Проаналізовано прояви міфологеми Повелителя мертвого воїнства у творах Вагнера, завдяки наскрізній дії даної міфологеми встановлено внутрішні функціональні зв'язки, що дозволяє дослідити доробок композитора на підставі прояву принципу крещендування.

Досліджено проблему сакральної драматургії опери Р.Вагнера "Парсифаль". Запропоновано концепцію, яка базується на висвітленні принципів оперної реформи композитора у аспекті їх реалізації у сакральному тексті драми-містерії. Розглянуто питання, взаємопов'язані зі специфікою релігійного міфу, ритуалу та символу, з урахуванням окремих положень глибинної психології К.Г.Юнга і С.Грофа обгрунтовано дану концепцію. Сформульовано новий погляд на трактування музичних образів драми, структуру лібрето, принципи інтонаційно-тематичної, композиційної та часової організації оперного цілого. Проаналізовано драматургічні особливості "Парсифаля", обумовлені музично-сценічним втіленням сакрального сюжету, зроблено висновок про новаторське переосмислення Р.Вагнером виразових можливостей оперного жанру.

Раскрыты проблемы драматургического использования ансамблево-хорового комплекса в операх и музыкальных драмах немецкого композитора Р. Вагнера. Рассмотрены почти все его оперы в контексте использования ансамбля и хора, за исключением оперы "Запрет любви", весьма далекой от реформаторских устремлений композитора. Проанализированы высказывания самого Р. Вагнера об использовании хоров и ансамблей в опере прошлого и произведениях "искусства будущего". На материале опер 1830 - 1840-х гг. продемонстрировано, как, осваивая традиции, композитор стремится выйти за пределы декоративного использования хора и сделать его одним из основных элементов драматургии. Обосновано данное положение на материале опер "Риенци", "Летучий голландец", "Тангейзер" и "Лоэнгрин", раскрывая структуру и драматургическую функцию ансамблево-хоровых сцен в названых операх. Рассмотрение поздних опер ("Нюрнбергские мейстерзингеры", "Парсифиль") позволяет сделать вывод об органическом претворении традиций оперного жанра в условиях вагнеровской реформы. Сделан вывод о важной роли хора в лейттематической драматургии опер как характерной черте творчества композитора, развивающейся от ранних опер к поздним.

Зазначено, що опера стала віддзеркаленням загально-філософської проблеми зміни концепції людини, що спричинила появу нового оперного героя та зумовила специфіку ідейного, сюжетно-змістовного наповнення опери. Проаналізовано, що іманентні для мистецтва даного періоду поліфонічність мислення, культурний діалог і вплив "досвіду минулого" багато в чому визначили не лише стан оперного жанру перших десятиліть ХХ ст., а й перспективу його майбутнього розвитку. Розглянуто "діалог з традицією" як одну з найважливіших рушійних сил розвитку опери, зроблено спробу жанрової типології опери малої форми, що грунтується на жанрово-стильовому синтезі. Доведено, що започаткований Дж. Пучінні та продовжений у творчості П. Хіндеміта й Е. Кренека оперний триптих став новітньою формою оперного жанру ХХ ст. Розглянуто ефект "сенсації", яким супроводжувалися нові мистецькі явища початку ХХ ст. розглянуто як мистецький феномен.

Вивчено пізню камерну вокальну музику Р. Шумана в її зв'язках з поезією та театром. Досліджено процеси театралізації та драматизації жанрів, що відбилися на всіх елементах музичної композиції та на виконавських засобах. Надано визначення театралізації, описано нові жанрові різновиди, проміжні між вокальним циклом, кантатою й оперою. На матеріалі вокальних циклів (ор. 104, 117, 135) і лідершпілей (ор. 74, 138) досліджено оригінальне явище пісенного театру, що сформувався в пізній творчості Р. Шумана. У зв'язку з явищем "театр поза театром" виявлено феномен несценічної театральності як самостійну проблема музикознавства та лібретології. Введено до наукового обігу архівні документи, що стосуються передісторії та прототипів творів Р. Шумана. Переглянуто сталі уявлення про значення пізнього періоду творчості композитора, уточнено загальну картину еволюції музичних жанрів в XIX ст.