Розглянуто проблеми лібрето в сценічній хореографії, як літературної основи хореографічної постановки компонента, якому за обставин, що історично склалися, надавалося неправомірно мало уваги. Обгрунтовано, що драматургія лібрето багато в чому визначає долю хореографічного спектаклю, тривалість його життя в просторі сцени.

Рассмотрена проблема либретто в сценической хореографии, которому как литературной основы хореографической постановки компоненты, в силу исторически сложившихся обстоятельств уделялось неправомерно мало внимания. Отмечено, что именно драматургия либретто во многом определяет судьбу хореографического спектакля, продолжительность его жизни в пространстве сцены.

The article author comes into notice to the libretto problem in the stage choreography, considering a literary basis of the choreographic raising component, which in force of circumstances, that history folded, to this day little attention spared illegal. Meantime, on opinion, author, exactly the libretto dramaturgy in the great deal determines a fate of choreographic theatrical, duration of his life in the spacious stages.

Розглянуто дискурсивну практичну діяльність у музичному мистецтві, запропоновано дискурсивно-подієву концепцію в процесі розгляду музичних творів. Розкрито аспекти текстових і політекстових взаємодій у контексті структурно-фонетичних, морфологічних і синтаксичних параметрів. Досліджено процеси семантизації синтаксичних, фонетичних і морфологічних структур музичного мовлення.

На основі семіотичної теорії із застосуванням методу "освіченого еклектизму" розглянуто процеси функціонування елементів оперного тексту в текстах інших знакових систем української та російської культур XIX - XX ст. Визначено семантичну функцію зазначених елементів як інтертекстуальних, з'ясовано семантичну роль опери - геральдичної конструкції в текстах художньої культури, досліджено механізм функціонування в культурі міфу оперної примадонни, виявлено специфіку функціонування оперних елементів у контексті ідеологічного міфу.

Розглянуто п'єси О.Пушкіна "Борис Годунов" і "Русалка" як своєрідні художні середовища та системи, охарактеризовано взаємозв'язок драматургічного, ліричного та оповідного начал творів. Обговорено особливості феномену пушкінських п'єс. Обгрунтовано унікальність сценічної драматургії О.Пушкіна. Проведено порівняльний аналіз зазначених п'єс О.Пушкіна та лібрето одноіменних опер О.Даргомижського та М.Мусоргського. Висвітлено трансформацію п'єси у лапідарну лібретну структуру, визначено принципи, причини та наслідки даного процесу, проаналізовано переробки, яких зазнала п'єса-першоджерело. Відзначено своєрідність драматургічних почерків авторів лібрето. Запропоновано лібрето опери як повноцінний художній твір.

З'ясовано умови формування та способи функціонування підтексту музичного твору. Запропоновано визначення даного поняття як інтерпретації взаємозв'язку тексту та контексту. Досліджено явище тексту у комунікативному аспекті, розроблено оригінальну типологію контексту, створено методику аналізу шляхів формування підтексту. Висвітлено особливості його функціонування в галузі науки та мистецтві. Проаналізовано специфіку формування підтексту в музиці різних видів ("чистій", зі словесним текстом і в сценічно-музичному творі).

Розкрито сутність і наведено класифікацію багаторівневої структури тексту балету. Запропоновано визначення поняття "текст музично-сценічного твору". Розглянуто текст балету в єдності двох підходів: як явища, що відбулося, та у динаміці його художнього становлення. Досліджено особливості функціонування принципу "подвійного тексту" в ранніх балетах І. Стравинського. Виділено синхронічний і діахронічний підходи у розумінні феномену тексту. Наведено класифікацію та стислу характеристику групи постановочних текстів балету. До наукового обігу введено поняття "передтекст", "текст-основа балету", "первинний і вторинний тексти балету", "текст-втілення", "постановочний текст", "текст над текстом", освітлювальний, костюмерний і декораторсько-бутафорський субтексти", "композиційний ритм костюма", "музично-пластичний синкретизм", "музично-пластичні моделі", "музично-пластичний лейтмотив", "жива декорація". Проаналізовано особливості функціонування тексту-основи, а також первинного та вторинного на матеріалі ранньої балетної творчості І.Стравинського.

Досліджено український нотолінійний Ірмолой Г. Головні як унікальний взірець традицій українського церковного співу XVIII ст. На основі дослідження Ірмолоя вперше представлено належність Ірмолоя Головні до типових українських ірмолоїв XVII - XVIII ст., показано конкретні впливи української церковної традиції на розвиток церковного співу на території Російської імперії з кінця XVIII ст. Ірмолой Головні являє окрему групу книг українсько-російського типу. У науковий обіг введено ієрархічно-функціональне структурування, за яким Ірмолой Головні належить до соборного типу рукописів. Вперше виявлено наявність репертуару двох традицій церковного співу: спів XVII - XVIII ст., що сформувався в Україні внаслідок балкано-слов'янських впливів; спів, що звучав у Придворно-співацькій капелі, покладений в основу сучасного обиходного церковного співу. Досліджено вплив на формування придворного наспіву української традиції церковного співу. Доведено еволюційне спрощення репертуару церковного співу в межах Російської імперії другої половини XVIII ст.

