Розкрито сутність та специфіку розвитку музичного мистецтва України другої половини ХХ ст. Проаналізовано пісенну та хорову творчість, вокально-інструментальну, інструментальну, симфонічну музику, оперу та балет. Розглянуто питання еволюції жанрів у вітчизняній музиці, висвітлено проблеми сучасного концертного життя.

Раскрыты сущность и специфика развития музыкального искусства Украины второй половины ХХ ст. Проанализированы песенное и хоровое творчество, вокально-инструментальная, инструментальная, симфоническая музыка, опера и балет. Рассмотрены вопросы эволюции жанров в отечественной музыке, освещены проблемы современной культурной жизни.

Проаналізовано чинники, які визначили еволюцію та трансформаційні явища в музиці 1970 - 1990-х рр. Висвітлено роль глобалізації в сучасних музично-творчих процесах. Викладено поняття напівпериферії в культурі та мистецтві, константної моделі, науково-творчої парадигми. Розкрито роль культурно-стильової полілогічності в контексті дискурсу постмодернізму. Обгрунтовано ієрархічну природу системної організації музичного твору, розглянуто види інтертекстуальності та фрагментаризму як домінуючі принципи організації художньої цілісності.

Проанализированы факторы, определяющие эволюцию и трансформационные явления в музыке 1970 - 1990-х гг. Освещена роль глобализации в современных музыкально-творческих процессах. Изложены понятия полупериферии в культуре и искусстве, константной модели и их шкалы, научно-творческой парадигмы. Раскрыта роль культурно-стилевой полилогичности в контексте дискурса постмодернизма. Обоснована иерархическая природа системной организации музыкального произведения, рассмотрены виды интертекстуальности и фрагментаризма как доминирующие принципы организации художественной целостности.

Визначено та розглянуто у хронологічній послідовності етапи становлення та розвитку музично-педагогічної освіти України від заснування у 1962 р. музично-педагогічних факультетів при педагогічних інститутах до проголошення у 1991 р. незалежності країни. Проведено аналіз навчальних планів і програм, етапів розвитку науково-дослідної, концертно-виконавської та музично-просвітницької діяльності викладачів і студентів. Розкрито основні напрями розвитку вітчизняної музично-педагогічної думки.

Определены и рассмотрены в хронологической последовательности этапы становления и развития музыкально-педагогического образования в Украине от основания в 1962 г. музыкально-педагогических факультетов при педагогических институтах до провозглашения в 1991 г. независимости страны. Осуществлен анализ учебных планов и музыкально-просветительской деятельности преподавателей и студентов. Раскрыты основные направления развития отечественной музыкально-педагогической мысли.

Визначено суть та специфіку варіантності як техніки письма та принципу музичного розвитку, проаналізовано її генезис. Досліджено варіантність як метод художнього моделювання на прикладі різних стильових та жанрових моделей. Розроблено систему критеріїв варіантності як музичної універсалії. Розширено термінологічний апарат аналізу сучасної музичної композиції. Виявлено композиційні закономірності варіантної форми та характер взаємодії варіантності з іншими принципами музичного розвитку формотворення. На підставі загального дослідження варіантності в різних функціональних проявах створено типологію варіантних форм. До наукового обігу залучено музичний матеріал, що заповнює прогалини у вивченні сучасної музичної культури.

Розглянуто актуальні питання сучасної композиторської творчості, багато з яких починають активно розроблятися та перебувають на стадії початкового наукового осмислення. Визначено домінантні принципи організації художньої цілісності у музиці як диференційні ознаки музичного тексто- та смислоутворення періоду 1970 - 1990-х рр. Виявлено їх ускладнення у кінці XX ст., що обумовлено усталенням постмодерних реалій, одночасним функціонуванням різних дискурсивних практик, загальним поширенням на сферу культури глобалізаційних процесів, утвердженням стильового плюралізму й еклектизму. Обгрунтовано шляхи виявлення за даних умов визначальних принципів організації художньої цілісності, актуальних для музичної творчості України та Польщі останньої третини XX ст. Запропоновано способи визначення найадекватнішого прочитування смислів твору, їх утілення у звуковому матеріалі, встановлення загальних закономірностей закодування/розкодування в ускладнених конструктивних рішеннях. Визначено основні принципи організації художньої цілісності, що найбільш продуктивні у музично-творчій практиці останньої третини XX ст. Простежено функціонування текстових взаємодій, культурної полілогічності, системної організації, співрозмірності та симетрії, фрагментаризму, шкал константних моделей.

Досліджено українську музику 1960-х рр. у контексті цілісності епохи, розглянутої як епохи, у межах якої сформувався оригінальний тип світосприйняття. Він грунтувався на засадах гуманізму, визнанні констант буття (архетипів), рефлекторному сприйнятті дійсності. Зазначений історичний період запропоновано розглядати як кульмінаційний етап, на якому мали найбільш інтенсивний прояв основні модерністські тенденції століття. У культуротворчих процесах виявлено специфіку формування цілісності епохи, визначено об'єднавчі інтенції доби. Відзначено, що взаємодія трох стильових тенденцій у мистецтві цього часу - академічної, неофольклористичної та авангардистської є суттю феномену шістдесятництва як яскравого духовного сплеску національної культури. На підставі аналізу відомих, маловідомих і невідомих творів української музики вперше виявлено зв'язки між творчістю майстрів різних поколінь, світоглядних і стильових орієнтацій. Ці зв'язки забезпечили ідейне відродження, оптимістичний пафос, передбачення майбутніх шляхів розвитку музичного мистецтва, характерних для музики 1960-х рр.

