Изложены общие положения основных этапов развития русской и украинской архитектуры. Рассмотрены наиболее значительные памятники архитектуры каждого периода и их особенности в соответствии с социально-историческим развитием Древней Руси и России (начиная с X в. и заканчивая началом XX в.).

Рассмотрено историческое прошлое православия, его происхождение, становление и особенности. Определены важнейшие периоды развития византийского искусства, а также главные типы построек русского деревянного храма. Освещены особенности архитектуры и искусства храмовых сооружений, иконописи исторических периодов на территории Древней Руси. Проанализирована деятельность иконописных школ: Киевской, Владимиро-Суздальской, Московской, Псковской, Новгородской, Тверской.

Рассмотрена живописная школа Киево-Печерской лавры. Приведена информация о воспитанниках школы, особенностях реорганизации иконописного дела. Уделено внимание деятельности архитектора А.В. Щусева в Киево-Печерской лавре.

Рассмотрены такие темы, как стиль эпохи в чертежах и эскизах Н.П. Краснова из собрания Ливадийского дворца-музея, зодчий Керчи А. Дигби, император Александр ІІ в Ялте, описаны особенности имения "Ореанда", новый архивный документ из истории "Магарача", музей Н. Рахлина.

На підставі аналізу та систематизації історичної, краєзнавчої, мистецтвознавчої, мемуарної літератури, архівних матеріалів здійснено комплексне дослідження дворянської сільської садиби Лівобрежної України XIX ст., визначено її роль у культурно-національногому розвитку країни. Обгрунтовано доцільність застосування дефініції "культурне гніздо" для характеристики форм реалізації світоглядних пріоритетів української знаті у просторі садиби. Визначено етапи соціальної та духовної генези даного феномену за моделями колективної й індивідуальної діяльності. Доведено, що еволюційний розвиток дворянських "культурних гнізд", рівень їх соціальної ефективності обумовлювалися формуванням національної ідеї у середовищі української інтелектуальної еліти. Особливу увагу приділено дослідженню історичної динаміки форм просвітницької та культурно-художньої праці, презентованих дворянською садибою. Сільські маєтки Лівобережної України охарактеризовано як осередки, де відбувалися процеси взаємозбагачення споріднених слов'янських культур та актуалізувалися світові духовні орієнтири. Зроблено висновок, що творча діяльність у межах дворянських "культурних гнізд" виконувала компенсаторну роль відносно державного простору, в якому українська культурно-мистецька спадщина не мала офіційного визнання. Обгрунтовано значення дворянської садиби як "культурної форми" національної самоідентифікації.

Запропоновано й обгрунтовано застосування до архітектурознавчого дослідження історично замкненої епохи герменевтичної методології, в основу якої покладено центонно-парафразний принцип аналізу неречових (зображальних, писемних, усних, лінгвістичних) джерел. Процеси становлення та розвитку архітектури Русі розглядаються у дослідженні на підставі вивчення фактів, сюжетів, образів і смислів неречових джерел Х - ХІV ст. та у тісному зв'язку із загальнокультурним контекстом епохи, політичними, економічними, етнічними процесами та впливом зовнішніх чинників. На конкретних прикладах, у хронологічному викладі продемонстровано дієвість обраної методики та запропоновано нові важливі історично-архітектурні інтерпретацій архітектурних явищ періоду Русі. Спираючись на аналіз писемних свідчень про будівничих Русі, віднотовуючи імена будівничих, зафіксовані у вигляді написів на поверхні стін будівель, конструкціях та виробах і вивчаючи інскрипції поховань архітекторів. Сформовано максимально повний перелік відомостей про давньоруських будівничих у їх зв'язку з конкретними регіонами та творами. Визначено закономірності формування архітектури Русі та окреслено перспективи її вивчення.

Висвітлено основні етапи розвитку російської архітектури від періоду Київської Русі до 1917 р. Розглянуто найбільш видатні пам'ятки російського зодчества та їх особливості. Подано інформацію про архітектуру Новгородських, Псковських земель, Володимиро-Суздальського та Московського князівств, російське бароко середини XVIII ст. Увагу приділено закономірностям зміни стилів і їх зв'язку з конкретними історичними подіями, залежності архітектурних творів від соціального замовлення епохи.

Проведено критичний аналіз моделі знаку російського теоретика архітектури Ю. Сомова. Розглянуто проблему уніфікації різних моделей знаку, природу їх складових елементів. Досліджено характер розуміння проблеми значення в межах моделі знаку Ч. Пірса. Зроблено аналіз прикладів використання моделі знаку в практичному дослідженні.