Досліджено системні аспекти явища «нової простоти» як стильової категорії сучасного музичного мистецтва. Вирішено наступні завдання: з'ясовано музикознавчі підходи до феномену «нової простоти» та її проблемного кола у музикознавчому дискурсі; обгрунтовано світоглядні та художньо-стильові засади формування концепції «нової простоти» у творчості західноєвропейських композиторів другої половини XX століття; висвітлено творчі інтенції індивідуально-композиторських версій «нової простоти» у просторі радянського/пострадянського музичного мистецтва; визначено методичні засади дослідження феномену «нової простоти»; розглянуто вербальний дискурс композиторів-репрезентантів «нової простоти» в контексті методологічної спрямованості сучасного музикознавства; досліджено авторське композиторське слово як передумову музикознавчого моделювання теоретичної концепції «нової простоти»; розглянуто музично-стильову парадигматику другої половини ХХ - початку XXI ст. як чинник контекстуальних значень «нової простоти»; виявлено змістовний комплекс поняття простоти у визначені художньо-естетичних засад музичного мистецтва; обгрунтовано антиномія простоти-складності як чинника музично-стилістичного комплексу «нової простоти»; визначено змістовні значення категорії «нового» в академічному музичному мистецтві XX ст. і «новій простоті»; досліджено значення жанрово-комунікативного модусу і компенсаторної функції «нової простоти» (на прикладі «слабкого стилю» В. Сильвестрова); розглянуто тенденцію універсалізації музично-семантичного комплексу «нової простоти» в сучасному мистецтві на прикладі виявлення її семантичних функцій в кіномистецтві. Запропоновано оригінальну теоретичну модель «нової простоти» як системного жанрово-стильового явища сучасного музичного мистецтва, що володіє константним стильовим комплексом, який є невід'ємним атрибутом сучасної композиторської практики. Обгрунтовано симбіотичну якість «нової простоти» як стильової тенденції сучасної музики у її зв'язках з актуальною світоглядною парадигмою композиторської творчості, сучасного мистецтва і культури. Виявлено параметри буття стильового комплексу «нової простоти» на жанровому, образно-змістовному, музично-тематичному, драматургічному та виконавському рівнях в їх проекціях на композиторські індивідуально-авторські композиційні концепції. Таким чином, «нову простоту» розглянуто як самодостатній жанрово-стильовий феномен та актуальну тенденцію розвитку сучасного музичного мистецтва.

Розглянуто специфіку побутування та розвитку партесної музики у виконавській культурі на межі XX - XXІ ст. Установлено, що партесна музика є частиною світового барокового спадку, однак має свою національну специфіку, що зумовлює доцільність створення окремої інтерпретаційної моделі для партесних творів. Досліджено динаміку залучення партесних творів до репертуару українських вокальних колективів протягом останніх тридцяти років. Визначено, що сучасний етап у партесному виконавстві пов'язаний із трендом проєктної роботи. Встановлено, що концепція історично поінформованого виконавства є найбільш влучною для виконавської реконструкції партесних творів. Запропоновано інтерпретаційну модель партесного твору у вигляді циклічної матриці, що базується на стилетворчих компонентах виконавського тексту. Проведено практичну апробацію моделі інтерпретації партесного твору. Запропоновано методику практичного засвоєння компонентів моделі в межах проєктної роботи із професійним вокальним колективом.

