Изложены сведения о каменных храмах слобожанской архитектурной школы XVII - XVIII ст. , строительном деле на Слободской Украине в этот исторический период. Освещена история создания и описаны архитектурные особенности Николаевского храма Святогорского монастыря, Преображенского собора в Изюме, Успенского собора и Покровской церкви в Харькове, Воскресенской церкви в Сумах, Ахтырского Троицкого монастыря и Войскового собора в Черкасске. Изложены результаты исследований соборных храмов Ахтырки, Вознесенского храма Хорошевского монастыря, Змиевского Николаевского казацкого монастыря, церкви Рождества Богородицы в Острожске и церкви Рождества Христова в Харькове.

Зазначено, що з прийняттям християнства в Київській Русі відбувся бум у будівництві православних храмів, які збудовані переважно на підставі незалежного уявлення та їх візантійських прототипів. Вони стали першою школою для древніх російських зодчих та їх архітектура послугувала зразком для майбутніх будівель.

Проаналізовано будівельні матеріали та архітектурні деталі, отримані під час археологічних розкопок на Високій Гірці в Холмі (сьогодні Хелм, Польща), в районі комплексу резиденції короля Данила Романовича з 13 ст. Домінують тесані блоки з каменю глауконітиту та вапняку. Глауконітитовий камінь у великій кількості знайдено в розкопах. Він слугував будівельним матеріалом для стін у формі тесаних блоків. Такі блоки можна поділити на дві групи: 1 - блоки у формі паралелепіпеда обтесані та шліфовані з усіх сторін; 2 - блоки у формі, наближеній до паралелепіпеда, які тесано та шліфовано лише з лицевої сторони; а решта сторін мають ламану поверхню та груботесану. Особливістю є те, що ці блоки часто використовувалися повторно у пізніших будівлях. Глауконітитовий камінь зустрічаємо також у формі архітектурних деталей із різьбленими елементами. У результаті археологічних досліджень виявлено сьогодні близько 50 таких деталей. Частина з них (близько 20 деталей) належить до так званої колекції П. Покришкіна - з розкопів виконаних у 1911 - 1912 рр. у південній частині гірки. Решта деталей виявлені розкопками останніх 8 років. Усі ці архітектурні деталі можемо поділити на кілька груп: найчисельніша група - це профільовані наріжні блоки з півваликом (їх налічуємо 8 і ще 5 - у розкопах Покришкіна); інша група - це профільовані наріжні блоки з четвертною викружкою, півваликом і вертикальними тягами (1 блок і ще 3 таких блоки у колекції Покришкіна); криволінійні профільовані блоки з четвертною викружкою, яких знайдено 3; вони були частиною архівольта арки перспективного порталу. Аналіз архітектурних форм цих деталей надає змогу зробити висновки про їхню приналежність до таких частин будівель замку: песпективного порталу, обрамлення вікон і дверей, карнизи, колони, капітелі та ін. Штучний камінь виступає у вигляді цегли та глазурованої плитки, а також значних безформних мас застиглого камяного тіста, що вказують на залишки процесу виготовлення. Матеріали штучні - білі, зелені та різнобарвні. Вони доповнюють застосовані тут галицькі алебастри та зелений глауконіт із Холма. Була проведена експертиза білих матеріалів. Їх діагностували за допомогою мікроскопа SEM і рентгенографії. Крім того, проведено хімічний аналіз мікрострукутри за допомогою мікроскопа SEM із модулем EDS. Проведена експертиза показала, що матеріали, про які йдеться, виготовлялися за іншими технологіями, ніж керамічні, але подібні до тих, що використовуються для виготовлення силікатних матеріалів у наш час. Як сировину використовували крейду та біогенний кремнезем, отриманий із хвоща. Процедура скам'яніння проводилася в гідротермальних умовах. У результаті був отриманий матеріал, структурно схожий на мармур. Успішне виготовлення штучних матеріалів, уможливило реалізацію ідейних структур, побудованих під явним впливом стилю Тосканської школи 13 ст.

