Міститься історико-культурне дослідження засад і традицій української вокальної школи, яке грунтується на осмисленні творчо-педагогічного і культурологічного доробку народного артиста, лауреата Державної премії України ім. Т.Шевченка, професора Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Миколи Кондратюка. Пропонована автором етномузикологічна концепція синтезує проблемне коло питань, пов'язаних із вихованням вокальної особистості творця етнокультурних цінностей, орієнтує на історично достовірну систему пріоритетів щодо української професійної співацької традиції. Простежені також професійні позиції видатних українських митців, співаків і музичних діячів, які доклали значних зусиль для створення підвалин української вокальної школи: М.Лисенка, О.Кошиця, О.Муравйова, Г.Верьовки, Б.Яворського, О.Гродзинського та ін.

Висвітлюються етапи та стадії оперного процесу, докладно аналізується творчість провідних оперних композиторів, виявляються жанрово-стильові риси ренесансної музичної драми, опери бароко та класицизму, простежуються видозміни та трансформації, притаманні оперному мистецтву романтичної доби. Значна увага приділяється також визначенню місця опери у загальнохудожніх процесах.

Систематизовано біобібліографічний матеріал про митців, причетних до творення українського хореографічного мистецтва з кінця XVIII ст. до сьогодення. Наведено відомості (основні біографічні дані, перелік виконаних партій, поставлених чи оформлених вистав, написаних творів, звання, нагороди, а також бібліографію про творчий і життєвий шлях) про понад 500-т персоналій артистів балету, танцівників, композиторів, диригентів, лібретистів, художників, балетознавців.

Систематизирован биобиблиографический материал о художниках, причастных к созданию украинского хореографического искусства с конца XVIII в. до настоящего времени. Изложены сведения (основные биографические данные, перечень исполненных партий, поставленных или оформленных спектаклей, написанных произведений, звания, награды, а также библиография о творческом и жизненном пути) более 500-т персоналий артистов балета, танцовщиков, композиторов, дирижеров, либреттистов, художников, балетоведов.

Висвітлюється життя та діяльність видатного українського композитора і диригента, засновника національної оперети - Олексія Рябова, який створив понад 30 музичних комедій та оперет ("Коломбіна", "Сорочинський ярмарок", "Майська ніч", "Весілля в Малинівці", "Червона калина" та ін.). Повідомляється, що з його багатогранною мистецькою діяльністю пов'язані становлення і формування Київського державного театру оперети і Харківського українського театру музичної комедії. Підкреслюється, що численні втілення самобутніх творів О.Рябова на багатьох сценах України та зарубіжних театрів сприяли високим художнім досягненням і широкому визнанню української музично-театральної культури.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ335.413(4Укр)-07

Рубрики:

Історія оперного театру

Шифр НБУВ: Ж16622 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше у театрознавстві розглянуто проблеми становлення та формування Дніпропетровського робітничого оперного театру в контексті розвитку українського музично-театрального мистецтва 1920 - 1940 рр. Особливу увагу приділено проблемам опери та балету як явищ сценічного мистецтва, проаналізовано питання становлення української музичної режисури та балетмейстерської творчості, а також формування своєрідних рис оперного та балетного виконавства.

Розглянуто питання становлення класичного стилю бельканто в оперній культурі Італії XVII - XVIII ст. Особливу увагу акцентовано на проблемі регістрової природи співацького голосу та її використанні в оперному виконавстві різних епох. Розкрито феномен і провідну роль у цьому процесі співаків-кастратів, а також охарактеризовано манеру виконавства співаків зі звичайними голосами.

На основі семіотичної теорії із застосуванням методу "освіченого еклектизму" розглянуто процеси функціонування елементів оперного тексту в текстах інших знакових систем української та російської культур XIX - XX ст. Визначено семантичну функцію зазначених елементів як інтертекстуальних, з'ясовано семантичну роль опери - геральдичної конструкції в текстах художньої культури, досліджено механізм функціонування в культурі міфу оперної примадонни, виявлено специфіку функціонування оперних елементів у контексті ідеологічного міфу.