Висвітлено сучасні тенденції розвитку теорії тексту в гуманітарно-філософських науках та їх вплив на музикознавчу думку; визначено чинники процесу формування та актуалізації музичної текстології на початку XXI століття; виявлено та охарактеризовано основні категорії музичної текстології як опорні в її аналітичному апараті; визначено інтертекстуапьність як фундаментальна властивість сучасного мислення та один з основних чинників текстоутворення; узагальнено основні положення теорії гіпертексту та виявлено властивості цього феномену; запропоновано концепцію музичного гіпертексту як форми музичного тексту та способу функціонування музичної свідомості, уточнено характеристики та розуміння понять алюзія, автоалюзія, цитата, автоцитата, монограма як обумовлюючих реалізацію міжтекстових зв'язків. Запропоновано оригінальну концепцію музичної текстології, яка обумовлена взаємодією понять музичний текст, інтертекстуальність, гіпертекст, алюзія, цитата, монограма, код та знаходить своє завершення в ідеї Метатексту як такої, що розуміє під собою цілісний текст, який поєднує динамічну сукупність музичних текстів. Таким чином утворено надструктуру, що організує тексти у єдиний за наявності ідейно-художньої спільності між ними. Установлено основні форми інтертекстуальних стратегій у творчості композиторів XX - XXI століть, що проявляють себе як принципи побудови тексту з використанням ресурсів інших текстів, текстів інших знакових систем, обрання того чи іншого набору засобів міжтекстової трансляції, пріоритетність певного або певних серед них, а також селекція форми їх включення (експліцитної і/або імпліцитної); надає характеристику інтертекстуальних прийомів. Запроваджено концепцію музичного гіпертексту, що є актуальною на сучасному етапі розвитку музичної культури, оскільки відповідно ситуації, що склалася, допомагає тлумачити механізми і особливості передавання цілих інформаційних пластів. Запропоновано підхід до тембру як до фактору смислової організації музичного тексту, значимого елементу композиторського тексту. Розглянуто особливості тембрової організації музичних текстів в творчості сучасних композиторів.

Розглянуто духовну музику А. Брукнера в аспекті його релігійного світогляду. Узагальнено досвід українського та зарубіжного музикознавства. Висвітлено основну проблематику в дослідженнях літургічних жанрів загалом і духовних творів А. Брукнера зокрема. Розкрито необхідність докладного аналізу духовної музики композитора в богословському аспекті. Висвітлено відповідні біографічні факти й історію створення церковних хорів крізь призму релігійного світогляду майстра. Зазначено, що робота А. Брукнера у жанрах церковної музики на початку творчого шляху стала фундаментом для формування основоположних принципів творчого методу композитора. Доведено, що саме глибоке розуміння християнських догматів є першоджерелом симфонічної творчості композитора. Робота у літургічних жанрах дала змогу композитору відшліфувати майстерність поліфонічного письма, оркестровки, сформувати власні прийоми трактування біблійних текстів та образів. Розглянуто найважливіші для формування творчої особистості А. Брукнера особливості католицького віровчення. Духовні твори митця проаналізовано в біблійному контексті, тобто залучено теологічні праці з метою глибшого розуміння канонічних текстів та особливостей їх інтерпретації у творчості композитора. Застосовано методи музично-теологічного аналізу, завдяки чому виявлено кілька образних сфер з усталеним музичним трактуванням.

Представлено мистецтвознавчу адаптацію, концептуалізацію і трактування філософсько-герменевтичної категорії емінентності тексту з міжгалузевою опорою на ідеї та положення естетики, культурології, компаративістики, філософії етнокультури. Досліджено музично-вербальну емінентність в єдності її складових (мімезис, діалог і полілог, інтермедіальність, інтертекстуальність, трансцендентність, екфразис, інтерпретація) та доповнено рецептивними поняттями (асоціації, антиципація, апперцепція та ін.), розглянуто в інтегративних вимірах програмової та вокальної творчості, "музичної" прози та музичного паратексту в літературі. Розроблено класифікацію інструментальної програмовості з інгертекстуальним, інтермедіальним та онтологічно-інтенційним тематично-образними рівнями, здійснено порівняння музичних інтерпретацій однієї поетичної основи та віршів із тотожними "музичними" назвами, простежено стильову еволюцію омузикалення творчості одного поета, запроваджено поняття "музична номеносфера літературних заголовків" і нові різновиди музичних екфразисів і гіпотипозису в прозі. Запропоновано дослідницькі вектори музично-культуральної компаративістики.