Проаналізовано будівельні матеріали та архітектурні деталі, отримані під час археологічних розкопок на Високій Гірці в Холмі (сьогодні Хелм, Польща), в районі комплексу резиденції короля Данила Романовича з 13 ст. Домінують тесані блоки з каменю глауконітиту та вапняку. Глауконітитовий камінь у великій кількості знайдено в розкопах. Він слугував будівельним матеріалом для стін у формі тесаних блоків. Такі блоки можна поділити на дві групи: 1 - блоки у формі паралелепіпеда обтесані та шліфовані з усіх сторін; 2 - блоки у формі, наближеній до паралелепіпеда, які тесано та шліфовано лише з лицевої сторони; а решта сторін мають ламану поверхню та груботесану. Особливістю є те, що ці блоки часто використовувалися повторно у пізніших будівлях. Глауконітитовий камінь зустрічаємо також у формі архітектурних деталей із різьбленими елементами. У результаті археологічних досліджень виявлено сьогодні близько 50 таких деталей. Частина з них (близько 20 деталей) належить до так званої колекції П. Покришкіна - з розкопів виконаних у 1911 - 1912 рр. у південній частині гірки. Решта деталей виявлені розкопками останніх 8 років. Усі ці архітектурні деталі можемо поділити на кілька груп: найчисельніша група - це профільовані наріжні блоки з півваликом (їх налічуємо 8 і ще 5 - у розкопах Покришкіна); інша група - це профільовані наріжні блоки з четвертною викружкою, півваликом і вертикальними тягами (1 блок і ще 3 таких блоки у колекції Покришкіна); криволінійні профільовані блоки з четвертною викружкою, яких знайдено 3; вони були частиною архівольта арки перспективного порталу. Аналіз архітектурних форм цих деталей надає змогу зробити висновки про їхню приналежність до таких частин будівель замку: песпективного порталу, обрамлення вікон і дверей, карнизи, колони, капітелі та ін. Штучний камінь виступає у вигляді цегли та глазурованої плитки, а також значних безформних мас застиглого камяного тіста, що вказують на залишки процесу виготовлення. Матеріали штучні - білі, зелені та різнобарвні. Вони доповнюють застосовані тут галицькі алебастри та зелений глауконіт із Холма. Була проведена експертиза білих матеріалів. Їх діагностували за допомогою мікроскопа SEM і рентгенографії. Крім того, проведено хімічний аналіз мікрострукутри за допомогою мікроскопа SEM із модулем EDS. Проведена експертиза показала, що матеріали, про які йдеться, виготовлялися за іншими технологіями, ніж керамічні, але подібні до тих, що використовуються для виготовлення силікатних матеріалів у наш час. Як сировину використовували крейду та біогенний кремнезем, отриманий із хвоща. Процедура скам'яніння проводилася в гідротермальних умовах. У результаті був отриманий матеріал, структурно схожий на мармур. Успішне виготовлення штучних матеріалів, уможливило реалізацію ідейних структур, побудованих під явним впливом стилю Тосканської школи 13 ст.

Індекс рубрикатора НБУВ: Г534.21 + Щ114.7

Рубрики:

Термічний аналіз

Кам'яні будови і споруди

Шифр НБУВ: Ж29409:А:Архіт. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено застосування розчинів пероксиду водню (РПВ) різної концентрації, а саме 1, 17, 35 % для очищення поверхні кам'яного вазону з фронтону головного входу костелу Св. Миколаю в с. Вижняни Золочівського району Львівської області. Визначення концентрації РПВ здійснено перманганатометричним титруванням у кислому середовищі. РПВ концентрації 17 і 35 % розбавляли під час титрування до концентрації 0,3 моль/л. Під час оброблення РПВ різної концентрації наносили на поверхню кам'яного вазону. При цьому відбувався розклад пероксиду водню з виділенням молекулярного кисню та води, що зумовлювало розпушування забруднень. Після оброблення щітками забруднення видалялися з поверхні вазону. Оброблення поверхні здійснено декілька разів. Установлено, що найефективнішим для очищення є РПВ концентрацією 35 %, який забезпечував повне видалення забруднень із поверхні каменю. За літературними даними та проведеними експериментами, найімовірнішим каталізатором РПВ на поверхні каменю є фермент каталаза, що міститься в мікроорганізмах, присутніх на органічних забрудненнях. Також ініціювати розклад пероксиду водню можуть солі металів змінної валентності, наприклад, іони заліза, які можуть бути присутні на поверхні пам'яток архітектури, виготовлених з каменю. Застосування РПВ забезпечувало також антисептичне оброблення поверхні.