Впервые в Украине освещена двухсотлетняя история музыкально-театральной Одессы, которая связана с Городским театром оперы и балета. Рассмотрены особенности создания проекта и строительства здания первого Городского театра (1809 г.), имевшего название "пушкинский", а также нового здания Городского театра (1887 г.). Впервые освещены драматические страницы жизни театрального здания и деятельность театра в Одессе в годы войны, рассмотрен вопрос о "минировании" театрального здания. Приведены воспоминания Ф.И.Шаляпина, М.Баттистини, Л.В.Собинова опубликованные в одесских изданиях прошлых лет. Освещен жизненный и творческий путь выдающихся мастеров одесской сцены, в частности, Ю.С.Кипоренко-Доманского, Н.П.Савченко, М.Гришко, И.И.Воликовской, Н.Г.Топчего, О.Н.Благовидовой, Р.М.Сергиенко, Г.Поливановой.

Висвітлено проблеми збереження фольклорно-етнографічного оригіналу народного танцю у творчій праці балетмейстерів кінця XIX - початку XX ст.

Надано оцінку збірника "Український водевіль", визначено його роль в історії української літератури та українського театру. Детально розглянуто історію появи такого своєрідного театрального жанру як водевіль, його еволюцію, охарактеризовано його національний колорит.

Наведено систематизований опис творчої, театрально-критичної та наукової спадщини кандидата мистецтвознавства В.В.Голоти (1939 - 1996 рр.). Проаналізовано режисерську і літературно-редакторську діяльність вченого в Одеському українському музично-драматичному театрі та на Одеській студії телебачення, науково-педагогічну - в Одеському державному університеті ім. Мечникова.

Приведено систематизированное описание творческого, театрально-критического и научного наследия кандидата искусствоведения В.В.Голоты (1939 - 1996 гг.). Проанализированы режиссерская и литературно-редакторская деятельность ученого в Одесском украинском музыкально-драматическом театре и на Одесской студии телевидения, научно-педагогическая - в Одесском государственном университете им. Мечникова.

На основі архівних джерел та матеріалів преси розкрито історичні умови та культурний контекст, проаналізовано взаємодію різних тенденцій, під впливом яких формувалися репертуарна політика театру та відбувалися зміни його орієнтації щодо ролі музичної частини репертуару, яка з часом стала провідною. Окремі етапи у межах усього періоду існування львівської австрійської сцени виділено на підставі змін у його керівництві. Доведено провідну роль постаті антрепренерів, які забезпечували художньо-творчу та фінансову діяльність театру. Виділено три основних періоди, у межах кожного з них проаналізовано загальну спрямованість та функціональне призначення театру у багатоетнічному середовищі Львова, а також зміни у його репертуарі та складі трупи. Проведено порівняння з оперним репертуаром австрійських і німецьких, а також російських театрів. Висвітлено місце австрійського театру в інфраструктурі міста та його позитивний вплив на загальнокультурні процеси.

Розглянуто історію балетного театру України від перших танцювальних вистав у Харкові наприкінці XVIII ст. до сучасних досягнень усіх українських театрів і Національного академічного ансамблю танцю ім. П.Вірського. Охарактеризовано кращі балети, створені за класичними та сучасними партитурами вітчизняних і зарубіжних композиторів, а також художні досягнення провідних акторів, балетмейстерів, диригентів, сценографів. У контексті світового та європейського хореографічного мистецтва проаналізовано творчу діяльність балетних колективів.

Рассмотрена история балетного театра Украины от первых танцевальных спектаклей в конце XVIII ст. в Харькове до современных достижений всех украинских театров и Национального академического ансамбля танца им. П.Вирского. Охарактеризованы лучшие спектакли, созданные по классическим и современным балетам отечественных и зарубежных композиторов, а также творческие свершения актеров, балетмейстеров, дирижеров и сценографов. В контексте мирового и европейского хореографического искусства проанализирована творческая деятельность балетных коллективов.

Докладно проаналізовано періодику, історіографію спеціальних літературних джерел, досліджено історичні та соціально-культурні умови та шляхи становлення й розвитку класичного танцю в Україні у 1920 - 1930 рр. Розглянуто традиції, тенденції та закономірності образно-смислової трансформації традиційних форм і лексики класичного танцю та канонічної балетної вистави у процесі синтезу з українським народним і професійним хореографічним мистецтвом у зв'язку з впливом західноєвропейської й особливо російської класичних хореографічних шкіл. Висвітлено процес становлення професійної хореографічної освіти в Україні. З'ясовано, що визначальний вплив на її розвиток мали російська (петербурзька та московська) хореографічні школи, а також західноєвропейська, що спричинило вирішальний пріоритет класичного танцю, естетики класичної хореографії для хореографічної культури України дослідженого періоду.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ335.413(4УКР)6-85

Рубрики:

Історія оперного театру

Шифр НБУВ: Ж15184 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблеми розвитку балетмейстерського мистецтва й утвердження українського сценічного танцю у контексті поступу європейської художньої культури першої третини XX ст. На підставі дослідження складних процесів розвитку європейської хореографії та становлення українського танцювального мистецтва та балетного театру в естетико-філософському, культурологічному й історичному аспектах відображено вплив на них таких напрямків художньої культури межі XIX - XX ст. як імпресіонізм та експресіонізм. Звернення до названих напрямків з погляду стилю як структурно-типологічної категорії мистецтва дозволило розглянути основні естетичні категорії хореографічного мистецтва - "зображальне" та "виражальне", які зумовили розвиток світового хореографічного мистецтва та українського сценічного танцю даного періоду. На підставі обгрунтування поняття "стиль" та поглибленого аналізу танцювальної структури творів українських балетмейстерів 1910 - 1930 рр. виявлено внутрішні стилеутворювальні елементи національного народного танцю - його системи знакових абстракцій.

Систематизовано основні напрямки трактування сутності пластичності у різних сферах знань. Даний феномен вперше розглянуто в єдності проявів його іманентних властивостей у просторових, просторово-часових видах мистецтва та музики. Запропоновано визначення змісту понять пластичності та пластики в музиці. Вперше сформульовано два універсальні принципи пластичності - "статуарний" і "динамічний", що дало можливість створити типологію пластичності в музиці та виділити три різних типи її вираження (через пластику статуарного, динамічного та статуарно-динамічного видів руху) та екстраполювати їх на балетну музику М.Равеля. В аспекті специфіки перетворення пластичності в музиці проаналізовано балети "Аделаїда, або Мова Квітів", "Сон Флоріни", "Вальс", "Болеро", окремі фрагменти з опери-балету "Дитя і чари", а також інші твори композитора, не призначені для хореографічного втілення, але які яскраво демонструють загострене "пластичне чуття" М.Равеля ("Павана померлій інфанті", "Менует" з "Гробниці Куперена"). На підставі вивчення повної партитури балету "Дафніс і Хлоя" запропоновано нове осмислення значення цього музичного твору як яскравого художнього зразка відродження та асиміляції принципів пластичності, властивих крітському та античному мистецтву, але інтерпретованих західноєвропейською культурою на новому історичному етапі.

Визначено, що теоретично поглиблене поняття "музичний театр" як індивідуальне жанрово-композиторське явище є головним результатом оперної революції кінця XIX - початку XX ст. Доведено, що музичний театр Дж. Пуччіні становить креативне національне та загальноєвропейське художнє явище, яке суттєво вплинуло на формування засад сучасної оперної естетики. Показано, що в пізніх операх Дж. Пуччіні були сконцентровані новаційні жанрові тенденції: розбудова нових оперних моделей (триптиху, опери-вестерн) та радикальне осучаснення традиційних оперних моделей grand opera, opera buffa, ліричної мелодрами. Зазначено, що музичний театр композитора нерозривно пов'язаний з загально-мистецькими стильовими тенденціями доби модернізму, зокрема, символістськими. Розроблено конкретні літературні, театральні та інтонаційні складові оперної режисури Дж. Пуччіні. У процесі стильового аналізу виявлено постромантичні, символістські, експресіоністичні та неокласичні компоненти музичної мови композитора. Здійснено перегляд упереджених оцінок щодо опери Дж. Пуччіні "Ластівка".

Запропоновано оригінальне трактування оперної спадщини Ж.Массне та значення його творчої діяльності у культурному житті Франції другої половини XIX - початку XX ст. На противагу сформованим уявленням про вторинність стилю композитора Ж.Массне охарактеризовано як значну, класичну постать французької оперної школи другої половини XIX ст. Розроблено нову жанрову класифікацію музичних творів митця, до наукового обігу введено маловідомі факти з його творчої біографії. Наведено переклад російською мовою стислого змісту деяких оперних лібрето композитора. Висвітлено історію створення та сценічну долю опер "Манон" і "Вертер", здійснено аналіз музичних творів у контексті сучасного оперознавства, визначено їх особливе місце у творчості композитора, пов'язане з відродженням класичних сюжетів і типів героїв та формуванням зрілих рис жанру французької ліричної опери. За матеріалами періодичних видань наведено відомості про постановки опер "Манон" і "Вертер" на сценах театрів російського, радянського та пострадянського просторів.