Обгрунтовано теорію музичної комунікації як системи, що зумовлена творчою практикою інтерпретування музичного мистецтва ХХ-ХХІ ст. та узагальнює її. Актуалізація інтерпретативної парадигми в останню третину XX - початку XXI ст. пов'язана з домінуванням в системі музичної комунікації суб'єкту творчості, позначеного як Homo Interpretatus (людина, що інтерпретує). На прикладах композиторської та виконавської творчості у стильовій множинності мистецького простору XX-XXI ст. наголошено на принциповій інтерпретувальності будь-якого феномену музичної творчості. Уперше: запропоновано розуміння музичної комунікації як інтерпретативного феномена та актуалізовано інтерпретативно-комунікативyий підхід при дослідженні різних артефактів музичної комунікації XX - початку XXI ст.; сформульовано когнітивний органон, що охоплює всі складові музичної інтерпретації як комунікаційного досвіду, обгрунтовано доцільність уведення в науковий обіг понять «Ноmо Interpretatus» та «комунікативна стратегія», концептуалізовано їхню роль в музикознавстві та надано дефініції; розроблено концепцію Homo Interpretatus в мистецтві XX-XXI ст.; запропоновано типологію комунікативних стратегій та апробовано на ґрунті музичної творчості ХХ - початку XXI ст.; змодельовано структуру музичної комунікації як багаторівневу та відкриту систему. Ноmо Interpretatus позначено центральним елементом системи наукового опису комунікативної парадигми - інтерпретології, що базується на синтезі когнітивістики та музикознавства та є науковим методом, що структурує новий простір комунікації. Інтерпретативний вимір увиразнений через теоретичну та практичну складові теорії музичної комунікації. Окреслено вплив змін в системі комунікації на параметри музичного твору, його виконання та наукового опису. Через адаптацію поняття «комунікативна стратегія» запропоновано розподіл інтерпретології на «аналітичну» та «виконавську». Доведено, що наявність інтерпретативного компоненту специфікує зміст базових категорій: особистість, що інтерпретує; інтерпретувальна свідомість; інтерпретувальний розум; інтерпретувальне мислення. Запропоновано поняття «комунікативна стратегія» (супідрядне Ноmо Interpretatus) та надано типологію (композиторська, виконавська, слухацька, інтерпретаторська).

Розглянуто багатогранне та багаторівневе явище - музичне портретування, основи та провідні тенденції якого були закладені ще у XVII ст. та утримуються до нашого часу. Вперше розроблено комплексну теоретичну основу як методологічний базис вивчення музичного портретування. Здійснено аналіз відмінностей індивідуального стилю та семантичного поля образу композитора у музичному портреті в межах європейської інструментальної традиції. Систематизовано методи формування персоніфікованої семантики на відміну від символьної системи маркування образу композитора в музичному портреті. Досліджено мотивацію цитування та самоцитування. Розкрито вплив культурологічного контексту та певних історико-стильових традицій на засоби різних видів портретування. Уточнено музикознавчі поняття, котрі доцільні для диференціювання текстологічного вивчення зразків музичного портрету, а також методику семантичного аналізу співвідносно до предмету дослідження. Набули подальшого розвитку: дослідження сутності музичної та вербальної форм авторепрезентації авторів XVII - початку XX ст. у їх взаємозв'язку і взаємозумовленості; осягнення найістотніших різновидів, засобів, функцій і методів мистецького портретування в музичному творі.