Досліджено феномен самобутнього явища галицької популярної пісні, який для цього регіону є не лише важливою складовою музичної культури, але й своєрідним мистецьким барометром суспільно-культурного життя, відображаючи провідні соціокультурні запити суспільства, політичні реалії, чутливо реагуючи на стильові модифікації світових художніх тенденцій. Водночас на всіх етапах свого існування популярна пісенність регіону поставала чинником прояву спадкоємності та тяглості сформованих традицій, художнього осмислення полінаціонального фольклорного й етнорегіонального музичного словника, засобом вираження культурної та ментальної ідентичності, мистецьким важелем опору іноземному гніту. Мистецький феномен регіональної традиції популярної пісенності має для Західної України особливе значення у культурній та громадсько-політичній сфері суспільного життя. Її неповторність та регіональна характерність зумовлена унікальним комплексом засад, серед яких міський фольклор як явище популярної музики, сформоване в контексті складних трансформаційних процесів і міжкультурних погранич, стрілецька пісенність як символ національної ідентичності, носій суспільно-єднаючої патріотичної ідеї та мистецької опозиційності в епоху військово-політичного протистояння, регіональний фольклор, сфери ужиткового музикування, досвід поколінь професійних митців різних націй як академічної, так і естрадної сфери. Актуальність і соціальна потреба у функціонуванні кожного з пластів розважальної пісенності від часів Ф. К. Моцарта до новітніх мистецьких здобутків композиторів сучасності засвідчує знаковість цього явища, його неперехідну мистецьку вартість та наявність понадчасових цінностей, суголосних потребам часу і соціуму.

Розглянуто пісенну культуру лемків України як предмет культурологічного дослідження. Проаналізовано жанрову типологію й особливості побутування календарної та родинної пісні в лемківських обрядових традиціях. Охарактеризовано необрядову пісенність цієї субєтнічної групи українців. З'ясовано специфіку функціонування пісенної культури лемків України у ХХ - ХХІ ст. Приділено увагу сучасному стану пісенної культури лемків у музичній культурі західного регіону України (тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей). Визначено тенденції трансформації пісенної культури лемків України.

Проаналізовано рецепцію збірки М. Цертелєва "Опыт собрания старинных малороссийских песен" від часу її виходу у світ до початку XXI ст. Визначено причини неослабного інтересу до цієї публікації та її місце в науковому та громадському житті.

Розглянуто історію підготовки та видання монографічного збірника "Гаївки" В. Гнатюка. Звернено увагу на новаторські підходи вченого до упорядкування та систематизації пісенного матеріалу в збірнику та виокремлення його з-поміж багатьох інших аналогічних видань. Проаналізовано "Мелодії гаївок" О. Роздольського - Ф. Колесси як складової вищезазначеного видання з урахуванням структурного підходу до їх систематизації.

Головним предметом дослідження є оперна мелодія як емоційно-когнітивний феномен у контексті сучасної музикознавчої аксіології. У зв'язку з ним вивчено європейську оперу в її історичному становленні та класичних репертуарних взірцях як особливу жанрово-текстологічну сферу музичного мистецтва та "у дзеркалі" сучасного музикознавчого дискурсу. Це дозволяє розкрити основні комунікативно-функціональні аспекти, визначити інтонаційно-стилістичні коди оперного переживання як типологічного та, водночас, особистісно-смислового явища. Розглянуто особливості мелодичної мови опери у зв'язку з упредметненням та кодуванням емоційно-когнітивних процесуальних явищ як головним історичним та текстологічним завданням оперного жанру. Визначено історичні та теоретичні передумови емотивно-аксіологічного підходу щодо європейської оперної традиції, художньо-діалогічні складові оперного твору та їх логіко-смислову ієрархію. Розкрито значення мелодичності як текстологічної парадигми оперної музики, відповідно до цього виявлено сюжетно-композиційні та стильові фактори еволюції мелодичної мови, таким чином встановлено певну хронологію історії оперного мелосу. Запропоновано характеристику історичного розвитку італійської опери у зв'язку з явищем концептуалізації почуттів. Визначено своєрідність "емоційного репертуару" російської опери другої половини XIX - початку XX ст. Висвітлено семантичні складові явищ полімелодизму та мелодичної деконструкції як показових для оперної творчості XX ст.

