Досліджено природу і функції християнської наративної традиції як феномену універсуму християнської культури. Визначено лінгвістичне релігієзнавство як нову галузь релігієзнавчого знання з певним предметним полем та понятійно-категоріальним апаратом. Подано християнську наративну традицію як ієрархізовану систему текстів, виокремлено її ядерні структури - корпус незмінних сакральних канонічних текстів (Святе Письмо та Священний Переказ) та периферійні (маргінальні) структури (християнська література і фольклор). Доведено зниження рівня сакралізації християнських текстів від центру до периферії наративної системи та центроскерований рух релігійних смислів з периферії до центру системи, що супроводжує сакралізацію та канонізацію текстів і забезпечує відкритість християнської наративної системи, її здатність адаптуватися до "викликів часу".