Розкрито структуру освоєння мистецтва гри на гітарі та її найважливішу складову - творчу, духовну сутність. Розглянуто ступінь наукової розробленості дефініції "мистецтво виконання музичного твору". Показано, що у складному понятті "мистецтво виконання музичного твору", в кожному з трьох його складових, міститься загальний компонент - творче, духовне начало, яке визначається особистісними якостями музиканта-виконавця-творця. Оволодіння мистецтвом гри на гітарі розглянуто як технологічний процес відтворення виконавського задуму. Визначено підхід до виконавського процесу освоєння музичного твору з точки зору нового для категорії виконавської творчості поняття "технології". Розглянуто технологічний процес як системоутворюючий засіб організації створення продукту виконавської музичної творчості. Технологія гітарного виконавського мистецтва може бути представлена у двох аспектах: технічному - з одного боку, та творчо-змістовному - з іншого. Визначено, що творча складова мистецтва гітариста та духовність виконавського інваріанту твору відтворюються у володінні виконавцем об'ємом звукових уявлень музичних образів. Виокремлено творчу сторону музичного матеріалу, описано способи її освоєння як частини виконавської технології. Розглянуто спосіб роботи над звуковими уявленнями як основою творчої сторони виконавської діяльності. Розроблено підхід до структурних елементів роботи над музичним твором, у кожному з яких присутні елементи творчості. Розроблено описову модель досягнення творчого виконавського результату, в яку включено вправи роботи над уявленнями.

Досліджено пісні В. Сильвестрова на тексти Дж. Кітса та П. Б. Шеллі з циклу "Тихі пісні". Проаналізовано характерні особливості музичного та поетичного текстів цих композицій на фонетичному, семантичному, жанровому, метроритмічному рівнях. Зроблено висновки про вагоме значення поетичного і музичного метроритму (рими), пошук їхніх збігів і суголосностей, як основи художнього рішення композитора. Проаналізовано жанрові особливості музичних і поетичних текстів, переведено у понятійну систему технології музичної композиції основні філософсько-естетичні позиції В. Сильвестрова - "мелодійну вловленість", "коментаторство", "зустріч мелодії зі словом".

Досліджено пісні В. Сильвестрова на тексти Дж. Кітса та П. Б. Шеллі з циклу "Тихі пісні". Проаналізовано характерні особливості музичного та поетичного текстів цих композицій на фонетичному, семантичному, жанровому, метроритмічному рівнях. Зроблено висновки про вагоме значення поетичного і музичного метроритму (рими), пошук їхніх збігів і суголосностей, як основи художнього рішення композитора. Проаналізовано жанрові особливості музичних і поетичних текстів, переведено у понятійну систему технології музичної композиції основні філософсько-естетичні позиції В. Сильвестрова - "мелодійну вловленість", "коментаторство", "зустріч мелодії зі словом".

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ314.043-3(4РОС)5 + Щ313(4РОС)5-81 Мусоргский М. + Щ310.712.5

Рубрики:

Вокальні жанри камерного репертуару

Історія музики

Інтерпретація творів окремих композиторів

Шифр НБУВ: РА435920 Пошук видання у каталогах НБУВ 

В дисертації вивчається феномен музичної поетики, розглядається історія даного терміну. Пропонується визначення феномену музичної поетики та його понятійна модель. З’ясовується специфіка музичної поетики жанрової сфери камерно-вокальної музики. Виявляються передумови й чинники музичної поетики творчості М. Мусоргського, зокрема - відношення автора до завдань мистецтва, відбір та створення сюжетів, типові властивості персонажів, образ ліричного героя, ставлення до норм і узусу музичної мови, використання прийомів композиції щодо синтезу музичного і словесного тексту, створення виразних ефектів засобами темпоритму, тембродинаміки, артикуляції, фактури та тематичної композиції. На основі аналізу поетичних та музичних особливостей камерно- вокального циклу «Пісні і танці смерті» виявляються специфічні риси поетики його камерно-вокальних творів. Порівняльний аналіз шести версій виконання даного циклу видатними майстрами співу дозволяє визначити можливі стильові напрямки та принципи інтерпретації поетики камерно-вокальних творів композитора. На основі теоретичних висновків і узагальнення досвіду провідних викладачів мистецтва співу ОНМА імені А.В.Нежданової висловлюються конкретні рекомендації щодо освоєння творів М.Мусоргського у академічному процесі.