Розкрито специфічний зміст вокально-виконавського інтонування, його значення у формуванні цілісної жанрової семантики опери. Виявлено понятійні основи і теоретичні тенденції оперної семантики як напрями сучасного оперознавства, охарактеризовано системні передумови вивчення оперної семантики з їх музикознавчої та художньо-текстової сторін. Розроблення критеріїв музикознавчої категоризації оперного інтонування дає змогу поглибити естетичний підхід щодо загально-композиційної і вокально-виконавської поетики опери. Виявлення інтерпретативних факторів оперного вокального інтонування дає змогу розкрити значення образно-рольового інтонування в його взаємозумовленості з процесами розуміння - інтерпретації. Розкрито психологічні передумови та умови оперної вокально-інтонаційної драматургії, в тому числі, значення особистісного тезауруса виконавця в процесі інтонаційно-рольового створення оперного образу. Обгрунтовано особливе значення вокально-виконавської творчості М. Каллас в розвитку художньо-семантичного плану оперної драматургії (на прикладі інтерпретації образу Віолетти в опері Д. Верді "Травіата"), в зв'язку з чим висвітлено вокально-виконавську семантику оперного образу як специфічний інтонаційно-рольовий феномен.

Досліджено характерні типологічні ознаки камерної опери на шляху їх формування та простежено аспекти виникнення різних жанрових модифікацій. Відкрито новий аспект вивчення сучасних камерних опер у контексті проблеми діалогу. На основі розгорнутого історіографічного, естетичного й аналітичного музикознавчого підходів характеризуються структурно-композиційні види камерних опер. Відзначено, що вивчення проблеми діалогу є необхідним підгрунтям для методологічного музикознавчого визначення діалогічності як шляху до меж "великої" музичної семантики. Відмічено, що формування музично-стильових і стилістичних властивостей камерної опери відбувається в безпосередньому тісному зв'язку між її драматичним, поетичним і театрально-сценічним рівнями. Через взаємодію зазначених рівнів виникає феномен камерної опери, який представляє особливий рід художнього синтезу і повинен оцінюватися у зв'язку з ним. В даному контексті надзвичайну важливість набуває, з одного боку, зв'язок зі словесним (поетичним) рівнем, з іншого - зближення з трагедійною естетикою, що веде до формування психологічно поглибленої моноопери. Зазначено, що поява великої кількості камерних опер і моноопер з кінця XIX до початку XXI ст. свідчить про домінування цієї жанрової форми, яка практично витіснила "велику оперу" у композиторській поетиці. У творчості К. Цепколенко та Ю. Гомельської продемонстровано широку жанрову амплітуду художніх пошуків і прагнень, але в осередку цих пошуків завжди стоїть конкретна людина з її складними переживаннями. При цьому така установка вирішується композиторами по-своєму, унікальними авторськими засобами, у яких завжди впізнається індивідуальний авторський стиль.

Досліджено історію однієї з найбільш стародавніх в європейській музичній культурі тем в аспекті її інтерпретацій в різних стильових формаціях. Розглянуті причини і запропоновані пояснення щодо збереження та трансформацій "La Belle Dame Sans Merci" упродовж багатьох сторіч. Зроблено аналіз дослідницької іномовної літератури, присвяченої даній тематиці. Запропоновано засади методології історичної реконструкції, які можуть слугувати для виявлення генеральних смислових конструктів, що забезпечують стійкість і актуальність теми упродовж значного історичного часу. Вперше представлений музикознавчий аналіз "La Belle Dame Sans Merci" в композиторській практиці минулого століття (Ч. В. Стенфорд, В. Сильвестров, популярна та рок-музика).

Вокальний твір "Alto Giove" з опери "Поліфемо" Н. Порпора досліджено як феномен мистецтва Bell Canto в контексті тенденцій розвитку HIP-інтерпретації барокових творів у світовій культурі XXI ст. Обгрунтовується необхідність музикологічного вивчення творчої спадщини Н. Порпора в галузях виконавського музикознавства і теорії музичної інтерпретації. На основі музикознавчого аналізу тексту партії Ачі "Alto Giove" і драматургії лібрето опери: визначено афект, структуру і семантику нині відомих версій редакції сольного номеру; виявлено особливості стилю композиторського письма; розглянуто варіанти вокально-виконавської репрезентації художнього твору; сформульовано основні принципи колоратурної інтерпретації арії в стилі барокового бельканто XVIII століття.

Подано матеріали досліджень, присвячених вивченню багатогранності сучасного музичного мистецтва у його художньо концентрованому представленні - музичному творі. Розглянуто актуальні питання українського музичного мистецтва, музичного виконавства та педагогіки, а також теоретичні й історичні проблеми музичного мистецтва. Висвітлено композиційні та імпровізаційні особливості української авторської етно-джазової музики. Увагу приділено технічним прийомам візуалізації концертного виступу сучасного естрадного виконавця. Розкрито особливості драматургії у творах циклічної форми.