіально античні міста, безперечно, мали певні обмеження, що були зумовлені потребами фортифікації, культурно й цивілізаційно ці міста таких обмежень не мали, і тому границя античного міста ідеологічно й територіально лежить у різних семантичних площинах, котрі й досліджувати слід окремо.

Рассмотрен символизм границы между городом и миром в античной культуре (и давних языках), который размещается не в пространстве города (полиса), а в пространстве самой человеческой культуры, где границы - явление не разделения на внешнее и внутреннее, а размытости какого-либо деления. Территориально античные города имели определенные ограничения, которые были обусловлены, прежде всего, потребностями фортификации, культурно и цивилизационно античные города таких ограничений не имели, и поэтому граница античного города идеологически и территориально находится в разных семантических плоскостях, которые необходимо исследовать отдельно.

Приведены результаты исследования пространственного развития Херсонеса в пределах города и сельской территории. Рассмотрены вопросы формирования города в контексте урбанистической школы Гипподама Милетского. Проанализирован единый ансамбль городской застройки, некрополя и загородных усадеб. Доказано существование программы пространственного развития античного полиса на территории Западной Таврики, выведенного Гераклеей Понтийской в позднеклассический период.

Рассмотрена история создания лапидарной коллекции Керченского историко-культурного заповедника. Представлено более 200-х архитектурных памятников античной эпохи - различные архитектурные детали ионического, дорического и коринфского ордеров, большинство из которых публикуются впервые. Приведена общая характеристика монументальной архитектуры Боспора Киммерийского в VI до н.э. - V в. н.э. Предложен словарь античных архитектурных терминов.

Предложен и обоснован герменевтико-семиотический подход к архитектуроведческому исследованию и изучению культурных явлений античности как системы архитектурной организации форм материального мира в контексте взаимосвязи жизнедеятельности человека с ее пространственным оформлением, отраженными в архитектурной форме и тексте об этой форме. Предложен идио-номографический метод архитектуроведения. Выявлены общественно-культурные основания архитектурного процесса в античном мире, прослежено их соотношение со становлением арихтектурной формы. Раскрыт принцип художественно-пластической телесности применительно к архитектурно-градостроительной деятельности эллинов, обоснован подход к анализу античного мировоззрения как обобщенной тектонической системы порождения материальных и духовных форм культуры. Уделено внимание становлению соматических представлений в античной философской культуре, особенности телесного характера античного мифологического пространства, метафоре и метонимии как источникам архитектурной терминологии. Архитектурная форма рассмотрена как онтологическая повседневность и организованный хаос бытия.

Викладено порівняльний аналіз архітектурної композиції акрополів давньогрецького часу в місті Афіни та в місті Пантікапей у Тавриді, а також комплексів монументальної забудови в містах Еллади та Боспорського царства.

Вперше проблему реконстукції ансамблю античного міста розглянуто у межах системного підходу, який визначає просторово-часові та структурні зв'язки елементів містобудівного ансамблю. Проведено комплексне дослідження містобудівних систем грецьких міст-полісів. Одержано графічну модель організації внутрішньоміського простору. Розглянуто античні концепції "ідеального міста" та теоретичний досвід епохи еллінізму. Проаналізовано тогочасні традиції містобудування на матеріалі археологічних досліджень грецьких міст. З'ясовано загальні закономірності у композиційній побудові плану та здійснено їх співвіднесення зі світоглядними принципами даної епохи. Проведено порівняльний аналіз морфологічних параметрів забудови. Запропоновано методику графоаналітичної реконструкції античного міста, на основі якої виконано реконструкцію ансамблю Херсонеса елліністичного періоду.

Наведено розгорнуті визначення найуживаніших термінів і понять, пов'язаних з історією архітектури та мистецтва античного світу. Розкрито сутність таких понять, як абак, амбулаторій, анапауоменос, гекатомба, емпорій, енкаустика, парта, театрон, телестерій, базамент, голіторіум, декуманус, лараріум, тепідарій, оппідум.

Наведено визначення найуживаніших термінів з історії архітектури та мистецтва античного світу, зокрема, типів споруд, їх форм і деталей, орнаментальних композицій та мотивів.

Даны определения наиболее употребляемых терминов по истории архитектуры и искусства античного мира, в частности, типов сооружений, их форм и деталей, орнаментальных композиций и мотивов.

Вперше обгрунтовано герменевтико-культурологічний підхід до архітектурознавчого дослідження (поетика архітектури). Архітектуру античного світу розглянуто в широкому загальнокультурному контексті (наука, релігія, естетика, література, театр) як оболонку функціональних процесів, що цим контекстом підкреслювалися. Запропоновано комплексний підхід до вивчення культурних явищ античності як системи архітектурної організації зовнішнього світу в аспекті взаємозв'язку життєдіяльності людини з її просторовим оформленням, що віддзеркалені в архітектурній формі та тексті про цю форму (поетика античної архітектури). Розкрито суспільно-культурні основи саме архітектурного (а не історико-культурного) процесу в античному світі, простежено їх співвідношення зі становленням архітектурної форми (ідіо-номографічний метод). Принцип художньо-пластичної тілесності застосовано до явищ античної архітектури.

Проаналізовано явище запозичення форм грецької архітектури у зодчестві Давнього Риму епохи імператора Адріана (II ст. н.е.). На прикладі таких об'єктів, як Арка Адріана в Афінах, храм Венери і Роми у Римі та вілли Адріана у Тіволі показано яким чином форми архітектури Давньої Греції впливали на формування специфічного еклектичного образу у будівництві епохи Адріана. Показано, що запозичення форм "зниклої" культури (на момент будівництва проаналізованих об'єктів минуло вже понад 600 років) були символічними. На підставі цього сформульовано висновок про те, що феномен "грецького відродження" можна трактувати як одну з перших репрезентацій історизму в архітектурі: використання елементів колишньої культури в актуальній проектній творчості для передачі певних ідей і змістів. Наголошено на тому, що запозичення форм грецької культури у зодчестві Давнього Риму методологічно суттєво відрізняється від популярної у імператорські часи практики "єгиптоманії": змішання форм римської та єгипетської архітектури та мистецтва. Показано, що "грецьке відродження" в архітектури імператорського Риму було органічною складовою загального процесу еллінофільства, властивого для культурного розвитку того часу.