Досліджено витоки та принципи полістилістичного методу композиції в музичній сфері та розкриває можливості полістилізму як нового типу універсалізації культурно-філософського та мистецького досвіду. Мета роботи - означення та обгрунтування полістилізму в естетичній теорії в контексті сучасної музичної практики. Приклади полістилістичних творів є в різних областях музичної практики ХХ століття. У середовищі академічних композиторів можна назвати Г. Малера, Ч. Айвза, Л. Андріссена, Б. А. Циммермана, А. Шнітке. Елементи полістилістики наявні в композиторів "третьої течії", які поєднували академічну та джазову сфери (А. Копленд, І. Стравінський), а також в сучасній прибалтійсько-скандинавській музиці: деяких творах Еркі-Свен Тююра, Д. Сармана та Т. Ріпдала. Сюди можна віднести експерименти різних музикантів з джазового середовища: М. Девіс, К. Джарретт, Г. Генкок, Ч. Коріа. Полістилістичні риси притаманні tango Nuevo аргентинського композитора А. П'яццола; шведського колективу "New Tango Orquesta"; аргентинського виконавця Д. Салюці та українського композитора В. Зубицького. Полістилістика проявляється у середовищі "екстремального металу": рання творчість американського гурту "Cynic" та своєрідна еклектика шведського гурту "Diablo Swing Orchestra". За основу дослідження взято арт-практику та теоретичну спадщину композитора А. Шнітке, а також розглянуто структуру та типологію полістилістичного методу. Проаналізовано погляд Ю. Єремєєвої стосовно моностилістичних та полістилістичних тенденцій розвитку музики ХХ ст. на основі етапної класифікації полістилістики К. Штокгаузена. Розглянуто типологію Ю. Грібінєнко, яка досліджує музичну полістилістику у світлі теорії інтертекстуальності. Музичний полістилізм за зовнішньою формою та за внутрішнім змістом прагне поєднати найрізноманітніші шари музичного мистецтва, починаючи навіть з самих "вульгарних" та "маргінальних" для академічної культури зразків, і закінчуючи зразками "високої культури", з метою відтворення певних універсалій.

Розглянуто жанр хорової поеми у творчості українських композиторів XIX - XXI ст. з позиції органічного синтезу музики та поетичного слова. Узагальнено культурно-історичні умови формування жанру в українській музиці, виявлено джерела та чинники, що сприяли зародженню жанру поеми в українській хоровій культурі. Детально розглянуто хорові поеми українських композиторів вказаного періоду з точки зору взаємодії двох часових видів мистецтва: музики і поезії. Розроблено відповідні методологічні підходи в дослідженні жанру хорової поеми, враховуючи різні рівні теоретизування. Розкрито та систематизовано характерні ознаки жанру та його національні особливості. Узагальнено та доповнено виконавсько-художні задачі жанру хорової поеми у межах української композиторської практики XIX - XXI ст.

Изложена информация о специфике музыкальной интерпретации. Исследованы интонационная природа музыки, процесс музыкального мышления. Рассмотрено музыкальное произведение как творческий процесс. Раскрыт вопрос о понимании музыкального произведения. Проанализированы особенности коммуникативной системы жанра. Представлен стиль музыкального творчества.

Досліджено суть інтерпретації як феномену музичного виконавства та її завдання у різні часові періоди. Висвітлено два способи її відтворення: історичний та аутентичний, в основі яких – розуміння ролі композитора та інтерпретатора. Викладено основні тенденції у становленні та розвитку інтерпретації в об’єктивному та суб’єктивному аспектах. Зроблено диференціальне розмежування змісту понять "виконавський стиль" та "інтерпретаторські уміння". Підсумовано, що еволюція інтерпретаторства в музичному виконавстві несе в собі ідею композитора та виконавця і є невід’ємною його частиною.

Исследована суть интерпретации как феномена музыкального исполнительства и его задачи в разные временные периоды. Освещены два способа ее воспроизведения: исторический и аутентичный, в основе которых – понимание роли композитора и интерпретатора. Изложены основные тенденции в становлении и развитии интерпретации в объективном и субъективном аспектах. Сделаны дифференциальное разграничение содержания понятий "исполнительский стиль" и "интерпретаторские умения". Подытожено, что эволюция интерпретаторства в музыкальном исполнительстве несет в себе идею композитора и исполнителя и является его неотъемлемой частью.