Виявлено складові жанрової системи на підставі аналізу фундаментальних теоретичних досліджень з проблем музичного жанру. Вивчено знакові властивості жанру, які дають змогу розглядати старовинну модель як носія певної культурно-естетичної інформації. Визначено способи функціонування старовинних жанрових моделей у музичній практиці XX ст. Встановлено головні принципи втілення інструментальних жанрів західноєвропейського бароко в українській музиці другої половини XX ст. та аналітичне доведення різноманітності їх творчих проявів.

Досліджено проблему збереження та переосмислення художньо-світоглядних традицій у творчості українських композиторів 1980 - 1990 р. Проаналізовано поняття "художньо-світоглядні традиції", розглянуто історико-культурологічні передумови становлення художньо-світоглядних традицій та їх існування в композиторській творчості в аспекті дискурсу модернізму-постмодернізму. Розкрито значення індивідуального композиторського стилю та музичного полістилізму. Визначено перспективи розвитку творчості сучасних українських композиторів (в контексті традицій) для розвитку музичної культури.

Розглянуто музичне просвітництво як вид культурної діяльності. Досліджено особливості розвитку української музичної культури наприкінці XIX - у першій половині XX ст. На прикладі Дніпропетровського регіону проаналізовано досвід музичного просвітництва в контексті естетичного виховання 1950 - 1970-х рр., а також його організаційні засади в контексті ідеологічної доктрини "культура належить масам". Вивчено форми та засоби здійснення музично-просвітницької політики на Дніпропетровщині у період "хрущовської відлиги", зокрема, діяльність середніх і середніх спеціальних закладів музичної освіти, театрів, обласної філармонії, сільських клубів, будинків культури, парків культури та відпочинку. Розглянуто напрямки та зміст музично-просвітницької діяльності мистецьких і культурно-просвітницьких закладів області 1960 - 1970-х рр., виявлено її основні риси та наслідки. Наведено пропозиції щодо вдосконалення сучасної вітчизняної системи музичного просвітництва.

Досліджено особливості драматургії та композиції, що становлять феномен караманівської творчості. Всебічно досліджені авторські партитури дозволили оцінити караманівську творчість як явище, що гармонійно об'єднує синтетичні формотворчі тенденції та глоріозно-сповідальне начало, яке визначає сутність караманівської інтонаційної драматургії. Різноаспектне дослідження симфонічних творів композитора та їх стилістичних особливостей - поліфонії, гармонії, композиції дозволило виявити перехідний процес формування такого різновиду симфоній, як симфонія-есхатологічний роман, симфонія-передвістя. Аналітичне вивчення кантатно-ораторіальних і вокальних творів композитора дозволило виявити в них провідну роль глоріозно-сповідальної проблематики. Для втілення цієї тематики А. Караманов нерідко використовував поліфонічні прийоми. В окремих частинах симфонічних і кантатно-ораторіальних циклів застосовано імітаційну техніку. Провідна роль належить імітації у двох її видах - канонічній і стретній. Поліфонічний виклад виступає в різних якостях: як один з варіантів фактурної організації й як фактор формотворення. Глоріозно-сповідальна тематика є тим драматургічним витоком, що об'єднує виразну поліфонію караманівських симфонічних, кантатно-ораторіальних і вокальних творів у єдине ціле. Введено наукові терміни "симфонія-передвістя", "лірико-драматургічна гілерфонія". Наведено хронологічний список творів композитора.

Проаналізовано роль і місце радянської музики і пісні у контексті ідеологічної політики другої половини XX ст. Досліджено амбівалентний вплив пропагандистських пісень на формування свідомості і національної ідентичності. Охарактеризовано зв'язок рок-музики, бардівської пісні та нонконформізму. На прикладі фестивалю "Червона рута" (1989 р.) показано потенціал музики як елемента руху опору і формування національної самосвідомості.

Рассмотрены тенденции постмодернизма в украинской музыке 1980 - 90 гг. Творчество композиторов представлено как проявление диалога культур, диалога стилей и личностей.

Дослідження присвячено проблемі стильової виразності камерного інструменталізму ансамблів з фортепіано, на матеріалах композицій В. Сильвестрова, Л. Грабовського, Є. Станковича, В. Губи, М. Скорика. Показано, що наявність у XX ст. "покоління шістдесятників" як культурно-історичного, соціально-художнього феномена створює аналогію до подібного хронологічно та смислово-культурно виявлених проявів XIX і XVIII ст. У музичному мисленні це виявилося протистоянням традиціоналізму й академізованого поміркованого модерну - стилістиці авангарду, що за вітчизняних умов виявилося розмежуванням традиціоналізму та "перед-поставангардно" забарвленого "українського авангарду". В камерно-інструментальних творах з фортепіано епохальним знаком став клавірний "протеїзм". Таким терміном виділяється ідея атрадиціоналістського перегляду концепції фортепіанного звучання, в якому здібність відтворювати історично можливі імітації чембальності, органності, клавікордності, клавесинності, ударності-дзвонності склали дещо співвідносне з якістю рояля - "замінника оркестру".

Вивчено еволюцію фортепіанної виразовості в камерно-інструментальних ансамблях українських композиторів останньої третини XX ст. на прикладі творчості М. Скорика, Є. Станковича, В. Сильвестрова. Охарактеризовано закономірності та специфіку еволюції виразових можливостей фортепіанної партії у контексті жанру. Здійснено періодизацію процесу становлення та розвитку українського фортепіанного камерно-інструментального ансамблю. Визначено головні параметри жанру у творчості українських композиторів XX ст. Досліджено та систематизовано домінантні стильові особливості фортепіанних партій камерно-інструментальних композицій М. Скорика, Є. Станковича. В. Сильвестрова. Простежено зв'язки з традиціями та виявлено сучасні тенденції фортепіанної виразовості у творах цих авторів.