The article researches the conditions of appearance of interpretation in musical art, exposes the gist and the meaning of the concept of interpretation and their evolution and development in different periods of time.

Розкрито теоретичні аспекти поняття оркестрового стилю (ОС), взаємодії жанру та ОС, подано типологічну класифікацію ОС від зародження до сьогодення. Описано структурно-функціональну модель системи ОС та викладено ентропійно-інформаційний підхід у дослідженні історико-еволюційного аспекту ОС. Визначено тембро-оркестрову семантику як функціональний аспект ОС. Висвітлено основні тенденції та фактори стилеутворення сучасного ОС музики ХХ - початку ХХІ ст.

Досліджено метаморфози, що відбувалися в академічному музично-виконавському мистецтві наприкінці XX - початку XXI ст. Трансформацію музичного виконавства в арт-просторі постмодернізму проаналізовано у контексті іноваційної парадигми мистецтва XX ст., зокрема, у проекції на виконавську поетику доби модерну та модернізму. Розглянуто важливі методологічні проблеми - постмодернізм як кризову транскультурну ситуацію, дискурс постмодернізму в українському музикознавстві, феномен гри в інструментальному театрі. Зазначено, що авторська концепція суттєво розширює культурологічний аспект вивчення музично-виконавського мистецтва.

Розглянуто загальновизнані типи інтерпретації (виконавська, вербальна, наукова та звичайна), які стосуються інтерпретації художніх творів різних видів мистецтв. Розкрито зміст поняття "художня інтерпретація творів мистецтва" у сфері наукового аналізу. Проаналізовано різні підходи до змісту поняття інтерпретації, поширеного в естетико-філософській і мистецтвознавчій літературі. Сконцентровано увагу на особливостях художньо-творчої діяльності педагога музики та розглянуто інтерпретації творів мистецтв в ракурсі цієї діяльності.

Рассмотрены общепризнанные типы интерпретации (исполнительская, вербальная, научная и обычная), касающиеся интерпретации художественных произведений разных видов искусств. Раскрыто содержание понятия "художественная интерпретация произведений искусства" в сфере научного анализа. Проанализированы различные подходы к содержанию понятия интерпретации, распространенного в эстетико-философской и искусствоведческой литературе. Сконцентрировано на особенностях художественно-творческой деятельности педагога музыки и рассмотрены интерпретации произведений искусств в ракурсе этой деятельности.

Are considered generally recognized types of interpretation (performing, verbal, scientific and common) on the interpretation of works of art of different kinds of art. Discloses the concept of "artistic interpretation of works of art" in the field ofscientific analysis. Analyzed various approaches to the interpretation of the concept of content distributed in the aesthetic philosophy of art and literature. Focused on the characteristics of artistic and creative activity of music teacher and discussed the interpretation of works of art from the perspective of this work.

Визначено структурно-компонентний склад утворення "професійна компетентність майбутнього вчителя музики в музично-інтерпретаційній діяльності" (мотиваційно-ціннісний, когнітивно-операційний, креативно-рефлексивний). Охарактеризовано рівні сформованості професійної компетентності майбутнього вчителя музики в музично-інтерпретаційній діяльності. Встановлено критерії з їх показниками та теоретично обгрунтовано педагогічні умови формування у вищий школі професійної компетентності майбутнього вчителя музики в музично-інтерпретаційній діяльності: формування позитивної мотивації майбутнього вчителя музики щодо музично-інтерпретаційної діяльності. Визначено актуалізацію міжпредметних і міжциклових зв'язків нормативних навчальних дисциплін ВНЗ та активізація практико-орієнтованого навчання майбутніх вчителів музики. Розкрито стимулювання творчої самореалізації особистості студента в музично-інтерпретаційній діяльності на основі центрації виконавчого самовираження.